Міжбюджетні відносини

Сьогодні стійкість бюджетної системи України багато в чому залежить від характеру міжбюджетних відносин, тому пробле­ма якнайкращої побудови системи міжбюджетних відносин в країні є найактуальнішою.

Міжбюджетні відносини — це відносини між державою, Автономною Республікою Крим і місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресур­сами, необхідними для виконання функцій, передбачених Кон­ституцією та законами України. Метою регулювання таких відно­син є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами за бюджетами, й бюджетними ресурсами, які повинні забезпечу­вати виконання цих повноважень.

Правове врегулювання міжбюджетних відносин здійснюєть­ся розділом 4 Бюджетного кодексу України.

Міжбюджетні відносини відбивають взаємозв'язки бюджетів різних рівнів. Основоположним для таких відносин є принцип рівності Державного бюджету у взаємовідносинах з місцевими бюджетами та рівності місцевих бюджетів у взаємовідносинах Між ними, що передбачає встановлення єдиних для всіх бюджетів нормативів відрахування від загальнодержавних податків зборів, а також єдиного порядку їхньої сплати тощо. Крім того, такі відносини повинні ґрунтуватися на принципах: розподілу й закріплення видатків за відповідними рівнями бюджетної системи; розмежування й закріплення на постійній основі та за тимчасовими нормативами регулюючих доходів; вирівнювання рівня мінімального бюджетного забезпечення бюджетів, який є нео6хідним для виконання певних функцій; забезпечення рівномірного надходження доходів і недопущення касових розривів; забезпечення зацікавленості виконання планів надходження доходів у Державний і місцеві бюджети тощо.

Доходи й видатки всіх бюджетів мають відповідний розподіл, держава намагається наділити всіх суб'єктів бюджетного

Міжбюджетні відносини

права потрібним для виконання їхніх функцій обсягом доходів. Разом з тим має бути забезпечено збалансованість усіх бюджетів, зацікавленість місцевих органів у збільшенні бюд­жетних надходжень, запобігання касових розривів (неспівпа­дання терміну надходження та використання бюджетних кош­тів), бездефіцитність бюджетів тощо. Окрім того, доходи та видатки кожного бюджету має бути найбільш пов'язано з підвідомчим господарством і соціальною сферою.

Бюджетний кодекс України закріплює розподіл видів ви­датків, що можуть здійснюватися за рахунок коштів Держав­ного бюджету й місцевих бюджетів, і джерела їх фінансування. Наприклад, до першої групи належать видатки на забезпечен­ня конституційного ладу держави, державної цілісності та су­веренітету, незалежного судочинства, а також інші передбачені Бюджетним кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим і місцевому самовря­дуванню, їх здійснюють тільки за рахунок коштів Державного бюджету України. До другої — видатки, які визначено функ­ціями держави та які можуть бути передані до виконання Авто­номній Республіці Крим і місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найефективнішого їхнього виконання на основі принципу субсидіарності. До третьої — видатки на реалізацію прав і обов'язків Автономної Республіки Крим і місцевого са­моврядування, які мають місцевий характер і визначені зако­нами України. Ці видатки здійснюють за рахунок коштів місце­вих бюджетів, а також трансфертів з Держбюджету України. Держава може передати Раді міністрів Автономної Респуб­ліки Крим чи органам місцевого самоврядування право на здійснення видатків лише за умови відповідної передачі бю­джетних ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюд­жетами загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових пла­тежів) або їхньої частки, а також трансфертів з Державного бюджету України.

Отже, бюджети повинні мати необхідний обсяг коштів для реалізації переданих державних повноважень, для чого доходи бюджетів має бути належним чином розподілено. Розподіл до­ходів належить до повноважень представницьких органів дер­жави, оскільки це є одним із основних чинників належного функціонування стійкої бюджетної системи країни й життєді-

яльності України взагалі. Головну роль у цьому відіграє Вер­ховна Рада України, яка встановлює постійний розподіл закріп­лених доходів між ланками бюджетної системи й щорічний пе­рерозподіл регулюючих.

Розподіл коштів у бюджетній системі можуть здійснювати, по-перше, в порядку закріплення визначених видів доходів за бюджетами різного рівня на постійній або довгостроковій ос­нові, по-друге, в порядку бюджетного регулювання¹.

