Алгоритм складання бібліографічного опису

Бібліографічний опис складається з кількох елементів, роз­ташованих у певній послідовності. Цими елементами є: прізви­ще та ініціали автора документа, назва документа, вид докумен­та, місце видання, видавництво, рік видання, том чи випуск видання, загальна кількість сторінок чи конкретна сторінка (сторінки) тощо. Бібліографічний опис книги, статті зі збірни­ка чи періодичного видання тощо подають по-різному, і саме елементи бібліографічного опису вказують на специфіку дже­рела цитування чи посилання. Елементи опису оформлюють за певними регламентованими правилами, записуючи у відповід­ній послідовності інформацію про джерело й розділяючи її, умовно кажучи, семантичні блоки відповідними пункту­аційними знаками, за якими закріплено певні функції:

«:» – двокрапка після назви документа означає іншу назву книги, розширює або уточнює основну назву, містить підзаго­ловок;

«/» – скісна риска – після неї наводять відомості про авторство (автор, колектив авторів, перекладач, укладач, упорядник);

«;» – крапкою з комою після відомостей про авторство зазнача­ють відомості про інших осіб чи колективи, які брали участь у під­готовці видання (редактор, відповідальний редактор тощо);

«.» – крапка після зазначених елементів означає характерис­тику видання або відомості про його повторне видання;

«.–» після першої крапки з тире повинні міститися почат­кові відомості: місце видання книги; «:» – назву видавництва; «,» – рік видання; «. –» – том видання; «.–» – кількість сторінок.

Для статті зі збірника чи періодичного видання, крім вище зазначених, вживають ще такі елементи:

«//» – назва видання, де вміщена стаття;

«. –» – число видання, випуск.

Тепер докладніше про послідовність і правила складання біб­ліографічного опису.

1. Автор (прізвище, ініціали). Якщо книга написана кіль­кома авторами, то на початку опису зазначають прізвище та ініціали першого автора, повністю прізвища та ініціали авторів указують через скісну риску після назви видання.

2. Повна назва книги (без скорочень і без лапок); двокрап­ка; підзаголовок (без лапок); крапка; тире.

3. Початкові відомості (місце видання, видавництво, рік ви­дання). Місце видання вказують з великої літери скорочено, якщо це передбачено ДСТУ 3582-97 (див. додаток 1), наприк­лад: К. – Київ, Л. – Львів, СПб. – Санкт-Петербург. Після скорочення ставимо крапку й двокрапку, якщо місце видання не скорочується, то його пишемо повністю: Одеса, Харків – і після місця видання ставимо двокрапку, далі вказуємо влас­ну назву видавництва, яку пишемо з великої літери, після назви ставимо кому й зазначаємо арабськими цифрами рік ви­дання. Після нього ставимо крапку й тире.

4. Том, книга, частина, випуск, видання, число пишемо з ве­ликої літери скорочено (Т., Кн., Ч., Вип., Вид., Чис.), зазначаємо порядковий номер відповідного тому, частини, випуску, ви­дання, числа. Після номера ставимо крапку, тире.

5. Якщо вказується загальна кількість сторінок, то по­значаємо їх арабськими цифрами, після них записується скорочено з малої літери слово сторінка, тобто – с., наприк­лад: 147 с.

6. Якщо вказуються конкретні сторінки, наприклад, статті, то спочатку зазначаємо скорочено з великої літери С. (сторін­ки) і після крапки вказуємо арабськими цифрами номери сторінок.

7. Зазначення таких елементів, як серія, ISSN та ISBN, у біб­ліографічному описі необов'язкове.

У результаті опис видання повинен мати такий вигляд: Прізвище та ініціали автора. Повна назва книги: Підзаголовок / Прізвища та ініціали всіх авторів (через ко­му). – Місце видання: Назва видавництва, рік. – Том. Номер тому. – Загальна кількість сторінок.

У посиланнях сторінки газет і часописів зазначають лише тоді, якщо видання має великий обсяг; якщо нумерація випусків наскрізна, то вказують число, якщо нумерацію що­річно починають з одиниці, то вказують дату випуску.

МОДУЛЬ 2. ОСНОВИ ФОНЕТИКИ, ОРФОЕПІЇ, ГРАФІКИ, ОРФОГРАФІЇ.

ЛЕКСИЧНІ ТА ФРАЗЕОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОКУМЕНТОЗНАВЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Теоретичний блок модуля

РОЗДІЛ 3. ФОНЕТИКА Й ОРФОЕПІЯ

3.1. Вимова й правопис приголосних у звукосполуках

1. Дзвінкі приголосні в будь-якій позиції вимовляються дзвін­ко: гриб, сніг, сад, книжка, кладка.

Проте в словах нігті, кігті, легкий, вогкий, дьогтю, дігтяр замість дзвінкого [г] звучить глухий [х], хоча пишемо літеру г.

2. Глухі приголосні перед дзвінкими звучать дзвінко. Така зміна відбувається в незапозичених словах боротьба, молоть­ба, лічба, Великдень, повсякчас, якби, аякже, отже та в запози­чених словах вокзал, рюкзак, екзамен, анекдот, футбол і на письмі не позначається.

3. У дієсловах шиплячі приголосні та м'який [т'] перед -ся змі­нюють своє звучання, проте на письмі це не відбивається: вчиш – вчиться, вчать – вчаться, маж – мажся, не муч – не мучся.

3.2. Подовження приголосних та подвоєння літер

1. Подовжені приголосні позначаються поєднанням літер.

