Особливості тафальних ландшафтів

Їхнє формування почалося з прадавніх часів. Це піраміди і гробниці (Хеопса, Джосера), мавзолеї, склепи, некрополі, цвинтарі. Із останніх найбільш відомими є – Байковий (Київ), Новодівочий (Москва), Пер-Лашез (Париж), Хайтет (Лондон). Мавзолеї: Леніна (Москва), Демитрова (Софія), Пирогова (Вінниця), Сухе- Батора і Чойбалсана (Улан - Батор). Найбільший цвинтар – Оледорф (Гамбург) займає 400 га, близько одного мільйона могил, близько 0,5 мільйона урн у колумбарії. Найбільша піраміда Кецалькоатля (Мексика) загальним об’ємом 3,3мільйона метрів кубічних.

У тафальних ландшафтах значну роль відіграють природні компоненти: літогенна основа, ґрунтовий покрив, рослинність. Ці ландшафти мають відповідати таким вимогам:

- Створення ландшафтно-інженерних систем (цвинтарів, склепів) має відбуватися за межами селитебних ландшафтів, на відстані не менш ніж 300 метрів від житлових споруд.

- Відстань до місць водозабору, розташованого нижче по елементу рельєфу, має бути не менш ніж 500 метрів.

— Територія повинна мати загальний похил у протилежний бік від селитебних, с/г та водних ландшафтів.

— Ґрунт – сухий, пористий, що забезпечує достатню проникність повітря, швидке просихання, поглинання рідких речовин і видалення в атмосферу летких речовин.

— Ґрунтові води мають бути глибше 3 метрів від поверхні ґрунту.

— Тафальний ландшафтний комплекс не повинен затоплюватись під час паводків.