Відповідальність за порушення валютного законодавства

Порушення встановлених правил проведення валютних опе­рацій є підставою для притягнення до відповідальності за пору­шення валютного законодавства. Санкції за порушення валют­ного законодавства передбачено: п. 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і ва­лютного контролю»; ст. 2 Указу Президента України «Про вре­гулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» від 27 червня 1999 року²; розділом 2 Положення про валютний контроль.

Залежно від особливостей порушень валютного законодав­ства, їхніх суб'єктів слід умовно розділити на дві групи: перша - банки та інші фінансово-кредитні установи, друга - резиденти й нерезиденти, що здійснюють валютні операції.

¹ Офіційний вісник України. – 2000. - № 14. – Ст. 573. 2 Там само. - 1999. - № 27. – Ст. 1310.

Глава 15

Правове регулювання валютних відносин

Банки та інші фінансово-кредитні установи несуть відпо­відальність у таких випадках порушення валютного законо­давства:

— у разі порушення встановленого порядку ліцензування
валютних операцій до банків та інших фінансово-кредитних
установ застосовують санкції у вигляді а) штрафу в сумі, екві­-
валентній сумі (вартості) валютних цінностей,що були пред­-
метом незаконних валютних операцій; 6) виключення банку з
Реєстру банків, їхніх філій і представництв, валютних бірж і
фінансово-кредитних установ;

— у разі невиконання вповноваженими банками зобов'язань
щодо купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному
ринку України за дорученням і за рахунок резидентів із метою
забезпечення виконання зобов'язань резидентів до банків за­-
стосовують санкції у вигляді позбавлення генеральної ліцензії
Національного банку України або штрафу в розмірі 25% від
суми (вартості) іноземної валюти, яку було зафіксовано в до-­
рученні резидента;

— у разі нездійснення вповноваженими банками функцій
агента валютного контролю до банків застосовують санкції у
вигляді позбавлення генеральної ліцензії Національного банку
України або штрафу в розмірі, визначеному п. 2.5 Положення
про валютний контроль. У разі притягнення вповноваженого
банку до відповідальності за нездійснення функцій агента ва­-
лютного контролю розмір одного штрафу не може перевищува­-
ти одного відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду.

Відповідальність резидентів і нерезидентів за порушення пра­вил проведення валютних операцій наступає в таких випадках:

- у разі здійснення резидентами й нерезидентами валютних
операцій без отримання індивідуальної ліцензії Національного
банку України до них застосовують штраф у сумі, еквівалентній
сумі (вартості) валютних цінностей, що були предметом неза­-
конних валютних операцій;

- у разі здійснення розрахунків між резидентами й нерези­-
дентами в межах торговельного обороту без участі вповноваже­-
ного банку або здійснення розрахунків між резидентами й не­
резидентами в межах торговельного обороту в валюті України
на резидента накладають штраф у розмірі, еквівалентному сумі
валютних цінностей, які використовували під час розрахунків;

- у разі невиконання резидентами вимог щодо порядку та
строків декларування валютних цінностей та іншого майна вони
несуть відповідальність у вигляді штрафу в розмірі: а) 1-го
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожний день
порушення строків декларування; б) 20-тн неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян за порушення порядку деклару­-
вання;

несвоєчасне подання, приховування або перекручення встановленої Національним банком України звітності про ва­лютні операції тягне за собою накладення штрафу в розмірі 20-ти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- у разі отримання резидентами кредитів, позик у іноземній
валюті від нерезидентів без реєстрації договорів до них засто-­
совують штраф у сумі, еквівалентній одному відсотку отрима-
ного кредиту чи позики.

Вказані санкції застосовують Національний банк України до банків та інших фінансово-кредитних установ, органи дер­жавної податкової служби - до інших резидентів і нерези­дентів.

Порядок застосування Національним банком України санкцій до банків та інших фінансово-кредитних установ регламентова­но розділом 3 Положення про валютний контроль.

