Глава 7. 6) житлово-комунальне господарство (житлове господарство; комунальне господарство; дослідження та розробки в сфері житлово-комунального господарства; іншу

6) житлово-комунальне господарство (житлове господарство;
комунальне господарство; дослідження та розробки в сфері
житлово-комунального господарства; іншу діяльність у цій га­-
лузі);

7) охорону здоров'я (медичну продукцію та обладнання;
поліклініки й амбулаторії, швидку допомогу; лікарні та сана­-
торно-курортні установи; санаторно-профілактичні та проти­-
епідемічні дії та установи; дослідження й розробки в галузі охо­-
рони здоров'я; іншу діяльність у цій галузі);

8) духовний і фізичний розвиток (фізичну культуру та спорт;
культуру й мистецтво; засоби масової інформації; дослідження
та розробки в сфері духовного й фізичного розвитку; іншу
діяльність у цій галузі);

9) освіту (дошкільну освіту; загальну середню освіту; про­
фесійно-технічну освіту; позашкільну освіту; програми матері­
ального забезпечення учбових закладів; дослідження та роз­
робки в сфері освіти; іншу діяльність у цій галузі);

10) соціальний захист і соціальне забезпечення (соціальний
захист на випадок непрацездатності; соціальний захист пенсіо-­
нерів; соціальний захист ветеранів війни і труда; соціальний
захист сім'ї, дітей і молоді; соціальний захист безробітних; до­-
помога в розв'язанні житлових питань; соціальний захист інших
категорій населення; дослідження та розробки в сфері соціаль­-
ного захисту; іншу діяльність у цій сфері).

Економічна класифікація видатків бюджету уточнює вико­ристання бюджетних коштів відповідно до їх предметних ознак (заробітна плата, оренда, капітальні витрати тощо). На основі економічної класифікації видатків забезпечено єдиний підхід до розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, вона доз­воляє виділити захищені статті видатків бюджету. Видатки бюджету за цим типом класифікації групуються в єдині блоки й складають поточні видатки; нерозподілені видатки; кредиту­вання з вирахуванням погашення. Поточні видатки включають:

а) витрати на товари та послуги;

б) виплати процентів (доходу) за зобов'язаннями;

в) субсидії та поточні трансферти;

До складу капітальних видатків належать: а) придбання основного капіталу;

Поняття бюджету. Бюджетна система України

б) створення державних запасів і резервів;

в) придбання землі та нематеріальних активів;

г) капітальні трансферти.

Нерозподілені видатки складають видатки з резервних фондів Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Склад нерозподілених видатків визначає Закон про Державний бюд­жет України або рішення відповідної місцевої ради.

Перелік видатків, що складають кредитування за вираху­ванням погашення, визначає Міністерство фінансів України. До них належать:

а) надання внутрішніх кредитів за вирахуванням погашення;

б) надання зовнішніх кредитів за вирахуванням погашення.
Відомча класифікація видатків бюджету визначає розподіл

бюджетних призначень за основними розпорядниками бюджет­них коштів, якими ст. 2 Бюджетного кодексу визначає бюд­жетні установи в особі їхніх керівників, які відповідно до ст. 22 цього нормативного акту отримують повноваження шляхом вста­новлення бюджетних призначень. На її підставі Державне каз­начейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр розпорядників бюджетних коштів.

До відомчої класифікації видатків Державного бюджету України входять видатки на фінансування Управління справа­ми Верховної Ради, Державного управління справами, Госпо­дарського управління Секретаріату Кабінету Міністрів, Вер­ховного Суду, Вищого господарського суду, Конституційного Суду, Генеральної прокуратури України, Міністерств, Держав­них комітетів, Державних управлінь і комісій, обласних дер­жавних адміністрацій тощо. Відомчу класифікацію видатків місцевих бюджетів визначають відповідно до рішення про місце­вий бюджет (ч. З ст. 22 Бюджетного Кодексу).

Програмну класифікацію видатків бюджету побудовано на розподілі бюджетних призначень за бюджетними програмами. Відповідно до ст. 2 Бюджетного кодексу бюджетна програма є систематизованим переліком заходів, спрямованих на досягнення вданої мети та завдань, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій. Розробку, аналіз і відбір програм на стадії пла­нування, складання проекту здійснює головний розпорядник коштів, обґрунтовує свої пропозиції. Відповідно до загальних

106____________________________________________

положень Концепції застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі метою його запровадження є встанов­лення безпосереднього зв'язку між виділенням коштів і резуль­татами їхнього використання¹.

Якщо функціональна класифікація бюджетних видатків лише визначає загальний тип видатків із бюджету, то кожна програ­ма має чітку цільову прив'язку, що відображено в структурі кодування програмної класифікації видатків Державного бюд­жету. Код програмної класифікації містить сім знаків, якими кодують інформацію про головного розпорядника, бюджетну програму, інституційні та інвестиційні проекти, резервний фонд, капітальні вклади, напрями діяльності бюджетної програми. Код визначено цифрами від «1» до «9».

У ст. 13 Бюджетного кодексу закладено загальні підстави структури бюджету (незалежно від його рівня), вертикальний і горизонтальний його розподіл. Так, вертикальний розподіл бюд­жету дозволяє вирізнити в його складі загальний і спеціальний фонди, тоді як горизонтальний розподіл визначає склад доходів (ст. 29 — до Державного бюджету, статті 64—69 до місцевих) і видатків (статті ЗО, 31 — з Державному бюджету та ст. 70 —

з місцевих бюджетів).

