 |
Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | |
Національні рухливі ігри для дітей молодшого шкільного віку
|
|
¨ Потрапляючи до школи після дитячого садка, дитина стикається з іншим видом діяльності – навчанням. Але гра залишається важливим засобом не лише відпочинку, а й творчого пізнання життя. Гра – потужний засіб виховного впливу на дітей. 1 В.Ф. Шатанов зазначає: «Придивіться: чи не дуже рано згасає наш педагогічний інтерес до ігор, які вірою і правдою завжди служили і покликані служити розвиткові кмітливості та пізнавального інтересу дітей на всіх, без винятку, вікових етапах. Відомо, що ті діти, з яких на уроці й слова не витягнеш, в іграх виявляють надзвичайну активність. Вони можуть повернути хід гри так, що деякі відмінники тільки руками розведуть, їхні дії відзначаються глибиною мислення. Мислення сміливого, масштабного, нестандартного».
Народні рухливі ігри, поширені й сьогодні серед дітей молодшого шкільного віку, беруть свій початок зі стародавніх фольклорних обрядів, церемонії і ритуалів. Найчастіше у їх змісті присутні фольклорні образи вовка, ведмедика, зайчика, котика, кози, які характерні для української культури та традиційно відтворювалися у різноманітних обрядах і ритуалах, а згодом перейшли у дитячі рухливі ігри.
G Прикладом може бути фольклорний образ вовка, який фігурує в багатьох дитячих іграх. Так, цьому персонажу відведена головна роль у грі «Сірий вовк». Найкраще місце для її проведення – зеленийлуг. За допомогою лічилки обирають «вовка». Решта учасників гри – «вівці». Вони розбігаються, рвуть травичку, примовляючи:
Щиплю, щиплю травку
Сірому вовку на лопатку!
Кидають пучечки трави на «вовка» і втікають. А він кидається їх наздоганяти. Кого спіймає, той стає «вовком», і гра повторюється.
У процесі гри в учнів розвивається зосередженість, увага, здатність мислити самостійно. Поринувши в ігровий процес, діти не помічають, як навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні. Коли вчитель використовує на уроці елементи гри, то в класі створюється доброзичлива атмосфера, панує бадьорий настрій, з'являється бажання вчитися. Плануючи урок, необхідно зважати на всіх без винятку учнів, добирати ігри, які були б їм цікаві та зрозумілі.
Ñ У дітей 1-2 класу розвивається образне мислення. Їх цікавлять ігри імітаційні, сюжетні. Колективно-узгоджувальні дії для них ще достатньо складні. Найкраще підійдуть ігри з бігом, стрибками, ловінням, метанням м'ячів та інших предметів; з використанням музичного супроводу, речитативів. Максимальна кількість правил гри – 2-3.
Ñ У дітей 3-4 класу спостерігається значний розвиток координаційних здібностей. Зростають фізичні можливості, удосконалюється здатність до фізичного та психічного самокерування, розвивається оперативне мислення.
Використання українських народних рухливих ігор з дітьми молодшого шкільного віку має велике оздоровче, гігієнічне, освітнє та виховне значення. У ході ігор діти загартовуються; відтворюють накопичений досвід; закріплюють, поглиблюють знання; пізнають світ; збагачуються новими відчуттями; розвивають уяву, засвоюють нові поняттями. Дитина розвивається у грі. Значно розширюється її кругозір, розвивається спостережливість, кмітливість, уміння аналізувати та узагальнювати. Вона вчиться правильно оцінювати просторові, часові характеристики рухів і швидко реагувати на них. Використання різноманітних ролей сприяє формуванню організаторських здібностей. Народні ігри знайомлять з національними традиціями, культурою різних народів.
Важливими питаннями, які впливають на ефективність використання українських народних рухливих ігор з метою розвитку самоорганізації ігрового колективу є вибір ведучого і розподіл учасників гри на команди. Своєчасне навчання дітей різних способів вибору ведучого дає можливість справедливо розв'язувати актуальні для початку гри питання взаємодії в ігровому колективі, запобігати багатьом конфліктним ситуаціям між дітьми.
Ведучого гри найкраще обирати за допомогою лічилки. Перш ніж проводити її розучування, педагогу необхідно правильно її підібрати. При цьому варто враховувати як зміст гри, так і техніку виконання рахунку. Якщо рухлива гра ґрунтується на діях певних персонажів (зайця, вовка, лисиці), то бажано для неї використовувати лічилку, у змісті якої є назва головного персонажа. За технікою виконання рахунку лічилки можна розподілити на декілька видів. Найчастіше рахунок виконується таким чином: гравці стають у коло, хтось один усіх обходить, чітко вимовляючи кожне слово тексту лічилки, і по черзі вказує на учасників гри. Ведучим стає той, кому випало останнє слово. Є лічилки, текст яких закінчується займенником «ти». Така лічилка точно вказує, кому бути ведучим у грі.
Під час використання деяких лічилок діти домовляються про додаткові дії, виконання яких допомагає визначити ведучого. Наприклад, вони можуть стати в коло, а хтось один – у центр нього з м'ячем у руках. Він промовляє такі слова:
Раз, два, три!
Водити зараз будеш ти!
Після цього діти розбігаються хто куди, а той, що стоїть у центрі, кидає м'яч, намагаючись влучити в когось із утікачів. Ведучим стає той, у кого попадає м'яч.
Є й інші способи визначення ведучого.
До них належать:
• вибір за згодою гравців;
• обрання ведучого більшістю голосів учасників гри;
• обрання за результатами попередньої гри: ведучим стає той, хто переміг, тобто виявився найпрудкішим, найкмітливішим, найуважнішим.
Кожен з наведених вище способів вибору ведучого має як переваги, так і недоліки, тому в навчально-виховному процесі їх варто чергувати.
G Різними способами, що спираються на ініціативу та самоорганізацію дітей, може проводитися розподіл гравців на команди.
1 спосіб. За допомогою порядкової лічби, залежно від кількості команд: перший, другий, третій і т.д. Цей спосіб розподілу на команди не використовується на початку навчального року в першому класі, оскільки учні ще не засвоїли цю форму лічби.
2 спосіб. За вибором капітанів команд. Спочатку гравці вибирають капітанів команд, а потім капітани формують свої команди за домовленістю з однолітками. Цей спосіб розподілу на команди доцільно використовувати у третіх-четвертих класах, коли учні добре знають один одного і можуть швидко досягти домовленості завдяки досить високому рівню розвитку мовлення і спілкування.
3 спосіб. Формування постійних команд для проведення рухливих ігор.
4 спосіб. Розподіл на команди шляхом обопільної домовленості (капітани команд потай від інших учасників гри обирають кожен собі слово-пароль. Наприклад, один обрав слово «горіх», інший – «яблуко». Діти, які хочуть брати участь у грі, по двоє підходять до капітанів, а ті питають: «Яблуко чи горіх?» Назвавши слово, учасник автоматично переходить на бік того капітана, який його уособлює.
G У деяких командних рухливих іграх доводиться встановлювати право першого ходу.
Визначити, яка з команд розпочне гру, можна таким чином:
• виходячи з результатів попередніх ігор;
• надавши право вибору команді, яка краще підготувала до гри майданчик і необхідний інвентар;
• за допомогою лічилки між ватажками;
• за результатами певного виду змагання (фізичного чи розумового) між представниками команд. Наприклад, відгадування загадок, влучання у ціль, біг наввипередки чи до зазначеного місця тощо;
• шляхом жеребкування. Для цього можуть бути використані дві палички, різні за довжиною, проте однакові за товщиною. Один із гравців затискає обидві палички в кулаку так, щоб їх зовнішні кінці були на одному рівні. Починає гру та команда, чий ватажок витягне коротшу паличку;
• пусканням паперового літачка. Для цього між командами проводиться лінія. Дитина, яка не бере участі в грі, або інша незацікавлена особа ставить ноги паралельно лінії з обох її боків і запускає літачок. На чию сторону він залетить, та команда і починає гру. Цей спосіб найкраще підійде для учнів 1-2 класів;
• відгадуванням, в якій руці знаходиться предмет (камінчик, каштан, дрібна іграшка тощо), парної чи непарної кількості схованих предметів, сторони монети тощо;
• виявленням поваги (наприклад, хлопці, граючи з дівчатами, пропонують їм розпочати гру першими або учасники сильнішої команди передають право почати гру слабшій команді);
• вимірюванням руками на палиці – хто зможе утримати палицю після закінчення її вимірювання, той здобуває для своєї команди право першого ходу.
