Український мовленнєвий етикет

Термін етикет означає встановлені правила поведінки, прийняті в суспільстві або його частині.

Мовленнєвий етикет – це система прийнятих у певному суспільстві формул спілкування, зокрема стійких висловів, які використовуються для встановлення контакту та підтримання бесіди. Різні ситуації ввічливого контакту (привітання, знайомство, звертання до співрозмовника, подяка, прощання і под.) передбачають уживання усталених формул, які різняться залежно від офіційного чи неофіційного спілкування, від вікових особливостей співрозмовників тощо. Мовний етикет має національну специфіку, а також виразні соціальні характеристики. [31]. Рівень дотримання мовленнєвого етикету, культури спілкування може впливати на поведінку співрозмовників більшою мірою, ніж зміст мовлення.

Дослідники виділяють етикет побутового й ділового спілкування, етикет військовий, дипломатичний, науковий і службовий, етикет листування тощо [35].

Етикет мовленнєвого спілкування за одних умов передбачає зниження, а за інших - піднесення стилю мовлення, порівняно з нейтральним, загальновживаним. Так, звернення на «Ви» виражає вищий ступінь поваги до адресата, ніж звернення на «ти». Вибір тієї чи іншої форми спілкування пов’язаний із цілою низкою обставин, умов, ситуацій мовленнєвого етикету. Зокрема, він залежить від ступеня знайомства співрозмовників: «Ви» уживається стосовно незнайомого або малознайомого співрозмовника, «ти» – щодо добре знайомого. Під час подальшого знайомства можливі переходи від «Ви» до «ти». За тривалого знайомства стосунки можуть і не стати приятельськими, при цьому перехід із „Ви” на „ти” може й не відбутися. За дружніх стосунків серед людей середнього і старшого покоління, особливо в колах інтелігенції, іноді зберігається звернення на «Ви». У цьому разі з переходом на «ти» пов’язується втрата підвищеної поваги, вияв певної фамільярності. Згаданий вибір залежить також від ситуації: «Ви» відповідає офіційній обстановці, «ти» - неофіційній. Якщо незнайомий звернувся до Вас на «ти», це може свідчити про його фамільярну манеру спілкування або про навмисну демонстрацію зневаги, брутальності.

Неофіційність спілкування припускає вживання невимушено-розмовних виразів, що рясніють «осколковими» структурами, подеколи у поєднанні з частками на кшталт «Ну, бувай»; «Бозна-що!»; «Як життя?» тощо. Офіційне спілкування вимагає стилістично піднесених, синтаксично повних мовних структур, що свідчать про наголос на дотриманні протоколу, про підвищену ввічливість: «Дозвольте подякувати Вам!», «Радий Вас привітати!» тощо.

Етикет мовленнєвого спілкування, як і етикет загалом, регулює міжособистісні стосунки людей різного соціального статусу. Наприклад, учитель – учень, начальник – підлеглий, матір – донька, батько – син. Якщо спілкуються різні за віком або станом співрозмовники, спілкування є адекватним, якщо вони різні за соціальним становищем, виникає асиметрична ситуація («підрівнювання» співрозмовників, підлаштовування їх один до одного).

Мовний етикет реалізується в безпосередньому контакті співрозмовників: якщо одиницею повідомлення є репліка, то одиницею спілкування – діалогічна єдність, що складається з репліки-стимулу і репліки-реакції. Дотримуючись мовного етикету, людина, що говорить, діє не механічно, а вибирає у мовний акт те, що виявляється найдоречнішим за даної ситуації, найтиповішим для цієї людини з огляду на її вік, рівень освіченості тощо, а також найприйнятнішим для співрозмовника. Наприклад, репліка «До побачення!» має багато відтінків: «Прощавай!» може означати прощання назавжди; «До вечора!», «До літа!» – прощання з указівкою терміну розлуки й нової зустрічі; «Дозвольте відкланятися!» – стилістично піднесена репліка; «Бувай!», «На все добре!» – стилістично знижені репліки (доречні стосовно близьких або рівних людей). Репліка-стимул «Вітаю Вас! Як Ваші справи?» містить поряд із вітальним запитання про життя, справи, здоров’я. Типовими для прощання є такі репліки, що завершують спілкування: «Ну, час додому, уже пізно»; «Дякую за чудовий вечір» та ін.

Мовленнєвий етикет наділений специфічними функціями, зумовленими комунікативною функцією мови: встановлення контакту, регулювання, донесення інформації до співрозмовника та ін.; дослідники відзначають взаємопов’язаність цих функцій, їх регулюючу роль при виборі регістра спілкування.

Основною моделлю формул українського мовленнєвого етикету є синтаксично нечленовані конструкції – стислі, лаконічні вирази, у більшості випадків однослівні, зі стертим лексичним значенням. Ці конструкції відзначаються яскраво вираженою експресивністю та емоційністю.

Загалом, на думку дослідників [35], форми мовленнєвого етикету можна уявити як сукупність ситуацій, що утворюють суму сталих форм спілкування:

1) Звернення до незнайомого

У цьому випадку припустимий мінімальний діалог, що містить звернення, привертання уваги (у вигляді запитання), інформаційну частину повідомлення, відповідь: «Пробачте, котра година?» – «Чверть на дев’яту». – «Дякую». – «Будь ласка». Найпоширенішими формами привернення уваги незнайомого є такі вирази: «Вибачте, будь ласка; пробачте, що потурбував; будьте люб’язні (ласкаві); скажіть, будь ласка». Це – найпоширеніші форми привертання уваги, котрі звичайно передують запитанню або проханню, чемним запитанням, супроводжуваним «чарівними» словами «будь ласка», не тільки привертають увагу, а й спонукають співрозмовника до підкреслено чемного поводження.