2. Літери подвоюються:

1) при збігові однакових звуків на межі значущих частин слова: відділ, беззмістовний, законний, годинник, міськком, юннат, розрісся, піднісся;

2) якщо м'який зубний приголосний чи пом'якшений шип­лячий стоїть між двома голосними (це не стосується назв малих істот типу гуся, теля): життя, життів, життєвий, колосся, збіжжя, затишшя, тінню, міццю, ніччю, подорожжю, суддя, стаття, попідвіконню, зрання, навмання, а також: ллю, ллєш, ллється. Проте не між двома голосними: щастя, тертя, радістю, жовчю, знань (знання), знарядь (знаряддя);

3) якщо прикметник вказує на збільшену міру ознаки чи на неможливість здійснення чогось або має старослов'янське похо­дження (у таких прикметниках суфікси -анн-, -енн- наголошені): здоровенний, страшенний; нездоланний, недоторка'нний, незбагненний; свяще' нний (але священик), окаянний; а також божественний;

4) у словах: лляний, бовваніти, ссати, ссавець, овва; захланний, старанний, притаманний, останній.

Проте нема подовження звуків, а отже, і подвоєння літер у дієприкметниках та в прикметниках, які не вказують на збільшену міру якості: скажений, шалений, довгожданий, сказаний, завершений, нездо'ланий, недото'рканий.

3. У словах іншомовного походження літери подвоюються (хоч звуки, зазвичай, не подовжуються):

1) у власних назвах та похідних від них, якщо подвоєння літер є в мові першоджерела: Аддис-Абеба, Аллах, Апполон, Ассирія, Бессарабія, Белла, Будда, Віссаріон, Голландія, Йоганнес­бург, Канни, Калькутта, Марокко, Міссурі, Ніцца, Оттава, Руссо, Стелла, Торрічеллі, Шиллер, Яффа; голландець, марок­канець, яффський.

Проте подвоєння не зберігається в термінах, утворених від власних назв: Ватт – ват, Максвелл – максвел, Бессемер – бесемерівський, Жаккард – жакардовий тощо;

2) у таких загальних назвах: алло, бонна, брутто, булла, ванна, вілла, донна, манна, мадонна, мірра, мокко, мотто, мул­ла, нетто, осанна, пенні, тонна; еллін, бритт, галл, галльсь­кий, пруссак.

В інших загальних назвах літери не подвоюються: бароко, беладона, інтелектуальний, інтермецо, лібрето, кореспон­дент, піанісимо, стакато, тераса, шасі тощо.

3) у випадку збігу однакових приголосних префікса і кореня: аддукція, апперцепція, іррадіація, імміграція, іммобілізація, інновація, ірраціональний, ірреальний, контрреволюція, контр­розвідка, сюрреалізм.

3.3. Спрощення в групах приголосних

1. При творенні чи відмінюванні слів трапляється важкий для вимови збіг кількох приголосних, найчастіше зубних. В усному мовленні та на письмі один з цих звуків може зника­ти – відбувається спрощення в групах приголосних, а саме:

1) у групах стн, стл на сн, ст: радість – радісний; щастя – щасливий; піст – пісний; перстень – персня тощо;

2) у групах приголосних зкн, скн на зн, сн: брязк – брязну­ти; писк – писнути; тріск – тріснути;

3) у групішчк нашк: дощок – дошка; горщок – горшка; витріщатися – витрішки.

Спрощення відбувається також у словах: тиждень – тижня, тижневий; проїзд, об'їзд, наїзд та ін. – проїзний, об'їзний тощо; скатерть – скатерка, сердець – серце, чернець – ченця.

2. Спрощення не відбувається ні у вимові, ні на письмі в словах: кістлявий, пестливий, хвастливий, зап'ястний, хворостняк, випускний, пропускний, рискнути, вискнути (від виск), тоскно, скнара, скніти, брезкнути.

У вимові відбувається, але на письмі не позначається:

1) у словах: п'ятдесят, шістнадцять, шістдесят, шістсот;

2) у групах стц, стч: хустка – хустці; пустка – у пустці; невістка – невістці, невістчин;

3) у словах іншомовного походження в групах нтс, стс: агент – агентський, студент – студентський, гігант – гігантський, парламент – парламентський, контраст – контрастний, журналіст – журналістський, турист – туристський.

3.4. Чергування приголосних

При словозміні і словотворенні приголосні в українській мо­ві можуть чергуватися, що відповідно фіксується на письмі.

1. В усіх частинах мови відбувається чергування:

а) г – з – ж: нога – нозі – ніженька, берегти – бережу, казати – кажу, крига – крижаний;

б) к – ц – ч: рука – руці – рученька, крик – кричати, мо­локо – молочний, пшениця – пшеничний;

в) х – с – ш: вухо – у вусі – вушенько, колихати – коли­шу, писати – пишу, запах – запашний, носити – ношений.

Порядок чергування цих приголосних сталий, тобто не мо­же [г] змінитися, скажімо, на [ц] чи [ш]. Проте є кілька ви­нятків: рушник, рушниця, дворушник, сердешний, соняшник, мірошник, торішній (утворені вони від рука, серце, сонце, мір­ка, торік, у яких замість закономірного [ч] виступає звук [ш]).

2. У дієслівних формах, окрім того, ще чергуються:

а) д – дж: сидіти – сиджу, водити – воджу;

б) т – ч: котити – кочу, платити – плачу;

в) зд – ждж: їздити – їжджу, в'їжджений;

г) ст – щ: постити – пощу, свистіти – свищу.

3.5. Зміни приголосних основи при словотворенні

1. При творенні слів за допомогою суфіксів -ськ(ий), -ств(о) відбуваються такі зміни:

а) г, ж, з + -ськ(ий), -ств(о) = -зьк(ий), -зтв(о): убогий – убозтво, колега – колезький, боягуз – боягузький – боягузтво;

б) к, ч, ц + -ськ(ий), -ств(о) = -цьк(ий), -цтв(о): парубок – па­рубоцький – парубоцтво, ткач – ткацький – ткацтво, молодець – молодецький – молодецтво;

в) х, ш, с + -ськ(ий), -ств(о) = -ськ(ий), -ств(о): птах – птаство, товариш – товариський – товариство, залісся – заліський.

Інші приголосні, зокрема д, т, перед суфіксами -ськ(ий), -ств(о) змінюються лише у вимові, а на письмі зберігаються: людсь­кий, людство; братський, братство; заводський; багатство; солдатчина, солдатський тощо.