Послідовне і систематичне навчання учнів різних способів самоорганізації дозволяє ефективно використовувати час, відведений для ігор, для активного, повноцінного відпочинку дітей і сприяє формуванню самоврядування класного колективу, набуттю кожним учасником досвіду соціальної взаємодії.
G Максимальний вплив українських рухових ігор як засобу гармонійного розвитку особистості в початковій ланці загальноосвітньої школи залежить від оптимально створених педагогічних умов їх організації, серед яких можна визначити такі, як:
Ø систематичність проведення ігор протягом дня;
Ø забезпечення взаємодії навчальної та позанавчальної діяльності з фізичного виховання;
Ø оптимальне поєднання прийомів і методів педагогічного керівництва грою у її підготовчій, основній і заключній частинах;
Ø використання педагогічних методів, адекватних значенню кожного з етапів керівництва грою для гармонійного розвитку особистості школяра.
Отже, в українських народних рухливих іграх закладені значні виховні можливості, які визначаються їх культурно-історичним походженням і соціальними функціями у дитячому середовищі.
? Практичне заняття № 1-2. Методика викладання українських національних ігор для дітей дошкільного віку.
Як відомо, діти віддають перевагу тій чи іншій грі, керуючись своїми уподобаннями. Вихователь же, добираючи гру, повинен враховувати вік дітей, чітко визначати мету кожної гри. З дітьми раннього віку (перший, другий рік життя) проводять переважно індивідуальні ігри-забавлянки (можливо й групові – з двома-трьома дітьми). Наприклад, з дітьми другого року життя розігрується (індивідуально) українська народна гра-забавлянка «Горошок». Перебираючи пальчики дитини, починаючи від мізинця, промовляють:
Горошок,
Бобошок,
Сивочка,
Курочка.
А той старий когутисько
Не хтів іти до дітиська –
Та шуп з ним до песа!
Під час повторного розігрування діти відповідають на запитання текстом забавлянки, повторюють слова.
З дітьми третього року життя народні ігри можна проводити на прогулянці (невеликою групою з 5-6 чоловік). Текст слів в іграх простий, це переважно ігри-заклички: «Дощику-дощику», «Вода холодная», «Зозуле-кавуле», «Вийди, вийди сонечко».
Гра «Дощику-дощику» проводиться на прогулянці в переддощову годину. Діти стають у коло, піднімають руки, дивляться на хмари й повторюють текст за вихователем:
Не йди, не йди, дощику,
Дам тобі борщику
У глинянім горщику.
Поставлю на дуба;
Дуб повалився,
Горщик розбився,
Дощик полився.
(Усі діти розбігаються.)
У другій молодшій групі (четвертий рік життя) дітям доступні прості хороводні ігри: «Курочка-чубарочка», «Кізонька», «Де ж наші ручки?», «Качечка».
Дітям п'ятого року життя доступні й складніші хороводні ігри з текстом для співу: «Галя по садочку ходила...», «Калина», «Я лисичка, я сестричка», «Ой у перепілки...», «Жили у бабусі...».
Гра «Галя по садочку ходила...»
Посередині кімнати чи майданчика ставлять два стільчики спинками один до одного. На одному стільчику квітка. Це «садок». Діти стоять у колі, а одна дитина (Галя) з хусточкою в руках – біля квітки.
На слова:
Галя по садочку ходила,
Хусточку біленьку загубила,
Ходить по садочку, блукає,
Хусточку біленьку шукає, –
діти йдуть по колу вліво. Галя ходить усередині кола біля квітки і на слово «згубила» залишає хустинку на стільчику, біля квітки, а сама переходить на інший бік, до сидіння стільчика, й удає, ніби шукає хустинку. Потім сідає на стілець.
На слова:
Не журися, Галю-серденько,
Ми знайшли хустинку біленьку,
У садочку, біля малини,
Під зеленим листом тернини, –
діти йдуть по колу вправо і зупиняються. Одна дитина, визначена на роль вихователя, підходить до стільчика з квіткою, бере хустинку і промовляє:
Ти, Галю, хустину не шукай,
Хто знайшов, відгадай!
Якщо Галя, не оглядаючись, відгадає, кому з дітей належить цей голос, то з тим учасником вона міняється місцями. Гра продовжується.
Гра «Ой у перепілоньки...»
Діти стоять у колі, злегка розставивши ноги і опустивши руки вздовж тулуба. Учасник гри у колі – «перепілонька».
На слова «Ой у перепілоньки та й голівка болить» усі діти разом з вихователем піднімають руки вгору і торкаються пальцями голови збоку, а при повторенні слів «Та голівка болить» опускають руки вздовж тулуба.
На приспів:
Тут була, тут перепілонька,
Тут була, тут сизокрилая, –
діти беруться за руки і йдуть по колу вліво, а «перепілонька» – вправо або робить крок на місці. На останні слова всі зупиняються.
На слова:
Ой у перепілоньки та й колінця болять,
Та й колінця болять, –
усі діти нахиляються вперед. На слово «колінця» вони долонями торкаються колін, а на слово «болять» – випрямляються. На приспів «Тут була...» діти беруться за руки і йдуть по колу вправо. На слово приспіву «сизокрилая» зупиняються.
Вихователь продовжує:
Ой у перепілоньки крильця не болять,
Крильця не болять...
Усі діти піднімають руки в сторони і на слова «не болять...» опускають їх униз. На слова «Пташки знялися й полетіли» всі діти біжать по колу.
Народні ігри для дітей старшого дошкільного віку можна розподілити на кілька груп. До першої групи належать рухливі ігри з текстом-діалогом: «Кози», «Панас», «Чорне - біле», «Гуси», «Піжмурки», «Квочка», «Крук», «Сірий кіт», «Залізний ключ» та ін.
Гра «Піжмурки»
За допомогою лічилки обирають водія, зав'язують йому очі хустинкою, виводять на середину кімнати і звертаються до нього з такими словами:
- Водій, водій! На чому стоїш?
- На бочці.
- Що в бочці?
- Квас!
- Лови курей, та не нас.
Водій починає ловити і той, кого він спіймає, стає на його місце. Гра продовжується.
До другої групи належать хороводні ігри зі співом. Текст цих ігор ознайомлює дітей з трудовими процесами та звичаями українського народу. Це такі ігри, як «Соловейку, сватку, сватку», «А ми просо сіяли, сіяли...», «Мак», «Задумала бабусенька», «Подоляночка» та ін.
Гра «Мак»
Діти стоять у колі пліч-о-пліч. Одна дитина всередині – це «городник». Вихователь співає:
Ой на горі мак,
Під горою так.
Діти беруться за руки і, ступаючи назад, збільшують коло на ширину відведених у сторони рук. На слова:
Мак, мак, маківочки,
Золоті голівочки, –
діти роблять крок на місці і виконують мах руками вперед-назад. На слова:
Станьте ви так,
Як на горі мак, –
діти присідають і показують руками, який виріс мак (простягають руки вперед). Підвівшись, діти запитують:
Городнику, городнику,
Чи полив ти мак?
«Городник» відповідає: «Полив». На приспів:
Мак, маки, маківочки,
Золоті голівочки, –
діти роблять крок на місці, розмахуючи руками вперед і назад, а «городник» у цей час ходить усередині кола і вдає, ніби поливає мак. На слова:
Станьте ви так,
Як на горі мак, –
діти, стоячи, показують, як виріс мак (піднімають руки в сторони на рівень плечей, долоні повертають угору, пальці трохи згинають, показують, яка квітка в маку). На приспів:
Мак, маки, маківочки,
Золоті голівочки, –
діти опускають руки і роблять крок на місці, розмахуючи руками вперед і назад. Потім питають:
Городнику, городнику,
Чи поспів мак?