До закріплених належать доходи, які постійно чинними нор­мативними актами віднесено до доходної частини бюджетів пев­ного рівня на невизначений у часі строк у розмірі територі­ального надходження повністю або в чітко фіксованому розмірі (нормативі). Наприклад, закріпленими за Державним бюдже­том України є надходження від зовнішньоекономічної діяль­ності, які повністю, на невизначений строк, закріплено за ним; платежі за користування надрами загальнодержавного значен­ня тощо.

Податки й збори, які закріплено Бюджетним кодексом Ук­раїни на постійній основі за бюджетами місцевого самовряду­вання та які враховують під час визначення обсягів міжбю-джетних трансфертів, становлять кошик доходів місцевого са­моврядування.

Закріплені доходи створюють основу дохідної бази кожного бюджету. Але для повного покриття потреб кожного з бюд­жетів їх недостатньо, й тому кожен із бюджетів потрібно зба-лансовувати за допомогою інших дохідних джерел. Досягають цього насамперед за допомогою регулюючих доходів та інших методів бюджетного регулювання, про які буде йтися далі.

Регулюючі доходи — це передбачені в Законі про Держав­ний бюджет або в рішенні про бюджет місцевих органів дохо­ди, надходження яких щорічно визначають і перерозподіляють між різними ланками бюджетів. Таким чином, розмір частини кожного з таких доходів щороку змінюється і визначається відпо­відно до потреб кожного виду бюджету.

Бюджетний кодекс України закріплює перелік доходів кожної з ланок бюджетної системи України, порядок і умови їх

¹ Див.: Финансовое право: Учебник / Отв. ред. Н. И. Химичева. — М.: Юристь, 2002. - С. 157-166.

Глава 8

Міжбюджетні відносини

зарахування у відповідні види бюджетів, а також перелік ви­датків, які здійснюють із відповідного рівня бюджетів.

Склад і структуру видатків державного й місцевих бюджетів визначають багато факторів, зокрема, їх предметна спрямо­ваність, яку в загальному вигляді відображено в Бюджетній класифікації, економічний зміст тощо. Але сучасному періоду притаманно те, що в будь-якому випадку держава під час роз­поділу видатків має розв'язувати питання про пріоритетність об'єктів фінансування, оскільки в Україні, як і в будь-якій іншій державі світу, недостатньо грошових коштів для фінансування всіх нагальних потреб. Отже, під час планування видатків бю­джетів розв'язують питання щодо проблеми вибору між конку­руючими потребами. В цьому, крім суто юридичних факторів, велике значення мають економічні, які випливають із конкрет­них умов конкретного періоду розвитку країни та її завдань на сучасному етапі.

Видатки бюджетів усіх ланок групують за предметною озна­кою відповідно до Бюджетної класифікації України. Крім того, важливим є їх розподіл на поточні видатки й видатки розвитку.

Поточні видатки — це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій, і органів, які діють на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, що не належать, до видатків розвитку. В складі поточних видатків окремо виділяють видатки бюджету, зумовлені зростанням ме­режі вказаних вище об'єктів із зазначенням усіх факторів, які вплинули на обсяг видатків. Звернемо увагу, що саме з цієї категорії видатків кошти спрямовують на забезпечення здійснен­ня перерозподілу фінансових ресурсів у вигляді міжбюджет-них трансфертів (дотацій, субвенцій).

Видатки розвитку — це витрати на фінансування капіталь­них внесків продуктивного й непродуктивного характеру при­значення, фінансування структурної перебудови народного гос­подарства, субвенції та інші витрати, пов'язані з розширеним виробництвом. Відповідно до Бюджетної класифікації такими видатками є: придбання основного капіталу, обладнання й пред­метів довгострокового користування, капітальне будівництво та ремонт, створення державних запасів і резервів, капітальні трансферти, нерозподілені витрати тощо.

У чинному раніше Законі України «Про бюджетну систему України» розподіл видатків на поточні та розвитку було закріп­лено ст. 18. У Бюджетному кодексі, на жаль, відсутній такий розподіл. Визначення та закріплення поточних видатків і ви­датків розвитку дуже важливо, оскільки їхнє чітке розмежуван­ня пов'язано зі здійсненням механізму скорочення витрат у ви­падку бюджетного дефіциту (секвестрації), закріпленого ст. 54 Бюджетного кодексу України, в ході якого, відповідно до зако­нодавства, першочерговому фінансуванню підлягають саме по­точні витрати. Наприклад, ст. 25 Закону України «Про Держав­ний бюджет України на 2003 рік» установлено заборону на збільшення бюджетних призначень по загальному й спеціально­му фондах Державного бюджету на капітальні витрати за раху­нок зменшення бюджетних призначень на поточні витрати¹.

