Правова культура та правове виховання

Однією із форм прояву правосвідомості є правова культура. Правова культура являє собою відповідний рівень, ступінь правової розвиненості суспільства, соціальних груп та окремих осіб, що характеризує певний етап суспільного прогресу. Це один із різновидів суспільної культури. Її становлення та розвиток обумовлюється історичними, соціально-економічними, політичними умовами, які об’єктивно формуються у суспільстві.
Правова культура суспільства характеризує ціннісний зріз правових реалій певної спільноти, рівень її поступального розвитку тощо. Тому прогресивний розвиток суспільства, його стабільне існування, безпосередньо вплив ає на рівень, ступінь його правової культури. При чому правова культура як одне із найважливіших надбань людства, постійно вдосконалюється з метою забезпечення гармонійного і прогресивного розвитку суспільства. Регулятивний потенціал правової культури передбачає не владно-авторитарне нав’язування людині жорстких меж її суспільно-правової діяльності, які ґрунтуються переважно на зобов’язуючих різновидах юридичних норм, а створення умов для реалізації свободи, суспільно-правового потенціалу людини, суспільно-правової активності, творчості, ініціативи особистості тощо.
Проявами правової культури як специфічного правового феномену є правова культура суспільства, правова культура певної суспільної групи та правова культура особи (Таблиця 13.5.). Так, правова культура суспільства, відображаючи певний рівень правосвідомості, законодавства, юридичної практики, законності та правопорядку тощо, охоплює усі цінності, які створені у сфері права в процесі розвитку суспільства. Правова культура суспільства становить систему цінностей, що досягнуті людством у сфері права: це активність суб’єктів права у правовій сфері, добровільність виконання вимог правових норм, реальність прав і свобод людини і громадянина, ефективність правового регулювання, якісні закони, досконала законодавча техніка, розвинута правова наука, юридична освіта, стабільний правопорядок. Систему цінностей у сфері права, що існують в реальному функціонуванні у суспільстві, називають правовою реальністю, яка у структурному відношенні збігається з поняттям «правова система». Проявами правової культури суспільства є:
- культура правосвідомості, що являє собою високий рівень правосвідомості, який містить оцінку закону з позицій справедливості, прав людини;
- правова поведінка, що являє собою правову активність громадян, яка виражається в правомірній поведінці;
- юридична практика, що являє собою ефективну діяльність законодавчих та правозастосовчих органів (суду, прокуратури, внутрішніх справ тощо).
Правова культура певної суспільної групи, зокрема професійної групи – одна із форм правової культури суспільства, притаманна тій спільності людей, які професійно займаються юридичною діяльністю, що потребує фахової освіти і практичної підготовки. Як правило, це правова культура певної професійної групи, члени якої є службовими особами і носіями службової правової культури (зокрема, судді, слідчі, прокурори та ін.). Професійній правовій культурі певної професійної групи (колективу) та її членам властивий вищий ступінь знання і розуміння правових явищ у відповідних галузях професійної діяльності. Її особливості вбачаються в критичному осмисленні законодавства, правових явищ з точки зору їх гуманістичного, демократичного і морального змісту. Вона передбачає знання законодавства і можливостей юридичної науки, переконаність у необхідності і соціальній корисності законів і підзаконних актів, уміння застосовувати правовий інструментарій – закони та інші правовими актами в повсякденній діяльності при прийнятті рішень тощо.
Правова культура суспільних груп є своєрідним поєднанням правової культури суспільства та правової культури осіб, які утворюють ці колективи. Правова культура особи - як один із елементів правової культури суспільства та правової культури суспільних груп, відображає, передусім, відповідний ступінь і характер їх розвитку, і, крім того, певний рівень розвитку правосвідомості індивіда.