«Городник» відповідає: «Поспів».
Діти повторюють пісню спочатку, дріботливим кроком звужують коло, беруться за руки й повільно піднімають їх угору.
На слова «Станьте ви так» показують, яка спіла головка в маку.
Вказівки до гри. Стежити, щоб діти виконували рухи одночасно. Після кількох повторень гри замість кроку на місці діти ходять по колу.
Гра «Подоляночка»
Учасники гри шикуються в коло. Одна дитина – «подоляночка» – стоїть за межами кола.
На слова пісні:
Десь тут була подоляночка,
Десь тут була подоляночка, –
діти йдуть по колу вправо, а «подоляночка» – вліво.
На слова:
Тут вона впала,
До землі припала, –
діти зупиняються і піднімають з'єднані руки. «Подоляночка» вбігає в коло і присідає.
Діти, йдучи по колу вліво, співають:
Ой встань, ой встань, подоляночко,
Ой встань, ой встань, молодесенька.
Тримаючись за руки, вони підходять до «подоляночки» і відходять назад. На слова:
Умий своє личко, як ту скляночку,
Біжи до Дунаю,
Візьми ту, що скраю, –
«подоляночка» вмивається, біжить до якої-небудь дівчинки в колі, бере її за обидві руки і кружляє разом із нею. Потім вони міняються ролями, і гра повторюється.
Вказівки до гри. Стежити, щоб діти ходили по колу ритмічно вправо та вліво. Рухи «подоляночки» повинні узгоджуватися з текстом пісні.
Наступну групу становлять ігри розважального характеру, в яких відбито народні звичаї. Це насамперед такі ігри, як «Ягідочка», «Чий вінок кращий?», «Ходить Гарбуз по городі», «Як у нас біля воріт», «Ой є в лісі калина», «Ой на горі жито» та ін.
Чимало народних ігор стануть у нагоді вихователеві для закріплення у дітей звуковимови та звуконаслідування. Серед них такі: «Волосянка», «Рядки», «Гуси», «Ку-ку, ку-ку, птичко мала», «Прослужив я в пана рік», «Задумала бабусенька», «Довгоносий журавель» та ін.
Старшим дітям для тренування вимови голосних звуків і регулювання сили голосу можна запропонувати гру «Волосянка».
Троє-четверо дітей разом з вихователем домовляються, які голосні звуки вони тягнутимуть. Потім співають:
Ой нумо, братці, волосянки тягти,
А хто не дотягне, того за руки тягни.
І всі тягнуть о або у (а, є, і, и, ю, я, е). Хто зупиниться, того й тягнуть за руку. Гра повторюється спочатку.
З цією ж метою можна провести хороводну гру «Довгоносий журавель».
У тексті гри передбачено багаторазове повторення слів «журавель», «сякий-такий» та інших слів з важкими звуками. Перед початком гри за допомогою лічилки діти обирають «журавля». Лічилку доцільно підібрати також зі звуком ж:
Джинджик, джинджик,
Джинджирички.
На джинджику черевички,
Жакеточка, шапочка.
Добрий вечір, дівчаточка.
Раз, два, три – вийди ти.
Після цього діти стають у коло, посередині якого стоїть «журавель». Діти ходять по колу, водять хоровод і співають пісню:
Унадився журавель, журавель
До бабиних конопель, конопель.
«Журавель» походжає всередині кола на носках, високо піднімаючи прямі ноги. На приспів:
Сякий-такий журавель, журавель,
Сякий-такий довгоносий,
Сякий-такий журавель, журавель.
Такий-такий довгоногий,
Конопельку поїдає, –
«журавель» стоїть у колі, махає «крилами» (руками), зупиняється, присідає і вдає, ніби їсть коноплі. На приспів діти в колі зупиняються, тупають ногами, показують, який довгоносий і довгоногий журавель і як він поїдає коноплі (при цьому присідають). На слова:
А я того журавля уловлю, уловлю,
Сіттю крила обів'ю, обів'ю, –
діти підводяться, роблять кілька кроків до центра й на слово «ловлю» різко нахиляються, ніби ловлять, а «журавель», махаючи «крилами», «перелітає» з однієї частини кола в іншу. На слова приспіву діти роблять ті ж самі рухи, які було описано вище. На слова:
Щоб він більше не літав, не літав,
Конопельки не щипав, не щипав, –
«журавель» літає всередині кола, а діти, стоячи на місці, приплескують і притупують. На приспів вони повторюють ті самі дії, що й раніше. Після закінчення пісні усі промовляють «Киш!», плещуть у долоні, злегка нахиляються до «журавля», вдаючи, ніби проганяють його, і «журавель» вилітає з кола.
Одній грі можна присвятити й окреме заняття: пояснити значення тих професій, про які йдеться у грі, завчити слова, розподілити ролі, проговорити діалог, а потім уже грати.
Гра «Бондар»
Мета: збагачувати словниковий запас, розвивати усне мовлення, знайомити дітей із працею народних майстрів.
Обладнання: малюнки великих і маленьких бочок з дерева.
Словник: запитальні слова, форми звертання, дієслова (стругати, збирати, складати, кінчати, наливати), іменники (танок, чопочок), прізвища.
Хід заняття: бесіда-розповідь вихователя:
– Чи чули ви, діти, такі прізвища: Бондар або Бондаренко, Коваль або Коваленко, Ткач або Ткаченко, Кравець, Швець? А чи знаєте ви, звідки вони походять? Спочатку послухайте такий вірш:
Ким наші прадіди були,
Нам прізвища розповіли:
Хто краяв сукні – став Кравець,
Хто шив взуття, прозвали Швець.
Горшки виліплював Гончар,
Хто вікна склив, назвали Скляр,
Трудились з ранньої зорі землі своєї трударі.
– Отже, хто шиє одяг? (Кравець.) - А взуття? А хто виготовляє посуд?
– Якщо в сім'ї кравця ріс син, який допомагав батькові, його звали Кравченко, і згодом ця назва стала прізвищем. А в сім'ї гончарів синів звали Гонч..., у сім'ї шевців - Шевч... Ось так виникли деякі прізвища.
– Діти, сьогодні ви дізнаєтеся ще про одну дуже цікаву професію і про походження та значення прізвищ Бондар і Бондаренко. Пропоную послухати таку пісню:
– Бондарю, бондарю,
Що ти робиш?
– Стружу, стружу дошку
На дубову бочку.
– Бондарю, бондарю,
Що ти робиш?
– Стружу, стружу дощечки
На дубові бочечки.
– Бондарю, бондарю,
Що ти робиш?
– Дощечки збираю,
Бочки складаю.
– Бондарю, бондарю,
Що ти робиш?
– Бочку я складаю.
Обруч набиваю.
– Бондарю, бондарю,
Що ти робиш?
– Вистругую чопочки
Затикати дірочки.
– Бондарю, бондарю,
Що ти робиш?
– Бочку вже кінчаю,
Води наливаю.
– Бондарю, бондарю,
В боки візьмися, в таночок, бондарю,
Хоч раз обкрутися.
– Що робив бондар? Отже, прадіди тих, хто носить прізвище Бондар або Бондаренко, робили бочки.
Хід гри: Дійові особи – бондар, допитливі діти («бондаренки»). Діти обступають бондаря півколом і співають:
Бондарю, бондарю,
Що ти робиш?
Бондар відповідає:
Стружу, стружу дошку
На дубову бочку.
З цими словами «бондар» виставляє ліву ногу вперед і вдає, ніби стругає рубанком дубову дошку (затискує пальці в кулачки і, тримаючи правий кулачок позаду лівого, імітує роботу рубанком).
Під час відповіді «бондаря» діти повторюють його рухи і слова.
На слова «Дощечки збираю, бочки складаю» «бондар» двічі піднімає з підлоги по дві «дощечки», а на наступні слова складає їх одну до одної.
Чопочки «вистругуються» швидше. На кожен такт правим вказівним пальцем «бондар» водить по лівому, наче ножиком, від себе вперед, виконуючи таким чином по чотири рухи в такті.
«Вистругавши» чопочки, всі тичуть пальчиком вперед і вигукують «Тиць!», наче затикають у бочці дірочку.
