Орієнтуванняв просторі

Дітей вчать розрізняти просторові напрями: від спос­терігача (від себе); вперед (попереду), назад (позаду); вгору, вниз; розрізняти праву і ліву руки; користуватись позначенням просторових напрямів.

Особливістю формування просторових орієнтувань у молодшій групі є опора на чуттєву основу, нагромаджен­ня практичного досвіду. У навчанні широко застосову­ються пояснення, вказівки, вправляння, ігри-заняття, ди­дактичні та рухливі ігри. Ознайомлення із взаємно-зво­ротними напрямами відбувається попарно: згори-донизу; зліва-направо тощо.

Дедалі більшого значення у цій групі набуває поєд­нання рухових дій із словом, індивідуальні та індивіду­ально-групові форми навчання.

Внаслідок багаторазових сприймань тих самих про­сторових відношень стає можливим відокремлення про­сторових властивостей від самих предметів. Під впливом навчання у дітей формується здатність сприймати групу предметів, у взаємозв'язках їх різних розмірів.

Необхідною умовою успішного визначення просторо­вого розміщення предметів є спільність об'єктів.

У процесі ознайомлення дітей молодшої групи з просторовим розміщенням, предметів застосовуються ігри-заняття типу «Хованки» з іграшками, прапорцями та ін­шими предметами. Так, у грі-занятті «Де ведмедик шукав свого м'яча?» місце дії обмежене груповою кімнатою. Ос­новна мета гри полягає в тому, щоб привернути увагу дітей до різних варіантів просторових відношень між предметами, активізувати в їхній мові використання при­йменників: під, на, за, з, біля. Під час заняття вихователь проводить бесіду з дітьми, звертається до них із за­питаннями: «Що ведмедик робить? Де він сидить? Куди пішов ведмедик? Де він шукає м'яча?»

Вихователь уточнює відповіді дітей, вчить їх змінюва­ти відмінкові закінчення іменників при вживанні різних прийменників.

Після того як м'яч знайдено, вихователь пропонує ді­тям пригадати і самостійно розповісти, де ж ведмедик шукав м'яча.

Виправдовують себе й ігри-заняття типу інсценованих оповідань. Прикладом може бути інсценування «Куряче сімейство» (Т. А. Мусейібова). Спочатку вихователь чи­тає оповідання: «Півник і курочка приходять на зелену галявину. Вони ходять по траві, а тоді кличуть курчат». Розповідаючи, вихователь викликає окремих дітей до сто­лу і пропонує розмістити іграшки: поставити курочку по­переду півника, а між ними курча.

Виправдовує себе і прийом встановлення зв'язку між чуттєвим та логічним у навчанні дітей просторового орі­єнтування. Наприклад, дитині пропонується розмістити іграшки так, щоб нагадати якусь життєву ситуацію: ніби, ляльки йдуть на музичне заняття (поставити їх одну за одною); або вони зустрілися і розмовляють (розмістити навпроти); або посварились і відвернулися одна від одної (повернути спинами одну до одної); або вони граються в «Кота-мишки» (розмістити по колу).

Під час таких ігор та вправ діти ознайомлюються з різноманітними варіантами просторових відношень, під­водять до елементарних узагальнень.

Особлива увага приділяється формуванню уявлень дітей про дії правої та лівої рук. Вихователь з'ясовує з дітьми характер дії для кожної руки: у правій руці три­мають ложку, а в лівій — хліб, у правій — пензля, а лі­вою допомагають притримувати папір. На заняттях з ма­тематики вихователь.учить дітей брати роздавальний матеріал тільки правою рукою, розміщувати його зліва направо. До того, як діти почнуть виконання завдання, вихователь просить їх показати ліву, а потім праву руку, притримуючи лівою рукою кінець картки, правою прове­сти зліва направо (як слід розкладати кружечки).

Часто, наприкінці заняття з математики дітям пропо­нують такі вправи: візьми прапорець у праву руку, під­німи його догори, опусти донизу, простягни вперед, по­кажи назад; тупни правою, а потім лівою ногою; лівою рукою доторкнись до лівого вуха, правою — до правого.

Майже на кожному занятті з математики діти працю­ють з картками. Якість цієї роботи багато в чому пов'я­зана з умінням орієнтуватись на площині (у двовимірно­му просторі). Протягом року діти виконують різноманітні вправи,, пов'язані з орієнтуванням: наприклад, на верх­ній смужці картки розмістити кружечки, на нижній — квадратики. З верхньої смужки забрати один кружечок і помістити його на нижню. Після таких дій діти поясню­ють, що вгорі кружечків більше, ніж внизу.

Уточненню і закріпленню просторових орієнтувань сприяють фізкультурні і музичні заняття, де в процесі ак­тивного руху діти визначають напрям, вчаться змінюва­ти його відповідно до сигналу або інструкції вихователя.

На заняттях з малювання педагог називає напрям ру­ху руки: згори донизу, зліва направо тощо.

Під час сніданку, обіду, виконання режимних момен­тів вихователь акцентує увагу дітей на такому: «На яку ногу взуваєш черевика? Якою рукою зручніше застібнути ґудзика? У якій руці тримаєш чашку, а в якій — бу­лочку?» Поступово діти оволодівають не лише орієнту­ванням у просторі, а й «просторовою» термінологією (ак­тивізується словник дітей). Проте для цього необхідно, щоб вихователь ретельно стежив за своєю мовою і мовою дітей, вчасно виправляв неточності. Таким чином, чоти­рирічні діти переходять від безпосереднього сприйняття і дійового відтворення просторових відношень до осмис­лення їхньої логіки.