Формули звернення до незнайомого: «Будьте ласкаві (люб’язні)» - ця форма мовного етикету є виявом ввічливості, схиляє співрозмовника до люб’язності та виявів доброти у відповідь; «Чи не могли б Ви сказати» - ця формула є засобом вираження прохання у вихованих людей, частки «не», «б» вказують на модальність мовного етикету; «Послухайте! Слухайте!» - фамільярна форма привернення уваги; «Друзі! Любі друзі! Колеги!» - уживаються як дружнє й довірливе звернення до аудиторії, «Громадянин! Громадянка!» - вживається у повсякденно-побутовому спілкуванні, а також як офіційне звернення в певних закладах, особливо юридичних; «Громадяни!» часто застосовують у рекламах і оголошеннях; „Панове! Пані та панове!” – прийнята форма звертання в дипломатичній сфері; «Дівчино! Хлопче!» – стилістично нейтральне звернення до молоді; «Хлопчику! Дівчинко! Хлопці! Школярі!» – звернення до дітей із відтінком конфіденційності; «Доньку! Синку!» ознака просторічно-розмовного стилю; «Бабусю! Дідусю!» – звернення дітей і підлітків до людей похилого віку.

2) Звернення до знайомого

Як звернення до знайомого, із проміжною градацією від дуже добре знайомої, близької людини до малознайомої, найчастіше використовуються власні імена і слова на позначення кровних зв’язків. За умов спілкування із близькими людьми обмін люб’язностями не обов’язковий, застосовують лише строгі форми мовного етикету: «Маріє! Оксанко! Миколо! Мишко! Мамо! Ненько! Тато! Бабусю! Дідусю! Сину! Дочко! Онуко!».

При зверненні до знайомої людини широко використовується така формула звертання, як „пан”, „пані”, „панно”. Порівняно з ним використання форми „добродій” дещо звужене і застосовується до тих, кому висловлюється пошана. При зверненні до колективу широко використовуються формули „шановне товариство”, „шановна громадо”. Можливе також звернення до особи за посадою або родом занять: „пане професоре”, „пане лейтенанте” та ін. Не ввічливо звертатися до людини тільки на прізвище.

В українській мові звертання вживають у формі кличного відмінка. Заміна його формою називного відмінка на зразок «Шановна Оксана Дмитрівна!», «Шановний директор!» є ненормативною.

3) Звернення при листуванні

«Шановний товаришу (секретар, директор тощо)» – офіційне звернення до незнайомого або малознайомого адресата; «Вельмишановний товаришу (директор, ректор, лектор тощо) – в офіційному зверненні до незнайомої або малознайомої людини; «Високошановний пане!» – офіційне звернення, прийняте в дипломатичному середовищі; «Шановний (-а) Валеріє Юрійовичу (Євгеніє Валеріївно)! – чемне звернення, доречне у спілкуванні з добре знайомим адресатом, якого поважають; «Любий (-а)! Рідний(-а)!» – ласкаве звернення до близьких та коханих людей.

4) Реакція на звернення, розрахована на привернення уваги

«Ви щось хотіли запитати? «Так, будь ласка» або «Слухаю Вас (тебе) – чемні форми, найчастіше вживані у відповідь на звернення «вибачте», «пробачте». «Я!» – особовий займенник, уживаний при переклику (у школі, училищі, Вузі тощо) поряд зі словом «тут!».

5) Реакція на прихід

«Чи Ви до мене прийшли? Чи маєте справу до мене? Чи Ви на мене чекаєте? Чи не на мене Ви чекаєте?».

6) Реакція на телефонний дзвінок

«Алло! Так! Слухаю!»; «Вибачте, хто говорить?»; «Ви помилилися. Ви не туди потрапили»; «Що?».

7) Привітання

Може супроводжуватися кивком голови і потиском руки. За етикетом першою для рукостискання подає руку жінка, тоді як чоловік першим промовляє вітання. У ритуалі вітання чітко виявляється функція мовного етикету зі встановлення контакту. Сказати «вітаю» означає виявити доброзичливість і повагу, ввічливість стосовно знайомого, з яким ви зустрілися, а іноді й щодо незнайомої людини: «Здрастуйте! Доброго дня! Доброго ранку! Доброго вечора! Доброго здоров'я!» – найуживаніші вітання; Привіт! Здоров! Бувай!» – невимушені, поширені серед молоді форми вітання; «Вітаю Вас! Дозвольте Вас привітати! Радий (-а) Вас привітати! Дозвольте привітати!» – офіційні форми, що можуть вживатися як вітання, звернення до аудиторії від чийогось імені.

8) Вирази, що їх вживають після вітання

«Дуже радий(-а) Вас бачити! Як добре, що я зустрів (-а) Вас (тебе)! Як Вам живеться? Як Ваші справи?» – доволі поширені вирази; «Як життя? Як живеш? Як успіхи? Що нового? Що чутно?» адресовані зазвичай добре знайомим людям, друзям; «Як поживаєте?» вживається переважно людьми старшого покоління.