Якщо в кінці твірної основи після приголосного стоїть суфікс -к-, то перед суфіксом -ськ(ий) він випадає: Димерка – димерський, Звенигородка – Звенигородський, Камчатка – камчатський тощо.

Винятки з цих правил становлять такі слова іншомовного по­ходження: бангкокський, баскський, даккський, казахський, ламаншський, меккський, нью-йоркський, тюркський, цюрихський.

2. При творенні за допомогою суфікса -ин (а) відбуваються такі зміни:

а) суфікс-цьк- змінюється начч: донецький – Донеччина, вінницький – Вінниччина, кріпацький – кріпаччина, гайдамаць­кий – гайдамаччина, козацький – козаччина; але Галичина;

б) суфікси-ськ-, -ск- змінюються нащ: черкаський – Черка­щина, слобожанський – Слобожанщина, віск – вощина.

3. При творенні прізвищ:

а) -ськ-, -ск- змінюються на щ: Васько – Ващенко – Ващук, Параска – Паращенко – Паращук. Проте при творенні прис­війних прикметників від іменникових форм ці суфікси не змі­нюються і слова пишуться за морфологічним принципом: Пріська – Прісьчин, Параска – Парасчин;

б) суфікс-зьк- перетворюється нажч: Кузько – Кужченко – Кузьчин.

4. При творенні вищого ступеня порівняння прикметників та прислівників:

а) г, з, ж, поєднуючись із суфіксом -ш(ий), змінюються на -жч(ий), таких слів є сім: дорогий – дорожчий; тяжкий – тяжчий; важкий – важче; дужий – дужчий; вузький – вужчий; близь­кий – ближче; низький – нижче; проте: легкий – легший;

б) кінцевий приголосний основи с, поєднуючись із суфіксом -ш(ий), змінюється на -щ(ий), таких слів є три: високий – ви­щий; красивий – кращий; товстий – товщий (і товстіший).

3.6. Правопис голосних

У вимові ненаголошені е та и наближаються. Пишемо: вес­ло, стебло, а вимовляємо: [ве^исло], [сте^ибло], так само: вишне­вий [ви^ешневий], крило [кри^ело].

Написання ненаголошених е та и треба перевіряти наго­лосом: весла, сте'бла, вишня, крила, але не діє це правило в дієсловах, де відбувається чергування е та и, причому е випа­дає при словозміні: терти – витирати – тру, беру – забира­ти – брав, перу – обпирати – прав.

Пишемо е, якщо:

а) сумнівний звук випадає при зміні слова чи в споріднених словах: вересень – вересня, справедливий – правда;

б) відбувається чергування з і при зміні слова чи в спорідне­них словах: летіти – відлітати; село – сільський; корінь – кореня тощо;

в) маємо повноголосне сполучення-ере-, -еле-: верещати, береза, шелест, пелехатий.

Пишемо и:

а) у відкритому складі зі сполученням-ри-, -ли-: дрижаки, криниця, кривавий, крихкий, глитай;

б) У суфіксах-ик-, -ич-, -ищ-, -иц(я), -ив(о): цінник, зимівник, кер­манич, дворище, іменинниця, паливо, морозиво. Виняток: марево.

3.7. Чергування голосних

1. В українській мові найпоширеніше чергування о, е з і:

1) чергування відбувається при словозміні та словотво­ренні, коли о чи е, які стоять у відкритому складі, змінюються на і в закритому: корінь – кореня, кольору – колір, батьків – батькового, робота – робітник, сіль – солі;

2) у відкритому складі і з'являється замість о чи е:

а) перед наступним складом із суфіксами-ок-, -ець, -оньк: вечеря – підвечірок, гора – згірок, дзвонити – дзвінок, остро­ви – острівець, зв'язковий – зв'язківець, ремені – ремінець, зоря – зіронька;

б) у багатьох випадках перед подвоєнням приголосних: до­рога – роздоріжжя, промені – проміння, солі – сіллю, ночі – ніччю, речі – річчю;

в) у коренях дієслів перед наступним складом із суфіксом -а- чи-ува: летіти – літати, гребти – згрібати, шепта­ти – нашіптувати, волокти – виволікати.

2. Не відбувається чергування о, е з і:

1) у коренях слів з-ов-, -ер-, -ор-: шовк – шовки, горб – гор­бистий, морква – морквяний;

2) у повноголоссях-оло-, -оро-, -ере-, -еле-: очерет, веле­тень, холод; але: береза – беріз, ворота – воріт, корова – корів, сторона – сторін, болото – боліт;

3) якщо е тао випадні: сон – сну, день – дня, орел – орла тощо;

4) у словах іншомовного походження: студент, том, агро­ном, шеф, атом;

5) у прикметниках, утворених від власних імен на -ов, -ев (-єв): Ростов – ростовський, Федоров – федоровський; але в прик­метниках, утворених від власних імен на -ів, зберігатиметься і: Київ – київський, Несторів – несторівський тощо;

6) у деяких книжних словах: закон, словник, верховний, ви­рок, основний, народ, наборний, клепка, підметка тощо;

7) у словотвірних частинах-вод-, -нос, -воз, -роб, -лов, -ход: діловод, дровонос, водовоз, хлібороб, возороб, скороход; проте: всюдихід, родовід тощо;

8) у префіксахвоз-, роз-, без-: возз'єднання, розпис, без­хмарний;

9) у суфіксах-енк-, -очк-, -тель, -еньк-: Бондаренко, лісочок, учитель, тепленький;

10) у родовому відмінку множини багатьох іменників: осно­ва – основ, тополя – тополь, лелека – лелек, озеро – озер, пояснення – пояснень, доручення – доручень.

3. Чергується також е, о після шиплячих та й.

