Інститут прав людини в Україні

Україна належить до числа держав, що припускають наддержавний (міжнародний) контроль за станом дотримання прав людини. Декларація про державний суверенітет України проголосила пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права стосовно норм внутрішньодержавного права, гарантує всім громадянам України права і свободи, передбачені Конституцією України і нормами міжнародного права, що визнані Україною. Новою Конституцією України передбачений інститут Уповноваженого Верховної Ради України по правах людини.

У грудні 1990 р. Україна приєдналася до Факультативного протоколу до міжнародного пакту про цивільні та політичні права. Цим Україна визнала стосовно себе компетенцію Комітету по правах людини приймати і розглядати, відповідно до встановлених процедур, повідомлення приватних осіб, які стверджують, що вони – жертви порушень прав, викладених у Міжнародному пакті про цивільні та політичні права.

Законодавство України постійно приводиться у відповідність до міжнародних документів по правах людини, учасником яких є Україна. При Верховній Раді України працює постійна Комісія з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. До напрямків діяльності цієї комісії відноситься приведення законодавства України у відповідність до міжнародних пактів у тій частині, що стосується прав людини (розробляється законопроект про зміни або доповнення в тій або іншої області законодавства). У світі немає такої країни, чиє законодавство було б цілком узгоджено з міжнародним правом. Комісія прагне провести всі свої законопроекти через міжнародну експертизу. Така практика дозволяє створювати законопроекти, узгоджені з внутрішнім законодавством і міжнародним правом. Міжнародні експерти дали високу оцінку законам про громадянство, національні меншості та ін. Комісія займається аналізом можливості приєднання України до тих актів, у яких вона ще не брала участі.

В ООН авторитет України в області прав людини високий. Багато серйозних юридичних посад ця міжнародна організація доручає представникам України. За рубежем відзначають факт створення в Україні численних правозахисних організацій, публікацій видань з проблеми прав людини.

Основна рекомендована література.

1. Теорія держави і права /За ред.академіка М. В. Цвіка, проф. О. В. Петрішина, доц. В. Д. Ткаченка. – Х.: Прапор. – 2002. – 432 с.

2. Скакун О. Ф. Теория права и государства. – Х.: Консум. – 2000. – С. 282–294.

3. Загальна теорія держави і права / За ред. проф. В. В.Копєйчикова. – К.: Юрінком. – 1996. – С. 145–149, 153–159.

Додаткова література.

1. Алексеев С. С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве. – М.: Юрид. лит-ра. – 1989.

2. Бобнева М. И. Социальные нормы и регуляция поведения. – М. – 1978.

3. Гойман В.И. Действие права. – М., 1992.

4. Зиорук С. Церковь и государство в Украине. – К., 1996.

5. Кенжетаев Т. Р. Технические, санитарные, гигиенические нормы и права граждан на здоровую окружающую среду // Сов. государство и право. – 1990. – № 11.

6. Кудрявцев В. Н., Казимирчук В. П. Современная социология права. – М. – 1995. – Гл. 3.

7. Кудрявцев В. Н., Никитинский В. И., Самощенко И. С., Глазырин В. В. Эффективность правовых норм. – М., 1980.

8. Лебедев С. Я. Антиобщественные традиции, обычаи и их влияние на преступность. – Омск, 1989.

9. Лукашева Е. А. Право. Мораль. Личность. – М., 1986.

10. Медведчук В. Питання ефективності чинного законодавства // Право України. – 1998. – № 6.

11. Пеньков Е. М. Социальные нормы: управление, воспитание, поведение. – М., 1990.

12. Поспелов Д. А., Шестер В. А. Нормативное поведение в мире людей и машин. – Кишинев. – 1990.

13. Рабінович П. М. Основи загальної теорії держави та права. –К.: Бородянка, 1996.

14. Теория права и государства / Под ред. проф. В. В. Лазарева. – М. – 1996. – С. 108–120.

15. Тихомиров Ю. А. Действие закона. – М., 1992.

16. Хропанюк В. Н. Теория государства и права. – М., 1996. – С.196–203.