Під час розподілу видатків між окремими ланками бюджет­ної системи України загальними, принциповими положеннями є значущість, підвідомчість, підпорядкованість тих або інших об'єктів фінансування, їхнє територіальне розташування тощо. Бюджетним кодексом встановлено перелік видатків усіх ланок бюджетної системи України. Цей перелік разом із Бюджетною класифікацією є основою структури видатків щорічного Дер­жавного бюджету України.

Розподіл видатків за відповідними бюджетами на здійснен­ня повноважень відбувається не хаотично, а за певними крите­ріями, закріпленими в ст. 86 Бюджетного кодексу. Так, розме­жування видів видатків між місцевими бюджетами здійснюють на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв по­вноти надання послуги та наближення її до безпосереднього Споживача. Отже, встановлено такі види видатків:

1) видатки на фінансування бюджетних установ і заходів,
які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних
послуг, гарантованих державою, і які розташовано найближче
до споживачів;

2) видатки на фінансування бюджетних установ і заходів,
які забезпечують надання основних соціальних послуг, гаран­-
тованих державою для всіх громадян України;

' Про Державний бюджет України на 2003 рік: Закон України від № грудня 2002 р. // Урядовий кур'єр. - 2003. - № 4. - С. 7-12.

Глава 8

Міжбюджетні відносини

3) видатки на фінансування бюджетних установ і заходів, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування програм, потре­ба в яких існує в усіх регіонах України.

З метою забезпечення стабільного, цільового, об'єктивного, своєчасного й ефективного здійснення видатків у Бюджетному кодексі закріплено їхній розподіл між конкретними видами бюджетів: Державним, Автономної Республіки Крим, обласни­ми, районними, районними в містах і місцевого самоврядуван­ня. Наприклад, з Державного бюджету України здійснюють видатки на:

1) державне управління (законодавчу та виконавчу владу,

Президента України);

2) судову владу;

3) міжнародну діяльність;

4) фундаментальні й прикладні дослідження та сприяння
науково-технічному прогресу державного значення, міжнародні
наукові та інформаційні зв'язки державного значення;

5) національну оборону;

6) правоохоронну діяльність і забезпечення безпеки держави;

7) освіту (загальну середню освіту, професійно-технічну
освіту, вищі навчальні заклади, засновані на державній формі
власності тощо);

8) охорону здоров'я (первинну медико-санітарну, амбула­-
торно-поліклінічну та стаціонарну допомогу, спеціалізовану,
високоспеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонар­
ну допомогу, санаторно-реабілітаційну допомогу тощо);

9) соціальний захист і соціальне забезпечення (державні
спеціальні пенсійні програми; державні програми соціальної
допомоги; державні програми й заходи стосовно дітей, молоді,
жінок, сім'ї; державні програми підтримки будівництва (ре­
конструкції) житла для окремих категорій громадян тощо);

10) культуру й мистецтво (державні культурно-освітні про­
грами; державні театрально-видовищні програми тощо);

11) державні програми підтримки телебачення, радіомовлен-­
ня, преси, книговидання, інформаційних агентств;

12) фізичну культуру й спорт;

13) державні програми підтримки регіонального розвитку
та пріоритетних галузей економіки;

14) програми реставрації пам'яток архітектури державного
значення;

15) державні програми розвитку транспорту, дорожнього
господарства, зв'язку, телекомунікацій та інформатики;

16) державні інвестиційні проекти;

17) державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської
катастрофи, охорони навколишнього природного середовища
та ядерної безпеки, запобігання та ліквідації надзвичайних си­-
туацій і наслідків стихійного лиха;

18) створення та поповнення державних запасів і резервів;

19) обслуговування державного боргу;

20) проведення виборів і референдумів;

21) інші програми, які мають виключно державне значення.
Розподіл видатків місцевих бюджетів у Бюджетному кодексі

здійснено, по-перше, на ті, що враховують, та ті, що не врахо­вують під час визначення обсягу міжбюджетних трансфертів; по-друге, видатки, пов'язані з виконанням власних повнова­жень місцевого самоврядування, і видатки, пов'язані з вико­нанням делегованих законом повноважень органів виконавчої влади. Наприклад, до видатків місцевих бюджетів, що не вра­ховують під час визначення обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:

1) місцеву пожежну охорону;

