Робота частин і механізмів гранат ударно-дистанційної дії

При підготовці до кидання гранати. Для приведення гранати до повністю спорядженого стану необхідно викрутити з корпусу гранати пробку та на її місце вкрутити запал. Частини запалу перебувають в такому положенні: ударник наколювально-запобіжного механізму зведений і своїм жалом націлений на капсуль наколювально-запобіжного механізму. Пружина наколювально-запобіжного механізму стиснута. У зведеному положенні ударник з жалом утримується важелем, закріпленим на корпусі запалу за допомогою шплінта, кінці якого розведені. Движок механізму дальнього зведення зміщений відносно жала датчика цілі та утримується стопорами від переміщення дією стиснутої пружини. Крім цього, движок обмежує рух гільзи датчика цілі, яка притискає вантаж до корпусу запалу (рис. 15, а).

Після висмикування шплінта. За командою або самостійно прийнявши рішення застосувати гранату, необхідно взяти її в руку, щільно притискаючи важіль до корпусу гранати. Потім пальцями другої руки випрямити (звести) кінці шплінта і за кільце висмикнути його. Завдяки тому, що важіль утримується рукою у вихідному положенні (притиснутим до корпусу гранати), положення інших частин і механізмів запалу не змінюється.

Тепер необхідно бути особливо уважним і обережним у поводженні з гранатою, щоб не випустити її з рук передчасно, не впустити.

При киданні гранати. У момент кидка гранати важіль під дією пружини повертається навколо своєї точки опори і, відокремившись від гранати, звільняє ударник з жалом. Звільнений таким чином ударник силою стиснутої пружини, обертаючись навколо своєї точки опори, вістрям жала наносить удар (наколювання) по капсулю. Вогонь від капсуля наколювально-запобіжного механізму запалює сполуки механізму дальнього зведення і дистанційного пристрою.

При випадковому падінні гранати її розрив у цей момент не відбудеться, тому що движок механізму дальнього зведення, як і раніше, обмежує рух гільзи датчика цілі з жалом, яка, в свою чергу, притискує вантаж датчика цілі до внутрішньої сторони корпусу запалу, і наколювання капсуля механізму дальнього зведення не відбудеться.

Після вигорання сполук механізму дальнього зведення (через 1–1,8 с) стопори відводяться своїми пружинами до краю запалу і звільняють движок, який пересувається під дією своєї пружини до осі запалу, ставлячи капсуль навпроти жала датчика цілі, а вантаж датчика цілі отримує можливість переміщатись (рис. 15, б).

При зустрічі з перепоною від перевантаження, яке виникає, переміщується вантаж датчика цілі та викликає рух гільзи, що стискає пружину датчика цілі, внаслідок чого жало наколює капсуль механізму дальнього зведення. Вогонь від нього ініціює капсуль-детонатор детонуючого вузла. Останній передає детонацію детонаційній шашці, яка викликає вибух гранати.

Корпус гранати й запал розриваються на осколки заданої маси, забезпечуючи за рахунок форми гранати їх сферичне розлітання (рис. 15, в).

У разі неспрацювання датчика цілі при зустрічі з перепоною капсуль-детонатор детонуючого вузла діє від імпульсу капсуля-детонатора дистанційного пристрою, що спрацьовує після вигорання сполук (через 3,2–4,3 с).