Відсутність безпосереднього об'єкта злочину

Встановлення загального об'єкта дозволяє в цілому зоріентуватися, чи перебуває діяння у сфері кримінально-правової регламента­ції; встановлення родового об'єкта зазвичай дає мож­ливість знайти розділ Особливої частини, де передбачена відповідальність за скоєне; встановлення ж безпосеред­нього об'єкта дозволяє ще точніше визначити, за якою статтею КК слід кваліфікувати скоєне. Якщо виходити з того, що кожний злочин має безпосередній об'єкт, який притаманний лише йому, а в КК немає кількох злочинів, які посягають на один і той же об'єкт, то встановлення без­посереднього об'єкта було б цілком достатньо для здійс­нення кримінально-правової кваліфікації.

Однак в теорії кримінального права об'єкти злочинів ще не досліджені з необхідним ступенем конкретизації. Зокрема, продовжують побутувати думки про тотожність об'єктів багатьох злочинів та про те, що родовий та безпо­середній об'єкти ряду посягань збігаються, при дослід­женні питань кримінальної відповідальності за окремі злочини їх об'єкти часто характеризуються вкрай повер­хово. Правозастосовна практика взагалі не приділяє цій проблемі належної уваги, в матеріалах конкретних кри­мінальних справ згадку про об'єкт посягання годі й шука­ти. Тому, чим відрізняється, наприклад, об'єкт крадіжки від ненасильницького грабежу в ході кримінально-правової оцінки конкретного посягання не визначається. Встановлення об'єкта злочину, звичайно, проводиться лише в ході теоретичного аналізу, на відсутність же об'єкта по суті ні­коли не вказують в процесуальних документах.

Наявність об'єкта злочину, звичайно, презюмується за­вжди, коли встановлені наслідки, передбачені диспозицією статті кримінального закону. При цьому виходять із за­гальновизнаної тези, що наслідки злочину - це негативні зміни в його об'єкті, відповідно, наявність порушення від­повідного об'єкта констатується тоді, коли заподіяні на­слідки вказані в диспозиції статті Особливої частини КК.

Разом з тим заподіяння шкоди може і не означати по­рушення об'єкта кримінально-правової охорони. Це має місце, принаймні, у таких випадках:

1) коли діяння, яким заподіяна шкода, вчинене за об­ставин, які виключають злочинність. З аналізу кримі­нального закону з очевидністю випливає, що ним не охо­роняється, наприклад, життя особи, яка здійснює озброє­ний напад, напад в складі групи осіб чи протиправне насильницьке проникнення у житло чи інше приміщення. Тобто заподіяння шкоди за обставин, які виключають зло­чинність, дає підставу вважати, що відсутні соціальні оз­наки, які характеризують об'єкт посягання, порушення відповідних суспільних відносин (благ, цінностей, інтере­сів) не становить суспільної небезпеки, а в ряді випадків є суспільне корисним;

2) якщо скоєне являє собою не злочин, а інше правопо­рушення. Оскільки посягання не може одночасно бути і злочином, і проступком, то визнання діяння таким, що становить адміністративне правопорушення, дисциплі­нарний проступок, цивільний делікт означає, що ним за­подіяна шкода тим соціальним благам, які перебувають в сфері охорони не кримінального, а інших галузей права. При цьому не має значення розмір шкоди, оскільки зло­чинність діяння встановлюється з врахуванням цілої сис­теми ознак складу злочину, а не лише тих, які стосуються порушеного об'єкта;

3) при малозначності діяння. Об'єкт злочину стано­вить найбільш важливі соціальні блага, про його порушен­ня можна вести мову лише за умови заподіяння шкоди, яка визнається істотною. Відсутність же шкоди чи її явна мізерність дає підставу для висновку, що вагомі блага не постраждали, шкода суспільного масштабу не настала, а тим самими і не відбулося порушення об'єкта.

Загалом можна констатувати, що відсутність безпосе­реднього об'єкта злочину має різнопланове кримінально-правове значення. Якщо він взагалі не порушений — від­сутній об'єкт будь-якого злочину, то це є підставою для визнання того, що діяння не є злочином. Відсутність оз­нак об'єкта певного злочину водночас може поєднуватися з тим, що має місце порушення об'єкта іншого злочину (і є склад цього іншого злочину), і, відповідно, це є підста­вою для кваліфікації за статтею КК, яка передбачає цей злочин.

У ході кримінально-правової оцінки діянь доводиться стикатися з випадками, коли особа, намагаю­чись заподіяти шкоду одному об'єкту, фактично заподіює шкоду іншому об'єкту, який охороняється кримінальним законом. Такі випадки прийнято називати помилкою в об'єкті. Різновидом помилки в об'єкті виступає помилка в інших ознаках, які належать до об'єкта злочину - в його предметі, в потерпілому.

Відсутність ознак об'єктивної сторони складу злочину

Встановлення відсутності ознак об'єктивної сторони складу злочину також має різнопланові наслід­ки. Так, відсутність суспільно-не­безпечного діяння вказує на відсутність події злочину. У такому випадку кримінальна справа не може бути пору­шена, а вже порушена підлягає закриттю за іншою проце­суальною підставою (п. 1 ст. 6 КПК України).

Відсутність суспільне небезпечного наслідку може оз­начати:

- якщо наслідки, відсутні взагалі, то це може вказува­ти на відсутність складу будь-якого злочину, або ж на те, що вчинено готування до злочину чи замах на злочин;

- наявність інших наслідків, ніж ті, які є обов'язкови­ми для того чи іншого злочину, звичайно, вказує на те, що має місце інший злочин, або ж, що вчинено замах на більш тяжкий злочин;

- наявність наслідків менших за розміром (тяжкіс­тю), ніж такі, за яких настає кримінальна відповідаль­ність, звичайно, дає підстави оцінити посягання як мало­значне.

Відсутність причинового зв'язку, способу, часу, місця, обстановки, знарядь чи засобів вчинення злочину свідчить про те, що діяння взагалі не містить складу злочину і не тягне кримінальної відповідальності.

Доведення відповідності фак­тичних і юридичних ознак посяган­ня, або, як ще кажуть, підведення факту під закон — констатація того, що у вчиненому є всі обов'язкові ознаки складу злочину, далеко не завершує кваліфікації. Кваліфікація злочину не може зводитися до механічного процесу порівняння, зіставлення і встанов­лення формального збігу чи незбігу ознак діяння й тієї чи іншої кримінально-правової норми. Вона одночасно вклю­чає і розкриття суспільно-політичної сутності вчиненого діяння і дійсного політичного змісту закону, що застосо­вується. Розкриття ж суспільно-політичної сутності пося­гання — це не що інше, як визначення характеру і ступеня його суспільної небезпеки. Воно охоплює і встановлення відсутності малозначності дії або бездіяльності. Відповід­на оціночна діяльність становить, як вже зазначалося, ок­ремий етап кваліфікації злочинів.