Відповідно до п. 3.2 цього Положення в разі виявлення по­рушень валютного законодавства з боку банків або фінансово-кредитних установ уповноважені працівники Національного банку України складають протокол, який вручають керівни­кові (посадовій особі, яка виконує його обов'язки) банку або фінансово-кредитної установи, чи їхнього відокремленого струк­турного підрозділу, де безпосередньо здійснювали відповідну перевірку. За кожним випадком порушення, які виявлено під час однієї перевірки, складають окремий протокол, до якого обов'язково додають інші документи, що свідчать про факти порушень.

Підставою для застосування Національним банком України та його територіальними управліннями санкцій можуть бути:

матеріали перевірок, які здійснюють уповноважені праців­ники центрального апарату та територіальних управлінь На­ціонального банку України;

302

матеріали перевірок, що здійснюють уповноважені праців­ники державних органів валютного контролю;

матеріали перевірок, які здійснюють уповноважені праців­ники державних контрольних і правоохоронних органів, що не належать до органів валютного контролю.

У разі виявлення державними органами валютного контро­лю та державними контрольними й правоохоронними органами порушення банками або фінансово-кредитними установами ва­лютного законодавства складають акт чи довідку про перевірку, які разом з копіями документів, що підтверджують факт пору­шення, надсилають до територіальних управлінь Національно­го банку України.

Матеріали про порушення валютного законодавства, залеж­но від суші штрафу, розглядають і приймають рішення про

застосування санкцій:

- до 10 тис. доларів США — начальники територіальних

управлінь Національного банку України;

- до 50 тис. доларів США — директор Департаменту ва­лютного контролю та ліцензування Національного банку Ук­раїни;

- до 100 тис. доларів США — Голова Національного банку

України та його заступники.

Санкції у вигляді позбавлення ліцензії, виключення з Реє­стру банків, їхніх філій і представництв, валютних бірж і фінан­сово-кредитних установ, застосування штрафу, що перевищує суму, еквівалентну 100 тис. доларів США, застосовують вик­лючно на підставі постанови Правління Національного банку

України.

Постанову про притягнення до відповідальності за порушення валютного законодавства підписує відповідна службова особа. Територіальні управління Національного банку України над­силають її порушнику, який протягом 5 днів після її отриман­ня має перерахувати суму штрафу до Державного бюджету

України.

Органи державної податкової служби застосовують штрафні санкції до резидентів і нерезидентів відповідно до процедури, визначеної в Порядку застосування штрафних санкцій за пору­шення валютного законодавства, затвердженому наказом Дер-

Правове регулювання валютних відносин

жавної податкової адміністрації України від 4 жовтня 1999 року №542¹.

Факти порушень валютного законодавства службова особа державної податкової служби оформляє актом документальної перевірки. Керівники та головні бухгалтери юридичних осіб, фізичні особи під час перевірки, яку проводять органи держав­ної податкової служби, зобов'язані давати письмові роз'яснен­ня з усіх питань, що виникають, підписати акт про проведення перевірки й виконувати вимоги органів державної податкової служби щодо усунення виявлених порушень податкового зако­нодавства. В разі відмови керівника чи головного бухгалтера юридичної або фізичної особи від підписання акта перевірки службові особи органу державної податкової служби склада­ють акт довільної форми, що засвідчує факт такої відмови.

Рішення про застосування штрафних санкцій за наслідками розгляду матеріалівперевірки приймає керівник (заступник) державної податкової інспекції у місті (районі), який розгля­дав матеріали перевірки, не пізніше Ю днів від дня складання акта перевірки. Якщо сума штрафу перевищує 100 тис, доларів США, рішення приймають за згодою:

- від!00 тис. доларів США до 1 млн. доларів США - голови
(заступника) Державної податкової адміністрації України в Авто­-
номній Республіці Крим, областях, містах Києві й Севастополі;

- від 1 млн. доларів США -- голови (заступника) Держав­-
ної податкової адміністрації України.

Нараховані за результатами документальних перевірок штрафні санкції підлягають зарахуванню до Державного бюд­жету України не пізніше 5 днів від вручення резиденту або нерезиденту рішення про накладення штрафу.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

/. Поняття валюти й салютних цінностей.

2. Поняття та зміст валютних операцій.