Загальний фонд включає фінансування видатків бюджету за рахунок усіх дохідних надходжень, окрім тих, що призначе­но для зарахування до спеціального фонду. Загальний фонд бюджету забезпечує фінансування основних функцій і завдань держави, територіальних громад, які дещо узагальнено.

Спеціальний фонд бюджету передбачає предметно-цільове використання бюджетних коштів за бюджетним призначенням (ст. 2 Бюджетного кодексу), яке виступає як повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів Кодексом, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження й доз­воляє надавати бюджетні асигнування. Бюджетні асигнування ще більше конкретизують мету використання коштів, бо озна-

¹ Див.: Про схвалення Концепції застосування програмно-цільово­го методу у бюджетному процесі: розпорядження Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2002 р. // Офіційний вісник України. — 2002. — № 38. - 1793.

Поняття бюджету. Бюджетна система України__________________ 107

чають повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів, відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов'язання й здійснення платежів з конкретною метою в про­цесі виконання бюджету. До складу спеціального фонду вхо­дять бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень; гранти або дарунки (у вартіс­ному обрахунку), одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету; різниця між доходами й видатками спе­ціального фонду бюджету.

Розподіл бюджету на загальний і спеціальний фонди, дже­рела формування спеціального фонду, рішення про створення спеціального фонду в складі місцевого бюджету, передача коштів між загальним та спеціальним фондами бюджету здійснюють виключно за законами.

Створення спеціального фонду є заходом щодо підсилення централізованого регулювання коштів бюджетних установ. Пе­релік власних надходжень бюджетних установ визначає Кабі­нет Міністрів і включає плату за послуги, що надають бюд­жетні установи (від господарської або виробничої діяльності, оренди майна тощо), та інші надходження (гранти та дарунки, отримані бюджетними установами; кошти, що отримують бюд­жетні установи на виконання окремих доручень). Вперше ви­ділення в складі Державного бюджету України спеціального фонду було здійснено в 2000 році з метою запровадження каз­начейського обліку та виконання коштів бюджетних уста­нов, які раніше враховували та обліковували поза бюджетом.

У складі бюджету може бути сформовано резервний фонд. Грошові кошти, які в ньому акумульовано, використовують для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру, і їх не могли передбачити під час складання проек­ту бюджету. Порядок використання коштів із резервного фон­ду бюджету визначає Кабінет Міністрів України. Рішення про виділення коштів із такого фонду приймає відповідно Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи місцевого самоврядування.

Законодавчо закріплено граничний розмір резервного фон­ду: він не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків трального фонду відповідного бюджету.

Глава 7

В Державному бюджеті України резервний фонд обов'язко­во передбачено. Рішення щодо необхідності створення резерв­ного фонду місцевого бюджету приймає відповідна рада.

Збалансування доходів і видатків бюджету на стадії плану­вання обумовлює фактичне виконання бюджету. Ідеальний стан бюджетного планування пов'язано зі спів паданням дохідної та видаткової частин бюджету, що є конституційною нормою (див. засади збалансованості бюджету — ст. 95 Конституції України). Але найчастіше такого спів падання не буває й бюд­жетне планування пов'язано з певними відхиленнями, переви­щенням однієї частини бюджету над іншою. Це виражається в дефіциті чи профіциті бюджету. Дефіцит бюджету визначе­но Бюджетним кодексом України як перевищення видатків бюджету над його доходами, тоді як профіцит бюджету є пе­ревищенням доходів бюджету над його видатками (ст. 2 Бюд­жетного кодексу).

Прийняття бюджетів з дефіцитом дозволено виключно в разі наявності обґрунтованих джерел його фінансування. Потрібно враховувати, що прийняття бюджету з дефіцитом передбачає не абсолютну суму дефіциту, а тільки граничну. Тобто, гранич­ний розмір дефіциту передбачає таке перевищення видатків над доходами, під яке є обґрунтовані та дійсні канали покриття. Шляхами обмеження дефіциту є:

1) встановлення граничних розмірів дефіциту;

2) використання механізму зовнішнього державного кредиту;

3) застосування механізму внутрішнього державного кредиту;

4) емісія грошей.

Проте слід враховувати, що якщо перші три шляхи пов'я­зано з ситуацією, коли боржником виступає держава, яка має певні обов'язки, пов'язані з цим, то емісія грошей пере­кладає тягар боротьби з дефіцитом шляхом росту інфляції

на громадян.

Поява «профіциту бюджету» в бюджетному законодавстві України — новина, якої не було до прийняття Бюджетного кодексу. Традиційними шляхами подолання профіциту є:

1) відміна окремого податку чи збору або зменшення ставки
податку (збору);

2) погашення основної суми боргу;

3) дострокове погашення відсотків за основною сумою боргу.

Поняття бюджету. Бюджетна система України

В ч. 2 ст. 14 Бюджетного кодексу відзначено, що профіцит затверджують виключно з метою погашення основної суми бор­гу. Але профіцит бюджету може виникнути й на стадії виконан­ня бюджету, і кошти від нього можуть використовувати ширше.