На слова «Бочку вже кінчаю, води наливаю» «бондар», ритмічно нахиляючись і випрямляючись, удає, що заливає в бочку воду. Щоб переконатися, що вона без дірок, піднімає «бочку» вгору і, зачекавши хвилинку, весело вигукує: «Не тече!».
На слова останнього куплета щасливий «бондар», узявшись у боки, кружляє навколо «бочки». За бажанням останній куплет можна повторити.
Гра «Шевчик»
Мета: збагачувати словниковий запас, розвивати усне мовлення, розширювати уявлення дітей про народні види мистецтва.
Обладнання: зображення пари красивих черевиків (шнурочки, як вусики, язички висунуті).
Хід заняття: Вихователь пропонує повторити вірш «Ким наші прадіди були...», проводить бесіду за назвами професій.
Потім оголошує дітям про те, що сьогодні вони розучать нову гру про ще одну з професій, але спершу треба відгадати таку загадку:
Два братики-вусатики,
В обох чорненькі сорочки.
Стоять собі в куточку,
Повисували язички.
– Чи схожі черевики на братиків-вусатиків? – запитує вихователь, демонструючи малюнок. – Черевики – це вид взуття на шнурках або ґудзиках. А хто шиє взуття? (Швець, шевчик). Тож сьогодні ми з вами розучимо гру про шевчика – майстра, що шиє і лагодить взуття. Послухайте її. (Вихователь наспівує та демонструє всі ігрові рухи. Потім визначає ролі гравців, і гра розпочинається).
Хід гри: Дійові особи – майстер-швець, помічник майстра (три особи), шевчики (всі діти).
Обладнання: стільчик, іграшкова миска.
Діти («шевчики») стоять у розірваному колі, всередині кола – стільчик, на якому миска з водою; біля стільчика стоїть майстер-швець, навколо стільчика – три помічники. Діти всі разом співають:
А чи бачив ти, як шевчик
Шкіру у воді мочить?
Усі «шевчики» нахиляються, ритмічно піднімають та опускають праву руку, затиснуту в кулачок і вдають, ніби вимочують шкіру, перевертаючи її на обидва боки. Майстер так само вимочує шкіру в мисочці.
А чи бачив ти, як шевчик
Шкіру натягає?
«Шевчики» прикладають ліву руку до правого коліна, наче тримають шкіру, а правою, затиснутою в кулак, ритмічно рухають від коліна до землі. Майстер, натягуючи шкіру, ставить ліву ногу на стілець.
А чи бачив ти, як шевчик
Черевички шиє?
Стиснувши пальці обох рук, ніби між великим та вказівним пальцями знаходиться дратва, шевчики в ритмі пісні то з'єднують руки перед собою, то розводять їх у сторони.
А чи бачив ти, як шевчик
Гвіздки забиває?
«Шевчики» опускаються на праве коліно і ритмічно стукають по лівому коліну правим кулачком, ніби молоточком. «Майстер» може поставити лівий кулачок на спинку стільчика й стукотіти правим кулачком по лівому.
А чи бачив ти, як шевчик
Гвіздки розчищає?
«Шевчики» прикладають ліву долоню до грудей і в ритмі пісні рухають по ній правою, очищаючи «гвіздки».
А чи бачив ти, як шевчик
Черевички чистить?
«Шевчики» піднімають ліву ногу, зігнуту в коліні, прикладають до коліна долоню лівої руки і ритмічно потирають по ній правою рукою, наче щіткою. «Майстер ставить ліву ногу на стільчик і чистить черевики».
А чи бачив ти, як шевчик
У свято танцює?
Шевчики танцюють. Роботу закінчили, то й радісне свято настало. Як кажуть: «Зробив діло – гуляй сміло».
Слова приспіву розігруються так. На слово «ой» діти легко вдаряють по землі лівою ногою, а праву, зігнуту в коліні, піднімають угору. На слово «брате» в тому самому положенні легко підстрибують на лівій нозі, одночасно плескаючи лівою рукою нижче зігнутого коліна правої ноги (плескач). Наступний такт – ті самі рухи, тільки виконувати їх починають уже з правої ноги і плескають правою долонею.
Якщо «шевчики» танцюють кожний на своєму місці, «майстер-швець» з помічниками виконують плескач, кружляючи один за одним навколо стільчика.
Народні хороводні ігри проводяться вранці та у другій половині дня. Вони також входять до складу занять з усіх розділів програми, ними бажано закінчувати заняття для підтримання емоційного тонусу дитини. Без хороводних ігор не може обійтися жодне народне свято чи розвага.
? Практичне заняття № 3. Методика викладання українських народних ігор для дітей молодшого шкільного віку.
G Специфіка народних ігор
Народні ігри як фольклорний жанр мають низку специфічних особливостей. Це ігри групові, вони об'єднують від десяти до двадцяти і більше учасників, їх структурна особливість дозволяє згуртувати всіх, хто бажає грати.
Народні ігри можуть проводитися будь-де: у помешканні й на галявині, на подвір'ї і біля ставу, на лугу і на річці.
Народні ігри багатоваріантні. Одна й та сама гра у різних регіонах України має неоднакові приспіви, повтори. В цьому легко переконатися на прикладі таких ігор, як «А ми просо сіяли…», «Мак», «Калина».
Так, в одному варіанті гри «А ми просо сіяли...» є приспів «Ой дід-лада»:
А ми просо сіяли, сіяли,
Ой дід-лада, сіяли, сіяли,
У другому ж варіанті виконується приспів «Зеленая рута, жовтий цвіт»:
А ми просо сіяли, сіяли,
Зеленая рута, жовтий цвіт, жовтий цвіт.
Гра «А ми просо сіяли, сіяли»
Дівчаток і хлопчиків розподіляють на дві команди. Вони шикуються у два ряди (один навпроти одного), взявшись за руки. Перший ряд наближається до другого і співає: «А ми просо сіяли, сіяли». Повторюючи ці слова вдруге, відступає назад (надалі кожен рядок пісні повторюється двічі).
Учасники іншої команди відповідають, виконуючи ті самі рухи. Після того як одна із команд викликала дівчинку, вона повинна на бігу роз’єднати руки гравців-суперників. Якщо їй вдасться це зробити, вона забирає до своєї команди одного гравця. Коли ж ні, то залишається в «полоні». Гра продовжується.
- А ми просо сіяли, сіяли.
- А ми просо витопчем, витопчем.
- А чим же вам витоптать, витоптать?
- А ми коні випустим, випустим.
- А ми коні займемо, займемо.
- А ми коні викупим, викупим.
- А чим же вам викупить, викупить.
- А ми дамо сто гривнь, сто гривень.
- Нам не треба й тисячі, і тисячі.
- А чого ж вам потрібно, потрібно?
- А нам треба дівчинка, дівчинка.
- А котра ж вам дівчинка, дівчинка?
- А нам треба Ганнуся, Ганнуся.
- Відчиняйте ворота, ворота.
- В нашім полку прибуло, прибуло.
- А в нашім вибуло, вибуло.
- В нашім полку скачеться скачеться.
- А у нашім плачеться, плачеться.
- В нашім полку меду п’ють, меду п’ють.
- А у нашім сльози ллють, сльози ллють.
У грі «Мак» (див. стор. 51) у першому варіанті діти звертаються до городника, аби дізнатися, чи полив він мак та чи поспів мак. При цьому кожне запитання оспівується приспівом: «Маки, маки, маківочки, золотії голівочки».
Є й такий варіант гри, в якому після приспіву йде суцільний діалог з козачком:
- Козачок, чи виорав мачок?
- Козачок, чи посіяв мачок?
- Козачок, чи посходив мачок?
- Козачок, чи пора молоть мачок?
Характерною особливістю народних ігор є навчально-пізнавальний зміст, втілений в ігровій формі. Мати бавить немовля, перебирає його пальчики, промовляючи:
Печу, печу хлібчик
Дітям на обідчик.
Цьому дам, цьому дам,
Цьому дам і цьому дам...
А цьому не дам, бо цей бецман.
Він дров не носив,
Він діжі не місив,
Він печі не топив,
Діток гулять не водив -
Справжній лежень.
