Кваліфікація шкоди, завданої колективни­ми утвореннями або тваринами

Суб'єктом злочину за кримі­нальним правом України може бути визнана лише окрема фізична осо­ба. Це, однак, не означає, що вчи­нення передбачених КК діянь суб'єктами, які не наділені ознаками фізичної особи, інди­ферентне для кримінального права. Встановлення відсут­ності ознак фізичної особи щодо заподіювача суспільне небезпечних наслідків не обов'язково означає відсутності складу злочину в діяннях інших осіб. Щодо різного роду «колективних суб'єктів» питання вирішується на підставі правил про відповідальність за співучасть у злочині та за дії, вчинені у складі колегіаль­них органів (відповідні питання аналізувалися вище у від­повідному розділі цієї праці).

За шкоду ж, заподіяну тваринами, відповідальність настає відповідно до правил про «посереднє спричинен­ня». При цьому дії осіб, які використовували тварин як знаряддя вчинення злочину, оцінюються як дії виконавців злочину, вчиненого з прямими умислом.

Так, суб'єктом тілесного ушкодження визнається особа, що нацькувала собаку, яка покусала потерпілого; злодієм вважатиметься особа, яка використовує тварину, навчену виносити зі сховища чуже майно.

Однак суб'єктивне ставлення до шкоди, завданої тва­ринами, може виражатися не лише в прямому умислі. Частіше така шкода заподіюється внаслідок відсутності належного контролю за тваринами, невтручання у їх по­ведінку. Очевидно, що кримінальна відповідальність за шкоду, заподіяну тваринами, може наставати за певних умов:

1) шкода заподіяна тваринами, поведінку яких особа була зобов'язана контролювати будучи власником, за ро­дом роботи (дресирувальник, доглядач), внаслідок попе­редньої поведінки (наприклад, дикі чи бездоглядні твари­ни прикормлювалися і принаджувалися до певного місця) тощо;

2) шкода заподіяна не самому винному, а стороннім особам;

3) особа мала можливість контролювати поведінку тва­рин (тримати їх на прив'язі, відігнати від потерпілого і т.п.);

4) порушені писані чи неписані правила тримання тва­рин, убезпечення від них сторонніх осіб;

5) агресивна поведінка тварини не спровокована самим потерпілим.

Залежно від суб'єктивного ставлення до своєї бездіяль­ності та наслідків, які настали, невтручання відповідних осіб в поведінку тварин, якою заподіяна шкода, кваліфі­кується як злочин, вчинений з непрямим умислом чи че­рез необережність.

Кваліфікація діянь, вчинених особою яка не досягла віку з якого може наставати кримінальна відповідальність

Діяння, вчинені особою, яка не, досягла віку, з якого може настава-, ти кримінальна відповідальність за - певною статтею Особливої частини КК, не можуть кваліфікуватися за цією статтею. Недосягнення вста­новленого законом віку означає від­сутність обов'язкової ознаки складу відповідного злочи­ну.

У зв'язку з цим постає запитання, чи повинно діяння особи визнаватися таким, яке взагалі не тягне криміналь­ної відповідальності (через відсутність «вікової» ознаки суб'єкта злочину), чи ж скоєне повинно кваліфікуватися за іншими статтями Особливої частини КК — тими, які передбачають відповідальність за вчинене діяння, але за умови досягнення меншого віку. Теорія кримінального права і правозастосовна практика не займають щодо цього питання однозначної позиції.

Правильною видається позиція, згідно з якою особа у віці від 14 до 16 років може нести відповідальність, якщо в її конкретних діях містяться ознаки іншого злочину, за-який законом встановлено відповідальність з чотирнадця­ти років. Тобто йдеться про те, що з врахуванням віку суб'єктів дії співучасників одного і того ж злочину кваліфі­куються за різними статтями Особливої частини КК — одні відповідають за статтями, що передбачають відповідаль­ність з більш високого віку (за «складені» злочини, об'єктивна сторона яких охоплює виконання діянь, що пе­редбачені як злочини водночас іншими статтями КК); інші ж відповідають за окремі елементи, які входять у цей скла­дений злочин — злочини, передбачені самостійними стат­тями Особливої частини і щодо яких відповідальність встановлена з меншого віку.

Водночас в юридичній літературі не приділяється ува­га тим випадкам, коли неповнолітній «одноосібне» вчиняє дії, передбачені статтею Особливої частини КК, щодо якої він не досяг віку, з якого може наставати кримінальна від­повідальність, і, водночас, досяг віку, з якого настає від­повідальність за злочини, що охоплюються нормою про відповідний складений злочин або загальною нормою. В опублікованих же матеріалах практики Верховного Суду України є, принаймні, дві справи, коли цей орган (в період дії КК 1960 р.) закривав провадження в кримінальній справі і звільняв від кримінальної відповідальності осіб ві­ком від 14 до 16 років, які управляли транспортними засо­бами, порушували правила безпеки руху і заподіювали тяжку шкоду потерпілим. При цьому визнавалися непра­вильними вироки судів нижчого рівня, які в таких випад­ках засуджували неповнолітніх за статтями КК про злочи­ни проти особи, щодо яких була передбачена відпо­відальність з 14-річного віку.

Вирішуючи поставлене питання - про кримінально-правову оцінку діянь осіб, які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність за діяння, передбачені однією статтею Особливої частини КК, проте досягли віку, з якого настає відповідальність за іншими статтями, що передбачають фактично скоєне, — слід, як видається, враховувати такі положення:

— відповідальність осіб відповідного віку не може бути різною залежно від того, вчинено злочин одноосібне чи ра­зом з особами, які досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність;

— виділення в КК норм про складені злочини чи спеці­альних норм, щодо яких передбачений більш високий вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність, не спрямоване на декриміналізацію діянь з врахуванням віку особи. Такі норми призначені диференціювати відпові­дальність (як правило, у бік посилення);

— загальні норми та норми, з яких утворені норми про складені злочини, діють одночасно зі спеціальними нор­мами та нормами про складені злочини. Передбачені ними склади злочинів відрізняються «віковою» ознакою суб'єк­та злочину. Тому відповідні статті Особливої частини КК не конкурують між собою, а перебувають у відносинах суміжності. Щодо них не повинні застосовуватися правила кваліфікації, згідно з одним з яких перевагу має стаття про складений злочин, а з іншим — стаття, яка містить спеціальну норму;

— наявність всіх ознак складу злочину, передбаченого іншою статтею Особливої частини КК, означає, що існує підстава кримінальної відповідальності. Відповідальність не може виключатися тому, що у скоєному немає ознак складу іншого злочину (передбаченого статтею з більш ви­соким віком, з якого може наставати кримінальна відпові­дальність);

— аналогічні ситуації, пов'язані з відсутністю інших ознак складу злочину, вирішуються на користь кваліфіка­ції за статтями КК, щодо яких є ознаки складу злочину. Так, за розкрадання чужого майна особа, яка не наділена ознаками суб'єкта злочину, передбаченого ст. 191 КК, від­повідає як за крадіжку чи шахрайство.

Виходячи з викладеного, слід визнати помилковою по­зицію, відповідно до якої особи, які не досягли віку, з яко­го може наставати кримінальна відповідальність за пев­ною статтею Особливої частини КК, взагалі звільняються від кримінальної відповідальності. Діяння осіб, які не до­сягли відповідного віку, повинні кваліфікуватися за тими статтями КК, щодо яких вони наділені ознаками суб'єкта, якщо у скоєному є всі ознаки складу злочину, пе­редбаченого цими статтями, причому незалежно від того, вчиняється посягання лише неповнолітніми чи ра­зом з особами, які досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.