РОЗДІЛ ІІ

БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІВ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

№ з/п	Змістово-методичні орієнтири навчання	Рівень знань
Початковий	Кінцевий
	Правові та організаційні основи цивіль­ного захисту населення і територій	РО	ПОЗ
	Надзвичайні ситуації мирного і військо­вого часу та їх вплив на життєдіяльність населення	ПОЗ	П
	Моніторинг радіаційної та хімічної не­безпеки	РО	ПОЗ
	Основні заходи захисту населення і тери­торій від надзвичайних ситуацій	ПОЗ	У
5.	Організація і проведення аварійно-ря­тувальних та інших невідкладних робіт	ПОЗ	У

2.1. ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ І ТЕРИТОРІЙ

Актуальність проблеми забезпечення природно-техногенної безпеки населення і територій зумовлена тенденціями зростан­ня людських втрат, що спричиняються небезпечними природ­ними явищами, промисловими аваріями і катастрофами, а та­кож причинами військового характеру

Цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створені для організації і забезпе­чення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характе­ру. Верховною Радою прийнятий Закон України «Про цивіль­ну оборону України», а Кабінетом Міністрів України затвер­джено «Положення про цивільну оборону України». 7 липня 1995 року була схвалена концепція створення єдиної держав­ної системи запобігання і рятування під час аварій, катастроф та інших надзвичайних ситуацій.

До завдань цивільної оборони відносяться:

• запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техно­генного походження і запровадження заходів щодо зменшення збитків та втрат у разі аварій, катастроф, вибухів внаслідок по­жеж та стихійного лиха;

• оповіщення населення про загрозу і виникнення надзви­чайних ситуацій у мирний та військовий часи та постійне його інформування про наявну обстановку;

• захист населення від наслідків аварій, катастроф, вели­ких пожеж, стихійного лиха;

• організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійного лиха та у воєнний час;

• організація і проведення рятувальних та інших невідклад­них робіт у районах лиха і осередках ураження;

• створення систем управління, аналізу і прогнозування, оповіщення і зв'язку, спостереження і контролю за радіоактив­ним, хімічним і бактеріологічним зараженням, підтримання їх готовності для сталого функціонування під час надзвичайних ситуацій;

• підготовка і перепідготовка керівного складу цивільної оборони, її органів управління та сил, обов'язкове навчання на­селення вмінню застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях.

Виконання завдань ЦО досягається плануванням, своєчасним і якісним втіленням комплексу організаційно-економічних, інже­нерно-технічних, оборонно-масових та соціальних заходів ЦО

Систему цивільної оборони складають:

— органи державної виконавчої влади всіх рівнів, до компе­тенції яких віднесені функції, пов'язані з безпекою та захистом населення;

— органи повсякденного управління процесами захисту на­селення у складі центральних та місцевих органів державної виконавчої влади і адміністрації підприємств, установ, органі­зацій незалежно від форм власності і господарювання;

— сили і засоби, призначені для виконання завдань ЦО;

— фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів, передбачені на випадок НС;

— системи зв'язку, оповіщення та інформаційного забезпе­чення

Фінансування заходів Ц0 проводиться за рахунок: бюдже­тів (державного та місцевих) та коштів підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і господарювання

Цивільна оборона організовується на всіх господарських об'єктах, в установах та організаціях. Начальником ЦО об'єкту є його керівник. Начальник ЦО об'єкту підпорядковується на­чальнику ЦО відомства. На об'єктах створюються штаби ЦО, які комплектуються з штатних працівників, що виконують дані обов'язки за сумісництвом.

Організацію цивільної оборони на об'єкті народного госпо­дарства, закладах та установах можна представити за допомо­гою схеми (рис. 2. 1).

Рис. 2.1

На цивільних об'єктах створюються формування цивільної оборони, які за призначенням поділяють на формування за­гального призначення, рятувальні та формування служб ЦО, які ведуть спостереження, виконують, спеціальні заходи при виконанні аварійно-рятувальних робіт.

2.2. надзвичайні ситуації мирногоі військового часу та їх впливна життєдіяльність населення

Згідно Закону «Про цивільну оборону України» надзвичайна ситуація (НС) визначається як порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об'єкті або території, що викликана аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, пожежею, використанням засобів масового враження, яке при­звело або може призвести до людських чи матеріальних втрат

До ознак надзвичайної ситуації відносять: небезпеку для життя і здоров'я значної кількості людей, суттєве порушення екологічної рівноваги, повне або часткове припинення госпо­дарської діяльності, значні матеріальні та економічні збитки

Рис. 2. 2

Постановою Кабінету Міністрів України № 1099 «Про по­рядок класифікації надзвичайних ситуацій» затверджено «По­ложення про класифікацію надзвичайних ситуацій». Згідно з цим положенням, за характером походження подій, що зу­мовлюють виникнення надзвичайних ситуацій (рис. 2.2) на те­риторії України, розрізняють 4 класи надзвичайних ситуацій: техногенного, природного, соціально-політичного та військово­го характеру Кожен клас надзвичайних ситуацій поділяється на групи, які містять конкретні їх види

Природні надзвичайні ситуації пов'язані з природними процеса­ми космічного, літосферного, гідро- сферного, атмосферного, біосфер- ного характеру або кількох проце­сів одночасно і відбуваються не за­лежно від участі людини. Природні НС — це: стихійні лиха та небез­печні явища.

Стихійні лиха — це небезпечні природні явища, процеси літосферного, атмосферного, гідрологічного, біосферного або іншого походження таких масштабів, які призводять до ката­строфічних ситуацій з раптовим порушенням систем життєді­яльності населення, руйнуванням і знищенням матеріальних цінностей, об'єктів народного господарства.

Стихійні лиха бувають таких видів: космічні, тектонічні, метеорологічні, топологічні, біологічні.

Космічні: підвищене радіоактивне випромінювання, падін­ня великого космічного тіла

Тектонічні: землетрус, цунамі, виверження вулкану, зсув. Метеорологічні: засуха, значне підвищення чи зниження температури, буря, ураган, смерч

Топологічні: селевий потік, повінь, лавина, каменепад, сні­гові замети, пожежа

Біологічні: аномальне підвищення кількості макробіологіч- них об'єктів, епідемія.

Небезпечні природні явища — це процеси, які можуть при­звести до негативних наслідків на незначній території та стати причинами виникнення надзвичайних ситуацій природного чи техногенного походження

Види небезпечних природних явищ: удар блискавки, злива, ожеледиця, град, сильний вітер

Катаклізмами називають глобальні природні, а в окремих випадках і техногенні НС, екологічні наслідки яких поширю­ються на всю, або більшу частину планети.

Техногенні НС пов'язані з матеріальною сферою, що створе­на людиною. Причини виникнення техногенних НС — це: не­додержання правил безпеки та необережність, недосконалість у проектуванні, кримінальні елементи та тероризм, військові дії, природні явища. В мирний час можуть виникати надзви­чайні ситуації всіх видів, навіть такі характерні для військо­вого часу надзвичайні ситуації як ядерні вибухи, хімічне та бактеріологічне зараження внаслідок аварій та терористичної діяльності НС антропогенного характеру виникають в резуль­таті раптового виходу з ладу машин, механізмів та агрегатів, що супроводжується значними порушеннями виробничого про­цесу, вибухами, утворенням осередків пожеж, радіоактивним,
хімічним чи біологічним заражен­ням місцевості, які призвели до ве­ликих матеріальних втрат та вра­ження чи загибелі людей (рис. 2. 3).

