Евтаназія

Суперечки з цього проблематичного питання постійно виникають між медиками, юристами, психологами, політиками, релігійними діячами. Але чіткої відповіді на питання про виправдання практики не вдається почути.

Евтаназія. (грец. добре + грец. смерть) – припинення або скорочення лікарем життя людини, яка страждає невиліковним захворювання, відчуває нестерпні страждання, на задоволення прохання хворого в безболісній або мінімально болісній формі з метою припинення страждань.

Папа Іван Павло ІІ так визначив термін «евтаназія»: «Евтаназія» - це дія або бездіяльність, що за своєю природою чи наміром виконавця спричиняє смерть з метою уникнути будь-якого страждання».

Термін «евтаназія» вперше вжито Ф. Беконом у 16 ст. для визначення «легкої смерті». Але суть ідеї Бекона полягала в тому, щоб лікар не вілсторонювавсчя від безнадійно хворого. Бекон під евтаназією розумів не умертвіння, а надання ефективного обезболювання хворому.

Види евтаназії:

В теорії розглядають два види евтаназії: активну і пасивну – метод наповнення і відкладення шприца. Пасивна евтаназія (зумисне припинення медиками підтримуючої терапії хворого) і активна евтаназія (введення помираючому ліків або іншої дії, котрі викликають швидку смерть). Активною евтаназією часто вважають і самогубство з лікарською допомогою (надання хворому на його прохання препаратів, які вкорочують життя).

За наміром волі розрізняють добровільну, недобровільну і примусову евтаназію.

Добровільна евтаназія – це здійснення евтаназії свідомій людині на її прохання, Недобровільна евтаназія – хворий через свій важкий стан не може вислови ти прохання про евтаназію, тому воно висловлюється законним представником хворого або збігається з думкою медицини (нібито дбають про вищі інтереси хворого).

Примусова евтаназія – умертвіння наперекір волі хворого, всупереч його бажанню. Це кваліфікується як злочин проти людства.

Також виділяють пряму і непряму евтаназію.

Пряма евтаназія – коли в діяльності будь-якої людини є намір закінчити життя певної людини.

Непряма евтаназія – намагання полегшити страждання будь-якої особи, що перебуває на останній стадії важкої хвороби, призначивши їй ліки, які непрямим чином можуть пришвидшити фізіологічний процес вмирання.

Найбільше прихильників має евтаназія, яка є пасивною з боку медпрацівника і добровільною зі сторони хворого.

Існує ще автоевтаназія – це добровільне припинення пацієнтом свого життя, яке здійснено за допомогою спеціальних засобів з метою припинення своїх страждань.

Окремо виділене самогубство, асистоване лікарем – лікар допомагає невиліковно хворій людині покінчити з життям.

Сьогодні про евтаназію говорять не лише стосовно важко хворих осіб, але також у випадку появи на світ дитини із серйозними вадами розвитку – евтаназія новонароджених.

Існує ще оди вид евтаназії – соціальна евтанаія, у якій рішення позбавити когось життя залежить від суспільства, яке виходить з міркувань, що кошти, необхідні для лікування безнадійно хворих дорогими препаратами, внаслідок їх евтаназії будуть збережені для лікування тих хворих, які після одужання зможуть повернутися до нормальної робочої діяльності. Така евтаназія йде з боку економіки, яка керується критерієм «витрати-вигода».

Як певну альтернативу евтаназії можна розглядати паліативне лікування, яке використовують тоді, коли з терапевтичної точки зору вже нічого не можна вдіяти для того, щоб зупинити хворобу, в лікарів ще залишаються засоби, які вони можуть і повинні використовувати вже не заради оздоровлення, але з відчуття професійної етики та поваги стосовно пацієнта і в ім’я боротьби за якість життя, яке ще залишається в ньому.

Деякі племена в давні часи умертвляли або залишати на загибель хворих і старих, Спартанці робили те ж саме. І сьогодні люди знову повертаються до такого способу, щоб позбавитися обов’язку доглядати за старими і хворими.