3. Зміст валютного регулювання.

4. Правове регулювання валютного контролю.

5. Відповідальність за порушення салютного законодав­ства.

' Офіційний вісник України. — 1999 — № 42. — Ст. 2114.

фінансово-правове регулювання ціноутворення

Глава 16

ФІНАНСОВО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЦІНОУТВОРЕННЯ

Регулювання ціноутворення здійснює комплекс правових норм. Значну їх частішу представлено цивільно-правовим» нор­мами, що регулюють договірні ціни, здійснюючи це диспози­тивними методами. Активна роль у формуванні цін належить також адміністративно-правовому регулюванню, що складає вже галузь публічно-правового впливу на ціни. В цьому випадку йдеться про наділення компетентних державних органів повно­важеннями щодо встановлення цін, тарифів, граничних ко­ефіцієнтів їхнього росту, що реалізують як управлінську діяльність у фінансовій сфері- Вважасмо за потрібне звернути увагу ії на фінаисаво-ііравовий аспект у сфері ціноутворення. Крім особистої участі в опосередкуванні процесу руху публіч­них грошових фондів, слід враховувати, що структуру ціни формують, насамперед, за рахунок фінансово-правових інстру­ментів. Такі елементи ціни як собівартість (валові витрати), прибуток, податок на додану вартість є предметом фінансово-правового регулювання. Саме в цьому аспекті й важливо роз­глянути фшансово-правові основи ціноутворення.

§ 1. Поняття ціни

Об'єктивною основою існування ціни, організації ціноут­ворення, меж державно-правового регулювання цих аспектів є відображення вартості товарів, робіт, послуг, включених у процеси обміну. Ціни виступають як загальний вимірник вар­тості конкретних предметів. У тііі чи Іншій формі ЦІНИ наявні кілька тисячоліть і використовують їх з виникнення товарно-грошових відносин. Відіграючи дещо обслуговуючу роль, ціна відбивала зміст пануючих відносин, ієрархію класів, харак­тер участі держави в ціновому регулюванні, закріпленні пев­них правових режимів ціноутворення, гарантуванні й забезпе­ченні цін.

Найчастіше ціну аналізують як атрибут договірних відно­син, умову будь-якого відплатного договору, індивідуалізації відносин обміну. В цьому аспекті ціна конкретизує обов'язки контрагентів; являє собою кошти додаткового узгодження умов про кількість відчужуваного майна; виражає ступінь виконан­ня умов договору, змінює або припиняє право вимог кредитора й юридичних обов'язків боржника¹. Таким чином, визначаючи відносини обміну й беручи участь у ньому, ціна сама стає пред­метом правового регулювання.

Участь цін у опосередкуванні руху грошових фондів відоб­ражає й деякі особливості цього процесу: по-перше, за допомо­гою цін установлюють певну еквівалентність у русі грошей і пов'язаних з ними матеріальних цінностей, гарантують адек­ватний облік вартості; по-друге, через цінові інструменти реалі­зують функції фінансів (розподільчу й контролюючу); по-третє, за допомогою раціональної структури цін забезпечують стиму­ли для розвитку окремих сторін суспільного виробництва або, навпаки, його згортання. Політику ціноутворення, що є скла­довою частиною загальної економічної і соціальної політики України здійснюють відповідно до ст. З Закону України «Про ціни і ціноутворення* від 3 грудня 1990 року². Її спрямовано на забезпечення:

— рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх
форм власності, економічної самостійності підприємств, орга­-
нізацій і адміністративно-територіальних регіонів;

— збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і по­-
слуг;

— протидії монопольним тенденціям виробників продукції, товарів і послуг;

— об'єктивних співвідношень у цінах на промислову й сільськогосподарську продукцію, що забезпечують еквівалент­ність обміну;

— розширення сфери застосування вільних цін;

— підвищення якості продукції;

¹ Белых В. С. Винниченко С. И. Правовое регулирование цен и ценообразования в Российской Федерации: Учебно-практическое пособие. - М.: НОРМА, 2002. - С. 12-13.