Катастрофа — це стрибко­подібна шкідлива зміна власти­востей об'єкту. Вона є загальним терміном для визначення значної природної надзвичайної ситуації та антропогенної аварії Аварія — вихід з ладу технічних споруд (гребель, тунелів, будівель, шахт), пожежі, руйнування кораблів, поїздів, отру­єння води в системах водопостачання тощо

За розмірами та завданою шкодою аварії поділяють на: лег­кі, середні, важкі, особливо важкі.

Види аварій та катастроф: транспортні, пожежі, вибухи, руйнування споруд, руйнування обладнання, руйнування з по­рушенням енерго-, водо-, тепло- та інших систем життєзабезпе­чення населення та виробництва, руйнування з викидом раді­оактивних речовин, руйнування з викидом отруйних речовин, руйнування з викидом небезпечних мікроорганізмів

Щоб знизити рівень ризику виникнення НС техногенно- екологічного характеру на об'єктах господарської діяльності (ОГД) необхідно завчасно проводити організаційні, інженерно- технічні та інші заходи Ці заходи плануються і проводяться начальником цивільної оборони об'єкта

Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру — це ситуації, пов'язані з протиправними діями терористичного та антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і за­тримання важливих об'єктів ядерних установок і матеріалів, систем зв'язку та телекомунікації, напад чи замах на екіпаж повітряного чи морського судна), викрадення (спроба викра­дення) чи знищення суден, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, викрадення зброї, виявлення застарілих боєприпасів

Рис. 2. 3

Надзвичайні ситуації воєнного характеру — це ситуації, пов'язані з наслідками застосування зброї масового ураження
або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вто­ринні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіо­активних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, ви­бухівки, сильнодіючих отруйних речовин, токсичних відходів, транспортних та інженерних комунікацій

За масштабами та глибиною надзвичайні ситуації (НС) поді­ляють на: глобальні, національні, регіональні, місцеві, об'єктові та локальні.

Глобальна НС: загроза її виникнення та поширення наслід­ків — континент або значна його частина чи планета в цілому.

Національна НС: наслідки охоплюють великі території дер­жави, але не виходять за її кордони

Регіональна НС обмежена територією декількох областей, краю чи суміжних країн

Місцева НС обмежена територією населеного пункту, райо­ну чи області

Об'єктова НС обмежена територією об'єкта. Локальна НС: загроза її виникнення та розповсюдження на­слідків обмежена виробничим приміщенням

Надзвичайні події, що лежать в основі НС можуть бути кла­сифіковані за: суттю та характером події, основними причина­ми виникнення, найважливішими ознаками прояву, місцем виникнення, характером вражаючих факторів та джерел не­безпеки, інтенсивністю протікання, масштабами ураження та впливу, характером впливу

Надзвичайні ситуації, які схожі за своїми ознаками мо­жуть виникати як у мирний так і у військовий час (рис. 2. 4). Військовий час характеризується використанням великої кіль­кості звичайної зброї, можливістю застосування зброї масового знищен­ня та впливом, що дорівнює розмірам стихійних лих або й перевищує їх

Причини виникнення НС: небез­печні екологічні наслідки, техноген­ні, природні, соціальні

Кожна з надзвичайних ситуацій може стати причиною виникнення Рис. 2. 4
іншої надзвичайної ситуації. В кожному конкретному випадку надзвичайні ситуації виникають через ряд причин, які можна узагальнити як: закономірні природні процеси, негативний антропогенний вплив на розвиток природних процесів, випад­ковість у розвитку природних процесів Вони можуть породити природні надзвичайні ситуації та небезпечні явища

Заходи, що проводяться для зниження рівня ймовірності виникнення надзвичайних ситуацій:

• створення безпечних умов праці для виробничого персо­налу:

• систематичні перевірки посадовими особами району (об'єкту) і державними інспекторами стану будинків, споруд, технологічного обладнання, електрогосподарства, газо- і на­фтопроводів, теплових трас;

• забезпечення працюючого персоналу правилами, стандар­тами, нормами, інструкціями та іншими нормативними доку­ментами з безпеки та охорони праці;

• перевірка відповідності технологічних процесів машин, механізмів, обладнання вимогам нормативних документів з безаварійної експлуатації, безпеки та охорони праці;

• розробка і вдосконалення системи планів попереджуваль­них оглядів та ремонтів техніки;

• розробка і впровадження формулярів на кожний агрегат для відображення технічного стану обладнання з метою вдоско­налення профілактичних заходів;

• перевірка ефективності вентиляційних, в тому числі і ава­рійних, систем, надійності герметизації ємностей, які працю­ють під тиском;

• перевірка працездатності контрольно-вимірювальної, за­хисної та блокувальної апаратури;

• проведення профілактичних протипожежних заходів;

• контроль за справністю пожежного зв'язку, сигналізації, первинних засобів пожежегасіння, стану шляхів і під'їздів до об'єктів, справністю джерел протипожежного водопостачання;

• підготовка фонду захисних споруд, створення запасів за­собів індивідуального захисту;

• нанесення на виробниче обладнання і комунікацію розпіз­навальних знаків безпеки відповідно з вимогами;

• перевірка утримання та готовності системи виявлення витоку СДОР, оповіщення працюючого персоналу і насе­лення;

• розробка планів ліквідації аварійних ситуацій.

При визначені інженерно-технічних заходів необхідно вра­ховувати особливості можливої НС на потенційно-небезпечних об'єктах (рис. 2. 5).

Щоб обґрунтовано спланувати зниження небезпеки виникнення і розповсюдження особливо небез­печних інфекцій необхідно врахову­вати завчасне запровадження орга­нізаційних, санітарно-гігієнічних, лікувальних, евакуаційних та інші заходів

Підготовка господарських об'єктів до стійкого функціону­вання в умовах надзвичайної ситуації є складним завданням, виконання якого залежить від видів загроз та характеру вироб­ництва певного об'єкта.

Під стійкістю роботи об'єктів народного господарства розуміють можливість виконувати свої функції (випускати продукцію, надавати послуги) в умовах НС, а також пристосо­ваність даного об'єкта до швидкого відновлення після пошко­джень

При вивченні питання про технічний захист населення осно­вну увагу потрібно зосередити на вимогах Закону і Положення про ЦО України щодо технічного захисту та обов'язки посадо­вих осіб

В своїй діяльності завжди необхідно враховувати факто­ри, що впливають на стійкість функціонування об'єктів в умовах надзвичайних ситуацій: район розміщення об'єк­тів, внутрішнє планування та забудова території, виробни­чі зв'язки, система управління, системи енергопостачання, технологічний процес, підготовленість до відновлення ви­робництва

Рис. 2. 5

Для дослідження рівня стійкості об'єкта створюються робо­чі групи: штабу ЦО, управління виробництвом, технологічно­
го процесу, будівель та споруд, верстатного та технологічного обладнання, матеріально-технічного постачання та транспорту (рис. 2. 6), комунально-енергетичних мереж. Стійка робота об'єктів досягається:

• проведенням організаційних та інженерно-технічних за­ходів по підготовці об'єкта до особливого режиму роботи;

• вдосконаленням технологічних процесів виробництва, забезпеченням автоматичного відключення при виході з ладу установок;

• підвищенням надійності роботи та створенням дублюючих джерел енерго-, газо- та водопостачання, а також створенням запасів сировини, палива, комплектуючих деталей, обладнан­ня та матеріалів;

• будівництвом та обладнанням сховищ на підприємствах для робітників та службовців (для цього можуть бути викорис­тані шахти та інші виробітки);