То я цьому не дам.
Ця гра-забавлянка з раннього віку вчить дитину любити працю, не лінуватися. Народні ігри образні, в кожній з них відбивається якась подія (або випадок), близька і зрозуміла за своїм змістом дитині.
Не можна переоцінити значення народних ігор для розвитку мовлення дітей, збагачення їхнього словникового запасу образними словами. Почувши спів зозулі, дитина, підстрибуючи, промовляє:
Зозуле, зозуле, голубонько,
Сім літ не кувала,
Закуй мені в цьому літі,
Скільки житиму на світі?
За своєю структурою більшість народних ігор прості, однопланові, довершені, в них в єдине ціле поєднуються слово, рух, пісня.
Гра «Бузьки»
Кожен учасник гри креслить собі коло діаметром 1м (можна використовувати гімнастичні обручі). Це «гніздо», в якому необхідно стояти на одній нозі. Учитель промовляє: «Бузьки полетіли!». Всі гравці бігають по майданчику, махаючи «крилами».
Потім учитель забирає одне «гніздо» й говорить: «Бузьки прилетіли!». Кожен гравець повинен зайняти будь-яке «гніздо» і стояти в ньому на одній нозі. Учасники, які залишаться без «гнізда» або ж не встоять на одній нозі, із гри вибувають.
Гра «Кіт і мишка»
Дівчата і хлопці беруться за руки і стають у коло, а двоє розташовуються всередині: дівчина – «миша», хлопець – «кіт». Коло - це танок.
Учасники танка піднімають руки вгору, взявшись один за одного. Як «миша» проскочить, то тільки там, куди біжить «кіт», танок опускає руки вниз, а в іншому місці – ні. Як «кіт» проскочить назовні, то всі учасники танка піднімають руки вгору – «миша» крізь руки забігає всередину, і всі опускають руки вниз. У цей час танок приспівує:
А до нори, миша, до нори,
А до золотої комори.
Мишка у нірку,
А котик за ніжку:
Ходи сюди.
А що ж то за мишка – не втече;
А що ж то за котик – не дожене.
Мишка у нірку,
А котик за ніжку:
Ходи сюди, ходи сюди.
Після того як «кіт» упіймає «мишу», на ці ролі вибирають інших учасників, і гра проводиться заново.
Гра «Горюдуб»
Гравці шикуються по двоє і стають один за одним. Той, хто «горить», стоїть спереду осторонь і співає:
Горю, горю, палаю,
Кого хочу, спіймаю,
Раз, два, три, перша пара, біжи!
Гравці останньої пари роз’єднуються, біжать уздовж шеренги наперед, намагаючись знову з’єднати руки. В цей час «горюдуб» прагне спіймати одного з них. Спійманий стає на його місце, а «горюдуб» – у пару в кінець колони.
Гра «Маринка»
Усі діти стають у коло. Вчитель промовляє лічилку:
Покотило, покотило,
По дорозі волочило,
Сонце, місяць і зірки,
На кілочку вийдеш ти!
За допомогою цієї лічилки обирають двох гравців, які розташовуються біля зайвого місця в колі. Кого вибрали першим, той починає:
- Де ти стоїш?
- На ринку.
- Що продаєш?
- Маринку.
- Що хоч?
- Сім кіп галушок і зі сливками пиріжок!
Після цих слів гравці зриваються, оббігають коло з різних боків. Останній, хто займає зайве місце, розпочинає гру спочатку.
? Практичне заняття № 4. Українські народні ігри, забави й обряди для дітей молодшого шкільного віку. Підбір ігор для фізичного виховання.
G Обмірковуючи, які ігри запропонувати дітям, необхідно враховувати природні умови. Скажімо, гуляючи в лузі, доречно провести такі ігри, як «Гуси», «Віночок», «Подоляночка»; біля водойми –«Міст», «Качки і рибалка», «У річку гоп»; у лісі - «Грибок», «Горішок» тощо.
Перш ніж запропонувати дітям певну народну гру, варто ознайомити їх з її походженням, історією, атрибутами та дійовими особами; розповісти, як грали в цю гру в минулому.
Ось приклад того, як можна ознайомити дітей з давньою традицією святкування Івана Купала (гра «Горюдуб»). Напередодні свята купальське дерево прикрашали вінками, квітами, стрічками. Увечері біля обрядового дерева розкладали вогнище з дубових гілок, і хлопці в парах із дівчатами перестрибували через нього. Вважалося, що в такий спосіб відбувається очищення вогнем. Із давніх-давен люди вірили, що вогонь очищує душу від усього злого й наділяє силою та здоров’ям. Саме тому цей обряд проводили перед жнивами.
Дітям цікаво буде дізнатися, що стрибала через вогонь тільки доросла молодь, а дітлахи стрибали через кропиву, адже так безпечніше. А якщо кропива все-таки когось і жалила, то це було тільки на користь. Варто ознайомити дітей із символікою вінкоплетіння – пояснити значення квітів і кольорів стрічок.
Перед проведенням гри «Кривий танець» бажано ознайомити дітей з її історією. Ось одна із версій. Гра виникла дуже давно, ще за тих часів, як на нашу країну нападали татари. Тож батьки наказували своїм дітям остерігатися ворога, а також навчали їх заплутувати свої сліди у разі небезпеки, аби чужинці по них не відшукали дорогу до села. У танку гри імітується саме такий рух – по кривій. Діти водили «кривий» хоровод пообіді біля церкви на свято Благовіщення. Люди з особливою пошаною ставилися до цього свята, бо вважалося, що цього дня «Бог благословляє всі рослини». Працювати на Благовіщення означало скоїти великий гріх. Існувало повір’я, що в цей день навіть птах не в’є собі гнізда.
Вранці діти виходили в поле до бузька (лелеки), показували йому освячений хліб і промовляли: «Бусле, бусле, на тобі хлібця, а ти нам – жита копу».
Дівчата, взявшись за руки, довгою чередою бігали між трьома застромленими в землю кілками, трьома дітьми, що сиділи на землі, або просто куди потягне їх провідниця хору, корифейка, виробляючи всілякі зигзаги, незвичайні повороти та виконуючи простеньку пісеньку, що повторюється без змін:
Кривого танцю йдемо,
Кінця му не знайдемо:
То в гору, то в долину,
То в ружу, то в калину.
А ми кривому танцю
Не виведемо концю,
Бо його треба вести,
Як віночок плести.
Дітям дуже подобалася ця гра, адже завдяки їй вони могли згуртовуватися в цікаві ігрові товариства, а також раз у раз переживати захоплюючі моменти (небезпеку, втечу, радість спасіння).
У дівочій грі «Колесо» наявний виразний мотив втечі з полону як стародавня етнічна пам'ять народу. Дівчата утворювали коло, тримаючись за руки. Двоє піднімали руки за спиною одна до одної, починали бігати врізнобіч, за ними – їх подруги. Так намагалися пробігти вздовж дівчат по колу. Після кола спина до спини робили інше коло – обличчям до обличчя. Бігати було незручно, деякі виривалися з кола, інші падали.
Мало місце і поєднання «Кривого танцю» і «Колеса». Дівчата, тримаючись за руки, виводили зигзаги, кола й півкола в хороводі та співали:
А перше зіллячко шавлія, шавлія.
Ой, бо ж то надія, надія.
А друге зіллячко рутонька, рутонька.
Ой, бо ж то журбонька, журбонька.
А третє зіллячко барвінок, барвінок.
Ой, бо ж то на вінок, на вінок.
Дівчата водили хоровод одна за одною, потім розривали його, махали руками, розбивалися попарно. Потім переходили у центр, ставали одна навпроти одної і, тримаючись за руки, обкручувалися одна до одної плечима кілька разів. Подруги повторювали танок за ними, шикувалися одна за одною та піднімали руки долонями вгору, долонями вперед. Ця частина танцю нагадує обряд ритуальної подяки вищим силам за допомогу та порятунок.