Після шиплячих та й пишемо о, якщо далі йде споконвічно твердий нешиплячий приголосний, і е, якщо – теперішній чи колишній м'який приголосний (переважно перед е та и) або шиплячий: шостий – шести, вечора – вечеря, чорний – чер­нетка, вершок – вершечок. Трапляються відхилення від цього правила: печера, черга, щепа, чорниці, чорнило тощо.

Вживається також е після шиплячих у прислівниках: вороже, гаряче, дуже (у значенні вельми). Проте: творчо, свіжо, дужо (у значенні потужно).

4. У коренях дієслів може чергуватися о з а.

Кореневий голосний о чергується з а, якщо в наступном складі з'являється суфікс -а- або -ува- на позначення багаторазової, повторюваної дії: допомогти – допомагати; ломити – ламати; підскочити – підскакувати.

3.8. Основні закони милозвучності мови та фонетичні засоби її досягнення

Українська мова досягає милозвучності переважно тим, ще уникає насамперед збігу голосних, а потім – приголосних: вона йде – він іде, буду ввечері – прийшов увечері, острів у морі – і острів в океані.

Причому пауза сприймається як приголосний: Місяць пли­ве оглядать і небо, і зорі, і землю, і море (Т. Шевченко); Повечеряємо – і за роботу (Г. Тютюнник).

В українських словах збіг голосних допустимий лише на межі префікса і твірної основи: виорати, переінакшити тощо.

1. Для досягнення милозвучності найчастіше використо­вують чергування у – в, і – й. При цьому треба пам'ятати таке:

1) на початку речення та перед приголосними переважно вживаємо у, а перед голосними – в: У Києві..., У 2006 році..., В Україні..., В Одесі...;

2) перед словами, що починаються з в, ф, св, хв, сф і под., незалежно від того, яким звуком закінчилося попереднє, пишемо - у: атестація у вівторок, не брав участі у формуванні, було у свято, досягнення у сфері;

3) прийменник у може набувати форм ув, уві, вві: як уві сні; світ ув імлі тощо;

4) перед словами, що починається з й, я, ю, є, ї, пишемо і, а не й: Леся і Яринка, щука і йорж;

5) при зіставленні понять звичайно вживаємоі: правда і крив­да, вода і вогонь, земля і небо тощо. Так само в заголовках: «Зем­ля і люди», «Раціоналізація і інтенсифікація виробництва».

2. Крім того, для досягнення милозвучності використову­ють ще такі засоби:

1) у кінці деяких префіксів, прийменників та прислівників задля легшої вимови додаються або відкидаються кінцеві го­лосні: переді мною – перед ним, знову сніг – знов ожеледь, розім'яти – розбити тощо;

2) після приголосних вживаємо частки би, же, після голосних – б, ж: пішов би – зробила б, як же – що ж;

3) форми дієслів на -ся вживаємо перед приголосними, а на -сь перед голосними: запізнився на роботу, врятувалася втечею), посміхнувсь у відповідь;

4) будуючи речення, треба добирати і розташовувати слова так, щоб не виникали:

а) римовані конструкції в прозових реченнях: безлюдна земля розтяглась у широкі поля;

б) немилозвучні збіги звуків на межі слів: ці цікаві історії, по полудні; пиши лише;

в) повторення однакових звуків, складів, слів: опозиція з центристами об'єдналася в єдину коаліцію; навкруги села розкла­ли круги колючого дроту; пробігти крос у кросівках тощо.

РОЗДІЛ 4. ГРАФІКА Й ОРФОГРАФІЯ

4.1. Вживання великої і малої літер у власних та загальних назвах

Власні назви осіб, назви посад, звань, титулів

З великої літери пишемо власні назви осіб, назви посад, звань, чинів, титулів тощо в таких випадках:

1. Власні імена, псевдоніми, прізвиська пишуть з великої літери: Марта Луцька, Любов Григорівна Мухамадашвілі, Во­лодимир Мономах, Ярослав Мудрий, Аркадій Журба, Микола Хвильовий, Гарбуз, Ані Лорак, Бондаренчиха, Зубрило.

У складних прізвищах, іменах та псевдонімах, що пишуться через дефіс, кожна частина починається з великої літери: Богдан-Ігор, Єва-Марія, Нечуй-Левицький, Старицька-Черняхівська тощо.

Проте імена та прізвища, що набули загального значення, пишемо з малої літери: донжуан, меценат, ментор, ловелас, каїн, юда, робінзон, рентген, браунінг тощо.

Назви божеств, міфологічних істот і релігійних свят пишуть з великої літери: Матір Божа, Пресвята Богородиця, Ісус Христос, Син Божий, Месія, Бог, Аллах, Магомет, Будда, Перун, Дажбог, Ярило, Аполлон, Афіна, Різдво, Великдень, Покрова, Зе­лені свята, Великий піст, Чистий четвер, Страшний суд тощо.

Проте пишемо з малої літери індивідуальні назви міфологіч­них істот, вжиті як загальні: афродіти подіумів, геркулеси тощо.

Назви персонажів, казкових істот, клички тварин пишуть з великої літери: Лисий, Інженер, Івасик-Телесик, Баба Яга, Дід Мороз, Дюймовочка, Мавка, Лісовик, Той, що греблі рве, Лисиця, Вовк, Заєць, Правда, Кривда, Жива Вода, Сірко, Мурмило тощо.

Проте якщо назви персонажів з казок, творів для дітей тощо не виступають дійовими особами окремих творів, а використо­вуються як загальні назви, то їх пишуть з малої: баба-яга, дід-мороз, хлопчик-мізинчик, русалка, дюймовочка, попелюшка тощо.

Прийменники, сполучники, артиклі у власних назвах іншо­мовного походження пишуть з малої літери: Людвіг ван Бетховен, Леонардо да Вінчі, Антуан де Сент-Екзюпері, Йоган фон Гуттенберг, Хосе Ортега-і-Гасет. Але якщо вони злилися з прізвищем в одне слово, то пишуть з великої літери через де­фіс або разом: Ван-Дейк, Дюбуа, Лаплас.