• створенням на об'єктах захисних споруд для пунктів ке­рування;

• підготовкою в заміській зоні баз для розміщення науково- дослідних, конструкторських відділів та інших невиробничих підрозділів об'єкта;

• постійною готовністю аварійно-рятувальних формувань до проведення рятувальних та невідкладних аварійних робіт

До соціальних НС відносять: еко­номічні, національні, політичні та релігійні Соціальні НС відбувають­ся в суспільстві: військовий стан, злочинність, революції, міжнаціо­нальні конфлікти, поширення лю­диноненависницьких ідеологій, те­рористичні акти або загроза їх здій­снення

Рис. 2. 6

В результаті дії природних соці­альних, техногенних надзвичайних ситуацій, їх взаємодії або негативної антропогенної діяльності людства можуть виникати негативні екологічні наслідки, що за своєю масштабністю прирівнюються до надзвичайних си­туацій

2.3. моніторинг радіаційної, хімічноїта бактеріологічної небезпеки

Радіаційна, хімічна та бактеріологічна небезпека може настати в результаті аварій на об'єктах народного господар­ства (атомні електростанції, хімічні та нафтопереробні за­води, фармакологічні фабрики, науково-дослідні установи та ін.), а також в результаті військових дій із застосуванням ядерної, хімічної та бактеріологічної зброї. Під час військо­вих дій застосовується велика кількість зброї, яку поділя­ють на звичайну та зброю масового знищення. До останньої відносять ядерну, хімічну, бактеріологічну та психологічну зброю

Ядерною зброєю (рис. 2.7) назива­ються боєприпаси, дія яких заснована на використанні внутрішньоядерної енергії, що виділяється при ядерних реакціях ділення, синтезу чи ділення та синтезу одночасно

В залежності від способу одер­жання ядерної енергії боєприпаси поділяють на ядерні та термоядерні Потужність ядерних боєприпасів ви­мірюють тротиловим еквівалентом

Вражаючими факторами ядерного вибуху є: ударна хвиля, світлове випромінювання проникаюча радіація, радіоактивне зараження, електромагнітний імпульс.

Енергія ядерного вибуху розподіляється таким чином: удар­на хвиля (50 %); світлове випромінювання (35 %); проникаюча радіація та електромагнітний імпульс (5 %), радіоактивне за­бруднення місцевості (10 %).

Повітряна ударна хвиля це область високого тиску повітря, що поширюється в сторони з надзвуковою швидкістю

Рис. 2. 7

Джерелом світлового випромінювання є світна область ви­буху з високою температурою. Світлове випромінювання ви­кликає оплавлення негорючих матеріалів і обвуглювання та загорання горючих предметів В результаті дії світлового ви­промінювання виникають окремі, масові, суцільні пожежі та
вогняні шторми. Світлове випромінювання у людей викликає опіки відкритих частин тіла та ураження очей.

Проникаюча радіація це потік альфа-частинок, бета-час­тинок, гама-променів та нейтронів, що випромінюються із зони ядерного вибуху (детальніше див. розділ 3. 4.). Час дії проника­ючої радіації не перевищує 15 секунд.

Вражаюча дія проникаючої радіації на людину залежить від: величини дози опромінення та часу, на протязі якого доза отримана

Однократна доза опромінення на протязі чотирьох діб до 50 Р або систематичного опромінення до 100 Р за десять — тридцять діб не викликає зовнішніх ознак захворювання і вважається безпечною в умовах НС.

Ступінь, глибина і форма променевих уражень біологічних об'єктів в першу чергу залежить від величини поглинутої енер­гії випромінювання

Захистом від проникаючої радіації служать різноманітні мате­ріали Ступінь ослаблення гама-променів та нейтронів залежить від властивостей та товщини захисного слою. Слой половинного ослаблення — це товща речовини, при проходженні через яку ін­тенсивність радіоактивних променів зменшується вдвічі

Радіоактивне зараження місцевості, води та повітряного простору виникає в результаті випадення радіоактивних речо­вин з хмари, яка утворилась після аварії на ядерному об'єкті чи після ядерного вибуху

Рис. 2. 8

Джерела радіоактивних речовин можуть бути: радіоактивні речовини ядерного заряду, що не прореагували, наведена раді-

ація, продукти ділення ядерного заряду

Зараження місцевості радіо­активними речовинам вимірю­ється в рентгеногодинах (Р/год) і характеризується рівнем радіа­ції. Рівень радіації показує дозу опромінення яку може одержати людина за одиницю часу в зара­женій місцевості (рис. 2. 8). Міс­цевість вважається зараженою
при дозах вище 25 мкР/год. Зараження предметів, техніки ви­мірюється в мкР/год, а зараження продовольства ще й в бета розпадах з 1 см² поверхні продукту в хвилину.

Для вимірювання активності (міра кількості радіоактивної речовини, виражена числом радіоактивних розпадів за одини­цю часу) застосовується одиниця беккерель (Бк), яка чисельно дорівнює одному ядерному перетворення в секунду (розпад/с). Позасистемною одиницею зміни активності є Кюрі (Кі), що від­повідає активності 1 г радію, або 3,7-10¹⁰ розпадів за секунду. В дозиметрії використовується питома А_т (Бк/кг), об'ємна А_т (Бк/м), молярна А_мол (Бк/моль) і поверхнева Л₈ (Бк/м²) ак­тивності джерел

Розміри району радіоактивного забруднення залежать від потужності і виду аварії (вибуху), швидкості вітру, метеороло­гічних умов і характеристик місцевості

Район зараження в залежності від доз радіації поділяють на три зони:

Зона А помірного зараження, на зовнішній границі якої доза радіації до повного розпаду складає Д = 40 Р.

Зона Б сильного зараження (Д = 400 Р).

Зона В небезпечного зараження (Д = 1200 Р).

Доза визначається за формулою Д = 5р_о"^, де р_о — рівень ра­діації, виміряний після вибуху, ^ — час виміру рівня радіації.

Електромагнітний імпульс — це електричні та магнітні поля, що поширюються в просторі. Час його дії складає декіль­ка десятків мілісекунд. Електромагнітний імпульс порушує ро­боту електричних та електронних приладів.

Осередком ядерного враження (рис. 2. 9) називається територія, на якій під дією фак­торів ядерної аварії виникають руйнування будівель, пожежі, радіоактивне зараження місцевості, враження населення

Розміри осередку ядерного враження за­лежать від потужності боєприпасу, виду ви­буху, характеру забудови, рельєфу місцевос­ті, погодних умов.

Осередок ядерного враження умовно ді­литься на 4 зони в залежності від тиску на Р_ис. 2. 9
фронті ударної хвилі: зона повних руйнувань(50 кПа і більше), зона сильних руйнувань (50-30 кПа), зона середніх руйнувань (30-20 кПа), зона слабких руйнувань (20-10 кПа). За площу осередку ядерного враження можна прийняти площу кола і ви­рахувати за формулою S = таИ², де И — радіус враження з над­мірним тиском 10 кПа, який визначається по таблиці чи вира­ховується

Осередок ядерного враження характеризується: масовим враженням людей і тварин, руйнуванням і пошкодженням наземних будівель і споруд, частковим руйнуванням, пошко­дженням чи завалом захисних споруд ЦО, виникненням місце­вих, суцільних і масових пожеж, утворенням суцільних і част­кових завалів вулиць, проїздів, виникненням масових аварій в мережах комунального господарства, утворенням районів і зон радіоактивного забруднення місцевості

Хімічною зброєю називаються отруйні речовини і засоби їх застосування, які при бойовому використанні здатні вражати незахищених людей і тварин. Для використання отруйних ре­човин застосовують хімічні авіаційні бомби, виливні авіаційні прилади, генератори аерозолів, ракети, снаряди

Враження людей отруйними речовинами може відбуватися: при безпосередньому контакті з отруйними речовинами, вди­ханні, потраплянні на відкриті місця тіла, слизові оболонки, при контакті з зараженим ґрунтом чи предметами, вживанні заражених продуктів та води

Ступінь зараження повітря характеризується концентраці­єю, а місцевості — густиною зараження

Концентрація — кількість отруйної речовини, що містить­ся в одиниці об'єму повітря, мг/л, г/м³.