9) Відповіді на запитання про життя, здоров’я, справи

«Добре. Прекрасно. Чудово. Усе гаразд. Непогано» – найуживаніші вирази мовного етикету; «Не можу поскаржитися. Поскаржитися нема на що. Не скаржуся» частіше використовується людьми старшого покоління; «Нормально» – приятельський, невимушений вираз; «Нічого. Так собі. Ні, добре. Ні, погано. Погано. Кепсько» – часто вживані вирази; «Усе по-старому. Нічого нового. Нічого особливого.» – найчастіші відповіді на запитання «Що нового?».

10) Вирази, що вживаються при несподіваній зустрічі, приході гостя, відвідувача

«Яка несподіванка! Давно ми з Вами не зустрічалися. Сто років не бачив (-ла) тебе (Вас)! Кого я бачу! Яка зустріч! Як Ви сюди потрапили?» – найуживаніші вирази мовного етикету; «Яким вітром? Щось Вас (тебе) давно не видно? Де ти пропадав (-ла)?» – приятельські, фамільярні форми, що вживаються після тривалої відсутності співрозмовника; «Що трапилося? Чому Ви прийшли? Чому Ви прийшли так рано?» мають відтінок занепокоєння у спілкуванні добре знайомих людей; «Про вовка промовка» - фамільярна форма мовного етикету, вживана серед близьких людей; «Що привело Вас до мене (сюди)? Що змусило Вас прийти? Чим можу служити? – офіційні форми мовного етикету.

11) Вирази мовного етикету, що вживаються в разі очікуваної зустрічі, приходу

«Добре, що Ви прийшли. Я радий (рада), що Ви прийшли» вимовляють слідом за вітанням із відтінком схвалення; «Ну, от і я!», «Ну, от і ти (Ви)! То ти прийшов (-ла)!» – невимушені форми мовного етикету.

12) Вітання в листі

Листи часто починаються безпосередньо зі звернення, без вітання, особливо офіційні.

Починати листа необхідно із звертання, яке є загальноприйнятою формою ввічливості. Проблема вибору звертання є доволі делікатною. Найпоширенішими є такі звертання:

Шановний (ім'я та по батькові)! Шановний пане/пані...! Шановні панове! Шановні колеги! Вельмишановний добродію! Глибокошановний (ім'я та по батькові)! Високошановний пане...!

У листуванні прийнято зазначати звання адресата чи вказувати його професію: Високоповажаний міністре! Вельмишановний (високоповажний) професоре! Шановний директоре!

Зазвичай звертання до службової особи завершують знаком оклику і перше слово тексту листа пишуть з великої літери і з абзацу.

Відсутність звертання може бути витлумачено як зневагу до адресата і порушення етикету ділового листування.

13) Знайомство без посередника «Я хочу з Вами (із тобою) познайомитися! Будемо знайомі. Я хотів (хотіла) би з Вами познайомитися!», «дозвольте познайомитися; Дозвольте представитися» (офіційні вирази етикету, після цієї фрази йде представлення: «Я Іванов (-а), інженер Іванов»); «Ваше прізвище, ім’я та по батькові?» (запитання анкетного характеру); «Як Вас (тебе) звуть? (форма на «ти» можлива тільки стосовно дітей);

з допомогою посередника «Знайомтеся! Познайомтеся (будь ласка)! Познайомтеся (із моїм другом)» (посередник пропонує познайомитися і називає ім’я та по батькові, прізвище, а іноді й професію тощо; ті, кого знайомлять, називають один одному ім’я, по батькові, прізвище); «Дозвольте Вас познайомити… Дозвольте Вам представити… Це Неля Миколаївна (про яку я Вам казав (-ла)» (залежить від ступеня офіційності обстановки та віку тих, що говорять, ім’я та по батькові вживається слідом за представленням. Приятельське:»Прошу любити та поважати!» як форма мовного етикету припустиме переважно серед людей середнього і старшого покоління).

14) Відповіді при знайомстві

«Дуже приємно! Мені дуже приємно з Вами познайомитися. Я радий (дуже радий) із Вами познайомитися. Я щасливий із Вами познайомитися. Ми вже знайомі. Я Вас десь бачив (-ла), зустрічав (-ла). Я про Вас чув (-ла). Ви мене не впізнаєте?».

15) Запрошення є яскраво вираженою спонукальною мовною дією: до кого запросити; куди запросити; навіщо запросити. У запрошенні виражається різний ступінь увічливості:

«Я запрошую Вас (тебе)…» (цей вираз передує обставині, вираженій інфінітивом «поснідати», піти в кіно», «виступити на раді» тощо). «Я хочу запросити Вас (тебе)… Мені хотілося б запросити Вас (тебе)…» (найуживаніші вирази мовного етикету, в яких умовний спосіб модального дієслова наголошує некатегоричність, м’якість запрошення. Безособова форма модального дієслова «хотілося б» посилює некатегоричність, нерішучість запрошення); «Чи можу я запросити Вас? Чи можна мені запросити Вас? (м’які, некатегоричні вирази); «Дозвольте мені запросити Вас… Дозволю собі запросити Вас»… (офіційний, дещо пишномовний вираз мовного етикету; вживається людьми старшого віку).