Ірландська частка О', шотландська Мак-, італійські і фран­цузькі Сан-, Сен-, Сент- пишуть з великої літери: О'Коннор, Мак-Грегор, Сен-Сане, Сент-Бев.

Арабські, тюркські, персидські частинки слів і службові слова -аш, -ага, -аль, -ас, -бей, -бек, -заде, -зуль, -огли, -паша, -уль, -хан, -шах, -ель пишуть з малої букви: Осман-бей, Ібн-ага-Фарид, Ізмаїл-бек, Омар-аш-Шариф, Мамед-огли, Надир-шах.

Присвійні прикметники на -ів- (-ов-, -ев-) та -ин-, утворені під власних назв, пишуть з великої літери: Гегелева «Логіка», Нафаелева мадонна, Шевченкова гора, Яринина контрольна, Андріїв піджак. Проте присвійні прикметники з суфіксами на -ів- (-ов-, -ев-) та -ин-, що входять до складу фразеологізмів, усталених висловів, наукових термінів пишемо з малої літери: ахіллесова п'ята, буриданів осел, дамоклів меч, езопова мова, архімедова сила, сізіфова праця, базедова хвороба, бертолето­ва сіль, петрів батіг тощо.

Прикметники, утворені від власних назв, що входять до словосполук із значенням «імені когось», «пам'яті когось», пишуть­ з великої літери: Гоголівські читання, Нобелівська премія, Шевченківський музей, але: шевченківський стиль, антоничівські строфи, небораківські метафори тощо.

2. Пишемо з великої літери назви найвищих державних по­сад в Україні та міжнародних посад: Президент України, Голо­ва Верховної Ради України, Генеральний прокурор України, Президент Франції, Прем'єр-міністр Польщі, Верховний Головокомандувач Збройних сил України, Генеральний секретар ООН тощо. Посади найвищих державних посад інших країн звичайно пишемо з малої літери: посол Франції, прем'єр-міністр Польщі, проте під час візитів високих осіб в Україну згідно з вимогами дипломатичного протоколу пишемо назви їхніх посад з великої літери: Президент США, Прем'єр-міністр Німеччини, Посол Італії.

2.1. Назви посад міністрів, президентів академій, університетів тощо звичайно пишемо з малої літери, але в офіційних до­кументах, а також для підкреслення урочистості – з великої: Президент НАН України, Міністр освіти і науки, молоді та спорту України, Віце-президент університету «Києво-Могилянська академія» тощо.

2.2. Пишемо з малої літери назви посад, звань, наукових сту­пенів тощо: міністр, мер, магістр, директор, голова, декан, президент компанії, академік, член-кореспондент, доктор філологічних наук, професор, доцент, лауреат малої Держав­ної премії ім. Т. Г. Шевченка, народний артист України, зас­лужений діяч мистецтв, генерал-майор, учений секретар. Та­кож з малої літери пишуть назви титулів, рангів, чинів: князь, граф, герцог, принц, король, баронеса, шейх, імператор тощо.

3. Умовні власні назви в актах, договорах, угодах, контрак­тах та інших офіційних документах пишемо з великої літери: Автор, Видавництво, Замовник, Виконавець, Договірні Сторо­ни, Банк, Вкладник тощо.

Географічні та астрономічні назви

1. Офіційні географічні назви, крім назв родових понять та службових слів, пишуть з великої літери: гори Карпати, річка Південний Буг, Східноєвропейська рівнина, пустеля Гобі, місто Кам'янець-Подільский, село Різдвяни, селище міського типу Кавуни, Кримський півострів, озеро Верхнє, Уральський хребет, протока Па-де-Кале, Південний берег Криму, Червоне море, Північний Льодовитий океан, перевал Камінне Сідло, Панамський перешийок, Мексиканська затока тощо.

2. Назви титулів, звань, посад тощо в складних географіч­них назвах пишуть з великої літери: острови Королеви Шарлотти, острів Земля Принца Карла, мис Капітана Джеральда, набережна Лейтенанта Шмідта, острів Святої Олени, затока Святого Лаврентія, бульвар Академіка Вернадського.

3. З великої літери пишуть іншомовні родові позначення, що входять до складу географічних назв, але не вживаються в ук­раїнській мові як загальні назви: Елк-Айленд (айленд – острів), Ріо-Колорадо (ріо – річка), Сьєрра-Невада (сьєрра – пасмо гір).

Проте позначення, що увійшли до складу як загальні назви, пишуть з малої літери: Уолл-стрит, Мічиган-авеню, Берклі-сквер, Гайд-парк.

4. Артиклі, прийменники, частки, що вживаються на по­чатку іншомовної географічної назви, пишуть з великої літери і приєднують дефісом: Ла-Манш, Ле-Крезо, Сан-Хосе, Лос-Анджелес, Санто-Домінго, Кап-Аітьен тощо.

Проте службові слова в середині складних слів – географічних назв – пишуть з малої літери: Ріо-де-Жанейро, Порт-о-Пренс, Орадур-сюр-Глан, Шнар-дель-Ріо, Ело-бі-Шико.

5. З великої літери пишуть неофіційні географічні назви із суфіксом -щин- та префіксами за-, над-, по-, при-, під-: Терно­пільщина, Закарпаття, Наддніпрянщина, Придніпров'я, По­волжя, Підмосков'я тощо.

6. Складні прикметники, утворені з двох прикметникових основ, що означають назви морів, лісів, низин, областей, заліз­ниць тощо і мають при собі номенклатурні терміни (наприклад, море, гора, хребет, ліс, озеро, низовина, острів тощо), пишуть разом і з великої літери: Північнокримський канал, Північноморавська область, Східнокитайське море, Волинсько-Подільська височина, Східноєвропейська рівнина.

Проте з великої літери пишуть родові позначення, що пе­рейшли до складу географічних назв: Протасів Яр, Вітряні Гори, Золотий Ріг, Біловезька Пуща, Красний Лиман, Козиний Брід, Лисі Гори, Жовті Води, Криве Озеро.

