Лексичні засоби, властиві офіційно-діловому стилю

1. Лексикологія – це розділ мовознавства, що вивчає слов­никовий склад мови (тобто лексику). Терміном «лексика» на­вивають усю сукупність слів і їхніх значень. Лексикологія вивчає походження і стилістичне вживання, ступінь застарілості ти новостворення, загальновживаність та вузьке використання (професіоналізми), нейтральність забарвлення (стилістичну то емоційну), активність та пасивність, самобутність та запозиченість тощо.

2. У лексикології виділяють:

1) семасіологію – науку про значення слова і пов'язані з ним питання багатозначності, омонімії, синонімії, антонімії;

2) етимологію – науку про походження слів, їхнє первісне значення, спорідненість із іншими словами;

3) ономастику – науку про власні назви. Ономастика має та­кі підрозділи:

а) антропоніміку, яка вивчає власні назви істот – прізви­ща, імена, прізвиська;

б) топоніміку, яка вивчає власні географічні назви, тобто назви населених пунктів, гір, полів, вулиць тощо;

в) гідроніміку, яка вивчає власні назви водойм;

4) термінологію – науку про терміни (однозначні поняття, що використовуються в науковій, технічній, спеціальній про­фесійній мові тощо).

3. Функціональною одиницею лексикології є слово як віднос­но самостійна значеннєва одиниця мови, що має певне лексичне значення (змінне, закріплене); зовнішню (звуковий склад) і внутрішню форму (морфемний склад) та граматичні ознаки.

4. Лексикологія вивчає також однозначні та багатозначні сло­ва; омоніми та синоніми; пароніми та антоніми, а також інші групи слів.

У спілкуванні чимало непорозумінь виникає через те, що люди по-різному тлумачать слова, вкладають у них різні зна­чення. Тому важливо зрозуміти, у яких відношеннях перебуває слово й поняття, адже в процесі мовлення слово може розширю­вати або звужувати своє значення, набувати різноманітних стилістичних, експресивно чи емоційно забарвлених відтінків.

Явище багатозначності (полісемія) вимагає з'ясування причин і умов її виникнення, практичного розмежовування прямих і переносних значень слова, його загальномовного та індивідуально-авторського вживання.

Вивчаючи омонімію, варто звернути увагу на різницю між омонімами та багатозначними словами, орієнтуватися в тому як полісемія та омонімія відображені в загальномовних словниках. Розпізнавати омофони, омоформи, омографи. Важливо навчитися бачити відмінності міжмовних омонімів, виявляти помилки при їх використанні. Відрізняти їх від слів, подібних за звучанням, але різних за значенням, тобто паронімів.

Синонімія безпосередньо пов'язана з лексичним значенням слова, полісемією та мовними і стилістичними явищами. Важ­ливо навчитися визначати в словах-синонімах відтінки зна­чення, стилістичне забарвлення. Бажано ознайомитися з таки­ми поняттями, як перифраза й евфемізм, простежити, яку функцію в тексті вони виконують.

Антонімами називають протилежні поняття, які об'єднані на основі спільної, найбільш загальної ознаки. Аналізуючи ан­тоніми, потрібно звертати увагу на те, що не будь-які протистав­лення є антонімією. Тобто слова з часткою не мають лексичне значення заперечення, протиставлення і не завжди є антонімами.

5. Розрізняють самобутню, корінну українську, лексику й за­позичену. Першу групу становлять слова, створені українцями: мати, сестра, брат, три, море, віл, вікно, мило, сонце, жовтень, мрія, гопак, метелик, майже, голіруч, юнак тощо. Відомості про походження слів можна знайти в етимологічних словниках.

Щодо запозичень, то в українську мову ввійшли слова зі старослов'янської, російської, польської, татарської, грецької, латинської, чеської, німецької, англійської тощо.

Значну групу запозичених слів становлять інтернаціоналізми.

Послуговуватися запозиченнями не завжди доцільно. Скажі­мо, ми часто використовуємо запозичені слова – варваризми – тоді, як маємо власні відповідники: менеджмент – управ­ління, інвестування – капіталовкладення; дистрибуція – розповсюдження; прес-секретар – речник та ін.

Ще гірший варіант «збагачення» мови через некритичне калькування чужомовних слів. Калькування – копіювання чужомов­ного прийому творення слова чи вислову. Це буквальний переклад морфемних елементів слова. Найпоширеніше калькуван­ня – з російської: часто можемо почути слово «одноголосно», а це калька, правильно буде – одностайно; «під відкритим небом» (калька) – просто неба; «безкорисна любов» – безкорисливе кохання тощо. Кальки та напівкальки нерідко мають інше значення, хоча, на перший погляд, структурно й семантично близькі до українського відповідника. Крім того, вони витискають з мовного обігу власне українське слово чи словосполучення, створюючи ґрунт для лексичних покручів, і от уже чути слово «рахувати» замість вважати; «співпадати» – збігатися «співставляти» – зіставляти; «лічать» (тобто рахують) замість лікують та ін.

6. Важливим завданням лексикології є вивчення лексики з погляду її вживання. Ідеться про взаємини літературної мови та діалектів (територіальних і соціальних), про місце, яке займа­ють діалектизми, арготизми, жаргонізми в національній мові.

7. Уживаючи спеціальну лексику, потрібно засвоїти такі по­няття, як термін і професіоналізм, уміти їх розрізняти.

8. Лексику української мови потрібно також розглядати з по­зицій сучасності, виділяючи активну й пасивну. Серед заста­рілих слів треба навчитися розрізняти історизми й архаїзми, знати основні семантичні групи історизмів, спосіб розробки за­старілих слів у тлумачному та історичному словниках, розуміти їхні функції в мові. Вивчаючи неологізми, треба вчитися розріз­няти загальномовні та індивідуально-стилістичні неологізми, бачити причини їх виникнення, визначати способи утворення.

9. Важливе теоретичне і практичне значення має проблема стилістичних відтінків лексики української літературної мови. Потрібно: 1) зважати на те, що літературна мова існує у двох формах – писемній та усній; 2) знати, які слова входять до за­гальновживаної лексики, а які – до лексики вузького стилістич­ного призначення; 3) уміти розпізнавати різні групи лексики: специфічну побутову, суспільно-політичну, науково-терміно­логічну, виробничо-професійну, адміністративно-ділову (офіційно-ділову), емоційно-забарвлену, поетичну, просторіччя тощо.

10. Обов'язково треба знати і вміти перевірити, як тлума­чать стилістичну характеристику слів сучасні словники. Крім того, за словниками можна уточнити значення слова.