Види ландшафтів за ступенем антропогенної трансформації

За ступенем зміненості виділяють такі якісні градації ландшафтів:

1. Умовно незмінені ландшафти: безпосередньо не використовувались людиною; побічний вплив (осадження техногенних викидів із атмосфери в Антарктиді, Арктиці, високогір’ях,)

2. Слабо змінені ландшафти: під екстенсивним господарським впливом (полювання, рибна ловля, вибіркова рубка лісу (тундра, тайга, пустелі, екваторіальні ландшафти) не залучені до активної господарської діяльності)

3. Порушені (сильно змінені) ландшафти: інтенсивний вплив на різні компоненти, що призвело до суттєвого порушення структури, необоротного і несприятливого для людини (обезлісення, ерозія, дефляція, змив ґрунтів, засолення, забруднення).

4. Культурні ландшафти: структура раціонально змінена і оптимізована на науковій основі в інтересах людства.

Культурному ландшафту мають бути властиві дві головні риси:

- висока продуктивність

- оптимальне середовище життя для людей.

Найчастіше тимчасовий економічний ефект досягався ціною погіршення життєвого середовища людини. В культурному ландшафті проектується досягнення максимальної продуктивності відновлюваних природних ресурсів при збереженні санітарно – гігієнічних і естетичних якостей середовища. Географи пропонують принцип співтворчості з природою, тобто розвиток потенційних сил природи, активізацію природних процесів, збільшення продуктивності геосистем.(В.Б.Сочава)

Є три головних напрямки оптимізації ландшафтів:

1) активний вплив з використанням різних меліоративних прийомів;

2) «піклування» про ландшафт, тобто підтримання оптимального стану ландшафту;

3) «консервація», тобто збереження природного стану ландшафту.

4.1.4. Поняття про культурний ландшафт (за А.Г.Ісаченком)

Заходи формування культурного ландшафту полягають у регулюванні його горизонтальної і вертикальної структури. Це означає використання морфологічної будови ландшафту для організації його території, тобто розміщення ділянок (об’єктів)з різним функціональним призначенням у найбільш підходящих для них природних умовах. Таким чином відбувається використання природного потенціалу з найбільшою ефективністю.

Крім того, між компонентні зв’язки використовуються для посилення одних природних процесів і послаблення інших (несприятливих).

Принципи організації території культурного ландшафту

1) Культурний ландшафт має бути різноманітним – це запорука його стійкості. Дрібноконтурність угідь (рілля, луки, ліси, вододіли, болота) може утруднювати застосування техніки (особливо сільськогосподарської). Тому слід ретельно проектувати комплексне використання такого різноманітного ландшафту.

2) Відсутність бедлендів – антропогенних закинутих кар’єрів, звалищ, їх рекультивація.

3) Максимально можливе збільшення площ під природною рослинністю, насамперед деревною.

4) Для підтримання природної рівноваги нестійких ландшафтів слід проводити їх екстенсивне «пристосувальне» використання.

Природні біоценози більш ефективно використовують сонячну енергію і воду, тому часто економічно більш ефективні.

Ліси, болота, природні пасовища при їх використанні в природному стані де можуть дати економічну вигоду і зберігаються як сприятливе природне середовище людини. Наприклад болота можуть дати до 0,5 тон журавлини з гектара, дичину, лікарські рослини. Болота дають водоохоронний і стабілізуючий ефект для оточуючих ландшафтів. В Африці природне утримання копитних на великих площах (природних пасовищах) – дає низьку собівартість продукції при збереженні задовільного стану ландшафту. Це обумовлено вибірковим поїданням рослинності різними тваринами, до чого пристосовані природні біогеоценози.

5) У структурі угідь обов’язково достатня площа природних парків (тисячі кілометрів квадратних), щоб вони охоплювали репрезентативні в ландшафтному відношенні території, підтримувати й стабілізувати природні процеси в динамічно спряжених сусідніх ландшафтах.

6) Розташування споруд, їх розміри, архітектурний стиль мають гармоніювати з ландшафтом, здійснюватися згідно вимог і норм ландшафтної архітектури.

7) Врахування латеральних (горизонтальних) зв’язків у ландшафті й між ландшафтами взаємне розташування промислових підприємств, житлових кварталів, зелених зон, водойм має узгоджуватися з напрямками переважаючих вітрів, поверхневого і підземного стоку

8) Підвищення природного потенціалу ландшафту шляхом різноманітних меліорацій.

Культурний ландшафт відрізняється від стихійно порушеного ландшафту тим, що в ньому відбувається постійне підтримання і регулювання природних процесів у потрібному стані. Можливості ж управління природними процесами у людини дуже обмежені. Виявлено два природних «важелі» для впливу на природу з метою отримання максимального господарського ефекту. Це рослинний покрив і стік. Вони служать найбільш зручними «входами» в геосистему, відносно легко піддаються регулюванню, тісно пов’язані з усіма функціональними ланками геосистеми, тим самим здійснюється опосередкований вплив на усю геосистему.

Рослинність – постійно діючий стабілізуючий чинник, єдиний, який заважає техногенному і природному виносу хімічних елементів і сприяє інтенсивності процесів функціонування ландшафту – вологообміну, ґрунтоутворення тощо. Інтенсивність гравігенних процесів зменшується під впливом рослинності, клімату (на мікро- і мезорівнях) покращується. Шляхом регулювання стоку здійснюється вплив на гравігенний перенос твердого матеріалу, випаровування, водну міграцію хімічних елементів, ґрунтоутворення, функціонування біоти і біологічну продуктивність (осушування, дренаж, зрошення, обводнення). Ефективними є хімічні меліорації (гіпсування, вапнування, внесення добрив), тобто прямий цілеспрямований вплив на геохімічний кругообіг (міграцію хімічних елементів у системі «ґрунт – рослина»).