7. Астрономічні власні назви пишуть з великої літери, а ро­дові – з малої: Всесвіт, Земля, Місяць, Венера, Чумацький Шлях, Молочний Шлях, Великий Віз, Пульсари, Велика Ведмедиця, Волосожар, сузір'я Великого Пса, Море Дощів, Океан Бур (на Мі­сяці), Сонячна система, туманність Андромеди, зірка Ерцгер­цога Карла, альфа Центавра, Тунгуський метеорит, комета Раллея тощо.

Назви держав, автономій, сторін світу

1. Офіційні назви держав пишуть з великої літери: Україна, Республіка Польща, Сполучені Штати Америки, Литва, Російська Федерація, Південно-Африканська Республіка, Ки­тайська Народна Республіка, Держава Бахрейн, Буркіна-Фасо, Країна Басків, Князівство Монако, Народна Демократич­на Республіка Ємен, Острів Різдва.

2. Назви блоків держав (об'єднань, союзів) також пишуть з великої літери, крім родових назв: Європейський Союз, країни Близького Сходу.

3. Пишуть з великої літери назви сторін світу, якщо під ни­ми розуміють країни чи народи: Галичина, Північне Полісся, Слобожанщина, народи Півночі, країни Сходу, Далекий Схід, Південь України, Західна Європа, Центральна Європа.

4. З великої літери пишуть офіційні назви частин держав: Пів­нічна Італія, Вест-Індія, Ірландія, Шотландія, Західна Україна, Лівобережна Україна.

5. У назвах автономних республік усі слова пишуть з вели­кої літери: Автономна Республіка Крим, Карельська Автоном­на Республіка.

6. Назви автономних областей, округів, країв, областей, районів, сільрад, адміністративних одиниць, вулиць, провулків, площ, майданів, історичних місць, залізничних станцій, вокзалів, аеропортів тощо пишуть з великої літери, крім родових по­нять: Ненецький автономний округ, Ямало-Ненецький національний округ, Хабаровський край, Волинська область, Люблінське воєводство, штат Пенсильванія, провінція Вальядолід, Жашківський район, Голгочанська сільрада, курортний район Кавказькі Мінеральні Води, земля Верхня Австрія, майдан Не­залежності, площа Ринок, Контрактова площа, Андріївський узвіз, вулиця Чарльза Дарвіна, провулок Михайлівський, Оболонський проспект, гора Лиса, станція Жуляни, станція Київ-Пасажирський, Львівський вокзал, Бориспільський аеропорт.

Назви станцій метро беруть в лапки і перше слово пишуть з великої літери: станція «Львівська брама», станція «Дорогожичі».

Назви організацій, політичних партій, установ, історичних

епох, державних свят, дат

1. У назвах найвищих міжнародних, державних, урядових установ та організацій усі слова пишуть з великої літери: Гене­ральна Асамблея ООН, Рада Безпеки Організації Об'єднаних Націй, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд Ук­раїни, Верховна Рада України, Прокуратура України тощо.

2. Лише перше слово пишемо з великої літери в назвах орга­нізацій державного, міжнародного, місцевого рівня, міністерств, установ та організацій, громадських спілок, об'єднань, това­риств: Національний банк України, Ірпінська прокуратура (але Прокуратура Ірпеня), Збройні сили України, Національний університет «Києво-Могилянська академія», Інститут літератури НАН України, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерство юстиції України, Асоціація міст України, Федерація незалежних профспілок України, Центральна наукова бібліотека НАН України імені В. І. Вернадського, Гельсінська спілка, Київський міжнародний інститут готельного бізнесу та туризму, Українська греко-католицька церква.

3. Назви іноземних підприємств, фірм, організацій беруть у лапки й перше слово пишуть з великої літери: концерн «Дженерал моторс корпорейшн», фірма «Юнайтед фрут компані».

4. Назви історичних епох, періодів і подій, зазвичай, пи­шуть з великої літери: Стародавня Греція, Римська імперія, Давня Русь, Колїівщина, Хмельниччина, Руїна, Гетьманщина, раннє Відродження, пізній Ренесанс, період Реставрації, Ре­формація, Помаранчева революція. Проте з малої літери пишемо назви історичних подій, які стали загальними: варфоломіївська ніч, трипільська культура, громадянська війна, світова війна (однак Перша і Друга пишуть з великої літери).

5. З великої пишемо назви деяких державних свят, дат: День незалежності України, День знань, День Конституції України, День Європи, Новий рік, 8 Березня (Восьме березня, Жіночий день), 9 Травня (Дев'яте травня).

Назви транспортних засобів, моделей механізмів тощо

1. Індивідуальні назви кораблів, космічних кораблів і стан­цій, літаків, потягів, авто, комбайнів та інших транспортних засобів пишуть з великої букви і беруть у лапки: корабель «Са­гайдачний», космічний корабель «Аполлон-12», космічна станція «Венера-7», поїзд «Галичина», літак «Руслан», мото­цикл «Ява», трактор «Білорусь», комбайн «Колос», автомо­біль «Таврія».

2. Назви марок іноземних автомобілів пишуть з малої літе­ри і в лапках: «тойота», «шкода», «джип», «лексус», «вольво», але: «Варшава».

3. Серійні назви літаків позначаються буквеними абревіату­рами з числовим показником: АН-24, АНТ-25, ІЛ-18, ЯК-15, ТУ-144 (у спеціальній літературі тільки перша літера – велика).

Офіційні серійні назви літаків іноземних фірм пишуть з ве­ликої літери: «Боїнг-747», «Хейнкель-111», «Юнкерс-88». Про­те в розмовно-побутовому мовленні пишемо з малої (без цифрових позначок), але в лапках: «дуглас», «боїнг», «цеппелін» (дири­жабль), «леопард», «пантера», «тигр» (танки).

4. Правило написання з великої літери та в лапках поширюєть­ся також на назви побутової техніки: холодильники – «Норд», «Ардо», пральні машини – «Рейнфорд», «Рига», пилососи – «Чайка», «Бош», телевізори – «Айва», «Весна», кухонні пли­ти – «Дружковка», «Веста».