¹ Відомості Верховної Ради України. - - 1990. — № 52. - Ст. 650.

306

— соціальних гарантій, насамперед для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсацій­них виплат у зв'язку з ростом цін і тарифів;

— формування потрібних економічних гарантій для вироб­ників;

— орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового

ринку.

Потребу державного впливу на ціноутворення пов'язано з публічними інтересами, які визначено формуванням порівню­ваних частин бюджетів, фінансовим забезпеченням державних завдань і функцій, охороною навколишнього природного сере­довища, гарантіями соціально незахищеним верствам населен­ня. Останнє особливо важливе положення знайшло відобра­ження в ст. 5 Закону України «Про ціни і ціноутворення», що регулює забезпечення соціального захисту населення від підви­щення цін і тарифів. Наприклад, відповідно до неї органи дер­жавної влади й управління України послідовно проводять у життя заходи для підтримки життєвого рівня населення, на­самперед низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, шляхом введення компенсації збитків у зв'язку з підвищенням цін і тарифів, а також шляхом Індексації доходів щодо соціально-економічних груп населення.

В цих умовах необхідно розмежовувати державне регулю­вання цін як форму втручання держави у вільні ринкові відносини та як форму забезпечення раціонального й збалансованого руху публічних грошових фондів. Державно-правове регулю­вання цін здійснюють через механізми фіксованих цін і тарифів, встановлення їхніх граничних розмірів, граничних коефіцієнтів зміни цін і рівня рентабельності. Через податки, інші види обов'язкових платежів податкового характеру, нормативи та інші елементи ціни відбувається державний вплив на процес форму­вання ціни, обслуговування нею господарського обороту.

Державне регулювання цін не можна розглядати як форму довільного втручання держави в організацію ринкових відно­син. Його здійснюють через реалізаціюмеханізмів, закріпле­них і врегульованих законодавством і спрямовано на забезпе­чення й дотримання об'єктивних нормативів формування ціни, співвідношення цін різного виду. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про ціни і ціноутворення» законодавство України

фінансово-правове регулювання ціноутворення

складається з цього Закону та інших актів законодавства Украї­ни, які видають відповідно до нього й поширюють на всі підпри­ємства й організації, незалежно від форм власності, підпоряд­кованості й методів організації праці та виробництва.

Державне регулювання цін чи тарифів припускає застосу­вання кількох методів¹:

а) установлення фіксованих цін на товари, роботи, послуги;

б) установлення граничного рівня цін і граничних надбавок;

в) установлення граничного рівня рентабельності та розмірів
торгових надбавок і націнок;

г) узгодження цін і тарифів під час формування вільних цін
і тарифів підприємствами-монополістами.

Зміст ціни виражено в здійснюваних нею функціях, серед яких виділяють: облікову, розподільчу, стимулюючу.

1. Облікову функцію визначено призначенням ціни як ви­-
мірника вартості, певного критерію під час здійснення обміну
й реалізації. Ця функція відображає властивості ціни як міри
вартості. Реалізують такі процеси шляхом визначення базис­-
ної собівартості (певних витрат на виробництво товарів, робіт,
послуг) і нормативів чистого доходу, що в сумі й формують
ціну. Облікова функція ціни, відображаючи критерії держав­-
ного регулювання ціноутворення, виявляється і на рівні окре-­
мих суб'єктів господарювання, здобуваючи принципове зна­-
чення в правовій регламентації податкового й бухгалтерського
обліку.

2. Розподільча функція забезпечує дію механізмів, що роз-­
межовують певні складові частини вартості (матеріальні витра­-
ти, витрати на оплату праці, прибуток) і доведення їх у певних
формах до суб'єктів. Розподільні механізми охоплюють і гло­-
бальніші процеси -- перерозподіл доходів між різними галузя­-
ми, підприємствами, групами покупців товарів, отримувачів
послуг за допомогою свідомого відхилення цін від вартості.
Відбувається це найчастіше у випадках організації ціноутво­-
рення на сезонних виробництвах, у розвитку соціально значу­-
щих секторів (продукція дитячого асортименту, виробництво

¹ Белых В. С. Винниченко С. И. Правовое регулирование цен и ценообразования Российской Федерации: Учебно-практическое пособие. - М.: НОРМА, 2002. - С. 179.

