Кліше, штампи

Кліше (стереотип) – готовий мовний зворот, що вживається як стандарт у певних умовах та контекстах. Хоча термін кліше цілком адаптований у сучасній терміносистемі практичної сти­лістики, його часто ототожнюють, плутають, вживають на його заміну термін мовний штамп. На відміну від мовного штампа – часто вживаного вислову із бляклим лексичним значенням, стертою лексичною експресивністю, – кліше становить конст­руктивну одиницю, що зберегла семантичну виразність.

Позитивні властивості кліше – відповідність психологічним стереотипам; легка відтворюваність готових мовних фор­мул, тобто цілковита готовність до використання; економія зусиль для комунікаторів, а отже, і полегшення комунікації.

Для офіційно-ділових паперів, на думку багатьох учених, розрізнення кліше та штампу неважливе, їх можна розглядати як синоніми. Вважають, що кліше більш відповідне для позна­чення мовних засобів, що не мають експресивного забарвлен­ня, образного навантаження, і саме їх доцільно використовувати в офіційно-діловому мовленні [10; 588-589]. Проте для офіцій­но-ділових паперів властива все ж таки усталеність висловлювання, що відповідає контекстуальним, логічно-стилістичним правилам, тому йдеться про використання штампів, а не клі­ше. Негативне ставлення до штампів більшості мовознавців та редакторів пов'язане насамперед з їхнім засиллям в інших функціональних стилях, однак воно втрачає сенс у текстах ділових паперів. Штампи формуються поступово, створюючи певний набір, властивий тому чи тому функціональному стилю. Розвиток і закріплення в мовленні штампів створює ґрунт для сталості висловлювання. Найпоширеніші й найвідоміші штампи саме офіційно-ділові, канцелярські, їхнє вжи­вання небажане поза цим стилем, на відміну від кліше. Тобто для штампу рідним мовним середовищем є офіційно-діловий стиль.

На думку М. Кірсанової та Ю. Аксенова, у межах певних типів документів саме завдяки вжитим штампам стає можли­вим узгодження, відповідність змісту і форми. Це досягається незмінним точним значенням і навіть сталим розташуванням у композиції документа [7; 233]. Можна твердити, що штамп – це економний лінгвістичний засіб досягнення точності та інформативності документа, з одного боку, а з другого – надання йому уніфікованості та стандартизованості.

Частина штампів і справді набула ознак стандартизованих одиниць, що стосується не лише власне штампів, а також їхніх складників, виражених певними граматичними категоріями, особою, числом, наприклад: комісія підтверджує...; міністерство рекомендує...; згідно з попередньою домовленістю...; доводимо д Вашого відома, що...; у зв'язку з..., відповідно до регламенту...; беручи до уваги...; узяти за основу...; затвердити пропозицію.

С. В. Кушнерук слушно зауважує, що ці лексико-фразеологічні одиниці, закріпивши за собою певне місце в усталених сло­восполученнях, створюють «малопроникні надфразеологізми, що відтворюються не тільки в словосполученні, а й у синтаксичних конструкціях, що набувають рис неподільних чи цілих» [9; 52].

Також штампи дають змогу зробити текст трафаретним, а от­же, відтворюваним за певним зразком і так зекономити час, спростити обробку та сприйняття.

МОДУЛЬ 3. ГРАМАТИЧНИЙ РІВЕНЬ

Теоретичний блок модуля

РОЗДІЛ 6. МОРФОЛОГІЯ

6.1. Іменник

Іменник означає живий, неживий предмет і відповідає на пи­тання хто? що?