На Київщині була поширена колективна гра «Щітка». Парубки та дівчата бралися за руки і утворювали довгий ланцюг. Останньою завжди була дівчина. Вона намагалася стояти нерухомо, міцно упираючись двома ногами в землю. Всі інші водили навкруги неї хоровод і через деякий час обвивали дівчину «живим ланцюгом». Коли «ланцюг» змикався, дівчина починала бігати в тісному колі, помалу розсуваючи його, і співала. Щойно дівчина переспівала пісню, з кола виходив парубок і починав розмову. Після цього дівчина вибігала з кола і тікала, а парубок кидався її ловити. Як доганяв, то вів її в коло і ставав поруч із нею. Якщо не наздоганяв, то ставав у коло сам. У цій грі відбулося нашарування магічної дії хороводу, мотивів полону і втечі та нестримного бажання молоді розваг.
Згадки про княжу добу на Україні збереглися у грі «Володар». Дівчата розбивалися на два «ключі» – малий і великий. «Малий ключ» – дві учасниці, які за допомогою піднятих рук утворювали «ворота», а «великий ключ» – усі інші дівчата, що співали хором:
– Володарю, володарчику,
Одчини та воріточки!
– А хто воріт потребує?
– Гетьманськеє дитя!
– А в чому теє дитя?
– В сріблі, злоті,
Червонім чоботі.
– А цього нам мало!
– А що ж ми додамо?
– Яренької пчілки!
Після цих слів «малий ключ» здіймав руки вгору – відчиняв «ворота», а «великий ключ» пробігав через них по черзі.
Олекса Воропай припускає, що згадувані в цій грі «яренькії пчілки» – це пам’ять про ту данину медом, яку давали князеві Роману литовські племена в ХІІІ столітті.
У хороводі «Зелений Шум» дівчата розділялися на два «ключі» (дві групи), бралися за руки та співали. «Ключі» ставали один за одним, паралельно, починали бігати вперед, потім назад. В іншому варіанті хороводу «Зелений Шум» дівчата пробігали під «аркою», утвореною руками останніх двох учасниць. Ці дівчата розверталися так, що їхні руки складалися навхрест. Інші дівчата пробігали під руками наступних пар і ставали одна навпроти одної в два ряди, утворюючи з рук плетену доріжку («місток»).
Переплітаючи руки, дівчата співали:
Ой, нумо, нумо,
В зеленого Шума...
Трясця вам, а не нам,
Трясця нашим ворогам.
На роль «шума» вибирали хлопчика або дівчинку п'яти-шести років, жваву, активну дитину, яка ходила по «містку», сплетеному з дівочих рук. «Шум» рухався вперед по руках, залишені позаду пари дівчат перебігали наперед і знову сплітали із своїх рук «місток». Такий хоровод міг тривати безкінечно. Хоровод «Шум» міг слугувати магічним запрошенням шуму зеленої весни, молодої трави, бруньок і бутонів; він пробуджував природні сили до нового життя. З часом первісний текст загубився, гра стала веселою забавою і розвагою. Вона піднімала настрій, дарувала радість і надію.
Гра «Гойдалки» в давнину була своєрідним обрядом, символом єднання з богом неба Сварогом. Гойдання також становили невід'ємну частину військової підготовки. Потім вони стали улюбленою забавою дітей, молоді та дорослих. Рахували, хто більше обертів набере при гойданні. На свята гойдалки були центром розваг сільської громади. Їх будували хлопці для свого села. Сусідні парубки намагалися викрасти частину гойдалки або зламати її. Тому парубоцька громада виставляла на Великдень і протягом наступного тижня після нього охорону.
Частиною гри-охорони було будування «вежі». Хлопці ставали один одному на плечі, вдивлялися в далечінь,, тим самим намагаючись вчасно помітити і роздивитися ворога. На Великдень хід «вежі-дзвіниці» вулицями селища був ритуальним дійством. П'ять парубків ставали в коло, їм на плечі – ще чотири, на них три, потім два, і на верхівку один. Між собою хлопці розмовляти зрозумілою тільки їм мовою. Знайому з дитинства «пташину мову» використовували як бойові або попереджувальні сигнали. Це була не тільки гра і розвага. Це було навчання, випробування сил, вміння «спати і чути». Нічна варта згуртовувала хлопців і привчала до відповідальності.
Відомий варіант дитячої гри у піжмурки – «Киці-баба» – не що інше, як уривок із ритуалу, присвяченого Рожаниці, який, напевно, виконувався жінками, що чекали на появу дитини. Адже суть цієї гри полягає у ловленні дітей, а точніше – у визначенні статі ще ненародженого маля І навіть сама поза готовності «киці-баби» – простягнені вперед руки – відповідає зображенню на давніх вишивках Рожаниць.
У багатьох словесних супроводах весняних ігор зустрічаються елементи-символи обох провідних мотивів цих дійств. Це може бути головний персонаж гри птах Коструб – магічний провісник весни, похорони якого символізують перемогу сонця над холодом; воротар чи ящур, які відпускають або ж полонять молоду дівчину. У грі «Ящур» знайшли своє відображення прадавні міфи й ритуальні звичаї про жертвоприношення, які містяться і в казках.
У багатьох іграх дівчата бігали та стрибали, напевно, навчаючись утікати від переслідування. У стародавні часи тільки завдяки іграм вони могли виробити такі навички.
Таку інформацію треба підшукувати до кожної гри, а також добирати уривки з оповідань, народних казок, влучні загадки та прислів’я (наприклад, ось таку загадку доречно запропонувати перед грою «Коза»: «Не дід, а з бородою, не бик, а з рогами, не корова, а доїться»). Перед проведенням гри доречно заспівати народну пісню (наприклад, перед грою «Сірий кіт» –колискову про котика, а перед грою «Зайчик сіренький» – пісеньку про зайчика).
Дітям дуже подобається, коли їм розповідають про те, як виготовлялися атрибути до народних ігор в давнину. Наприклад, м’яч колись робили з бичачої вовни, яку скачували між долонями, а щоб м’яч був більш пружним, його змочували водою. Такий м’яч називався повстяним. Гралися ним переважно діти старшого віку або дорослі, оскільки він був досить важкий.
А спеціально для малят вовну скачували в кульку й обшивали зверху шкірою. Такий м’яч був легкий і називався ремінним. Замість вовни використовували також пір’я, пух, волоски очерету. У давнину діти використовували для рухливих ігор майже все, що потрапляло під руку.
Із малими формами фольклору можна знайомити дітей як перед початком ігор, так і під час їх розучування у ході гри, оскільки вони досить ритмічні й легко запам’ятовуються. Прислів’я та приказки використовуються і для підбиття підсумків гри: «Дружній череді і вовк не страшний», «Зробили спішно, коли б воно не вийшло смішно», «Берись дружно – не буде сутужно» тощо. Такий лаконічний виховний підсумок справляє на дітей набагато сильніше враження, ніж надокучливе моралізування.
Майстерність дорослих і чітко продумана методика проведення народних рухливих ігор і розваг забезпечать не тільки виховний, а й пізнавальний та оздоровчий ефект, сприятимуть залученню дітей до витоків національної культури та духовності, зроблять їхнє дозвілля веселим та яскравим.
Гра «Веребей»
Діти утворюють коло, всередині нього – «веребей». Коло швидко рухається за годинниковою стрілкою, всі співають, плескаючи в долоні:
Киш, киш, веребей,
Не клюй конопель.
Мої конопельки,
Дрібні, зелененькі,
Самі не беруться,
Мені не даються.
«Веребей» кидається до дітей, які утворили коло, вони розбігаються. Той, кого він спіймає, стає на його місце, і гра знову розпочинається.
Гра «Ворона»
Поміж собою діти обирають «матку» і «ворону». «Ворона» відходить убік, а «матка» лишається з дітьми. Всі діти один за одним за неї чіпляються. «Ворона» летить до «матки», прагнучи підкрастися ззаду і схопити дитину. «Матка» розставляє руки, махає ними перед вороною та кричить: «Ага-ага-ага». Діти теж повертають від ворони в протилежний бік.
Якщо «матка» не встереже, «ворона» встигає дістатися до останньої дитини, схопити її і відвести до свого «гнізда». І так триває доти, доки вона не перекраде половину дітей.
