Кліше, штампи

Кліше (стереотип) – готовий мовний зворот, що вживається як стандарт у певних умовах та контекстах. Хоча термін кліше цілком адаптований у сучасній терміносистемі практичної сти­лістики, його часто ототожнюють, плутають, вживають на його заміну термін мовний штамп. На відміну від мовного штампа – часто вживаного вислову із бляклим лексичним значенням, стертою лексичною експресивністю, – кліше становить конст­руктивну одиницю, що зберегла семантичну виразність.

Позитивні властивості кліше – відповідність психологічним стереотипам; легка відтворюваність готових мовних фор­мул, тобто цілковита готовність до використання; економія зусиль для комунікаторів, а отже, і полегшення комунікації.

Для офіційно-ділових паперів, на думку багатьох учених, розрізнення кліше та штампу неважливе, їх можна розглядати як синоніми. Вважають, що кліше більш відповідне для позна­чення мовних засобів, що не мають експресивного забарвлен­ня, образного навантаження, і саме їх доцільно використовувати в офіційно-діловому мовленні [10; 588-589]. Проте для офіцій­но-ділових паперів властива все ж таки усталеність висловлювання, що відповідає контекстуальним, логічно-стилістичним правилам, тому йдеться про використання штампів, а не клі­ше. Негативне ставлення до штампів більшості мовознавців та редакторів пов'язане насамперед з їхнім засиллям в інших функціональних стилях, однак воно втрачає сенс у текстах ділових паперів. Штампи формуються поступово, створюючи певний набір, властивий тому чи тому функціональному стилю. Розвиток і закріплення в мовленні штампів створює ґрунт для сталості висловлювання. Найпоширеніші й найвідоміші штампи саме офіційно-ділові, канцелярські, їхнє вжи­вання небажане поза цим стилем, на відміну від кліше. Тобто для штампу рідним мовним середовищем є офіційно-діловий стиль.

На думку М. Кірсанової та Ю. Аксенова, у межах певних типів документів саме завдяки вжитим штампам стає можли­вим узгодження, відповідність змісту і форми. Це досягається незмінним точним значенням і навіть сталим розташуванням у композиції документа [7; 233]. Можна твердити, що штамп – це економний лінгвістичний засіб досягнення точності та інформативності документа, з одного боку, а з другого – надання йому уніфікованості та стандартизованості.

Частина штампів і справді набула ознак стандартизованих одиниць, що стосується не лише власне штампів, а також їхніх складників, виражених певними граматичними категоріями, особою, числом, наприклад: комісія підтверджує...; міністерство рекомендує...; згідно з попередньою домовленістю...; доводимо д Вашого відома, що...; у зв'язку з..., відповідно до регламенту...; беручи до уваги...; узяти за основу...; затвердити пропозицію.

С. В. Кушнерук слушно зауважує, що ці лексико-фразеологічні одиниці, закріпивши за собою певне місце в усталених сло­восполученнях, створюють «малопроникні надфразеологізми, що відтворюються не тільки в словосполученні, а й у синтаксичних конструкціях, що набувають рис неподільних чи цілих» [9; 52].

Також штампи дають змогу зробити текст трафаретним, а от­же, відтворюваним за певним зразком і так зекономити час, спростити обробку та сприйняття.

МОДУЛЬ 3. ГРАМАТИЧНИЙ РІВЕНЬ

Теоретичний блок модуля

РОЗДІЛ 6. МОРФОЛОГІЯ

6.1. Іменник

Іменник означає живий, неживий предмет і відповідає на пи­тання хто? що?

1) загальні назви позначають предмети загалом: ручка, олівець, папір, документ, море, гори, полу­ниця, ягоди, літо, родина, щастя, плече, стіна;	та власні назви є індивідуальними для окремих предметів, явищ, організацій, осіб тощо: Дніпро, Київ, Карпа­ти, Піп Іван, Місяць, Галакти­ка, Ізабелла, Орест, Ярина;
2) назви істот складаються з назв людей, імен і прізвищ, назв птахів і тварин, назв міфологічних істот і літературних героїв: дитина, студент, документознавець, пес, слон, Баба Яга, Івасик-Телесик, Герку­лес, Юнона, Зевс;	та назви неістот іменники, що називають яви­ща природи, неживі предмети, опредмечені дії та явища, абст­рактні поняття і відповідають на питання що?: земля, ґрунт, річка, острів, група, будинок, питання, теза, дисертація, книжка, злива, буревій;
3) конкретні (предметні) називають пред­мети, явища навколишньої дійсності, які можна пізна­ти органами чуття: стіл, две­рі, аудиторія, диплом, кок­тейль, келих, сонце, пляж;	та абстрактні називають поняття, явища чи властивості, які не сприйма­ються органами чуття і не по­значають конкретний предмет: ніжність, сум, любов, знання, іспит, професія, робота, номен­клатура;
4) збірні означають сукупності однако­вих чи подібних істот, явищ, предметів, які сприймаються як одне ціле: студентство, дітлахи, птаство, ганчір'я, збіжжя, насіння;	та одиничні уживають для виділення од­ного предмета із загальної ма­си, що виражається збірними іменниками (вони мають суфікс-ин(а)): волосина, горошина, соломина, картоплина.
5) речовинні називають речо­вину і можуть виражатися ли­ше в однині або множині, порівняймо: вода, молоко, кисіль та парфуми, вершки.

2. Іменник має такі морфологічні ознаки (табл. 5):

Таблиця 5