Густина зараження — кількість ОР, яка знаходиться на одиниці площі, г/м².

Вражаюча дія може бути загальна або місцева. При загальній дії враження проявляється після попадання ОР в кров через шкіру, органи дихання чи травлення

При місцевій дії враження проявляється в місцях контакту ОР з організмом: на шкірі, очах, органах дихання і травлення

Отруйні речовини бувають: стійкі (СОР), нестійкі (НОР), ядовито-димові (ЯДР).

За токсичною дією отруйні речовини поділяються на гру­пи: нервово-паралітичні (зарин, зоман, v-гази), шкірнонаривні (іприт), загальноядовиті (синильна кислота, хлорціан), задуш­ливі (фосген, дифосген), психохімічні («BZ», LSD»), подразню­ючі («CS», хлорацетофенон, адамсит).

Отруйні речовини діляться на смертельні і такі, що виво­дять організм людини з ладу тимчасово.

Осередок хімічного зараження називається територія, яка зазнала дії отруйних речовин. Розмір осередку залежить від кількості застосованих ОР, їх типу, метеорологічних умов та рельєфу місцевості Осередок хімічного зараження складається з зони безпосереднього зараження і зони розповсюдження парів та аерозолей ОР (до 20 км).

Основною умовою забезпечення роботи підприємств в умо­вах хімічного зараження має бути ретельна герметизація буді­вель і споруд, забезпечення працюючих індивідуальними і ко­лективними засобами захисту (детальніше див. розділ 1. 5).

Біологічною зброєю називаються хвороботворні мікроби і бактеріальні яди, призначені для враження людей, тварин, рослин і зараження запасів продовольства, а також боєприпа­си, за допомогою яких вони використовуються

Мікроорганізми — це бактерії (чума, холера, сап, сибірська язва), віруси (натуральна віспа, грип американський кінський енцефаломієліт), рикетсії (сипний тиф, ку-лихоманка, плямис­та лихоманка), грибки (кокцидіоідомікоз, криптококкоз)

Деякі мікробі (рис. 2.10), наприклад збудники ботулізму, стовбняку, дифтерії виробляють сильно діючі токсини, які ви­кликають важкі отруєння. В висушеному стані вони зберігають отруйність на протязі багатьох неділь.

Біологічні засоби можуть призвести до за­раження: тварин (ящур, чума великої рогатої худоби, чума свиней, віспа овець, сибірська язва), рослин (стеблова іржа злакових куль­тур, фітофтороз картоплі тощо). Бактеріальне зараження може мати місце на сотнях і тися­чах квадратних кілометрів

Осередком бактеріального зараження є те­риторія, яка зазнала безпосередньої дії бакте- Рис. 2. 10
ріальних засобів, що є джерелом розповсюдження інфекційних захворювань і отруєнь

При виникненні осередків бактеріального зараження на те­риторії вводиться: карантин або обсервація

Карантин — система заходів, що проводяться для поперед­ження розповсюдження інфекційних захворювань з осередку зараження та для ліквідації самого осередку;

Обсервація — спеціальні заходи, що запобігають розповсю­дженню інфекції в інші райони

Заходи, що проводяться на підприємстві у випадку бакте­ріологічного зараження: тимчасово припиняється робота, ро­бітники та службовці проходять профілактичну та санітарну обробку, проводиться обеззаражування території, приміщень, обладнання, сировини та готової продукції

2.4. ОСНОВНІ ЗАХОДИ ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯІ ТЕРИТОРІЙ ВІД НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ

Оповіщення населення у надзвичайних ситуаціях здійсню­ються за допомогою сирен промислових підприємств, мережі радіомовлення та телебачення (словесний сигнал «Увага всім»). За сигналом сирен населення вмикає засоби теле- і радіомов­лення для прийому мовного повідомлення

Оповіщення здійснюється упродовж кожних 5 хвилин Почувши сигнал оповіщення, дійте швидко, але без паніки Пам'ятайте: у цих умовах важлива кожна хвилина.

Дії населення після отримання сигналу про виникнення над­звичайних ситуацій. Прослухати повідомлення і запам'ятати дії, які необхідно виконати. Їх доводять населенню під час по­відомлення

Наприклад, зміст повідомлення на випадок виникнення надзвичайної ситуації на АЕС: «Увага! Говорить штаб цивіль­ної оборони. Громадяни! Сталася аварія на________________ атомній

станції. У районі_________ передбачаються радіоактивні опади.

Населенню, яке проживає у цих районах, необхідно: по-перше, знаходитися у приміщеннях;

по-друге, провести додаткову герметизацію цих приміщень; 138

по-третє, прийняти йодистий препарат;

по-четверте, скласти у поліетиленові пакети документи, гро­ші, коштовності, комплект верхнього одягу, харчові продукти на дві-три доби;

по-п'яте, якщо буде оголошена евакуація, потрібно органі­зовано зайняти місце у транспортному засобі, що буде подано до вашого помешкання Головне — дотримуватися спокою та організованості

До повідомлень про надзвичайні ситуації мирного часу від­носять: аварія на атомній станції, аварія на хімічно небезпеч­ному об'єкті, землетрус, повінь, штормове попередження та деякі інші (рис. 2.11).

До повідомлень про надзвичай­ні ситуації військового часу від­носять: повітряна тривога, відбій повітряної тривоги, радіаційна небезпека, хімічна тривога

В умовах надзвичайних ситу­ацій здійснюється комплекс за­ходів, які мають забезпечити:

укриття населення в захисних спорудах, евакуацію, медичну допомогу, радіаційний та хімічний захист

Практичні заходи евакуації населення із районів можливого впливу наслідків НС плануються на випадок:

• загальних аварії на атомній електростанції;

• всіх видів аварій з викидом СДОР, внаслідок яких вини­кає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров'ю людей, які проживають у зоні можливого ураження;

• загрози катастрофічного затоплення місцевості;

• масових лісових і торф'яних пожеж, що загрожують на­селеним пунктам;

• землетрусів та інших геофізичних чи гідрометеорологіч­них явищ з тяжкими наслідками

Організаційні заходи для захисту населення:

• проведення санітарно-гігієнічних, профілактичних і про- тиепідеміологічних заходів;

Рис 2 11

• забезпечення всього населення індивідуальними засобами захисту;

• будівництво сховищ та укриттів для населення;

• загальне обов'язкове навчання населення способам захис­ту від небезпечних факторів та правильним діям в умовах над­звичайних ситуацій;

• своєчасне повідомленням населення про небезпеку;

• організація радіаційного, хімічного і бактеріологічного спостереження, розвідки і лабораторного контролю;

• розосередження робітників та службовців підприємств міста та евакуація в сільську місцевість не зайнятого у вироб­ництві населення, медичних дитячих та інших установ;

• захист продовольства та води, створення запасів продо­вольства, медичних препаратів та предметів першої необхід­ності в місцях евакуації та розосередження

Стаття 8 Закону України «Про цивільну оборону України» стверджує, що...адміністрація підприємств, установ і ор­ганізацій незалежно від форм власності і господарювання надає своїм працівникам сховище. Це вважається одним із заходів захисту від НС і є законодавчим обов'язком керів­ників господарських об'єктів та органів місцевої виконав­чої влади

Захисними спорудами цивільної оборони вважають: схови­ща та протирадіаційні укриття. В сховищах передбачається на­явність аварійних виходів, фільтрувального устаткування та

харчування; 8 — медпункт.