16) Прохання, порада, пропозиція висловлюються часто у формах наказового способу дієслів:

«Я прошу Вас (тебе)…; Я раджу…; Я пропоную…зробити це» (найуживаніша ввічлива форма мовного етикету); «Я просив (-ла) би…; Я порадив (-ла) би…; Я запропонував (-ла) би…» (умовний спосіб наголошує некатегоричність прохання, поради, пропозиції. Чемний вираз мовного етикету); «Будь ласка… Будьте ласкаві… Будьте люб’язні… Якщо Вам не важко…зателефонуйте» (чемне звернення; «Зроби (-іть) … Напиши (-іть)… Принеси (-іть)» (наказовий спосіб дієслова є основною формою вираження прохання, поради та пропозиції); «Будь другом, зателефонуй» (дієслово у формі наказового способу виражає приятельське звернення); «Я хочу Вас просити… зробити це; Я хотів би Вас попросити…» (вирази мовного етикету, що супроводжується словами: «вибачте». «пробачте»); «Хочу порадитися з вами (попросити Вас)… чи не погодитеся Ви зробити…» (питальна конструкція наголошує наполегливе прохання, пораду, пропозицію); «Прохання не палити, дотримуватися тиші» тощо (офіційна категорична, частіше вживана в оголошеннях, форма мовного етикету)»

17) Згода у відповідь на прохання, запрошення

«Добре»; «Гаразд…» (виражає згоду у невимушеній формі); «Зараз. Цієї миті» (означає згоду зробити щось негайно); «Зроблю, напишу, принесу» тощо (часто супроводжуються словами «добре, гаразд»; «Я не заперечую…; Я не проти…; Я готовий…; Я за!; Згоден…; Так…; Звісно…» (невимушені вирази мовного етикету); «З великим задоволенням…; З радістю…; Охоче…» (вирази мовного етикету з відтінком бажання; «Обов’язково… Не сумнівайтеся…Не тривожтеся… Які можуть бути сумніви! (у відповідь на прохання обов’язково зробити щось на зразок: «Не забудь(-те) у середу принести мені цю книгу».

18) Відмова у відповідь на прохання, запрошення

«Я не можу…; Ні, я не можу…; Я ніяк не можу…; На жаль, я не можу»; «Не хочеться…; Щось мені не хочеться» (невимушена відмова); «Мені не під силу…; Я не в змозі…; Не в моїх силах допомогти» (у відповідь на прохання про допомогу); «Я не можу погодитися…; Я маю відмовитися…; Я змушений (-на) Вам відмовити» (відмова з відтінком офіційності).

19) Непевна відповідь значення непевності надають цим виразам вступні слова

«Можливо…; Мабуть…; Напевно…; Не знаю, чи зможу я…; Можливо…; Очевидно…; Найімовірніше…; Навряд чи…»; «Боюся…; Побоююся…; думаю, що не зможу (буду зайнятий тощо)»; «Я подумаю…; Треба подумати (подивитися)…; Я одразу не можу відповісти (вирішити, погодитися)…; Я не обіцяю…; Нічого не можу поки що обіцяти…; Я постараюся… (вирішити, допомогти, прийти тощо)».

20) Згода з чиєюсь думкою і позитивна відповідь на запитання

виражається у формі, що містить: позитивну відповідь (на запитання: «Ви (ти) зробили (зробив) звіт?» – «Так, звісно…; Безумовно…»); підтвердження слушності думки співрозмовника («Слушно…; Правильно…; Проти цього нічого не скажеш…»); категоричне підтвердження слушності думки співрозмовника («Ви праві…; Ви абсолютно (цілком) праві…» А як же інакше?… Інакше й бути не може!»).

21) Незгода з чиєюсь думкою і негативна відповідь на запитання

виражається у формі, що містить: незгоду з думкою співрозмовника («Неправильно…; Неслушно…; Це цілком (абсолютно) хибно…; Ви неправі…; Ви цілком (абсолютно, зовсім) неправі»); цілковиту незгоду з думкою співрозмовник («Я (цілком, абсолютно, зовсім) не згоден із Вашими…; З Вами не можна (неможливо) погодитися…; Хіба можна з Вами погодитися!?»); чемну, офіційно виражену незгоду з думкою співрозмовника («Я дозволю собі не погодитися з Вами…; Дозвольте Вам заперечити…» тощо).

22)Вибачення

«Пробачте, будь ласка!»; «Вибачте, що потурбував» (найуживаніші вирази. поширені серед інтелігентних людей); «Я повинен (-на)…; Я хочу…; Дозвольте принести Вам свої вибачення…» (вирази мовного етикету, частіше вживані з відтінком офіційності); «Якщо Ви можете, пробачте…; не ображайтеся тощо» (чемна форма вираження з відтінком сумніву); «Не гнівайтеся на мене…; Не ображайтеся, що я…; Я не хотів Вас скривдити…; Я винуватий перед Вами, що заподіяв Вам стільки турбот (занепокоєння тощо)» (форма вираження, часто вживана разом зі словами «вибачте», «пробачте»).

У діловому світі з різних причин (ви на кілька днів затрималися з відповіддю, не змогли вчасно виконати доручення, не з'явилися чи запізнилися на зустріч, переплутали документацію) іноді виникають ситуації, коли потрібно вибачитися, перепросити за неприємності ємності, яких ви завдали адресату. У такому разі листа слід розпочинати так: «Просимо вибачення за прикре непорозуміння, що сталося... Щиро просимо вибачити за затримку з відповіддю... Просимо вибачити нам за неможливість вчасно виконати Ваше замовлення... Хочемо вибачитися за завдані Вам зайві турботи... Перепрошуємо за зайві хвилювання з приводу... Хочемо щиро перепросити Вас за прикру помилку, що сталася...”