Відповідно правова культура особи виявляється, передусім, у її ставленні до права, підготовленості до сприйняття прогресивних правових ідей, у вмінні та навиках користуватися правом, у проявах правомірної поведінки тощо. Структура правової культури особи включає наступні рівні: пересічний, професійний та теоретичний. Пересічна правова культура характеризується повсякденним рівнем узагальнення правових знань, які використовуються особами в міру реалізації суб’єктивних прав і виконання юридичних обов’язків. Професійна правова культура притаманна особам, які працюють у різних сферах юридичної діяльності (судовій, слідчій, адвокатській, нотаріальній тощо), мають глибоке знання законодавства, правильне розуміння принципів права і механізму правового регулювання, професійне ставлення до права і практики його застосування. Теоретична правова культура як сукупність наукових знань про сутність права, механізм правового регулювання притаманна особам, які займаються науковою правознавчою діяльністю.
Правова культура особи (пересічна, професійна, теоретична) сприяє виробленню стилю правомірної поведінки, що формується залежно від ступеня засвоєння і прояву цінностей правової культури суспільства, специфіки професійної діяльності, індивідуальної неповторної творчості кожної особи.
Проявами правової культури особи є:
- знання законодавства, як правова інформованість, що є важливим каналом формування юридично обізнаної особи;
- переконаність у необхідності і соціальній корисності законів і підзаконних актів;
- уміння користуватися правовим інструментарієм – законами та іншими юридичними актами у практичній діяльності.
Змістом правової культури особи є правосвідомість і правове мислення, правомірна поведінка і правова активність особи. Правова активність особи – одна із змістовних характеристик правової культури особи. Правова активність особи може бути як епізодичною (дії громадянина щодо затриманню підозрюваного у вчиненні злочину), так і постійною (сумлінна службова діяльність тощо). Відповідно культурний стиль правомірної поведінки характеризується сталістю додержання правових принципів у правомірній поведінці, специфікою вирішення життєвих проблем, яка виражається в особливостях вибору того чи іншого варіанта правомірної поведінки у межах, визначених правовими нормами.
Правова культура – є цілісним соціальним явищем, оскільки правова культура суспільства не існує без правової культури певних соціальних (зокрема, професійних) груп та правової культури окремих осіб. Правова культура суспільства є передумовою та результатом їх культурно-правової діяльності.
Сутність правової культури виявляється у її найважливіших функціях, як головних напрямах впливу правової культури на суспільну дійсність, до яких відносять, передусім, пізнавальну, регулятивну, комунікативну і прогностичну. Пізнавальна функція правової культури спрямована на оволодіння особою правовими знаннями, формування власних переконань з метою вірного їх використання та застосування у практичній діяльності, набуття навичок правового мислення. Правова культура, відображаючи суспільну та правову дійсність, здійснює зворотній вплив на суспільні та правові реалії. У зв’язку з цим однією із найважливіших функцій правової культури є її регулятивна функція, яка спрямована на забезпечення стабільного, злагодженого, динамічного та ефективного функціонування усіх елементів правової системи.
Притаманні правовій культурі ідеали, знання, переконання покликані, насамперед, сприяти консолідації різних соціальних верств, концентрації їх зусиль щодо формування основ громадянського суспільства та соціально-правової держави. І тому ще одним важливим напрямом впливу правової культури є її комунікативна функція, яка надає можливість суб’єктам на підставі набутих знань зорієнтуватися у правовому просторі з метою забезпечення безконфліктного співіснування у суспільній життєдіяльності. Ця функція покликана сприяти узгодженню суспільних, групових та особистих інтересів, спрямована на забезпечення стабільного, злагодженого функціонування усіх елементів правової системи.
Прогностична функція правової культури, охоплюючи правотворчість та правореалізацію, полягає не лише у визначенні найбільш доцільних засобів в процесі досягнення цілей правового впливу, але і в прогнозуванні можливих наслідків їх використання, у прогнозуванні розвитку чинного законодавства, правових інститутів тощо.