2) позашкільну освіту;

3) соціальний захист і соціальне забезпечення (програми
місцевого значення стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї, соці­-
ального захисту окремих категорій населення);

4) місцеві програми розвитку житлово-комунального госпо­-
дарства та благоустрою населених пунктів;

5) культурно-мистецькі програми місцевого значення;

6) програми підтримки кінематографії та засобів масової
інформації місцевого значення;

7) місцеві програми з розвитку фізичної культури й спорту;

8) типове проектування, реставрацію та охорону пам'яток
архітектури місцевого значення;

9) транспорт, дорожнє господарство;

10) заходи з організації рятування на воді;

11) обслуговування боргу органів місцевого самоврядування;

Глава 8

Міжбюджетні відносини

12) програми природоохоронних заходів місцевого значення;

13) управління комунальним майном та інші.

Перелік конкретних видатків кожного з місцевих бюджетів встановлює відповідна Рада. Сільські, селищні, міські, районні в містах Ради та їхні виконавчі органи самостійно розпоряджа­ються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями використання.

Оскільки потреба в доходах кожного з бюджетів часто змінюється, держава кожного року здійснює бюджетне регулю­вання, тобто перерозподіляє кошти всередині бюджетної систе­ми з метою збалансування всіх видів бюджетів.

Бюджетне регулювання можна визначити як надання коштів із загальнодержавних джерел, які закріплено за бюджетом вищих рівнів, бюджетам нижчих рівнів із метою збалансуван­ня їх на рівні, потрібному для здійснення відповідних повно­важень, виконання планів економічного й соціального розвит­ку на певній території. До того ж, розмежування доходів у процесі бюджетного регулювання здійснюють із урахуванням певних чинників, а саме: економічного, соціального й екологіч­ного станів відповідних територій країни.

Такий перерозподіл коштів усередині бюджетної системи здійснює щорічно кожний представницький орган щодо бюд­жетів безпосередньо нижчого рівня, тобто обласні ради регу­люють районні та міські (міст обласного підпорядкування) бюджети, районні ради — селищні, сільські, міські (міст район­ного підпорядкування) бюджети, міські Ради — бюджети рай­онів у містах. Верховна Рада України, яка здійснює розподіл бюджетних коштів, регулює обласні, міські (міст Києва й Се­вастополя) бюджети, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим. Верховна Рада Автономної Республіки Крим регулює бюджети районів, які входять до її складу.

У процесі бюджетного регулювання застосовують такі ме­тоди: процентні відрахування від територіальних надходжень загальнодержавних податків і зборів за нормативами, які що­річно встановлює рада вищого рівня, дотації, субвенції, суб­сидії, які сьогодні можна визначити одним словом — транс­ферти, їхній перелік і розміри визначають кожного року окре­мо в Законі про Державний бюджет України та рішенні про місцевий бюджет на поточний рік.

Дотація — це виділення коштів з бюджету для покриття запланованих збитків або збалансування нижчих бюджетів, підприємств і організацій. Вона має загальний характер, оскіль­ки її сутність полягає саме в нецільовому характері й наданні у випадках перевищення витрат над доходами бюджету, а також не підлягає поверненню до бюджету, з якого її було надано (сам термін походить від латинського слова dotatio — дар).

Субвенція — це форма фінансової допомоги держави місце­вим органам, яку надають із метою забезпечення ними реалі­зації конкретних заходів або програм за умови дольового фінан­сування.

Субсидія — форма фінансової допомоги, яку надає держа­на, юридична чи приватна особа іншим особам (юридичним або фізичним), а також іншим державам і має конкретний цільовий характер. На відміну від дотації, субвенції та субсидії мають цільовий характер. Це передбачає, що у випадках використан­ня не за цільовим призначенням їх мають повернути до бюдже­ту, з якого їх було надано. Різниця між субвенцією та субси­дією полягає в тому, що субвенція має дольовий характер, тоб­то частину коштів на певну мету надає вищий суб'єкт, а частину тим, хто її отримує; також передбачає як обов'язкову умову повернення виділених у такий спосіб грошей у разі їхнього невикористання протягом бюджетного року¹.

Бюджетний кодекс містить дещо інші поняття субвенції і дотації, а також закріплює порівняно нові категорії трансферт 1 міжбюджетний трансферт. Термін субсидія в Бюджетному кодексі України не використовують.