Тоді беруть палицю, «мати» й «ворона» хапаються за неї руками, а діти як матчині, так і воронячі чіпляються ззаду за них. Починається перетягування, і хто швидше пустить руки, той буде вороною. Гра повторюється.
Гра «Петрушка»
Маленькі дівчатка сідають на землі рядком, одна одній на коліна. Одна з них не сідає, а підходить до першої в ряду й каже: «Просили мама петрушки на юшку». Після цих слів бере її за руки й хоче вирвати з обіймів подружки, а та не пускає. Як вирве, то відводить убік. Потім підходить до другої, далі – до третьої і так до останку. Якщо дівчинка, котра рве «петрушку», не відзначається великою фізичною силою, то їй доводиться довго тужитися, аби висмикнути «петрушку», а інші учасниці гри в той час сміються.
? Практичне заняття № 5. Методика викладання національних ігор для дітей молодшого шкільного віку.
Ñ Пам'ятка для вчителя.
Щоб ігрова діяльність проходила ефективно і давала бажані результати, нею необхідно грамотно керувати, дотримуючись таких вимог:
1. Забезпечте готовність учнів до ігрової діяльності (кожний учень повинен чітко засвоїти правила гри, усвідомити її мету, послідовність дій, отримати необхідний запас знань для участі у грі).
2. Чітко окресліть завдання гри. Поясніть гру лаконічно і дохідливо.
3. Складні ігри проводьте поетапно, надаючи учням можливість засвоїти окремі її дії. Після цього можна пропонувати всю гру і різні її варіанти.
4. Не допускайте приниження гідності дитини (образливі порівняння, глузування тощо).
5. Дбайте про чітку організацію та цілеспрямованість гри (гра не повинна проходити стихійно).
6. Беріть участь у грі спільно з дітьми.
7. Виявляйте емоційність і безпосередність у ході гри.
8. Підбадьорюйте і заохочуйте дітей для підтримки стійкого інтересу до гри.
9. Час від часу робіть спроби ускладнити правила гри.
10. Своєчасно завершуйте гру.
11. Пам’ятайте: основне завдання вчителя – навчити дітей грати самостійно і із задоволенням.
«У ведмедя у бору» (російська гра)
Обирають ведучого – «ведмедя». Для нього на одному боці майданчика креслять коло – «барліг». На протилежному – «будиночок» дітей. Вихователь промовляє:
У ведмедя у бору
Гриби, ягоди беру. } 2 рази
Діти йдуть до «лісу» і вдають, ніби збирають гриби, ягоди (присідають і торкаються обома руками підлоги, підводяться), підходять до «ведмежого барлогу».
Вчитель продовжує: «А ведмідь сидить і на нас ричить».
Після цих слів «ведмідь» починає ворушиться, потягується і з ричанням встає. Діти тікають у свій «будиночок», а «ведмідь» біжить за ними і ловить. Гра повторюється з новим «ведмедем».
Вказівки до гри. Стежити за тим, щоб діти ближче підходили до «ведмедя», не лякалися його. У кінці гри відзначити найспритніших дітей і «ведмедя», який ловив швидше за інших. Дітей, яких було спіймано, на роль «ведмедя» не обирають.
«Чапан-куль» (узбецька гра)
У цій веселій узбецькій народній грі може брати участь одночасно 15-20 дітей. Усі учасники гри, за винятком одного, сідають по-пастушому навпочіпки (склавши ноги хрест-навхрест) на відстані витягнутої руки один від одного.
Для гри потрібен барвистий халат – чапан; його можна замінити кольоровим м'ячем, який надасть грі яскравості, зберігаючи всі елементи веселого змагання. Суть гри полягає ось у чому. Чапан швидко передається по колу з рук в руки, а ведучий, що біжить із зовнішнього боку кола, намагається спіймати гравця із чапаном до того, як він передасть його сусідові. Учасники простягають руки назустріч чапану, намагаючись якнайшвидше його взяти. Якщо гравця з чапаном вдається упіймати, він стає новим ведучим. Попередній ведучий сідає в коло, і чапан знову починають швидко передавати з рук в руки. Гра триває протягом 3-5 хвилин.
«Летіли, летіли» (татарська гра)
Усі гравці шикуються в одну шеренгу. Керівник гри називає предмети, які літають і не літають, одночасно піднімаючи вгору руки. А гравці повинні піднімати руки лише при називанні предметів, що літають. Для активізації уваги краще виголошувати ритмічні, заримовані словосполуки: «Летіли, летіли – ворони летіли, летіли, летіли – палиці летіли» і так далі. Той, хто припустився помилки, робить крок назад.
«Поїзди» (аргентинська гра)
Кожен гравець («вагон») будує собі «депо»: обкреслює невелике коло або бере обруч. Усередині майданчика стоїть ведучий – «паровоз». У нього немає свого депо. «Паровоз» прямує від одного «вагона» до іншого. До кого він підходить, той слідує за ним. Так збираються всі «вагони». «Паровоз» несподівано свистить, і всі стрімко біжать до «депо», паровоз також. Гравець, що залишився без місця, стає ведучим, тобто «паровозом».
«Гуси-лебеді» (російська гра)
На одному боці майданчика намічають місце для «пташника», де живуть «гуси», а на протилежному – «поле», де вони пасуться. Між «полем» і «пташником» – місце для «вовка» («лігво»).
Одного учасника обирають «вовком», він сидить у «лігві», а «гуси» – у «пташнику». Вчитель починає гру словами: «Гуси-лебеді, в поле!» Діти вибігають на майданчик, махають руками, як гуси крилами. Через деякий час вчитель кличе: «Гуси-лебеді, додому, сірий вовк під горою!» Діти зупиняються і хором запитують: «Що він там робить?» Вчитель відповідає: «Гусей скубе». «Яких?» – знову запитують діти. Вчитель на це: «Сіреньких і біленьких. Тікайте швидше додому!». «Гуси» біжать у «пташник», а «вовк» вибігає з «лігва» і ловить їх. Спійманих відводить у своє «лігво». Після двох виходів «гусей» у поле обирають нового «вовка». Гра повторюється.
Вказівки до гри. Гуси можуть вилітати в «поле» і повертатися до «пташника» тільки після слів вчителя. Спійманим вважається той, до кого доторкнувся «вовк». Після закінчення гри вчитель називає дітей, яких «вовк» жодного разу не спіймав.
«Жваві конячки» (татарська гра)
Учасники гри стоять на лінії старту майданчика попарно: попереду «кінь» (під пахвами у нього протягнута мотузка), ззаду «вершник» (він тримається за вільні кінці мотузки). За 25-30 см від лінії старту проводиться межа. За сигналом гравці рухаються вперед. Вони імітують звички коней, а «вершники» поганяють звичайними в таких випадках словами. Знову сигнал – і гравці розбігаються по майданчику. Після третього сигналу «вершник» ловить «свого коня», «запрягає» його і швидко повертається на лінію старту. Перемагає пара, яка виконає ігрове завдання найшвидше.
Правила: 1) Не дозволяється розбігатися до сигналу. 2) Під час бігу необхідно імітувати кінські рухи. Гра вимагає від учасників швидкого орієнтування, спритності. У ході цієї гри удосконалюються навички бігу, розвивається творчий підхід до виконання завдання.
? Практичне заняття № 6. Рухливі та українські народні ігри дидактичної спрямованості.
Ñ Дидактичні ігри – це ігри розумової спрямованості, які потребують застосування раніше набутих знань, умінь, активної мисленнєвої діяльності, кмітливості. Народні дидактичні ігри вчать дитину ненав'язливо, легко, захоплюють змістом так, що вона навіть не помічає, як навчається. У скарбниці народної дидактики є ігри для будь-якого віку. Наприклад, для найменших дітей: «Кую-кую чобіток», «Гу-ту-ту, варю кашу круту», «Сорока–ворона»; для старших: «Чорне та біле», «Краска», «Дід Макар», «Фанти», «Бирка», «Кури» та ін.
Українська народна гра «Фарби»
Мета: Закріплення знань дітей про кольори.
Хід гри: Грають 10-20 дітей. Обирають «мамку», «бога» і «чорта». «Бог» і «чорт» відходять убік, а «мамка» пошепки кожному визначає фарбу, щоб інші не чули.
