Поняття випадку (казусу)

Форми вини і види умислу та обережності в КК названі вичерпно, як вже зазначалося, вина завжди конкретна - встановлюється щодо певних діянь та їх на­слідків, про наявність вини можна говорити лише тоді, коли констатована наявність всіх без винятку вказаних у статтях 24, 25 КК ознак умислу або необережності. Відсутність певних ознак умислу може означати:

— відсутній прямий умисел, але має місце непрямий умисел;

— відсутній умисел, але є необережність;

— відсутня вина взагалі (оскільки немає ні умислу, ні необережності).

Відсутність же ознак необережності передбачає:

— відсутність злочинної самовпевненості за наявності злочинної недбалості (що, як зазначалося, на кваліфіка­цію за загальним правилом не впливає);

— відсутність ознак вини (як злочинної самовпевне­ності, так і злочинної недбалості і, тим більше, прямого чи непрямого умислу).

Коли посягання вчиняється при відсутності ознак і умислу, і необережності, то відсутня вина взагалі. Має місце ситуація, яка не визначена в КК, а в теорії кримі­нального права та на практиці називається випадком або казусом (від латинського сазиз, що й означає випадок, ок­ремий факт). При цьому під випадком в юриспруденції розуміють діяння, яке має зовнішні ознаки злочину, але поз­бавлене ознак вини, а тому й безкарне.

Про випадок можна говорити тоді, коли відсутня пер­ша інтелектуальна ознака умислу — усвідомлення особою суспільне небезпечного характеру свого діяння, і при цьо­му не встановлена відповідальність за відповідне не­обережне посягання, або відсутні й ознаки необережності. П. С. Матишевський доречно вказував, що для невинува­того у заподіянні шкоди (казусу) характерним є те, що осо­ба не усвідомлювала і не могла усвідомити суспільну не­безпечність своєї дії (бездіяльності) або не передбачала і не повинна була чи не могла передбачити настання від свого діяння суспільне небезпечного наслідку1.

Слід звернути увагу на те, що про випадок у кри­мінально-правовому розумінні ведуть мову лише тоді, коли вчиняється діяння, передбачене кримінальним зако­ном, настають наслідки, які тягнуть кримінальну відпові­дальність. При цьому наявні ознаки об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта відповідного складу злочину. Тобто по­няття випадку, як і злочину — цілком конкретне. Про на­явність випадку можна судити лише після проведення кримінально-правової кваліфікації скоєного.

Отже, можна виділити ознаки кримінально-правового поняття випадку:

1) вчинене діяння, передбачене певною статтею Особ­ливої частини КК;

2) у скоєному є всі ознаки об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта певного складу злочину;

3) відсутня форма вини, необхідна для даного посяган­ня, у зв'язку з чим виключається кримінальна відпові­дальність.

Таким чином, не можна говорити про випадкове за­подіяння шкоди, якщо відсутні ознаки, які стосуються не вини, а інших елементів складу злочину, або ж, що має місце випадок, якщо діяння може кваліфікуватися як зло­чин, вчинений через необережність.