22) Скарга

«Я погано (кепсько) себе почуваю. Я занедужав (-ла), втомився (-лася), засмучений (-а), стурбований (-а). Я в розпачі (не в настрої, не в дусі). Мені не таланить. Мені погано, холодно, спекотно. У мене негаразди, ускладнення, біда, нещастя, перевтома, нездужання, лихоманка тощо. Мене не люблять не розуміють. Мені прикро. Я лютий. Я не знаю, що робити (чим зарадити, як вчинити, як повестися, як дати собі раду, як вийти з цього становища)» тощо.

23) Розрада, співчуття, як і комплімент, схвалення, належать до таких мовних дій, метою яких є бажання підбадьорити співрозмовника. Вираз, що означає бажання дати розраду, висловити співчуття, з’являється як друга репліка діалогічної єдності у відповідь на скаргу співрозмовника.

«Я Вам співчуваю. Мені дуже шкода, що так трапилося. Дозвольте висловити моє співчуття. Я вас розумію» (у цих формах мовного етикету виражається співчуття з відтінком офіційності). «Заспокойтеся. Не хвилюйтеся. Не турбуйтеся. Не засмучуйтеся. Не горюйте. Потерпіть. Забудьте. Не думайте про це. Не згадуйте того, що трапилося. Візьміть себе в руки. Не падайте духом. Не втрачайте витримки. Викиньте все з голови. Не приймайте це близько до серця. Не піддавайтеся настрою. Не звертайте уваги на це. Не переймайтеся. Не треба хвилюватися, тривожитися, здаватися, втрачати витримку, падати духом. Не треба думати про це. Треба викинути це з голови» (у цих виразах мовного етикету виявляється співчуття разом із порадами). «Вам щиро співчуваю. я висловлюю Вам співчуття. Дозвольте висловити моє глибоке (найщиріше) співчуття з приводу Вашого нещастя. Вам моє найщиріше (глибоке) співчуття. Я вболіваю разом з Вами. Я поділяю (розумію) Вашу глибоку скорботу (горе, нещастя, сум). Я вражений Вашим горем. Тримайтеся Мужньо!» (узвичаєні форми вираження співчуття».

24) Комплімент, схвалення, як і співчуття, - це різновид мовних дій, що підбадьорюють співрозмовника, створюють у нього гарний настрій. І схвалення, і комплімент реалізуються у вільно побудованих, стереотипних виразах мовного етикету

«Ви прекрасні, чарівні, розумні. Ви добре (молодо) виглядаєте. Ви гарна людина (спеціаліст, лектор, керівник, господар тощо). Ви добре (чудово) граєте, співаєте. Ви розумні, добрі, чуйні тощо. Ви не змінюєтеся, не старішаєте. Час щадить Вас. У Вас (тебе) гарна посмішка (волосся, фігура, очі, руки, постава тощо). У Вас гарний (здоровий, свіжий) вигляд. У Вас гарний (прекрасний, тонкий) смак. У Вас гарний (м’який, поступливий) характер. У Вас гострий (тонкий, критичний) розум. У Вас гарне почуття гумору. З Вами цікаво (приємно) спілкуватися, розмовляти, говорити, мати справу, зустрічатися тощо.

25) Відповідь на комплімент

«Дякую. Спасибі за комплімент. Це тільки комплімент. Ви мені лестите. Те саме маю сказати про Вас. Я радий (-а), що Вам сподобалося» тощо.

26) Несхвалення, дорікання звичайно припустимі з боку близьких людей (нерідко виходять за межі сфери чемного поводження співрозмовників, близькі до порушень норм і правил мовного етикету у вузькому розумінні)

«Ви погано виглядаєте, Ви дуже сильно змінилися (постарішали, поповнішали, схуднули, погладшали). Ви забагато говорите, курите. Ви такий невихований. У Вас поганий вигляд, поганий колір обличчя, непоступливий, кепський характер, поганий смак. У Вас немає почуття гумору. З Вами важко розмовляти (жити, працювати, спілкуватися, мати справу) тощо. З Вашим характером нелегко (важко) жити. Недобре (неправильно) так вчиняти, поводитися, говорити. Навіщо Ви зробили (сказали, вчинили) так? Ви підвели мене, поставили мене у складне (ніякове) становище. Ви скривдили, засмутили мене. Як Ви можете (могли, насмілилися) так вчинити! Як Вам не соромно так поводитися, робити, говорити? Я ображаюся на Вас. Я засмучений Вашою поведінкою».

27)Виправдання (у відповідь на дорікання)

«Я не хотів Вас скривдити. Я випадково це зробив. Я постараюся виправитися» (виправдання з відтінком вибачення й усвідомлення своєї провини). «Мені прикро (неприємно), що так сталося. Не гнівайтеся (не ображайтеся). Ні, це Ви неправі. Це Ви винуваті, а не я» (виправдання із запереченням). «Не розумію (не знаю), за що Ви мене лаєте. За що Ви мені дорікаєте. Не можу зрозуміти, в чому річ» (виправдання зі здивуванням). «Яка досада! Яка прикрість!» (виправдання з відтінком досади за свою помилку).