- Ти будеш червона! Ти - синя. Ти - чорна. Ти - жовтогаряча. Ти - бурякова.
- Я буду червоним яблучком! - просить хтось.
- Будь.
- Я буду золотим колоском.
- Будь.
- Я буду голубою хустинкою...
Коли всі фарби визначено, до гравців підходять «бог» і «чорт».
- Дзінь-дзінь!
- Хто прийшов?
- Бог.
- По що?
- По фарбу.
- По яку?
- По зелену.
- Вибирай собі.
- Оця!
- Бери.
«Бог» бере «фарбу» й відводить убік. Знову підходить.
- Дзінь-дзінь!
- Хто прийшов?
- Бог.
- По що?
- По фарбу.
- По яку?
- По червону.
- Вибирай собі.
- Оця!
- Ні. Не вгадав.
Тоді підходить «чорт».
- Бом-бом.
- Хто прийшов?
- Чорт із горбом.
- По що?
- По фарбу.
- По яку?
- По синю.
- Вибирай собі.
- Оця.
- Бери.
«Чорт» відводить «фарбу» вбік, потім повертається напитувати фарбу іншого кольору. Якщо такої немає, то надходить черга «бога» вгадувати фарбу, він підходить до гравців і починає діалог і т.д.
Буває, що загадують такі фарби, що яку не спитай, такої все одно немає. «Бог» і «чорт» сердяться, і тоді за згодою всіх «мамка» називає фарби: глиняна, залізна, земляна, зелений горіх, жовтий горіх, чорна рожа, золотий черевичок, срібна рибка, червона хустина, біла зірка, солодка морква, дрібна рута... І вже тоді залишається вгадати, хто саме. Коли виберуть усі «фарби», беруть цурку (міцну палку), «бог» і «чорт» хапаються за обидва її кінці, а «фарби» вишиковуються за ними, взявши попід руки гравця, що стоїть спереду; «мамка» стає туди, де менше «фарб», і починається перетягування. Хто перетягне, той і переможець.
Українська народна гра «Дідусь Макар»
Мета: розвиток розумових здібностей.
Хід гри: Одного із учасників гри обирають на роль дідуся Макара. Він повинен вгадати, чим займалися інші гравці. Діти відходять від нього вбік, загадують яку-небудь роботу чи заняття: шити, рвати ягоди, танцювати і т.д. Потім підходять до «дідуся» і кажуть:
- Здрастуй, дідусю Макаре!
- Здрастуйте, милі діти. Де були, що робили?
Діти відповідають:
- На городі (або в садку чи в кімнаті).
І показують за допомогою рухів, що вони робили. Якщо «дідусь» вгадає, всі тікають, а він їх ловить і кого спіймає, той стає «дідусем». А коли не вгадає, діти зізнаються, чим займалися, і також кидаються врозтіч, а «дідусь» їх ловить.
Українська народна гра «Білки, жолуді, горіхи»
Мета: розвивати кмітливість, здатність швидко мислити.
Хід гри: Дітей розподіляють на трійки. Вони беруться за руки і утворюють кола на всій площі майданчика. Кожний гравець у колі отримує одну з назв - «білка», «жолудь», «горіх». Обирають ведучого. На виклик вчителя «Горіхи!», «Білки!» або «Жолуді!» діти швидко міняються місцями в різних колах, а ведучий намагається зайняти місце в одній із трійок, дістаючи назву гравця, який вибув. Учасник, який залишився без місця, стає ведучим. Перемагають гравці, які жодного разу не були у ролі ведучого. Мінятися місцями в трійках можуть тільки ті гравці, яких назве вчитель.
Гра «Вітер і флюгери»
Мета: розвиває вміння орієнтуватися за сторонами світу.
Хід гри: Спершу вчитель з'ясовує, чи знають учні, де північ, південь, захід і схід, а потім пропонує їм гру.
Вчитель – «вітер», учні – «флюгери». Коли вчитель каже: «Вітер дме з півдня», – «флюгери» повертаються на південь і витягують руки вперед (долоні з'єднують разом). Коли вчитель мовить: «Вітер дме зі сходу», – «флюгери» повертаються на схід. Якщо вчитель каже: «Буря», – «флюгери» обертаються на місці. На слові «штиль» усі завмирають.
Гру проводять у швидкому темпі. Переможцем стає той, хто припуститься найменшої кількості помилок.
Гра «Я знаю»
Мета: сприяти розвитку уяви та вміння конкретизувати назви й поняття.
Інвентар: м’яч.
Ігрове завдання: назвати 5 (7, 10) рослин, щоразу відбиваючи рукою м’яч від підлоги.
Хід гри: перемагає той, хто безпомилково виконає завдання.
Методичні рекомендації: кількість слів можна не обмежувати, тоді учень називає їх якомога більше. Можна використовувати різні поняття, наприклад: фрукти, овочі, ягоди, напої, одяг, взуття, марки автомобілів, птахів, звірів, квіти, імена хлопчиків чи дівчаток, професії. Якщо учні добре виконують ці завдання, їх можна дещо ускладнити, запропонувавши їм відповісти на деякі питання, як-от: Якою буває погода? Які ти знаєш свята? Назви все, що літає. Назви все, що біле. Назви все, що має круглу (трикутну, квадратну, овальну тощо) форму. Назви все, що солодке.
Гра «Хто раніше пройде»
Мета: тренувати пам'ять, розвивати спостережливість.
У грі можуть брати участь 5-6 учнів, усі інші спостерігають за її перебігом. Гравці стають вздовж стартової лінії. Ведучий пропонує кожному пригадати якнайбільше назв дерев і кущів.
Хід гри: кожен із учасників, рухаючись по черзі вперед від лінії старту, повинен з кожним кроком голосно вимовляти назву дерева або куща. Зупинятися не можна. Якщо учасник гри, зробивши крок, не назве дерева чи куща, він має зупинитися і присісти. Тоді у гру вступає інший учасник. Перемагає той, хто пройде далі.
Українська народна гра «Птахи»
Мета: закріплювати знання дітей про назви птахів.
Хід гри: діти шляхом жеребкування обирають ведучого і «яструба», решта учасників – «птахи». Ведучий потай від «яструба» дає назву кожній пташці: «зозуля», «ластівка», «ворона» і т.д. Прилітає «яструб». Між ним і ведучим відбувається діалог:
– Ти за ким прилетів?
– За пташкою.
– За якою?
– За зозулею (вороною, горобцем..).
«Зозуля» вибігає з гурту, а «яструб» намагається впіймати її. Якщо ж «яструб» назвав пташку, якої немає серед учасників гри, ведучий проганяє його. Гра триває доти, доки «яструб» не переловить усіх пташок.
? Практичне заняття № 7. Українські народні ігри з елементами загальнорозвивальних вправ, з бігом, зі стрибками.
Ñ Пам'ятка для вчителя.
Правила проведення ігор.
1. При проведенні знайомих ігор необхідно коротко нагадувати лише основні правила.
2. Не варто заздалегідь розучувати текст гри, в якій є зачин. Його бажано ввести у гру несподівано.
3. Сюжетна гра:
а) завчасно розповісти про життя та традиції того народу, національну гру якого обрано для проведення;
б) показати ілюстрації, предмети побуту та мистецтва;
в) познайомити з національними звичаями, фольклором;
г) образно й коротко передати сюжет гри;
д) надати можливість прослухати діалог (якщо є);
е) перейти до розподілу ролей, який окрім використання лічилок, інколи передбачає призначення ведучих відповідно до педагогічних завдань;
ж) пояснити роль ведучого, обов'язково обґрунтувати його вибір;
4. Повідомляючи результати, необхідно коротко проаналізувати проведену гри і охарактеризувати дії учасників.
5. На завершення варто позитивно оцінити вчинки тих, хто проявив у ході гри такі якості, як сміливість, спритність, витримку, товариськість.
6. Після інтенсивної гри доцільно провести спокійну гру з нескладними завданнями, що не потребують точності й координації рухів, або хороводну гру.
Дата публикования: 2015-09-18; Прочитано: 15640 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!