1) загальні назви позначають предмети загалом: ручка, олівець, папір, документ, море, гори, полу­ниця, ягоди, літо, родина, щастя, плече, стіна;	та власні назви є індивідуальними для окремих предметів, явищ, організацій, осіб тощо: Дніпро, Київ, Карпа­ти, Піп Іван, Місяць, Галакти­ка, Ізабелла, Орест, Ярина;
2) назви істот складаються з назв людей, імен і прізвищ, назв птахів і тварин, назв міфологічних істот і літературних героїв: дитина, студент, документознавець, пес, слон, Баба Яга, Івасик-Телесик, Герку­лес, Юнона, Зевс;	та назви неістот іменники, що називають яви­ща природи, неживі предмети, опредмечені дії та явища, абст­рактні поняття і відповідають на питання що?: земля, ґрунт, річка, острів, група, будинок, питання, теза, дисертація, книжка, злива, буревій;
3) конкретні (предметні) називають пред­мети, явища навколишньої дійсності, які можна пізна­ти органами чуття: стіл, две­рі, аудиторія, диплом, кок­тейль, келих, сонце, пляж;	та абстрактні називають поняття, явища чи властивості, які не сприйма­ються органами чуття і не по­значають конкретний предмет: ніжність, сум, любов, знання, іспит, професія, робота, номен­клатура;
4) збірні означають сукупності однако­вих чи подібних істот, явищ, предметів, які сприймаються як одне ціле: студентство, дітлахи, птаство, ганчір'я, збіжжя, насіння;	та одиничні уживають для виділення од­ного предмета із загальної ма­си, що виражається збірними іменниками (вони мають суфікс-ин(а)): волосина, горошина, соломина, картоплина.
5) речовинні називають речо­вину і можуть виражатися ли­ше в однині або множині, порівняймо: вода, молоко, кисіль та парфуми, вершки.

2. Іменник має такі морфологічні ознаки (табл. 5):

Таблиця 5

Ознаки	Поділ за ознаками	Приклади
Рід	чоловічий (співвідноситься із займенником він)	край, комбайн, будинок, батько
жіночий (співвідноситься із займенником вона)	межа, озимина, господиня, мама
середній (співвідноситься із займенником воно)	роздоріжжя, збіжжя, вікно, ди­тинство
Число	однина	сукня, автомобіль, гніздо
є іменники, що вживаються лише в однині: а) власні назви; б) збірні; в) назви абстрактних понять; г) речовини	а) Київ, Дніпро, Польща, Іван, Варвара Липа; б) листя, намисто, козацтво; в) милість, блаженство, умін­ня, шляхетність; г) пісок, молоко, борошно
множина	дороги, дерева
є іменники, що вживаються лише в множині: а) власні назви;   б) назви часових понять чи ігор;   в) назви сукупностей істот, предметів;   г) речовини; д) назви предметів, що озна­чають парну чи симетричну конструкцію;     е) ряд іменників варто запа­м'ятати	а) Альпи, Карпати, Бескиди, Суми, Черкаси, Чернівці; б) канікули, вибори, збори, шахмати, шашки, піжмурки; в) діти, солодощі, ласощі, фінан­си, гроші, дрова; г) дріжджі, вершки; д) штани, чобітки, рукавиці, шкарпетки, окуляри, ножиці, лещата, лижви, сани, обцень­ки, двері, ворота, ясна;   е) граблі, вила, ночви, ясла
Відмі­нок	називний відповідає на пи­тання: хто? що?	діловод, молоко
родовий – кого? чого?	діловода, молока
давальний – кому? чому?	діловоду, молоку
знахідний – кого? що?	діловода, молоко
орудний – ким? чим?	діловодом, молоком
місцевий – (у/на/по) кому? чому?	діловоді(у), молоці
кличний – хто? що?	діловоде (однина), діловоди (мно­жина)
Відмі­на	перша (І) включає в себе імен­ники чоловічого, жіночого ро­ду з закінченням на -а (-я)	країна, земля, ідея, бідолаха, си­рота, вереда, плакса, суддя, прав­да, кривда
	друга (II) складається з імен­ників чоловічого роду, що не закінчуються на –а (-я) та серед­нього роду, які при відміню­ванні не мають -ат- (-ят-), -ен-	студент, день, учитель, дощ, змішувач, комар, бджоляр, бригадир, батько, селище, дно, осоння, здоров'я, життя
	третя (III) об'єднує іменники жіночого роду, що не мають закінчення –а (-я)	сіль, тінь, піч, ніч, подорож, любов, кров, мати
	четверта (IV) включає імен­ники середнього роду, в яких при відмінюванні з'являється суфікс -ат(-ят), -єн	козеня, лоша, курча, немовля, ім'я, плем'я
	до жодної з відмін не належать іменники, які: а) не змінюються; б) мають лише форму множини; в) змінюються як прикметники	а) шосе, радіо, кенгуру, колібрі; б) двері, ножиці, Черкаси; в) наречений, вартовий, Коцю­бинський