28)Привітання

У поздоровленнях, як і в побажаннях, яскраво виявляються ввічливість і коректність людини. Вітають звичайно зі святом або з удалим завершенням (іноді початком) якоїсь справи «Щиро, від усієї душі, від усього серця… вітаю з днем народження (із Новим роком) тощо» (найуживаніші поздоровлення). «Дозвольте привітати Вас із днем народження» тощо (поздоровлення з відтінком офіційності).

29)Побажання

«Щиро (від усієї душі, від усього серця) бажаю Вам щастя (успіхів, здоров’я, якнайшвидшого видужання тощо) або: не хворіти (скласти іспит, завершити написання книги») тощо. «Щасти Вам у дорозі! Не хворій (-те). Видужуй (-те). Міцного Вам здоров’я! Довгих років життя!». «Щирі (теплі, гарячі, найкращі) побажання. Дозвольте побажати Вам успіхів (щастя тощо)» (зазвичай вживають у листах, із відтінком офіційності).

30) Подяка. В одиницях мовного етикету, використовуваних у ситуації подяки, найяскравіше виявляється функція ввічливості

«Дякую… Дуже вдячний… за допомогу (підтримку, книгу, пораду тощо). Я Вам вдячний за те, що… Я Вам (дуже, щиро, глибоко, надзвичайно) вдячний за допомогу, за привітання…» (найуживаніші форми). «Я Вам дуже зобов’язаний (-а) за те, що… У мене немає слів (мені бракує слів), щоб віддячити Вам, висловити Вам свою вдячність за те, що…» (подяка за надані значні послуги). «Ви не уявляєте… Якби Ви знали, наскільки я Вам вдячний (зобов’язаний)… Моя вдячність не знає меж…» (емоційне піднесене вираження подяки). «Я хочу… Мені хотілося б… Я маю… Дозвольте подякувати Вам…, висловити подяку за те, що… Завжди до Ваших послуг (із відтінком офіційності, у відповідь на незначну послугу). «Ви дуже люб’язні (уважні). Я зворушений (-а) Вашою увагою (люб’язністю). Ваша люб’язність (увага) мене дуже зобов’язує). Це дуже мило з Вашого боку… Ви мене виручили…» (подяка з компліментами). «Заздалегідь дякую Вам. Подякуйте за мене Євгенові тощо» (подяка за майбутні послуги і вираження подяки через іншу особу).

31) Прощання – фінальна форма спілкування в мовному етикеті

«До побачення! Прощавай (-те)! На все добре! До зустрічі! До завтра! До вечора! До літа!» (найуживаніші форми мовного етикету. Часто використовуються в листах. Можуть вживатися і зі значенням прощання на тривалий термін. З відтінком побажання). "«Добраніч! Доброї ночі! Щасливо! Я не прощаюся з Вами. Ми ще побачимося. Цілую. Обіймаю» (приятельське, невимушене, часто вживається при прощанні під час телефонної розмови або в листі до близьких людей).

32) Прохання при прощанні

«Пишіть (напишіть). Не забувайте писати. Дайте про себе знати» (при прощанні з тими, хто їде). «Передайте привіт чоловікові (дружині, тещі) тощо. Поцілуйте дітей, онуків тощо» (серед близьких людей). «Не згадуйте лихом!» (невимушені форми мовного етикету).

33) Побажання при прощанні

«Бажаю Вам (тобі) добре відпочити (гарного відпочинку). Бажаю Вам успіхів (талану, щастя, щасливої, доброї дороги» (побажання тому, хто від’їжджає. «Бажаю Вам (тобі) усього доброго (приємної подорожі, вдалої поїздки). На все добре» (побажання з відтінком офіційності. «Щасливо залишатися. Не хворійте. Будьте щасливі» (той, хто від’їжджає, адресує тим, хто залишається. [35].

В офіційному спілкуванні особливе значення мають ті формули (висловлювання) мовленнєвого етикету, які представляють категорію ввічливості, а саме: звертання, вітання, прощання, подяка, вибачення, прохання.

Суть звертання полягає в тому, щоб назвати співрозмовника з метою привернути його увагу, звернутись з проханням чи пропозицією.

Система етикетних звертань української мови зазнала в своєму історичному розвитку найбільше змін, що пояснюється особливою залежністю від соціальної організації суспільства. Сьогодні реєстр слів-звертань офіційного вжитку складають пане (пані, панове), добродію (добродійко, добродії), друзі, товариство, колеги, громадо, громадя­нине (громадянко, громадяни), товаришу (товаришко, товариші), які супроводжують етикетні означення вельмишановний, вельмиповажний, глибокоповажний, високодостойний, шановний, дорогий, напр.: високоповажний пане Президенте, глибокоповажні пані та панове, дорогі друзі, високоповажна громадо, шановні колеги. Не слід забувати про обов’язкове використання кличного відмінка під час звертання!