5 — амріший гахід; 6 — фітатротЕштимцігаа ційного забруднення укриття, камера; 7 — приміщення для зберігання продуктів

а також споруди господарсько-

обладнання для забезпечення температури повітря не вище 23°С і відносної вологості пові­тря 70 %. В мирний час схови­ща можуть використовуватися під навчальні майстерні, пунк­ти цивільної оборони тощо На рис. 2. 12 показано план типо­вого сховища

До протирадіаційних укрит­тів відносять спеціальні за­вчасно збудовані або збудовані при виникненні загрози радіа-

го призначення (погреби, овочесховища, тощо), звичайні жит­лові споруди, щілини з ґрунтовим покриттям.

Щоб мати можливість укриття населення в захисних спору­дах необхідно:

• завчасно збудувати захисні споруди і постійно підтриму­вати їх у готовності для використання;

• передбачити можливість швидкого пристосування і ви­користання частини виробничих або побутових приміщень для укриття населення під час НС;

• спланувати необхідне дообладнання, з урахуванням ре­альної обстановки, підвальних приміщень

На кожне сховище складається план, карта прив'язки схови­ща і схема евакуації людей із сховища. Організація обслугову­вання сховищ покладається на службу сховищ та укриттів ЦО.

Основні правила перебування в захисних спорудах ЦО:

• мати при собі двохдобовий запас продуктів харчування, особисті речі документи та індивідуальні засоби захисту;

• виконувати всі вимоги коменданта;

• забороняється приносити легкозаймисті і сильнопахучі речовини, громіздкі речі;

• не приводити домашніх тварин;

• забороняється запалювати гасові лампи, свічки;

• не курити

Виведення людей із сховища проходить за вказівкою комен­данта і під керівництвом особового складу служби сховища

Розосередженням називається організований вивід чи вивіз і розміщення у позаміській зоні робітників, які продовжують пра­цювати на важливих об'єктах та працівників комунального гос­подарства. Позаміською зоною називається територія за межами зон можливого руйнування (рис. 2.13).

Рис. 2. 13

Евакуацією називається організо­ваний вивід чи вивіз населення із зон можливого враження, затоплення чи терористичного нападу Під час ева­куації за територіально-виробничим принципом вивіз працівників установ і членів їх сімей, студентів та учнів організовується підприємствами або
установами, а решта населення евакуюється через ЖЕКи та до­моуправління за місцем проживання.

Планування розосередження і евакуації населення є одним із найважливіших завдань штабів ЦО всіх рівнів. Для допомоги штабам ЦО в містах, районах, на підприємствах, в навчальних закладах створюються евакуаційні комісії

Розосередження і евакуація проводиться через збірні ева­куаційні пункти (ЗЕП), на яких організовують адміністрацію ЗЕП (начальник, замісник, група оповіщення, група реєстрації і обліку, стіл довідок, група охорони)

Евакуація населення (виведення, вивезення) у випадку ви­никнення НС проводиться організовано, у стислі терміни і по­чинається не пізніше, ніж після 4 годин з моменту отримання відповідного розпорядження

У випадку НС (землетрус, буревій, викид отруйних речовин, аварія на АЕС та ін.) велике значення для порятунку має дотри­мання необхідної послідовності дій у зазначених ситуаціях.

Землетруси (рис. 2. 14): якщо перші поштовхи застали вас у будинку, то мешканці першого поверху повинні негайно взя­ти молодших дітей і з ними вибігти на вулицю, а мешканці вищих поверхів, повинні стати біля дверних і балконних про­ходів, пригорнути до себе дітей Після припинення поштовхів негайно залишити приміщення (не користуватися ліфтами) Після перших поштовхів не заходити у будинок (можуть бути повторні поштовхи) Не користуватися запальничками, сірни­ками, свічками. Якщо перші поштовхи застали вас на вулиці, потрібно негайно відійти від будинків і споруд, високих парка­нів і стовпів — вони можуть зруйнуватися.

Буревій (шторм, смерч): після штормового попередження не виходити з приміщень; не підходити до вікон щоб не отри­мати поранення склом. Варто стати біля простінка, вийти у коридор; для захисту можна використати міцні меблі: письмо­вий стіл, шафу, парту Не виходити на вулицю відразу після послаблення вітру (стихія може повторитися) Не торкатися обірваних дротів - вони можуть бути під Р_ис. 2.14 напругою. Найбільш безпечними місцями
є підвали, внутрішні приміщення перших поверхів цегельних будинків.

Повінь: дітей, а потім і доросле населення відправляють до­дому або переводять у безпечні місця; якщо цього не встигли зробити, потрібно піднятися на верхні поверхи будинків, на го­рища, а у разі необхідності — на дахи; використовувати замість плавальних підручні засоби (бочки, колоди, дерев'яні щити, двері, уламки парканів, автомобільні камерами, інші предме­ти), що тримаються на поверхні води і можуть утримувати лю­дей. На них необхідно заходити по одному, ступати на середину поверхні, а під час руху в жодному разі не мінятися місцями, сідати на борти, штовхатися; після причалювання одна особа виходить на берег, тримає «човен» за борт, поки всі не діста­нуться суші

Викид отруйних речовин: якщо є можливість, треба надяг­нути протигаз і дістатися найближчого сховища, якщо такої змоги немає, потрібно виходити із зони зараження. При цьому одягнути головний убір, верхній одяг (краще плащ), взути гу­мові чоботи, рот і ніс прикрити ватно-марлевою пов'язкою, змо­ченою у воді або у 5 % розчині лимонної кислоти (при викиді аміаку), 2 % розчині питної соди (при викиді хлору) і рухатися до виходу. Якщо ви не почули, куди потрібно рухатися, варто йти у напрямку, перпендикулярному до руху вітру Ні в якому разі не можна ховатися у підвали, яри. У випадку неможли­вості дістатися сховища або вийти з зони зараження, потрібно залишатися у будинку, але при цьо­му щільно закрити вікна, двері, ди­моходи, вентиляційні отвори; вхідні двері закрити щільною тканиною, щілини у вікнах заклеїти При отру­єнні, потрібно припинити будь-які пересування, обмежити рухи і пити у великій кількості теплий чай, моло­ко, потім — обов'язково звернутися лікаря

Рис. 2. 15

Аварія на АЕС (рис. 2.15): якщо є можливість, необхідно надягну­ти респіратор (протигаз) і сховатися
у захисній споруді. Якщо такої змоги немає, потрібно першо­чергово виконати такі дії: терміново закрити вікна, двері, ква­тирки, вентиляційні отвори, заклеїти щілини у вікнах; на ву­лицю виходити заборонено; приймати їжу тільки у закритих приміщеннях; руки мити з милом, рот полоскати 0,5% розчи­ном питної соди. При неможливості покинути забруднену зону впродовж перших семи днів необхідно щодня приймати по 1 пі­гулці йодистого калію, а за його відсутності — йодисту насто­янку Перед виходом з будинку необхідно одягатися відповід­ним як у випадку з викидом отруйних речовин Після прибуття у безпечний район обов'язково пройти повну санітарну обробку.

