Загальні правила оформлення приміток

Слово «Примітка» пишеться без абзацу зліва (перша літе­ра – велика), після слова ставиться крапка (рідше двокрапка). Текст примітки друкується справа, наприклад:

Примітка. Звичайно в наукових працях абзацний відступ становить 15 мм.

Якщо приміток кілька, то слово «Примітки» пишемо в мно­жині і тексти приміток нумеруємо арабськими цифрами з крап­кою. Кожну примітку подаємо з абзацу. Після кожного абзацу ставимо крапку. Нумеровані абзаци відділяємо двома інтерва­лами, наприклад:

Примітки. 1. Тільки жіночий рід мають іменники: друкар­ка, покоївка, праля, швачка (швець шиє лише взуття, а швачка – одяг).

2. Рахівниця – прилад для підрахунку, а не назва професії.

Виокремлюють такі види приміток:

– за авторством:

а) авторські (належать авторові);

б) видавничі (належать видавцеві, редакторові, перекладачеві, певному фахівцеві тощо);

– за місцем розташування:

а) внутрішньотекстові;

б) підрядкові;

в) затекстові;

– за змістом:

а) смислові пояснення основного тексту чи доповнення до нього;

б) переклад іншомовних слів, словосполучень, висловів, ре­чень, цитат;

в) визначення термінів;

г) пояснення професіоналізмів, історизмів, архаїзмів, діалек­тизмів та інших лексичних одиниць;

д) довідки про осіб, події, твори, що маються на увазі чи зга­дуються в тексті;

е) перехресні посилання, що пов'язують певне місце твору з ін­шими.

Розглянемо примітки за місцем розташування докладніше.

Внутрішньотекстові примітки оформлюють як короткі за­уваження автора чи редактора до цитат. Внутрішньотекстові примітки поділяються на такі види:

· вказівка цитувальника на належність неавторських виді­лень у цитаті;

· зауваження, що виражають ставлення цитувальника до певного місця цитати;

· пояснення місць цитати, які без цього можуть бути незро­зумілими реципієнту;

· уточнення займенників, коли незрозуміло, яких слів у текс­ті вони стосуються.

Підрядкові примітки використовують, коли:

· потрібно, щоб читач обов'язково прочитав примітку;

· є потреба полегшити процес читання (зокрема переклади іншомовних текстів);

· приміток загалом небагато.

У підрядкових примітках рекомендують наводити:

· авторські зауваження, прив'язані до тексту й невеликі за об­сягом (але більше одно-, двослівних, які подають як внутріш­ньотекстові);

· редакторські зауваження, що мають принципове значення для розуміння окремого місця тексту;

· перекладацькі зауваження або пояснення маловідомих, маловживаних слів, термінів, гри слів тощо.

Підрядкові примітки можуть оформлюватися:

· посторінково (у разі невеликої кількості);

· наскрізно (коли підрядкових приміток багато й трапляють­ся вони часто).

Затекстові примітки використовуються, якщо:

· вони мають самостійне значення, тобто містять додаткові ві­домості, розраховані на окреме коло читачів і важливі самі по собі;

·вони великі за обсягом та кількістю позицій;

·документ має багато ілюстративного матеріалу.

Затекстові примітки звичайно розташовують за алфавітним принципом за текстом, особливо коли текст містить багато імен, топонімів, гідронімів тощо, які потребують пояснення.

Проте затекстові примітки можуть розташовувати по ходу основного тексту, якщо:

1) вони пояснюють переважно фрази чи кілька фраз;

2) їх небагато (до окремих слів чи словосполучень);

3) пояснення мають не загальний, а індивідуальний характер.