Вибір звертання значною мірою залежить від тональності спілкування. Офіційна величальна функція закріпилася сьогодні за звертанням пане (пані, панове). В офіційному, здебільшого усному, спілкуванні послуговуються цим звертанням у поєднанні з ім’ям, прізвищем або назвою особи за фахом чи родом діяльності, напр.: пані Галино, пане Ткачук, пане професоре. Це шанобливо-ввічливе звертання поширилось в українській мові під впливом польської, в якій воно має нейтральне значення. У свідомості попередніх поколінь слово пан мало негативне забарвлення, пов'язувалось з „гнобителями народних мас". Насправді слово Пан у грецькій міфології означає „покровитель усієї природи; господар". Тому вживання в народних українських піснях, колядках звертання пане-господарю є засобом вираження шанобливого ставлення до господаря дому. Прикро, якщо хтось зауважує на таке звертання: „У нас панів нема!". Так це ж погано, що таки вдалося за сотні років неволі вичавити з нас ГОСПОДАРЯ, ПАНА свого життя, свого слова і діла! Варто реанімувати і повернути в український мовленнєвий етикет цю формулу звертання.

Звертання добродію (добродійко, добродії) вважають давньою почесною назвою осіб, що роблять добро. Поширене було здебільшого на сході України. Вживалось у сполученні з етикетними означеннями вельмишановний, вельмиповажний та з прізвищем, ім'ям, іменем по батькові, напр.: вельмишановний добродію Олексію Петровичу. У традиційному значенні варто вживати це звертання й сьогодні в різних сферах суспільного життя, зокрема діловій.

Звертання товаришу з'явилося в українській мові наприкінці XIX-початку XX ст., у радянський час витіснило всі інші звертання, ідеологізувалося і функціонувало для називання соратника по партії. Сьогодні ця форма відходить до пасивної лексики, більш поширеним є звертання Товариство! до групи людей, які пов'язані певною спільністю (інтересами, становищем у суспільстві тощо).

Звертання громадянине (громадянко, громадяни) обмежується правовою, юридичною сферою і підкреслює рівність усіх членів суспільства перед законом.

У розмові з колегами, звертаючись до керівників установи, організації узвичаєною є форма звертання на ім'я та по батькові, напр.: Вікторе Сергійовичу, Іване Степановичу, Анастасіє Володимирівно.

Заслуговує на увагу і вибір звертання до великої кількості слухачів на різноманітних зібраннях, напр.: Шановні колеги! Дорогі друзі! Вельмишановні пані та панове!

Увічливим вважається звертання на ви:

- до малознайомої або незнайомої людини;

- до свого друга чи приятеля в офіційних обставинах спілкування (на зборах чи на вченій раді, у присутності офіційних осіб тощо);

- до рівного й старшого за віком чи становищем;

- за підкреслено чемного, стриманого ставлення.

Звертання на «ти» у ділових контактах – вельми складна проблема. З одного боку, це ознака особливого довір'я, близькості, симпатії однодумців. З іншого – коли, скажімо, начальник говорить ти своїм підлеглим, - це принизливо для обох сторін, таке звертання особливо ображає старших за віком.

Вітання виконує важливу функцію в комунікативному акті – з нього починається спілкування, а часто ним же і обмежується як етикетним ритуалом.

Набір українських народних вітань надзвичайно різноманітний: Доброго ранку! Добрий день! Добрий вечір! Здрастуйте! Привіт! Існує ціла низка сакральних вітань, напр.: Христос воскрес! Христос рождається!

Формул вітання в українській діловій мові порівняно небагато, але завжди можна знайти потрібний вислів, виходячи з конкретної ситуації, щоб висловити пошану до особи, напр.:

Добрий день! - найпоширеніше вітання, яке фіксують пам'ятки з XVI ст. Прикметник добрий вживається як синонім до слів приємний, сприятливий, а значення цілого вислову „побажання хорошого дня, удачі протягом дня". Використовується у високій та нейтральній тональностях. Вітання Добридень! обмежуються фамільярною тональністю. Залежно від часу дня для привітання з колегами використовують також вітання Доброго ранку! Добрий вечір!

За сучасним діловим етикетом першим вітається молодший із старшим, підлеглий з керівником, студент з викладачем.

Вітаючись чи знайомлячись, старший першим подає руку молодшому, жінка чоловікові, начальник – підлеглому, викладач – студентові. Не потиснути руку у відповідь вважається образливим.

Не подають руку для потиску через стіл. Якщо підлеглий зайшов до кабінету керівника, то керівник має вийти з-за столу і привітатися рукостисканням, або ж обмежитися кивком голови.

Мовленнєва частина прощання простіша, ніж вітання. Переважно це співвідносні формули, що мають інколи антонімічний характер, напр.: До побачення! Прощай! Будь здоров! або функціонують як самостійні вислови чи як репліки-відповіді на власне прощальні слова, напр.: На все добре! Бувайте здорові! Щасливо! Вибір етикетних висловів прощання залежить від часу, на який розлучаються особи, тональності спілкування. Діловий, або службовий, мовленнєвий етикет допускає такі формули прощання: До побачення! На все добре! До нових зустрічей!

У висловах подяки виразніше виявляється функція ввічливості, тому їх використання належить до обов'язкових етикетних настанов. Вислови подяки вживають як знак ввічливої згоди або відмови на будь-яку пропозицію. Універсальна, найбільш поширена відповідь на подяку це Прошу! Будь ласка! Обираючи формули подяки, треба враховувати значущість послуги, ситуацію. За незначну послугу можна сказати Дякую! Спасибі! Вважають, що вислів Дякую! запозичено в українську мову з німецької через посередництво польської, а вислів Спасибі! є східнослов'янським явищем, яке виникло після прийняття християнства. Первинно це двослівна мовна формула вдячності Сьпаси богь з вихідним значенням побажання спасіння богом того, кому дякували. Посилюють вдячність слова щиро, сердечно, уклінно, дуже, глибоко, вельми, напр.: Дуже вдячний за Вашу турботу! Щиро Вам дякую! В офіційних ситуаціях слова подяки часто вживаються зі словами дозвольте, прийміть, складаю (складаємо), напр.: Дозвольте висловити вам подяку! Прийміть мою найщирішу вдячність! Складаю щиру подяку!

