Основні чинники нестійкості ландшафту до антропогенних впливів

Антропогенні впливи розглядаються як зовнішні по відношенню до ландшафту. проте їх наслідки значною мірою залежать від якісних відмінностей різних ландшафтів, їх стійкості по відношенню до антропогенних впливів.

Інтегральна стійкість ландшафту до антропогенних впливів визначається тими ж показниками, що і його стійкість до зовнішніх впливів в цілому.

Основними чинниками нестійкості геосистем до антропогенних впливів (техногенних навантажень) є:

- Недостача тепла або вологи;

- Гравітаційна і теплова нестійкість твердого фундаменту (остання в умовах багатолітньомерзлих гірських порід).

Стабілізуючим чинником, який обумовлює стійкість ландшафту, є потужність рослинного покриву, інтенсивність продукування біомаси, які обумовлюють відновлюваність інваріанту ландшафту після впливу або «гасіння» цього пливу. Ландшафти різних типів мають різну стійкість.

Тундрові ландшафти дуже нестійкі до техногенних навантажень. Дефіцит тепла визначає низьку активність біогеохімічних процесів і повільну самоочищуваність від забруднень, рослинний покрив легко руйнується при механічних впливах. Нестійкість рослинного покриву призводить до порушення рівноваги в мерзлоті (просадки, термокарст, термоерозія).

У пустельних ландшафтах в умовах високої теплозабезпеченості самоочищення (розклад) йде швидко, але винесення продуктів техногенезу дуже уповільнене, і вони накопичуються на геохімічних бар’єрах – зниженнях, западинах. Рослини пустель накопичують важкі метали – і дуже нестійкі до механічних впливів. Мінералізованість вод і ґрунтів – фактор нестійкості до іригації (зрошення та обводнення).