Динаміка ландшафту

Це лише одне із понять, яке характеризує, зміни, що відбуваються у ландшафті. Воно займає середнє положення в ланцюжку понять, який відображає різні типи змін: «функціонування – динаміка – розвиток». Під динамікою ландшафту розуміють зміни станів ландшафту, що не супроводжуються зміною його структури, тобто відбуваються в рамках єдиного інваріанту. Динамічні зміни беруть участь у підготовці зміни структури ландшафту. Виділяють такі види динамічних змін:

а) серійні ряди фацій,

б) сукцесійні зміни,

в) зміни станів ландшафту, пов’язані зі змінами його соціально-економічних функцій,

г) зміни станів ландшафтів, обумовлені із дією зовнішніх чинників ритмічного характеру (з тривалістю ритму більше року).

Згадаємо внутрішньовікові ритми: 11 років, 22-23 роки, 80-90 років (геліофізичні); понад вікові 160-200 років(геліофізичні). Вони пов’язані з проявами сонячної активності, які викликають збурення магнітного поля Землі, зміни в циркуляції атмосфери, а через неї – коливання температури й зволоження. 1850-річний ритм обумовлений зміною припливоутворюючих сил у залежності від взаємного переміщення Землі, Сонця і Місяця.

Ритми більшої тривалості (26 тисяч, 40 тисяч років, геологічні цикли 165-180 мільйонів років) проявляються в планетарних масштабах і перекривають час існування окремих ландшафтів. Отже, власне вузькі динамічні зміни станів ландшафту обумовлюються внутрішньовіковими ритмами та деякими понадвіковими (1850 років тощо) ритмами в географічній оболонці. Особливий тип динамічних змін - відновлювальні (сукцесійні) зміни станів геосистем після катастрофічних зовнішніх впливів – вулканічних вивержень, землетрусів, ураганів, паводків, пожеж, нашестя гризунів тощо. Якщо подібні впливи не були критичними для інваріанта ландшафту, це призводить до послідовної зміни перемінних станів фацій(за В.Б.Сочавою). Серійні фації недовговічні і є різними стадіями відновлення корінної структури, тобто стану стійкої динамічної рівноваги геосистеми. Приклади в нашій місцевості – заростання покинутих полів: трави – чагарники – рідколісся – типовий ліс даної місцевості. Аналогічно після вирубки або пожежі – поступове відновлення лісового ландшафту.

Динаміка ландшафту тісно пов’язана з його стійкістю. Під стійкістю ландшафту розуміють його здатність зберігати структуру при впливові збурюючих факторів або здатність повертатися в попередній стан після порушення. Стійкість не означає абсолютної стабільності, нерухомості. Навпаки, вона передбачає коливання біля певного середнього стану, тобто рухливу рівновагу. Чим ширший діапазон можливих, природних, «звичних» станів, тим менший ризик необоротних змін, ландшафт більш гнучкий, пластичний. Ландшафти екваторіальних лісів існують у вузьких, стабільних умовах тепло- і вологозабезпеченості. Ці ландшафти дуже вразливі до дії різних чинників, які легко порушують їх рівновагу, виходячи за вузькі межі умов існування цих ландшафтів. Вирубка екваторіальних лісів має необоротний характер, оскільки стоком знищується твердий фундамент ландшафту (зноситься ґрунт, утворюються яри).

Ландшафт може повернутися до попереднього природного стану за рахунок внутрішніх механізмів саморегуляції. Завдяки негативним зворотнім зв’язкам ефект зовнішнього впливу гаситься або ослаблюється. Наприклад: при зменшенні стоку в безстічне озеро площа його водного дзеркала скорочується випаровування зменшується відновлюється водний баланс. Таким чином утворюється нова рухлива рівновага.

У саморегулюванні геосистеми значну роль грає біота – важливий стабілізуючий фактор. Вона здатна відновлюватися і створювати внутрішнє середовище із специфічним режимом – світловим, тепловим, водним, мінеральним. Звідси випливає, що висока інтенсивність біологічного кругообігу і велика біологічна продуктивність – одна із суттєвих умов і показників стійкості ландшафтів. Стабільність твердого фундаменту – важлива передумова стійкості ландшафту. З іншого боку, якщо фундамент порушено, то він не здатний до відновлення. Стійкість ландшафту відносна. Якщо поріг стійкості збурюючого чинника не перейдено – ландшафт зберігається, і навпаки.

3.3.4. Розвиток ландшафту

Розвиток (еволюція) ландшафту супроводжується необоротними поступальними змінами, які призводять до зміни структури ландшафту, тобто до переходу від одного інваріанту до іншого. Розвиток ландшафту обумовлюється як зміною зовнішніх чинників

(кількість сонячної радіації, тектонічні рухи, морські трансгресії і регресії, наступ та відступ льодовиків), так і внутрішніми причинами.

Внутрішні причини зумовлюють саморозвиток ландшафту при незмінних зовнішніх умовах. Саморозвиток ландшафту обумовлюється змінами взаємодії між його компонентами, прямих і зворотних зв’язків між ними: наприклад, вплив рослинності на ґрунт, водний режим, мікроклімат, сучасні рельєфотвірні процеси і зворотній вплив змінених компонентів на рослинність.

Розвиток ландшафту реалізується в постійних процесах функціонування і динаміки. Окремі їх цикли аналогічні витку висхідної спіралі: завершальний стан відрізняється від початкового. Наприклад: за рік в ландшафті втрачається певна кількість речовини, ростуть яри, додається шар мулу в озерах, торфу в болотах, збільшується товща наносів на алювіальних рівнинах, заростають озера, деградує багаторічна мерзлота тощо. Ці процеси мають спрямований характер, хоча ритмічно пульсують. Відбувається перехід кількісних змін в якісні. Механізм розвитку ландшафту полягає у поступовому кількісному накопиченні елементів нової структури і витісненню старої.