Засоби індивідуального захисту призначені для збереження життя і здоров'я людини в умовах застосування зброї масового ураження, під час аварій, катастроф, стихійних лих. Своєчасне і вміле їх використання забезпечує надійний захист від отруй­них (ОР), сильнодіючих отруйних речовин (СДОР), радіоактив­ного пилу, мікроорганізмів та інших шкідливих речовин

Засоби індивідуального захисту поділяються на: засоби ін­дивідуального захисту органів дихання та засоби індивідуаль­ного захисту шкіри

Засоби індивідуального захисту органів дихання за прин­ципом захисної дії поділяються на фільтруючі та ізолюючі До засобів індивідуального захисту органів дихання фільтруючого типу відносяться: фільтруючі протигази, респіратори, ватно- марлеві пов'язки.

Основним засобом індивідуального захисту є фільтруючий протигаз (рис. 2. 16, а). Фільтруючі протигази призначені для

Рис. 2.16 а, б

захисту органів дихання, очей, обличчя від отруйних і радіоак­тивних речовин та бактеріальних засобів Протигази бувають декількох типів: ГП-4, ГП-5, ГП-7 (ГП-7В). Для дітей і підліт­ків від 1,5 до 17 років використовуються інші типи — МД-1, МД-3, МД-4, ДП-6, ПДФ-7. Кожен з протигазів має свої розмі­ри Визначення розміру протигаза здійснюється за допомогою системи спеціальних вимірювань (висота та ширина обличчя, вертикальне і горизонтальне охоплення голови) з наступним використанням відповідних таблиць

При використанні протигаза необхідно:

• одягнути сумку з протигазом через праве плече так, щоб вона була на лівому боці (клапан від себе);

• відрегулювати за допомогою пряжки довжину плечового ременя так, щоб його край опинився на рівні талії;

• затримати дихання, заплющити очі, вийняти шолом- маску, взяти її обома руками так, щоб великі пальці були ззов­ні, а решта — всередині;

• прикласти нижню частину шолом-маски під підборіддя, різким рухом рук догори і назад натягнути шолом-маску на го­лову так, щоб не було складок, а окуляри розмістилися на рівні очей;

• видихнути повітря, відкрити очі, продовжувати дихати

Крім фільтруючих протигазів використовуються й ізолюючі

протигази (рис. 2. 16, б), наприклад, ІП-4. Ізолюючий дихаль­ний апарат ІП-4 (ІП-4м) призначений для захисту органів дихан­ня, шкіри обличчя та очей від впливу будь-якої шкідливої до­мішки в повітрі незалежно від її концентрації при недостачі чи відсутності кисню в навколишнім середовищі Застосовується для робіт тільки на суші, підводні роботи в цьому протигазі проводити забороняється ІП-4 (ІП-4м) складається з лицьової частини зі сполучною трубкою, регенеративного патрона ІП-4, дихального мішка та алюмінієвого каркаса Принцип роботи ізолюючого протигаза заснований на проходженні видихувано­го повітря через регенеративний патрон, у якому вуглекислота і волога, що видихається, взаємодіє з кисневмісною речовиною, у результаті чого виділяється кисень Кисень, який виділяєть­ся, надходить у дихальний мішок і наповнює його до об'єму, необхідного для вдихання людини Надлишок дихальної сумі­
ші стравлюється через клапан надлишкового тиску, що розта­шовується в дихальному мішку. При використанні протигазів необхідно пам'ятати про можливу тривалість роботи у протига­зі (на один регенеративний патрон). Так, наприклад, при важко­му фізичному навантаженні (біг, перенесення вантажів, земляні роботи) вона не повинна перевищувати 40 хв. При середньому фізичному навантаженні (хода, обслуговування механізмів) — 60 хв. А при легкому фізичному навантаженні (перебування у стані спокою) можна перебувати в протигазі до 180 хв. Для запуску ІП-4 необхідно:

• встановити регенеративний патрон РП-4 на каркас та при­єднати його до дихального мішка;

• приєднати шолом-маску до РП-4;

• одягнути сумку з ІП-4 через праве плече так, щоб вона була зліва, а регенеративний патрон був на рівні талії;

• відкрити кришку сумки, вийняти шолом-маску;

• надіти шолом-маску так, щоб не було складок;

• привести у дію пусковий брикет, знявши чеку і закрутив­ши гвинт за годинниковою стрілкою до краю;

• переконатися за зміною кольору термоіндикатора, що пус­ковий брикет працює;

• закрити кришку сумки і защипнути її. На підприємствах промисловості для захисту

органів дихання працюючих від СДОР у вигляді парів і газів, при їх концентрації в повітрі не біль­ше 10-15 ПДК, широко використовуються про­тигазові респіратори (рис. 2.17) РПГ-67, РУ-60М і РУ-60МУ. Протигазові респіратори складаються

Рис 2 17

з гумової фільтруючо-поглинаючої напівмаски, па­тронів, пластмасових манжет із клапаном вдиху і запобіжним екраном, трикотажного обтюратора, а також наголовника для закріплення респіратора на голові

Фільтруючі патрони респіраторів випускаються марок А, В, КД і Г, які спеціалізовані за призначенням в залежності від фізико-хімічних і токсичних властивостей СДОР Патрони роз­різняються між собою за складом поглиначів, а за зовнішнім виглядом — маркіруванням, нанесеним у центрі перфорованої сітки патрона Призначення патронів наведене в таблиці 2 1

Таблиця 2.1 Марка фільтруючогопатрона Сильнодіючі отруйні речовини,від яких захищає патрон РПГ-67-А, РУ-60МА Органічна пара, хлорно- і фосфороорганічні отрутохімікати РПГ-67-В, РУ-60МВ Сірчистий ангідрид, сірководень РПГ-67-Д, РУ-6М-КД Аміак, сірководень РПГ-67-Г, РУ-60МГ Пари ртуті

Респіратори виготовляються трьох розмірів. Підбір здій­снюється за розміром висоти обличчя — ріст 1 (до 109 мм), ріст 2 (109-119 мм), ріст 3 (119 мм і більше). Респіратори протига­зові РПГ-67, РУ-60М і РУ-60МУ забороняється застосовувати для захисту органів дихання від високо­токсичних речовин типу синильної кис­лоти, фосфористого водню, тетраетилс- винцю й інших, а також від речовин, що у паро- і газоподібному стані проника­ють в організм через шкіру

До найпростіших засобів захисту на­лежить ватно-марлева пов'язка (рис. 2. 18, а) та протипилова тканинна мас­ка (рис. 2. 18, б).

Рис. 2.18

Рис. 2.19

Ватно-марлева пов'язка є замінником респіратора і виготов­ляється самостійно з куска марлі довжиною 100 см і шириною 50 см (рис. 2. 19). Послідовність дій під час виготовлення така. Спочатку розкласти марлю на столі Далі на середину марлі по­класти вату розміром 30x20 см і товщиною близько 2 см. Вільні кінці марлі з обох сторін згорнути по всій довжині шматка і закрити таким чином вату. Потім прошити пов'язку і на кінцях марлі зробити розрізи довжиною 30-35 см (дві пари зав'язок). Після цього наклада­ють пов'язку на обличчя таким чином, щоб нижня частина пов'язки закрила
низ підборіддя, а верхня закривала ніс і доходила до очних ям. Нижні кінці зав'язують на шиї, а верхні на потилиці за вуха­ми. Для захисту очей обов'язково одягнути окуляри від пилу.

