Громадянство України

Під громадянством України розуміють правовий зв'язок між фізичною особою і державою Україна, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах і обов'язках.

Норми, які регулюють інститут громадянства України, містяться у Конституції України, Законі України (ЗУ) «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року, підзаконних нормативно-правових актах, міжнародних договорах.

Законодавство України про громадянство України ґрунтується на принципах єдиного громадянства (громадянства держави Україна), запобігання виникненню випадків безгромадянства, неможливості позбавлення автоматичного набуття чи втрати громадянства України; рівності перед законом громадян України незалежно від часу та підстав набуття громадянства України, а також на принципі збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

Відповідно, громадянин України – це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України і міжнародними договорами України.

Громадянами України є:

ü усі громадяни колишнього СРСР, що на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

ü особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності ЗУ «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні та не були громадянами інших держав;

ü особи, що прибули в Україну на постійне місце проживання після 13 листопада 1991 року і яким до паспорту громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено запис «громадянин України», а також діти таких осіб, що прибули разом із батьками в Україну, якщо на цей момент прибуття вони не досягли повноліття;

ü особи, які набули громадянства України відповідно до законів України та міжнародних договорів України (ст. 3 ЗУ «Про громадянство України»).

ЗУ «Про громадянство України» визначає порядок та підстави набуття й припинення громадянства України.

Громадянство України набувається: за народженням, за територіальним походженням, внаслідок прийняття до громадянства, внаслідок поновлення у громадянстві, внаслідок усиновлення, унаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, внаслідок встановлення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, у зв’язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини, внаслідок встановлення батьківства, а також на інших підставах, передбачених міжнародними договорами України.

Найбільш поширеною підставою набуття громадянства є ФІЛІАЦІЯ – набуття громадянства за народженням. Регулюючи порядок набуття громадянства за народженням, закон може спиратися на принцип «права крові» (jus sanguinis) або принцип «права ґрунту» (jus soli). У першому випадку громадянство дитини визначається за громадянством її батьків, у другому – вирішальною обставиною є місце народження дитини. Національне законодавство поєднує зазначені принципи, причому «право крові» є домінуючим, а «право ґрунту» має субсидіарний характер. Порядок набуття громадянства України за народженням встановлює ст. 7 ЗУ «Про громадянство України».

Громадянином України за народженням є особа:

ü батьки або один із батьків якої на момент її народження були громадянами України;

ü що народжена на території України від осіб без громадянства, що на законних підставах проживають на території України;

ü народжена за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства іншої держави;

ü народжена на території України від іноземців, що постійно на законних підставах проживають на території України, та не набула за народженням громадянства жодного з батьків;

ü народжена на території України, одному з батьків котрої надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, та не набула за народженням громадянства іншої держави або набула за народженням громадянство того з батьків, якому надано статус біженця в України чи притулок в Україні;

ü народжена на території України від іноземця й особи без громадянства, що постійно на законних підставах проживають на території України, та не набула за народженням громадянства того з батьків, який є іноземцем;

ü новонароджена дитина, знайдена на території України, обоє з батьків котрої невідомі (знайда).

Особа, що має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.

ЗУ «Про громадянство України» передбачає процедуру НАТУРАЛІЗАЦІЇ – прийняття до громадянства України.

Відповідно до ст. 9 Закону, іноземець чи особа без громадянства можуть бути за їх клопотанням прийняті до громадянства України.

Умовами прийняття до громадянства України є:

ü визнання та дотримання норм Конституції України та законів України;

ü зобов’язання припинити іноземне громадянство або неперебування в іноземному громадянстві;

ü безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п’яти років (ця умова не поширюється на особу, яка перебуває у шлюбі з громадянином України терміном понад два роки та постійно проживає на території України на законних підставах, а також на осіб, що їм надано статус біженця чи притулок в Україні, термін безперервного проживання щодо них встановлений у три роки з моменту надання їм статусу біженця або притулку в Україні);

ü отримання дозволу на постійне проживання в Україні;

ü володіння державною мовою чи її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування (вимога не поширюється на осіб, яким надано статус біженця або притулок в Україні);

ü наявність законних джерел існування (вимога не поширюється на осіб, що їм надано статус біженця чи притулок в Україні).

Положення, передбачені пунктами 3-6, не поширюються на осіб, які мають визначні заслуги перед Україною, та на осіб, що їх прийняття до громадянства України становить державний інтерес для України.

До громадянства України не приймається особа, яка:

ü вчинила злочин проти людства або здійснювала геноцид;

ü засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (до погашення чи зняття судимості);

ü вчинила на території іншої держави діяння, яке визнане законодавством України тяжким злочином.

Крім того, до підстав набуття громадянства України належать поновлення у громадянстві; встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; у зв’язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; встановлення батьківства (ст. 15 Закону); інші підстави, передбачені міжнародними договорами України.

Датою набуття громадянства України в порядку натуралізації є дата видання відповідного Указу Президента України.

ЗУ «Про громадянство України» називає три підстави припинення громадянства України:

ü внаслідок виходу з громадянства України;

ü внаслідок втрати громадянства України;

ü за підставами, передбаченими міжнародними договорами.

Порядок виходу з громадянства України визначений ст. 18 ЗУ «Про громадянство України».

Громадянин України, який виїхав на постійне проживання за кордон, може вийти з громадянства України за його клопотанням. Вихід із громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави чи отримала документ, який підтверджує її прийняття до громадянства іншої держави після виходу з громадянства України.

Вихід із громадянства України дітей віком від 15 до 18 років може відбуватися лише за їх згодою.

Вихід із громадянства не допускається, якщо особу, що клопоче про вихід із громадянства України, в Україні притягнуто як обвинувачену у кримінальній справі або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав чинності та підлягає виконанню.

Датою припинення громадянства України у випадку виходу з громадянства є дата видання відповідного Указу Президента України.

Громадянство України втрачається у випадку, якщо:

ü громадянин України після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянство іншої держави;

ü іноземець набув громадянство України в порядку натуралізації і не подав у встановленому порядку документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього;

ü іноземець набув громадянство України та скористався правами або виконав обов’язки, які надає чи покладає на нього іноземне громадянство;

ü процедура прийняття до громадянства України відбулася внаслідок подання особою неправдивих відомостей або фальшивих документів;

ü громадянин України без згоди державних органів України добровільно вступив на військову службу, на роботу до служби безпеки, правоохоронних органів, органів юстиції, органів державної влади чи органів місцевого самоврядування іншої держави.

Втрата громадянства України у випадках, зазначених у пунктах 1-3, 5, не застосовується, якщо внаслідок цього громадянин України стане особою без громадянства.

Не кожна особа, що знаходиться у межах території України і підлягає її юрисдикції, є громадянином України. Тут можуть перебувати іноземні громадяни та особи без громадянства, юридичний статус яких визначається Законом України «Про правовий статус іноземців» від 04.02.94. Під поняттям «іноземні громадяни» слід розуміти осіб, які не є громадянами України і належать до громадянства іноземних держав. Особи без громадянства (апатріди) не належать до громадянства інших держав.

Конституція України, насамперед ст. 26, закріпила за іноземними громадянами та особами без громадянства національний правовий режим, який полягає в тому, що вони користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України (за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України). Статус іноземців не залежить від того, чи мають громадяни України ті ж права у відповідних країнах, тобто він носить безумовний характер.