Назви сортів рослин, порід тварин

1. Назви сортів рослин, фруктів, овочів, квіток у спеціаль­ній літературі пишуть з великої літери: льон Кудряш, Довгу­нець; малина Мальборо; яблуня Китайка золота рання, Білий налив, Спартан; аґрус Слава Микільська; морква Нантська, Шантане; огірок Ніжинський; картопля Львівська біла, Смачна, Гренцмарк; гарбуз Мозаліївський; пшениця Дніпропетровська-521; ячмінь Уманський; диня Козачка; черешня Багратіон; вишня Шпанка рання; виноград Каберне-Совіньйон, Лідія; груша Українська глива, Бера; слива Рекорд, Угорка; пастернак Студент; тюльпан Чорний принц; троянда Кримська червона.

Проте в текстах, не перевантажених назвами сортів рослин, овочів, фруктів, та в загальному вжитку більшість з цих назв пи­шуть з малої літери і без лапок: бера, глива, ренклод, розмарин, угорка, антонівка, братки, шпанка, лутовка, пріорська тощо.

2. Назви порід тварин пишуть з малої літери: холмогорка, сименталка (корови); спанієль, сенбернар (собаки); карась, короп, щука (риби); сибірський, ангорський (коти); рисак, гуцульська, верхова порода (коні); полтавська, бройлер (кури); миргородська, біла степова, ряба степова порода (свині); асканійська тонкорунна, сокільська порода (вівці); роменська велика сіра, переяславська (гуси).

Назви підприємств, закладів, з'їздів, конгресів, конференцій, форумів, договорів, рад,

театрів, стадіонів тощо

1. Пишемо з великої літери перше слово в назвах підприємств (фабрик, заводів, комбінатів), наукових та навчальних закладів, з'їздів, конференцій, договорів, театрів, стадіонів, парків, клубів, незважаючи на те, що воно родове, крім того, пишемо з великої літери та в лапках власну назву: Київський молокозавод, Національна акаде­мія наук України, Українська академія друкарства ім. Івана Федорова, Житнецька загальноосвітня середня школа, Десята міжнародна конференція україністів, Конгрес українських націоналістів, Форум видавців України, Варшавський договір, Учена рада університету, Молодий театр, Театр юного глядача, Клуб читачів, Стадіон «Спартак», Парк культури імені Макси­ма Рильського, Мінська районна бібліотека ім. О. С. Пушкіна.

Проте, якщо назва подається скороченою, то перше слово пи­шуть з малої літери, а власну назву без змін – у лапках і з ве­ликої літери: завод «Хімволокно», товариство «Помагай-бі», дитячий клуб «Надія».

2. Пишемо з малої літери назви частин, підрозділів, відділів, секторів організацій та установ: факультет інозем­ної філології, відділення української літератури та мови, ка­федра історії, сектор маркетингових та рекламних досліджень, відділ планової економіки.

Слова актив, збори, з'їзд, конференція, президія, рада, сесія, симпозіум пишемо з малої літери: актив кафедри державного уп­равління Київського національного університету культури і ми­стецтв, збори старост спеціальності «Видавнича справа та ре­дагування», конференція Міжнародної асоціації україністів, засідання президії Вченої ради університету, сесія Київської міськради, симпозіум товариства «Український лікар».

Назви художніх, музичних, образотворчих творів, наукових праць, газет, журналів, історичних, архітектурних, мистець­ких пам'яток, замків, храмів тощо

1. У назвах творів, праць, газет, журналів, часописів, писем­них пам'яток родове поняття пишемо з малої літери, а перше слово власної назви – з великої, крім того, власну назву беремо в лапки: пісня «Ой, чорна, я си чорна», опера «Кармен», балет «Лускунчик», картина «Запорожці пишуть листа турецькому султану», тижневик «Дзеркало тижня», журнал «Слово і час», часопис «Критика», стаття «Сто років без Фрейда», книга «Поступ сучасних ідей», писемні пам'ятки «Слово о полку Ігоревім», «Слово о законі і благодаті».

2. Назви пам'яток архітектури, замків, храмів, крім родових позначень, пишемо з великої літери: Михайлівський Золотоверхий собор, Золоті ворота, Києво-Печерська лавра, Мазепинська дзвіниця, Андріївська церква, Хотинський замок, церква Миколи Притиска, каплиця Боїмів, Контрактовий дім.

Назви будинків і таборів відпочинку, кемпінгів, кав'ярень, ресторанів, готелів тощо

Умовні назви будинків і таборів відпочинку, санаторіїв, пансіонатів, кав'ярень, ресторанів, готелів, кемпінгів пишуть з великої літери в лапках: дитячий табір відпочинку «Артек», кемпінг «Сонячний», пансіонат «Водник», санаторій «Квіт­ка полонини», кав'ярня «Віденська кава», ресторан «Токіо», Готель «Палац».

Назви виробів, продуктів

1. Пишемо з великої літери назви виробів, продуктів, що стали фірмовим чи сортовим їх означенням: печиво «Вівсяне», вино «Массандра», цукерки «Київське асорті».

2. Пишемо з великої літери також назви марочних вин: «Со­нячна долина», «Чорний доктор», портвейн «Айгешат», шам­панське «Абрау-Дюрсо».

Проте загальновідомі назви сортів вин втратили, так би мо­вити, індивідуальність і їх пишуть з малої літери: бордо, мускат, каберне, портвейн, кампарі, шампанське.

4.2. Правопис та передавання на письмі іншомовних власних назв

Іншомовні власні назви не перекладаються. Їх треба переда­вати на письмі фонетично якнайближче до мови оригіналу, до­тримуючись при цьому норм українського правопису.

Правила написання українською мовою окремих літер, їхніх сполучень та звуків в іншомовних назвах (див. табл. 2).

