Принцип криміналь­ної відповідальності лише за наявності вини та його враху­вання при криміналь­но-правовій кваліфі­кації

З положень, викладених в ч. 2 ст. 2 КК, а також у ряді інших кримінально-правових норм, вип­ливає, що кримінальна відповідаль­ність настає лише за наявності вини. Не існує вини взагалі, це по­няття конкретне, вона стосується ставлення особи до певного суспільне небезпечного діяння та його наслідків, існує лише у формі умислу чи необереж­ності. Це означає, що особа може бути невинною щодо од­ного злочину і, водночас, мати вину щодо іншого кримі­нальне караного посягання.

Врахування вини при кримінально-правовій кваліфі­кації полягає в такому:

— якщо кримінально-правова норма передбачає наяв­ність певної форми вини, то посягання може кваліфікува­тися за статтею КК, що виражає цю норму, лише за наяв­ності «потрібної» форми вини, а у певних випадках і від­повідного виду умислу чи необережності;

— відсутність форми вини, необхідної для певного зло­чину, не виключає того, що скоєне повинно кваліфікува­тися за статтею, яка передбачає іншу форму вини;

— діяння, вчинене без вини, не тягне за собою кримі­нальної відповідальності.

Визначення форми вини, з якою вчиняється певний злочин.

Всі злочини можуть бути поді-лені на такі, що вчиняються лише умисно, які вчиняються лише з не­обережності, що можуть бути вчи­нені як умисно, так і через необе­режність. Найбільш поширеною формою вини є умисел.

Про те, що певний злочин може бути вчинений лише умисно, можна зробити висновок насамперед з аналізу дис­позиції статті Особливої частини КК. Вказівка на умисний характер відповідного злочину здійснюється шляхом:

— прямого визначення форми вини, притаманної для 'даного злочину. Всього в назвах та диспозиціях статей Особливої частини КК вказівка на те, що певні дії вчиня­ються умисно, міститься 90 разів;

— вказівки на певний мотив чи мету вчинення злочину (оскільки відомо, що ці ознаки в чинному кримінальному законодавстві виділяються лише щодо умисних злочинів);

— передбачення наявності «завідомості» при вчиненні злочину (в 44 випадках);

— посилання на неодноразовість, систематичність, злісність, якою характеризується певне діяння,'вчинення його з особливою зухвалістю чи цинізмом тощо.

У багатьох випадках стаття Особливої частини КК не містить прямої вказівки на те, що певний злочин вчи­няється лише умисно. Наприклад, в КК не йдеться про те, що умисно вчиняються такі злочини, як крадіжка, зґвал­тування, одержання хабара. Однак форма вини, з якою вчиняються такі злочини, визначається через аналіз ін­ших ознак їх складу, з врахуванням того, що відповідаль­ність встановлена за вчинення посягання явно злочинним способом (з використанням насильства, погроз, обману).

Висновок, що той чи інший злочин вчиняється з необе­режності, можна зробити, враховуючи такі обставини:

— пряму вказівку в диспозиції статті Особливої части­ни КК (вона має місце лише щодо чотирьох злочинів — в статтях 119, 128, 196, 421 КК);

— використання в диспозиції статті термінів, які вка­зують на неумисний характер посягання, наприклад на несумлінне ставлення до своїх обов'язків (ст. 367 КК);

— порівняння санкцій статей Особливої частини. Якщо за заподіяння певних наслідків умисно встановлена більш сувора санкція, ніж за такі ж за характером та змістом на­слідки в іншій статті (яка передбачає умисний злочин), то це вказує, що злочин, передбачений цією статтею, вчи­няється з необережності.

Злочини, які можуть вчинятися як умисно, так і з не­обережності, можна вивести способом виключення. Якщо немає даних, що однозначно свідчать лише про умисний або лише про необережний характер певного посягання, то відповідальність за нього настає при обох відомих зако­ну формах вини.

Нарешті, так звана «необережність в умислі» має міс­це тоді, коли в цілому умисний злочин містить ознаки, ставлення до яких може виражатися і в необережності. Наприклад, відповідальність за зґвалтування неповноліт­ньої чи малолітньої особи настає не лише тоді, коли вин­ний знав про відповідний вік потерпілої особи і саме з осо­бою такого віку бажав вступити у насильницькі статеві зносини, а й тоді, коли він міг і повинен був передбачити неповноліття чи малоліття потерпілої чи потерпілого.