Наприклад, згідно зі ст. 9 Бюджетного кодексу трансферт визначають як кошти, отримані від інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших держав чи Міжнародних організацій на безоплатній і безповоротній основі. У ст. 2 цього Кодексу міжбюджетні трансферти визначають як кошти, що безповоротно й безоплатно передають із одного бюджету в іншій, а ст. 96 встановлює їх види: 1) дотація вирів­нювання; 2) субвенція; 3) кошти, що передають у Державний

¹ Зазначимо, що раніше українське законодавство не давало визна­чений таких понять, як дотації, субсидії, субвенції, хоча активно їх зас-тосовувало.

Глава 8

Міжбюджетні відносини

бюджет України й місцеві бюджети з інших місцевих бюджетів; 4) інші дотації.

Дотацію вирівнювання в ст. 2 Бюджетного кодексу визна­чено як* міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, що його отримує. В цій же статті ви­значено поняття субвенції як міжбюджетного трансферту для використання на певну мету в порядку, визначеному тим орга­ном, що прийняв рішення про її надання.

Методи трансфертів, міжбюджетних трансфертів застосову­ють у багатьох країнах світу. Щоправда, в законодавстві Ук­раїни ці терміни, як бачимо, закріплюють без розкриття їхньої точної суті. В українському законодавстві категорія «офіцій­ний трансферт» з'явилася недавно. Вперше її було закріплено в Бюджетній класифікації постановою Верховної Ради України «Про структуру бюджетної класифікації України» від 12 лип­ня 1996 року¹, а згодом почали використовувати в текстах за­конів про Державний бюджет на поточний рік. Наприклад, упер­ше це було здійснено в ст. 6 Закону України «Про Державний бюджет України на 1998 рік» від ЗО грудня 1997 р². Фактично цей термін становить збірне поняття, куди входять дотації і субвенції з вищих бюджетів нижчим, а також надходження з бюджетів нижчих рівнів у вищі.

У Державному бюджеті України може бути передбачено такі міжбюджетні трансферти місцевим бюджетам:

1) дотація вирівнювання бюджету Автономної Республіки
Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва й Севастопо­-
ля, районним бюджетам і бюджетам міст республіканського
Автономної Республіки Крим і міст обласного значення;

2) субвенція на здійснення програм соціального захисту;

3) субвенція на компенсацію витрат доходів бюджетів місце­-
вого самоврядування на виконання власних повноважень внас­-
лідок надання пільг, встановлених державою;

4) субвенція на виконання інвестиційних проектів;

5) інші субвенції.

У Державному бюджеті України затверджують обсяг дотації вирівнювання та субвенції окремо для бюджету Автономної

¹ Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 42. - Ст. 208.

² Там само. - 1998. - № 21. - Ст. 109.

Республіки Крим, кожного з обласних бюджетів, бюджетів міст Києва й Севастополя, міст республіканського Автономної Рес­публіки Крим, міст обласного значення та районних бюджетів, н також коштів, які передають до Державного бюджету Украї­ни з місцевих бюджетів, якщо є підстави для надання та отри­мання відповідних міжбюджетних трансфертів.

Місцеві бюджети можуть також передбачати міжбюджетні трансферти у вигляді дотацій вирівнювання, субвенції на утри­мання об'єктів спільного користування чи ліквідацію негатив­них наслідків діяльності об'єктів спільного користування; суб­венції на виконання власних повноважень територіальних гро­мад сіл, селищ, міст та їхніх об'єднань; субвенції на виконання Інвестиційних проектів тощо.

Отже, систему міжбюджетних трансфертів реалізують у бюджетній системі України в такий спосіб. З Державного бю­джету України в бюджет Автономної Республіки Крим, бюдже­ти областей і районів, районів у містах і бюджети місцевого самоврядування передають частину доходів у вигляді дотацій і субвенцій. Крім того, застосовують також зворотне передаван­ня коштів, а саме до Державного бюджету, бюджету Автоном­ної Республіки Крим і відповідних місцевих бюджетів із бю­джетів нижчого рівня. У випадках, коли доходи від закріпле­них за місцевими бюджетами податків і зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає з місце­вого бюджету до Державного бюджету частину надлишку в Порядку, встановленому законом про Держбюджет.

Розміри таких міжбюджетних трансфертів визначають за • допомогою фінансових нормативів бюджетної забезпеченості. Затверджує їх Верховна Рада України в законі про Державний бюджет на відповідний рік.

Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості визнача­ють шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів, які спрямовують на реалізацію бюджетних програм, на кількість мешканців або споживачів соціальних послуг тощо. Він єдиний для всіх місцевих бюджетів і дорівнює середнім по країні вит-ратам на одного споживача бюджетної послуги за кожним ви­дом видатків бюджету відповідно до пріоритетів бюджетної політики держави.

Глава 8

МІжбюджетні відносини

При розрахунку фінансового нормативу бюджетної забезпе­ченості також може бути передбачено обсяг нерозподілених видатків, який об'єднує види видатків на ті повноваження, вста­новлення нормативів щодо яких є недоцільним.

З метою врахування відмінностей у вартості надання со­ціальних послуг, залежно від кількості населення та спожи­вачів соціальних послуг, соціально-економічних, демографіч­них, кліматичних, екологічних та інших особливостей адмініст­ративно-територіальних одиниць, під час розрахунку обсягу міжбюджетних трансфертів, зокрема фінансових нормативів бюджетної забезпеченості, застосовують коригуючі коефіцієн­ти, які затверджує Кабінет Міністрів України, а також індек­си відносної податкоспроможності відповідного населеного пун­кту, коефіцієнти вирівнювання тощо. їхнє використання обу­мовлює прозоре й справедливе визначення обсягу коштів, що мають бути передані у вигляді міжбюджетних трансфертів.

Оскільки обсяг міжбюджетних трансфертів визначають за допомогою єдиного формульного розрахунку, то суму таких надходжень визначають об'єктивно, і вона не може бути пред­метом переговорів.

Такий диференційований підхід щодо визначення обсягів міжбюджетних трансфертів, фінансування відповідних програм стосовно кожного з регіонів України враховує їхній економіч­ний розвиток, оскільки дохідні бази різних місцевих бюджетів суттєво різняться. Наприклад, місцеві бюджети умовно можна розділити на такі види: 1) які при зарахуванні всіх передбаче­них доходів потребують додаткових надходжень. У таких бюд­жетах трансферти з державного бюджету дорівнюють майже 50% їхніх доходів; 2) які в змозі покрити передбачувані видат­ки; 3) які отримують більше надходжень, ніж потрібно для покриття їхніх видатків. Такий розподіл дозволяє спростити систему бюджетного регулювання, забезпечує розвиток різних сфер виробництва тощо.

Дотації вирівнювання та субвенції з Державного бюджету України місцевим бюджетам перераховують із рахунків Держ­бюджету органи Державного казначейства бюджету Автоном­ної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва й Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення та районним бюджетам. Пе-

рерахування коштів, які передають до Державного бюджету з бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів міст Києва й Севастополя, бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення, районних і обласних бюджетів, забезпечують відповідні органи Державного казна­чейства України.

Порядок перерахування дотації вирівнювання та субвенцій із Державного бюджету місцевим бюджетам, коштів, що пере­даються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів, а також порядок перерахування міжбюджетних трансфертів між Місцевими бюджетами визначає Кабінет Міністрів України, що повинно забезпечувати своєчасність, рівномірність, гарантованість і повноту перерахування трансфертів.

Закладена в Бюджетному кодексі України концепція міжбюджетних відносин відображає політику децентралізації, перероз­поділу повноважень держави на місцевий рівень, що відповідно Передбачає зміцнення місцевих органів (їх бюджетів). Але сьо­годні на цьому шляху існує багато проблем. Зокрема, відсутні реальні стимули для забезпечення інтересу учасників міжбюджетних відносин щодо збереження тісних зв'язків між собою з постійним нарощуванням і розвитком економічного потенціалу місцевих бюджетів.

Зрозуміло, проблему вирівнювання дохідності місцевих бюджетів неможливо розв'язати за короткий термін. Бюджетний кодекс у Прикінцевих положеннях передбачає, що протягом років Кабінет Міністрів повинен підготувати та внести розгляд до Верховної Ради законопроект про врегулювання міжбюджетних відносин на рівні села, селища, міста районного значення та району. Основна мета, якої потрібно досягти, - це стабілізувати систему розмежування та закріплення доходів і видатків бюджетів, оскільки практика міжбюджетних відносин свідчить, що доходів, закріплених за місцевими кетами не вистачає на здійснення закріплених за ними повноважень. Місцеві органи влади мають чітко знати, на які кошти можуть розраховувати й звідки їх буде надіслано. В процесі планування доходів усіх, рівнів бюджетів потрібно забезпечити повне виявлення доходів за всіма джерелами їхнього створення.