Таблиця 2

Іноземна літера	Її позиція в слові	Україн­ський відпо­відник	Приклад українською мовою
Російська е Польські іе Болгарська е Сербська е Чеська е	звичайно в середині	е	Алексєєв, Веселовський, Сенкевич, Мечислав, Мічатек, Озеров, Белград, Белич, Седлачек, Чапек
Російська е	1) на початку слів	є	Євдокимов, Єлісей, Єлиза­вета
	2) у середині за умов роздільної ви­мови та після го­лосного	є	Аляб'єв, Євгеньєва, Вересаєв, Колдуєеа
	3) у суфіксах -єв, -єєв після приго­лосних, за винятком шиплячих, р і ц	є	Матвєєв, Єфендєєв, Медведєв, Лебедєв, Ломтєв, Тимірязєв, Сергєєв
	4) коли російсько­му е в корені слова відповідає укра­їнський і у споріднених словах	є	Бєлгород (корінь біл, від бі­лий) Звєрев (корінь звір), Лєсков (ліс), Мєстечкін (місто), Пєсков (від пісок), Сєров (від сірий)
Російська е	1) на початку слова, після голосних, губних та, лише за умови роздільної вимови, після літери ч	йо	Акайомова, Воробйов, Йолкін, Соловйов, Ручйов
	2) після при голос­них, коли російсь­ка літера позначає м'якість поперед­нього приголос­ного	ьо	Алфьорова, Корольов, Тьоркін, Новосьолки
	3) в іменах, влас­них назвах, спіль­них для обох мов	е	Семенов, Петров, Федоров, Артемівськ
	4) після ч, щ під наголосом	о	Грачов, Хрущов, Лихачов, Толмачово
Літера і у сербській, болгарській, словенській, хорватській, македонській мовах	1) оскільки в цих мовах немає роз­різнення між голосними [і] та [и]	и	Величков, Живков, Милетич, Радич, Ягич
2) після голосного всередині слова прізвища	ї	Раїч, Стоїч
3) на початку слова	і	Івич, Ігнатович
Літера і у польській, чеській, словацькій мовах	1) на початку слова та після приголосного	і	Івашкевич, Міцкевич, Лінда
2) після шиплячих і в суфіксах -ик-, -ицьк-, -ич- (-евич-, -ович-)	и	Коперник, Козицький, Гавлик, Жижка, Фучик
Російська и	1) після дж, ж, ч, ш, щ, ц перед при­голосним	и	Гаршин, Гущин, Лучин, Чичиков, Шишкін, Тушино
2) у префіксі при-	Привалов, Придворне
3) у спільних для української та ін­ших слов'янських мов прізвищах, утворених від за­гальних назв, люд­ських імен	Ботвина, Виноградов, Глин­ка, Казимирський, Крилов, Митрофанов, Пиляєв, Тихомиров
4) у суфіксах -ик-, -ич-, -иц-, -ищ-, -ович-, -евич-	Крутиков, Голицин, Радищев, Митищі,
5) у прізвищах, що закінчуються на -их	Крутих, Легких, Польсь­ких
6) на початку сло­ва, а також після приголосних, крім ц та шиплячих	і	Ігнатов, Багіров, Мічурін, Пушкін
7) після голосного, ь та апострофа за умови роздільної вимови	ї	Воїнов, Даниїл, Ізмаїл, Ільїн, Гур'їн, Кав'яров
Російська ы	незалежно від по­зиції	и	Іртиш, Рибаков
Літера у в словацькій, польсь­кій, чеській мо­вах	незалежно від по­зиції	и	Виспянський, Радив, Масарик
Російська э	незалежно від по­зиції	е	Едуард, Етуш
Літера ь	Згідно з правилами на­писання м'якого знака та апострофа	Астаф'єв, Гур'єв, Гостмель, Вєдров, Касьян, Коньков, Мяльцев, Пясецький
Польські e,а	1) перед губними	ем, ом	Заремба, Домбровський, Свенцицький, Свьонтек
2) перед іншими приголосними	єн, он
Російське сполучення літер -зск-, -жск-	зазвичай, усере­дині слова	-зьк-	Харцизьк, Онезьке озеро, але Драгомижський
сполучення літер іоу польській мові	1) після губних	йо	Мйодович, Пйотровський
2) після м'яких приголосних	ьо	Аньолек, Козьолецький
бес-, под-, раз-, рас- у російській мові	відповідно до чинного правопису префіксів	Безпянська, Безсонова, Розтопур, Розсипний
Суфікси -ск-, -цк-, -sk(і/у), -сk(і/у), -dzk(і)у польсь­кій, словенській, російській та інших слов'янських мовах	усередині суфікса	-ськ (ий), -цьк (ий), -дзьк (ий)	Броневський, Раневський, Грудзький, Заводський, Петровський, Романовський
Польські м'які приголосні n', c', s'	перед суфіксами -ськ-, -цьк-	н, с, ц, дз не пом'якшуються на пись­мі	Виспянський, Красінський
Російське закін­чення -ый	у прикметнико­вих закінченнях	-ий	Достоєвський, Бєлий
-ий	1) після м'якого приголосного	-ій	Крайній
2) після твердого приголосного	-ий	Чорний
-ой	1) у закінченнях прикметникових прізвищ	-ой	Горовой, Сєдой
2) у закінченнях прикметникових географічних назв	-ий	Крутий Мис
-ая, -яя	у прикметниково­му закінченні	-а, -я	Чорна, Крайня
-ые, -ие	у прикметникових закінченнях гео­графічних назв	-і	Багаті Луки, Верхні Яри
-(ь)е	у прикметникових закінченнях гео­графічних назв	-я	Заволжя, Підмосков'я, При­чорномор'я
-ое, -ее	у прикметникових закінченнях гео­графічних назв	-е	Донське, Древуче
Чеське -у	у прикметниково­му закінченні	-ий	Неєдлий, Новотний, Неврлий
Болгарське -и	у прикметниково­му закінченні	-ий	Бялий, Гуляшкий