Мовні засоби прохання можуть бути використані як вислови привернення уваги, напр.: Будьте ласкаві! Будь ласка! Ласкаво прошу! Вживаючи стрижневе слово ласка, ми виявляємо привітність, доброзичливість.

Поширеними у діловій сфері є ситуації, які передбачають оцінку діяльності людини, висловлених думок тощо, їх мовне забезпечення пов'язане з умінням вибрати та застосувати узвичаєні стандартні формули для вираження компліменту чи згоди. Особливе призначення компліменту як елемента мовленнєвого етикету - викликати симпатію співрозмовника, піднести йому настрій, зробити приємність. Він допомагає людям спілкуватися, жити разом, працювати. Вибір компліменту залежить від статі (здебільшого компліменти говорять жінкам), соціального становища адресата, характеру взаємин чи ступеня близькості (неввічливо, наприклад, казати компліменти малознайомим чи незнайомим людям), від ситуації спілкування і попереднього змісту розмови.

Словесна люб'язність є одним із психологічних прийомів досягнення прихильності підлеглих, з одного боку, та керівника, з іншого. Наприклад, керівник може адресувати комплімент співробітникові під час роботи, напр.: Мені приємно разом з вами працювати! Ви чудовий фахівець! Вдалий комплімент завжди спонукає до зворотної люб'язності, напр.: Я щасливий працювати під Вашим керівництвом!

Відповідями на комплімент можуть бути вислови: Дякую! Дякую, але Ви перебільшуєте! Я радий (рада) це чути. Мені приємно це чути.

Згоду виражають переважно фразами Так! Звичайно! Безперечно! Добре! Погоджуюсь! Репліка адресата на прохання щось зробити, яка має відтінок небажання, відмови чи сумніву, містить слова доведеться (погодитись); очевидно (це саме так); правдоподібно (що так воно і є); не можна заперечувати, але... та ін.

Знайомство і представлення. Залежно від рівня офіційності процедура знайомства набирає дедалі більше формальної вагомості. Найчастіше, коли вам потрібно встановити ділові контакти, вдаються до послуг третьої особи – посередника, який представить вас діловому партнеру. Коли посередника немає, а вам терміново потрібно вирішити певне питання, слід представитися самому. Якщо хочете справити добре враження на ділового партнера чи нового знайомого – дивіться (непильно) йому в вічі, а для посилення можете ще й посміхнутися. Украй нечемно не дивитися на того, з ким ви розмовляєте. Не обов'язково під час знайомства говорити: "Дуже приємно! "Рада познайомитися з вами! ". Знайомлячись і називаючи себе, чітко вимовляйте своє прізвище, ім'я й по батькові (чи тільки ім'я) тобто називайте себе так, як би ви воліли почути звернення до себе від особи, яку вам представляють.

Коли ви приходите на нове місце роботи, то маєте представитися самі співробітникам або вас має представити їм керівник. Під час виконання службових обов'язків ви теж можете потрапити в ситуацію, коли потрібно представитися незнайомим людям. За етикетом, слід спочатку привітатися, а потім сказати: "Я – Криворучко Людмила Іванівна, ваш дільничний інспектор", або: "... ваш новий співробітник". За потреби представити когось товариству треба говорити: "Я хочу вам представити нового викладача, кандидата історичних наук Івана Зіновійовича Орла", або: "Сьогодні консультацію проведе Володимир Андрійович Буряк, він фахівець у галузі...".

Якщо ділове знайомство відбулося, і ви хочете, щоб воно стало тривалим і приємним, тоді вам слід дотримуватися ще й таких правил:

1) коли ви не можете згадати, як звуть вашого ділового партнера, перепитайте ще раз: це краще, ніж ламати голову над якимось особливим звертанням;

2) у товаристві не слід перешіптуватися потай від інших, плескати долонею по столу і надто енергійно виражати свої і емоції, довго говорити про власне самопочуття;

3) розповідаючи про відсутнього, не можна казати він чи вона – треба називати людину на ім'я;

4) в установі обов'язково слід дочекатися запрошення господаря сісти.

Дедалі ширше для представлення під час знайомства застосовують візитні картки.

На візитних картках, які виготовляють з білого цупкого паперу (зазвичай розміром 9x5 см), зазначають ім'я й прізвище, а нижче, під ними, - посаду власника картки. У лівому нижньому куті візитки друкують адресу установи, в якій працює її власник, а в правому – номер службового телефону. На зворотному боці може бути вказано аналогічно домашню адресу й номер домашнього телефону.

Візитні картки можна вручати безпосередньо під час знайомства, передавати через інших осіб і надсилати поштою. За правилами етикету, відповідь на одержані візитки слід давати також візитками: оптимальний термін – протягом доби.

Доцільність використання візитних карток зумовлюється двома обставинами: по-перше, вони стисло й чітко представляють її власника; по-друге, є підтвердженням його наміру в майбутньому підтримувати ділові контакти.