Глава 16

лікарських препаратів тощо), галузях і виробництвах, що ма­ють потребу в інноваційних введеннях, інвестиціях.

3. Стимулююча функція ціни припускає, активізацію в до­сягненні визначених результатів діяльності, що погоджує ком­плекс інтересів держави, юридичних і фізичних осіб. Через цінові орієнтири визначають найпріоритетніші напрями діяль­ності, забезпечують важливі для держави галузі розвитку.

Одним із найважливіших моментів у регулюванні ціноутво­рення є визначення його структури.В низці випадків сюди вклю­чають базисну (вихідну ціну) й націнки (надбавки та зниж­ки.)¹. Під базисною ціною здебільшого розуміють ціну товару стандартної якості, що забезпечує просте відтворення, тоді як націнки дозволяють враховувати перспективні витрати, гаран­тувати отримання прибутку. Відповідно до таких критеріїв і виділяють витратний і прибутковий елементи ціни.

Державне регулювання формуванням цін передбачає облік декількох елементів, що складають ціну. Виходячи з того, що ціна виступає грошовим вираженням вартості й одне з основ­них завдань у державному регулюванні ціноутворення -- відоб­раження об'єктивних витрат, що складають вартість, головним елементом структури ціпи є витрати. Ця частина ціни відби­ває витрати виробництва, потрібні для відтворення використа­них ресурсів. Без їхнього відновлення неможливо просте відтво­рення, відновлення виробничого циклу. Перелік валових ви­трат виробництва й обігу, що складають суму витрат у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, регулює ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибуткупідприємств»². До скла­ду валових витрат включають: суми будь-яких витрат, спла­чені протягом звітного періоду в зв'язку з підготовкою, орга­нізацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, по­слуг) і охороною праці; суми коштів або вартість майна,добровільно перераховані в Державний бюджет України або бюджети територіальних громад; суми коштів, перераховані підприємствами всеукраїнських об'єднань; суми коштів, вне-

¹ Белых В. С. Винниченко С. И. Правовое регулирование цен и ценообразования Российской Федерации: Учебно-практическое пособие. - М.: НОРМА, 2002. - С.20-21. 2 Відомості Верховної Ради України. - 1997. – 327. - Ст. 181.

Фінансово-правове регулювання ціноутворення__________ 309

сені є страхові резерви; суми внесених податків і зборів; суми витрат, не враховані в минулих податкових періодах; суми без­надійної заборгованості; суми витрат, пов'язаних із поліпшен­ням основних фондів, суми зборів на обов'язкове державне пен­сійне страхування; витрати, пов'язані з виплатою або нараху­ванням відсотків за борговими зобов'язаннями.

Другим елементом ціни є прибуток. Обгрунтоване визна­чення розміру прибутку, який включають у ціну, має важливе значення, оскільки, з одного боку, він служить джерелом роз­ширення й технічного вдосконалення виробництва, матеріаль­ного заохочення, з іншого боку, його надмірне збільшення може збільшити ціну, ускладнивши доступ споживачів до реалізова­них товарів, робіт, послуг. Саме тому важливо використовува­ти певні нормативи формування прибутку, систему граничних коефіцієнтів. Прибуток визначають як загальну суму доходів, отриманих протягом звітного періоду в матеріальній, нематері­альній або грошовій формі, скориговану на суму валових вит­рат і амортизаційних відрахувань.

Третім елементом, що складає ціну, є податок на додану вартість. За своїм економічним змістом він становить частину централ і зо ваного чистого доходу держави, що через механізм ціноутворення надходить у Державний бюджет, Фактично, всі податки є елементом ціни й потрібно розмежовувати, на якому етапі вони беруть участь у ціноутворенні н включають їх у ціну виробництва (сплачують за рахунок доходів виробника або відоб­ражаються на Йото витратах), або враховують як елемент ціни реалізації (у такий спосіб представлено непрямі податки, які включають у ціну як надбавку до ціни виробника).