Особливості класу сільськогосподарських антропогенних ландшафтів

На мережу природних меж перетворених природно-територіальних комплексів накладається мережа штучних меж господарських угідь різного використання. Сільськогосподарське використання супроводжується змінами насамперед біотичних компонентів природних комплексів, трансформацією їх в межах сільськогосподарських угідь в агроценози. Не важливо, скільки компонентів піддавалося прямим перетворенням і який ступінь їх змін в кожний даний момент часу. Важлива територіальна перебудова структури ландшафту і режиму подальшого перебігу всіх процесів взаємодії компонентів в нових межах. Зміни ґрунтоутворення тим сильніші, чим більше біохімічних відмінностей від природного фітоценозу. Крім того, процес ґрунтоутворення ускладнюється, відносно швидкою переробкою ґрунтів, завдяки застосуванню добрив, вапнуванню, гіпсуванню і іншим хімічним меліораціям, осушенню чи поливу.

Сільськогосподарське використання території - найбільш розповсюджена форма антропогенного перетворення природних ландшафтів. При цьому вплив сільськогосподарської діяльності на ландшафти відбувається за декількома напрямками: 1) просторова та функціональна перебудова ландшафтної структури та її окремих компонентів; 2) винос частини біологічної продукції; 3) привнесення в ландшафт речовин та енергії; 4) створення інженерно-технічних споруд та застосування механізованих технологій (чинить найбільш значний вплив на складові ландшафту). Внаслідок такої взаємодії сільськогосподарського виробництва і ландшафтів утворюються агроландшафтні системи (агроландшафти). В сучасній географічній науці агроландшафт визначається в найбільш загальному вигляді як природно-виробнича система, яка за своєю структурою складається з двох взаємопов'язаних блоків (підсистем): природного та сільськогосподарського.

Сільськогосподарські ландшафти необхідні для населення, що з них годується – всього без винятків, де б воно не жило і чим би крім сільського господарства не займалося. Агроландшафт у вигляді повторюваних у певному ареалі угідь – таке ж закономірне явище на Землі, як і природний ландшафт. Але, на відміну від природного, агроландшафт – породження двох начал: природної основи і людського використання з штучно накладеними на цю основу і підтримуваними агроценозами.

Сільськогосподарські ландшафти (агроландшафти) по ряду причин займають особливе місце серед антропогенних геосистем. По-перше, цей тип антропогенних ландшафтів є найбільш древнім. До їх числа відносяться долина Нілу в Єгипті, межиріччя в Месопотамії, долина Гангу в Індії, рівнини Китаю, гори Греції і т. д. По-друге, сільськогосподарські ландшафти дають людству більше 90% продуктів харчування. По-третє, вони займають найбільшу площу серед всіх антропогенних геосистем. Від стану і продуктивності цього типу ландшафтів напряму залежить життя і благополуччя більшої частини земної кулі.

Сільськогосподарські ландшафти складають більше 4 млрд. га, в тому числі 2,8 млрд. га – луки і пасовища, близько 1,5га (більше 11% суходолу) займають пасовища, сади, плантації і сіяні луки.

За характером основних видів виробничої діяльності людей сільськогосподарські ландшафти можна розділити на три підкласи — польовий, лучно-пасовищний, садовий. В загальному балансі земельних ресурсів світу сільськогосподарські ландшафти займають чільне місце, що можна прослідкувати за наведеними нижче даними.

. Загальний баланс земельних ресурсів світу

Про антропогенну суть лучно-пасовищних ландшафтів уже давно показано в працях геоботаніків. Існування лучно-пасовищних ландшафтів довгий час підтримується систематичним сінокосінням і випасом худоби. Можна сказати, що сінокосіння й випас – регулююча основа лук, хоча ступінь саморегуляції у них вища, ніж у польового і садового типів ландшафтів і близька до природного степового типу. Впродовж останнього сторіччя все більшу роль у функціонуванні лучно-пасовищних ландшафтів відіграють меліоративні та зрошувальні системи.

У порівнянні з польовими і лучно-пасовищними підкласами ареал розповсюдження садових ландшафтів значно вужчий.

Садові ландшафти окремими ознаками подібні до лісокультурних насаджень, проте відрізняються від останніх менш вираженою саморегуляцією і глибокою антропогенною перебудовою ґрунтів. У їх структурі збільшується роль техногенних елементів – терасованих схилів, засипаних і вирівняних ярів тощо. Це помітно виділяє їх в структурі сільськогосподарських ландшафтів. У садах постійно розорюють міжряддя, вносяться добрива, інколи є штучний полив.

Мікрокліматичні умови в садах помітно відрізняються від прилеглих ландшафтів. Тут завжди панує затінок, повітря на 5 - 9% вологіше, швидкість вітру завжди менша, температури, як взимку так і влітку, на 1 – 2° нижчі довкілля.

При наявності загальних рис і польові, і садові, і лучно-пасовищні ландшафти суттєво змінюється при переході з однієї ландшафтної зони в іншу. Маючи різні агрокліматичні і ґрунтові ресурси, зонально-поясні типи характеризуються набором культур і їх сортів, специфічними прийомами агротехніки, які знаходять відображення в сівозмінах, термінах і глибині оранки, складі і дозах органічних добрив і т.д. Склад культур і агротехніка впливають на мікроклімат, ґрунти, рівень ґрунтових вод, тваринний світ, створюючи зональний, природний комплекс, хоч і не відривний, але відмінний від природної основи,