Кваліфікація мало­значних посягань

Відомо, що суспільна небезпека - це не якась само­стійна ознака складу злочину, а риса, виражена у сукуп­ності ознак. Разом з тим, далеко не всі ознаки складу зло­чину «формують» його суспільну небезпеку. Зокрема, не є ознаками, які визначають суспільну небезпеку посягання, такі, як причинний зв'язок, загальні ознаки суб'єкта. І навпаки, серед ознак складу злочину можна виділити такі, які головним чином і визначають його суспільну не­безпеку. Це - важливість об'єкта злочинного посягання, характер і розмір злочинних наслідків, спосіб, місце, час, обстановка, знаряддя вчинення злочину, форма вини, мо­тив та мета дій особи, ознаки спеціального суб'єкта.

Визначення суспільної небезпеки посягання у ході його кваліфікації можливе лише після того, як визначена кримінально-правова норма (норми), яка передбачає від­повідальність за нього. Однак саме по собі визначення нор­ми, закріпленої в кримінальному законі, ще не означає, що питання про суспільну небезпеку посягання однозначно вирішене. Відомо, що у кримінально-правових нормах відображена типова суспільна небезпека певного посяган­ня. А відповідні ознаки складу того чи іншого злочину містять ту «частину суспільної небезпеки», яка у сукуп­ності достатня для визнання того чи іншого посягання злочином. Однак певна комбінація одних і тих же ознак складу злочину може змінювати суспільну небезпеку по­сягання у цілому.

Донедавна чи не найбільш яскравий приклад, який міг бути наведений з цього приводу, стосувався крадіжки держав­ного майна з проникненням у приміщення чи інше сховище. До літа 2005 р. український законодавець вважав, що такі діяння є суспільне небезпечними і такими, за які повинна на­ставати кримінальна відповідальність навіть тоді, коли вар­тість викраденого менша трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Тобто суспільну небезпеку такої крадіжки визначали, на думку законодавця, не стільки її суспільне не­безпечні наслідки, скільки місце та спосіб вилучення майна.

Сьогодні викладене положення може бути проілюстроване зверненням до ст. 1881 КК «Викрадення електричної або теп­лової енергії шляхом її самовільного використання». До на­брання чинності Законом № 2598 від 31 травня 2005 р., яким КК було доповнено вказаною статтею, відповідні дії підлягали кваліфікації за ст. 192 КК. Нині законодавець, без жодних на те юридичних і природничо-наукових підстав, відніс само­вільне використання енергії до викрадень, прагнучи посилити відповідальність за такі дії фактично значно її обмежив.

Констатація того, що вчинена дія або бездіяльність формально містить ознаки злочину, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, виключає кваліфікацію скоєного як злочину за певною статтею Особ­ливої частини кримінального закону. Разом з тим діяння не може бути визнане малозначним безвідносно до конк­ретної кримінально-правової норми. Немає малозначного посягання взагалі - є малозначна крадіжка, малозначна підробка документів, малозначне зберігання бойових при­пасів тощо. Тому передумовою застосування ч. 2 ст. 11 КК є кваліфікація посягання за формальними ознаками за певною статтею Особливої частини.