Протипилова тканинна маска складається з корпуса, зши­того з 4-5 слоїв тканини, і кріплення. У корпусі викроюються оглядові отвори, куди вставляються скельця

Маски виготовляють семи розмірів. Розмір маски залежить від висоти обличчя (відстані між точкою найбільшого загли­блення перенісся та самою нижньою точкою підборіддя на се­редній лінії обличчя). Розкрій тканини для виготовлення всіх частин маски здійснюється за допомогою викройок і лекал Після розкрою обробляють краї оглядових отворів, окантову­ють краї корпусу та пришивають кріплення

Маска кріпиться на голові резинкою, яка проходить у верх­ньому шві, а внизу — зав'язками і поперечною резинкою, яка пришита до верхніх кутів корпуса маски. Щоб надягти маску, потрібно взяти її обома руками за нижній край кріплення (вели­кі пальці повинні бути повернені всередину), щільно притиснути до підборіддя нижню частину і, заводячи кріплення за голову, натягнути маску на обличчя Притиснувши маску до обличчя, зав'язати кріплення і натягнути поперечну гумову натяжку.

При відсутності зазначених засобів частковою мірою захис­ту може бути будь-який предмет з бавовняної тканини — хуст­ка, рушник, згорнутий в кілька слоїв

Засоби захисту шкіри призначені для захисту тіла людини в умовах зараження місцевості отруйними, радіоактивними ре­човинами та біологічними засобами. Використовуються вони також при здійсненні дегазаційних, дезінфекційних і дезакти- ваційних робіт

До засобів захисту шкіри відносяться: загальновійськовий захисний комплект (ЗЗК), легкий захисний костюм (Л-1) та інші засоби

Загальновійськовий захисний комплект (ЗЗК) призначе­ний для багаторазового захисту шкіри, одяг, взуття людини від отруйних речовин, біологічних аерозолів, радіоактивного пилу та короткочасного захисту від легкозаймистих речовин Він складається із захисного плаща, захисних панчіх, захисних рукавиць та чохла для перенесення Загальновійськовий за­
хисний комплект може використовуватись у вигляді накидки, плаща-в-рукави, комбінезона

Легкий захисний костюм Л-1 використовують при роботі в умовах сильного зараження радіоактивними й отруйними речовинами та бактеріальними засобами Він виготовлений із прогумованої тканини і складається із: штанів із чобітьми; со­рочки з капюшоном; двопальцевих рукавиць; сумки для збері­гання костюма

Необхідно пам'ятати, що знімаючи засоби захисту шкіри піс­ля перебування на зараженій місцевості, слід звернути особливу увагу на те, щоб незараженими частинами тіла не торкатися зо­внішньої частини захисного одягу Перед зняттям захисного одя­гу, зараженого ОР (СДОР), необхідно дегазувати передню частину комбінезона, особливо борти (нагрудний клапан) і рукавиці ріди­ною ІПП-8. Дегазації також підлягають ті місця одягу та шкірних покровів, які були заражені від знятого захисного одягу

Після роботи на місцевості, зараженій радіоактивними речо­винами, лицьову частину протигаза, штани із чобітьми, сороч­ку та гумові рукавиці необхідно облити водою, витерти зволо­женою ганчіркою (травою), а протигазну сумку витрусити від пилу, стоячи за вітром. Забруднені (заражені) ганчірки, тампо­ни та інше збирають в окреме місце і ретельно дегазують

2.5. ОРГАНІЗАЦІЯ І ПРОВЕДЕННЯ АВАРІЙНО-РЯТУВАЛЬНИХ ТА ІНШИХ НЕВІДКЛАДНИХ РОБІТ

Організація і проведення рятувальних та інших невідклад­них робіт (рис 2 20) полягає у виконанні заходів, передбаче­них чинним законодавством з пи­тань ліквідації наслідків стихійного лиха, аварій і катастроф, епідемій і епізотій, що створюють загрозу життю і здоров'ю населення. Для ор­ганізації і проведення рятувальних та інших аварійно-невідкладних робіт під час ліквідації наслідків стихійних лих, аварій, катастроф, Рис. 2. 20
епідемій, що створюють загрозу життю і здоров'ю населення створюються формування цивільної оборони До проведення таких робіт залучаються: невоєнізовані формування ЦО, ме­дичні організації та військові частини і підрозділи

Для проведення рятувальних та невідкладних аварійних робіт необхідно:

• завчасно спланувати дії формувань цивільної оборони як при загрозі нападу так і під час проведення рятувальних та не­відкладних аварійних робіт;

• перевірити та уточнити плани цивільної оборони на на­вчаннях, що проводяться на об'єктах;

• організувати з робітників та службовців, студентів форму­вання цивільної оборони та підготувати їх для роботи в осеред­ках ураження;

• оснастити формування цивільної оборони індивідуальни­ми засобами захисту, приладами, майном, технікою;

• вивести в найкоротші строки формування цивільної обо­рони, створені в містах, в заміську зону, розмістити їх в завчас­но намічених районах й привести в готовність до проведення рятувальних робіт;

• організувати управління та керівництво формуваннями цивільної оборони при проведенні рятувальних робіт

До заходів, що необхідні під час про­ведення рятувальних робіт (рис. 2. 21) відносять: розвідка маршрутів для фор­мувань ЦО, локалізацію та гасіння по­жеж, пошук і рятування людей з-під за­валів та зруйнованих захисних споруд, надання першої медичної допомоги та евакуацію потерпілих, санобробку лю­дей та знезараження їх одягу, знезара­ження місцевості, споруд, техніки Під невідкладними роботами в осередках ураження розумі­ють:

• локалізація аварій;

• ліквідація або укріплення аварійних споруд;

Рис. 2. 21

• прокладання шляхів на заражених територіях і проїздів у завалах;

• знешкодження боєприпасів, вогне- та вибухонебезпечних предметів;

• відновлення та ремонт пошкоджених захисних споруд. Рятувальні роботи в закладі (установі) поділяють на два

етапи:

перший етап триває з моменту отримання сигналу про не­безпеку до прибуття спеціалізованих формувань цивільної обо­рони;

другий етап — від прибуття формувань цивільної оборони до виконання ними поставлених завдань (вивезення (виведен­ня) членів колективу в безпечну зону, евакуацію поранених у лікувальні заклади)

На першому етапі рятувальні роботи організовує начальник цивільної оборони закладу чи установи, а виконує їх увесь ко­лектив разом із невоєнізованими формуваннями цього закладу

До складу невоєнізованих формувань (рис. 2. 22) входять такі групи: зв'язку, із забезпечення громадського порядку, проти­пожежної служби, медичної допомоги, протирадіаційного та протихімічного захисту

Група зв'язку складається з ке­рівника групи та помічників (чер­говий біля телефону та посильні) Завдання групи — оповіщення чле­нів колективу про загрозу виник­нення надзвичайної ситуації, пере­дача сигналу структурам цивільної оборони міста (району), підтримка засобів зв'язку у стані постійної Рис. 2. 22

готовності, забезпечення штабу ци­вільної оборони навчального закладу засобами зв'язку.

Група із забезпечення громадського порядку, керівник — працівник установи, який відповідає за її охорону Завдання групи: забезпечити охорону закладу, підтримати порядок у ви­падках надзвичайних ситуацій, надання допомоги керівництву під час евакуації

Група протипожежної служби: бере участь у розробці про­типожежних профілактичних засобів, здійснює контроль за їх виконанням, забезпечує постійну готовність до використання
засобів пожежогасіння, локалізує та гасить пожежу, надає до­помогу у проведенні спеціальної обробки території.