Як зазначалося, формування правової культури, передусім, пов’язано із загальними та специфічними тенденціями розвитку усього суспільного організму, в цілому, та особистості, як творця духовних цінностей, зокрема.
Зміст правової культури як одного із різновидів соціальної культури, насамперед, включає моральні цінності, загальнолюдські ідеали, ідейно-теоретичні уявлення тощо. При цьому особливо важливе місце у правовій культурі займають моральні цінності (доброчесність, милосердя тощо).
Функціонування правової культури суспільства, правової культури суспільних груп, правової культури особи неможливе без існування відповідних ціннісних моральних орієнтирів.
Виховання моральності є основою правового виховання, тобто моральне виховання і правове виховання тісно взаємопов’язані між собою і знаходяться у взаємозалежності. Історія свідчить, що в усіх державноупоряджених суспільствах здійснюється особлива діяльність - правове виховання, що являє собою цілеспрямовану систематичну діяльність держави та її органів, суспільних організацій і трудових колективів щодо формування та підвищення правосвідомості і правової культури. Систему правового виховання складають: мета, суб’єкти, об’єкти та правовиховні заходи.
Мета правового виховання розглядається як перетворення зовнішніх правових вимог на рівень внутрішніх потреб, поглядів особистості тощо. Так, до суб’єктів відносять державні органи, суспільні організації, трудові колективи, та інші спеціально уповноважені державою суб’єкти, які здійснюють правовиховну діяльність. Об’єктами є фізичні особи, суспільні групи та спільнота, в цілому. Правовиховні заходи можна представити у вигляді сукупності форм і засобів правового виховання. Зокрема, формами правового виховання є: правова освіта, правова пропаганда, правомірна поведінка громадян, їх особиста участь у здійсненні (реалізації) та охороні правових норм, самовиховання тощо. Засобами правового виховання виступають: нормативно-правові акти, акти застосування норм права; ознайомлювальні і роз'яснювальні матеріали про правові акти в пресі (у кожній газеті, як правило, існують відповідні рубрики типу "Правова освіта", "Консультує юрист" тощо); радіо- та телевізійні програм - "Людина і закон", тощо, які систематично інформують про законодавчі та інші нормативні акти; юридичні газети і журнали, метою яких є поширення правових знань; прес-конференції, брифінги, зустрічі, лекції, бесіди, семінари, вечори питань і відповідей, консультації з правових питань тощо; довідкова інформаційно-правова телефонна служба для оперативних відповідей на запитання у сфері права тощо.
Проте процес формування правосвідомості та правової культури не слід зводити, переважно, до просвітницької правовиховної діяльності, до форм правового виховання, або до різних засобів правового виховання.
Мова йде про вирішальний вплив на процес формування «духовно здорової правосвідомості» та правової культури з боку держави, загалом, як особливої політико-правової організації, що покликана відображати і захищати усезагальні інтереси та загальнолюдські цінності. Система відповідних пріоритетів державної політики у сфері правового виховання справляє вирішальний вплив на відповідну систему соціальних пріоритетів. І тому в умовах перехідного суспільства побудова нової правової дійсності має розпочинатися саме з вироблення ціннісно-духовних орієнтирів та пріоритетів діяльності держави. Формування сумлінного ставлення до виконання своїх обов’язків, дотримання певних заборон є однією із вирішальних передумов забезпечення дисципліни, відповідальності за власні діяння, тобто, врешті-решт, правопорядку, в цілому.
Таким чином, ефективність правового виховання залежить, передусім, від багатьох зовнішніх факторів: характеру співвідношення та взаємодії органів держави, досконалості законодавства, рівня розвитку юридичної практики, стану боротьби з правопорушеннями, відпрацьованістю форм та засобів правового виховання тощо. Крім того, виховний вплив безпосередньо зумовлений і внутрішніми факторами: індивідуальним ставленням особи до права, певними ціннісними духовно-моральними орієнтирами особи тощо