Відсутність загального об'єкта злочину

Про те, що вчинене діяння являє собою злочин, звичайно припуска­ють на підставі того, що заподіяна велика шкода або існує загроза заподіяння такої шкоди. Однак про вчинення злочину можна вести мову лише тоді, коли така шкода заподіяна не будь-яким цінностям, бла­гам, інтересам, суспільним відносинам, а лише охоронюваним кримінальним законом. Тобто тоді, коли порушено об'єкт, який охороняється кримінальним законом в ціло­му і його конкретними статтями.

Припущення, що внаслідок посягання порушено об'єкт, який охороняється певною кримінально-правовою нормою, є підставою для висунення версії кваліфікації за конкретною статтею Особливої частини КК. В ході кваліфі­кації відбувається перевірка наявності об'єкта в цілому та його обов'язкових ознак.

Суто теоретичний підхід полягає у сходженні від абс­трактного до конкретного. Тобто спочатку визначається, чи заподіюється таким діянням шкода правоохоронюва-ним благам (інакше кажучи, чи взагалі в даному випадку можуть застосовуватися правові норми, чи перебуває діян­ня в межах правової регламентації). Якщо ж констатуєть­ся, що відповідна поведінка регулюється нормами моралі, громадських організацій тощо, то це є підставою для виз­нання того, що відсутній загальний об'єкт злочину, і діян­ня не передбачене жодною кримінально-правовою нормою. Водночас це означає, що відсутній родовий і безпосередній об'єкт посягання, не заподіяна шкода предмета злочину чи потерпілому, не мають кримінально-правового значен­ня інші об'єктивні та суб'єктивні ознаки вчиненого.

В сучасних умовах це найчастіше зустрічається у випад­ку порушення корпоративних правил серед учасників госпо­дарських товариств, положень ділової етики. Так, відносно поширеними є випадки звернення до правоохоронних ор­ганів з приводу несправедливого, на думку заявників, роз­поділу прибутку в акціонерних товариствах. Коли прибуток «а рішенням повноважних органів товариства (де вирішаль­ну роль відіграють особи, які володіють контрольним паке­том акцій) спрямовується на розвиток підприємства, то, від­повідно, дрібні акціонери не отримують дивідендів і вважають, що їм заподіяна шкода, посилаються на домовленості та обіцянки, які їм були дані при створенні товариства. Однак відповідні відносини регулюються не правовими нормами, а нормами моралі, внутрішніми нормами організацій і вважа­ти порушення існуючих домовленостей злочином немає жод­них підстав.

Якщо в ході теоретичного аналізу буде визнано пору­шення відносин, які взагалі охороняються кримінальним законом, то це ще не означає, що порушено загальний об'єкт злочину. Адже злочин - це діяння, яке заподіює велику шкоду, що порушує об'єкт в значній мірі. Тому не­істотні порушення охоронюваного законом об'єкта не можна визнавати злочином. Отже, заподіяння мізерної шкоди (як класичний приклад наводять «крадіжку» яблу­ка чи аркуша паперу) безпідставно визнавати порушенням загального об'єкта.

Практичний підхід до визначення наявності об'єкта полягає здебільшого у використанні методу індукції, коли відповідний висновок здійснюється шляхом від частково­го до загального. Тобто спочатку встановлюються ознаки, які характеризують предмет злочину або потерпілого від злочину, суспільне небезпечні наслідки, а вже потім виво­диться об'єкт посягання.

Слід визнати, що в сучасній правозастосовній практиці встановленню об'єкта переважно не приділяється жодної уваги. Принаймні, не довелося зустрічати жодної (!) кримі­нальної справи, у матеріалах якої б відображалося, що в ході досудового слідства і судового розгляду відбувалося дослідження ознак, сукупність яких підтверджує наяв­ність посягання на певний об'єкт злочину. Наявність об'єкта презюмується у випадку встановлення ознак об'єк­тивної сторони злочину. Результатом такого підходу є від­криття кримінальних справ, а інколи і засудження осіб за діяння, які не порушують охоронювані кримінальним за­коном об'єкти.

Типовим прикладом з недавньої вітчизняної історії є спра­ва про причетність вищих посадових осіб України до діяль­ності Державного комітету з надзвичайного стану в період 19-21 серпня 1991 р., порушена за ознаками злочину, передбаченого ст. 56 КК 1960 р. «Зрада Батьківщини». Органи до­судового слідства чомусь не акцентували увагу на тому, що зрада передбачає контакт із закордонними супротивниками, чого встановлено не було; що об'єктом даного посягання виступає зовнішня безпека держави, порушення якої не інк­римінувалося. Водночас комісія з фахівців в галузі кримі­нального права, які були залучені Генеральною прокурату­рою України для дачі висновку у цій справі, акцентувала ува­гу саме на цих обставинах і дійшла висновку про відсутність об'єкта злочину і складу злочину в цілому. В сучасних умо­вах, показовими є оприлюднені у засобах масової інформації підходи до оцінки «з'їзду» депутатів усіх рівнів в м. Сєвєродо­нецьку наприкінці 2004 р., заклики учасників якого до ство­рення так званої Південно-Східної автономної Української республіки часто оцінюються як посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110 КК). При цьому в політичному запалі, який не пристало використовувати для вирішення суто юридичних питань, забувають, що про пору­шення об'єкта цього злочину можна вести мову лише тоді, коли посягання спрямоване на відокремлення частини тери­торії від єдиної держави. Допоки цього не встановлено, об'єкт даного злочину відсутній, як і склад злочину в цілому.

Викладене, як видається, підтверджує значення за­гального об'єкта злочину як ознаки, яку потрібно окремо встановлювати в ході кримінально-правової кваліфікації, відсутність котрої свідчить про відсутність усього складу злочину.