Група медичної допомоги (рис. 2. 23): організовується на базі медичного пункту закладу чи установи. Завдання групи: орга­нізовує і проводить санітарно-гігієнічні та профілактичні захо­ди, надає медичну допомогу ураженим, допомагає їх евакуації до лікарень, проводить часткову санітарну обробку уражених.

Група протирадіаційного та про­тихімічного захисту, організовує видачу засобів індивідуального за­хисту, здійснює контроль за радіацій­ною та хімічною ситуацією у закладі та на прилеглій території, за станом сховищ та укриттів, бере участь у за­ходах з ліквідації наслідків радіацій- Р_ис. 2. 23 ного та хімічного зараження.

При ліквідації наслідків НС ви­никає необхідність в організації рухомих пунктів харчування, речового і продовольчого забезпечення

Підрозділи громадського харчування (пересувні пункти хар­чування ЦО) призначені для забезпечення гарячим харчуван­ням особового складу формувань в районах розміщення та при проведенні рятувальних і невідкладних аварійних робіт, а та­кож потерпілого населення в загонах першої допомоги. Таким пунктом керує начальник пункту При пункті створюються три ланки

З них дві ланки приготування та роздачі їжі (командир лан­ки, старший повар, повари (3 чол), робітники (2 чол), водій) До ланок прикріплюються по одному вантажному автомобілю та по одній пересувній кухні (котлові). Можливості пересувно­го пункту харчування за 10 годин роботи: приготувати і розда­ти їжу на 1200 чол.

Ланка забезпечення (командир, кладовщик-дозиметрист, бухгалтер, робітники (4 чол.), водії (3 чол.). До ланки прикрі­плюється по одному вантажному автомобілю, авторефрежера- тору та автоводоцистерні

Підрозділи торгівлі продовольчими товарами (пересувні пункти продовольчого постачання ЦО) призначені для забез-
печення особового складу формувань продуктами харчування (сухим пайком) при відсутності можливості приготування га­рячої їжі

Пересувним пунктом керує його начальник На пункт при­значається кладовщик При пункті організовується декілька ланок (5) фасування та роздачі сухих пайків (командир ланки, дозиметрист, фасувальники-роздатчики (3), водій) До пункту прикріплюється вантажний автомобіль з причепом Орієнтовні можливості пункту за 10 годин роботи: скомплектувати та ви­дати 5000 сухих пайків

Підрозділи торгівлі промисловими товарами (пересувні пункти речового постачання ЦО) призначені для забезпечен­ня санітарних пунктів та загонів першої медичної допомоги одягом, білизною та взуттям Пересувним пунктом керує його начальник На пункт призначається кладовщик При пункті організовується декілька ланок (5) речового постачання (ко­мандир ланки, дозиметрист, роздатчики (4), водій). До пункту прикріплюється вантажний автомобіль з причепом

2.6. ДОЛІКАРСЬКА ДОПОМОГАПРИ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

Непритомність. Ознакою є головозапоморочення, нудо­та, потемніння в очах, слабість Необхідно покласти люди­ну, опустивши голову нижче тулоба, щоб забезпечити притік крові до мозку Дають пити воду і нюхати нашатирний спирт Заборонено прикладати до голови холодні примочки

При будь-яких травмах людину необхідно доставити в ме­дичний заклад або повідомити (викликати) швидку допомогу До прибуття лікарів людині повинна бути надана долікарська допомога і від її якості часто залежить життя людини

Зупинити кровотечу, перев'язати (рис. 2. 24), зробити штуч­не дихання та зовнішній масаж серця повинна уміти кожна людина. Якщо у потерпілого відсутні зовнішні ознаки життя (немає дихання, відсутній пульс тощо), то це ще не значить, що людина мертва і не потрібно приймати заходів до повернення його до життя

При важких травмах потерпіло­го не можна різко рухати тому, що це може викликати больовий шок. Підіймаючи, переносячи чи пере­возячи потерпілого потрібно відно­ситися до нього дуже обережно не допускати різних рухів його тіла чи кінцівок. Необхідно якнайшвидше знайти помічників і перенести по­терпілого на носилках, зроблених із підручного матеріалу Підіймати потерпілого і покласти його на но­силки необхідно узгоджено з на­парниками

При переломі хребта, а також при переломі нижньої щелепи по­трібно потерпілого класти облич­чям до низу Перевозити потерпі­лого, по можливості, на носилках або на рівній підставці чи на рівно­му кузові автомобіля. Їхати потріб­но обережно, уникаючи тряски

Розрізняють поранення проникаючі та непроникаючі. Проникаючі більш небезпечні, оскільки можуть бути вражені внутрішні органи і кісткова система Проникаючі рани можуть викликати внутрішню кровотечу

При наданні допомоги при пораненнях необхідно дотриму­ватись наступних правил:

• не потрібно промивати рану водою, або змащувати мазя­ми, оскільки це може занести бруд з поверхні шкіри, що викли­че гноїння;

• не слід витирати забруднення з рани;

• не слід забирати з рани згустки крові, бо це може виклика­ти кровотечу;

• перед наданням допомоги потрібно добре вимити руки.

Рис. 2. 24. Різновиди м'яких пов'язок: А — косиночні (а — на праву молочну залозу, б — на гомілку,в — для підтримання руки); Б — пращевидні пов'язки (а — на ніс, б — на підборіддя, в — на тім'яну ділянку, г — на потилицю)

Кровотеча є одним із найчастіших ускладнень важкої трав­ми. Серцево-судинна система дорослої людини містить в собі 5... 5,5 літрів крові. За 1 годину серце перекачує біля 350 літрів

Рис. 2. 25. Типи бинтових пов'язок: а — спіральна з перегином на передпліччі; б — колосовидна на плечовий суглоб; в — така що розходиться на колінний суглоб; г — така що сходиться на ліктьовий суглоб; д — пов'язка із зворотньою спрямованістю на кисть; е — хвилеподібна пов'язка на стопу.

крові. Тому при сильній кровотечі людина дуже швидко може втратити значну частину крові, а це приводить до смерті.

Кровотеча буває артеріальною і венозною. Артеріальну кро­вотечу зупинити важко і вона є більш небезпечною. Ознакою її є сильний потік крові яскраво червоного кольору, а ознакою венозної — потік темно-вишневого кольору. Кровотечу необ­хідно зупинити при любій її інтенсивності (рис. 2. 25). Якщо кровотеча не сильна, то можна обмежитися накладанням тугої пов'язки, а рану змастити розчином йоду.

При сильній кровотечі використовують інші методи. В деяких випадках кровотечу можна зупинити при перегинанні кінцівок в суглобах. В ямку в місці згину, яка знаходиться вище рани, вкладають тампон з любої тканини Потім сильно згинають су­глоб При цьому стискується артерія, яка веде кров до рани

При переломі кістки на пораненій кінцівці такий метод зу­пинки використати неможливо, тому використовують спеці­альний гумовий жгут для перев'язки. Жгут накладають поверх одежі, пульс не повинен прослуховуватись. Неможливо трима­ти жгут в теплий період року більше 2-х годин, а в холодний — більше 1 години. Після цього потрібно жгут зняти на 10 хви­лин, щоб забезпечити приток крові. Для надання допомоги при сильній кровотечі кровоносні судини потрібно притискувати пальцями рук

Кровотеча із внутрішніх органів дуже небезпечна. При ній блідніє обличчя, спостерігається запаморочення. В цьому ви­падку до місця травми необхідно прикласти міхур з льодом або холодною водою. Якщо є підозріння, що кров тече з черевної порожнини, то не потрібно давати пити воду