Організація роботи міністерств, державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади

Центральним органом виконавчої влади називають орган, який забезпечує втілення в життя державної політики у відповідній га­лузі чи сфері на всій території України, здійснює керівництво дорученою йому сферою управління, несе відповідальність за стан її розвитку й безпосередньо підвідомчий Кабінетові Міністрів України або іншому центральному органу виконавчої влади.

Згідно з Указом Президента України від 15 грудня 1999р. №1572/99 «Про систему центральних органів виконавчої влади» в Україні існують три види (організаційно-правові форми) цент­ральних органів виконавчої влади: міністерства; державні коміте­ти; центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Правову основу діяльності міністерств, як і інших централь­них органів виконавчої влади, становлять Конституція та закони України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, акти Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України спрямовує, координує й контролює діяльність міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відпо­відних сферах і галузях суспільного та державного життя країни, виконання в цих сферах і галузях Конституції та законів України, актів Президента України й Кабінету Міністрів України.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади підвідомчі Кабінетові Міністрів України, підзвітні та підконт­рольні йому. Вони утворюються, реорганізовуються та ліквідують­ся Кабінетом Міністрів (до січня 2006 - Президентом) України за поданням Прем'єр-міністра України. Таке подання має містити пропозиції щодо правового статусу, функцій та повноважень ново­створюваного або реорганізовуваного органу, викладені у вигляді проекту положення про цей орган із спеціальним статусом. Струк­туру центрального органу виконавчої влади затверджує керівник відповідного органу. Він же затверджує штатний розпис та кошто­рис видатків за погодженням із Міністерством фінансів України.

Міністерство - це родова назва найбільш важливих централь­них органів виконавчої влади. Уперше міністерства були утворені в країнах Західної Європи в ХVІ-ХVІІ ст., в Російській імперії вони були засновані 1802 р., а в Україні під назвою «народні сек­ретаріати» міністерства виникли у 1917 р.

Міністерство в Україні є головним (провідним) органом у сис­темі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності. За характером компетенції міністерства поділяють на галузеві - такі, що здійснюють керівництво дорученими їм галузями (наприклад, освіти, юстиції, охорони здоров'я), міжгалузеві - здійснюють керівництво в кількох суміжних галузях (наприклад, зв'язку, енергетики й електрифікації) та функціональні - керу­ють певними сферами управління (наприклад, економіки, фінансів).

Міністерство узагальнює практику застосування законодав­ства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропо­зиції про вдосконалення законодавства та в установленому поряд­ку вносить їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень міністерство ор­ганізовує виконання актів законодавства, здійснює систематич­ний контроль за їх реалізацією.

Очолює міністерство і здійснює керівництво у визначеній сфері міністр. Він несе особисту відповідальність за розробку й упровад­ження з відповідних питань Програми Кабінету Міністрів України та реалізацію державної політики у визначеній сфері дер­жавного управління, здійснює управління у цій сфері, спрямовує й координує діяльність інших органів виконавчої влади з питань, віднесених до його відання.

Державний комітет (державна служба) - це центральний ор­ган виконавчої влади, діяльність якого спрямовує й координує Прем'єр-міністр, один із віце-прем'єр-міністрів чи міністрів. Зав­данням цього органу є: а) внесення пропозицій щодо формування державної політики відповідним членом Кабінету Міністрів України; б) забезпечення реалізації названої політики у визна­ченій сфері діяльності; в) здійснення державного управління у цій сфері; г) міжгалузева координація та функціональне регу­лювання з питань, віднесених до відання державного комітету (державної служби). Державний комітет очолює голова.

Державні комітети утворюються відповідно до потреб часу. Нап­риклад, у 2002 році існували такі державні комітети: а) архівів; б) будівництва, архітектури та житлової політики; в) із водних ресурсів; г) із земельних ресурсів; д) зв'язку та інформатизації; е) енергозбереження; є) у справах релігії; ж) інформаційної політи­ки, телебачення й радіомовлення; з) лісового господарства; и) мо­лодіжної політики, спорту й туризму; і) промислової політики; ї) у справах ветеранів; й) у справах охорони державного кордону; к) стандартизації, метрології та сертифікації; л) статистики та інші.

До центральних органів виконавчої влади, статус яких прирівнюється до державних комітетів України, належать: а) Ви­ща атестаційна комісія; б) Національне космічне агентство; в) Пенсійний фонд; г) Головне контрольно-ревізійне управління; д) Державне казначейство.

Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним стату­сом - це різновид центрального виконавчого органу, що має визначені Конституцією та законодавством України особливі зав­дання та повноваження. Цей орган очолює голова. Щодо нього за­конодавством може встановлюватися спеціальний порядок утво­рення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення й звільнення керівника та розв'язання інших питань відповідно до законодавства України.

До таких органів України зі спеціальним статусом слід віднес­ти: а) Антимонопольний комітет; б) Державну податкову адмі­ністрацію; в) Державну митну службу; г) Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва; д) Національну комісію регулювання електроенергетики; е) Дер­жавну комісію з цінних паперів та фондового ринку; є) Держав­ний департамент України з питань виконання покарань; ж) Фонд державного майна; з) Службу безпеки; й) Управління державної охорони; і) Головне управління державної служби.

До січня 2006 року центральні органи виконавчої влади діють на підставі Положення, затвердженого Президентом України. 12 березня 1996 р. у Загальному положенні про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади визначено основні напрями організації й діяльності міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Після січня 2006 року пов­новаження з утворення, реорганізації та ліквідації міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, а значить і повнова­ження із затвердження положень про ці органи перейшли до Кабінету Міністрів і Прем'єр-міністра України.

Міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади підпорядковані Кабінету Міністрів безпосередньо або через відповідне міністерство. У своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами й розпорядженнями Президента України, декретами, пос­тановами й розпорядженням Кабінету Міністрів України, а також Положенням про міністерство. На нього покладається обов'язок з узагальнення практики застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, підготовка пропозицій щодо вдоско­налення законодавства та внесення їх у встановленому порядку на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень міністерство організовує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх ре­алізацією. Як центральний орган виконавчої влади міністерство:

бере участь у формуванні та реалізації державної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами, розробляє механізм її реалізації;

прогнозує розвиток та бере участь у розробленні проектів Державної програми економічного та соціального розвитку України, Державного бюджету України;

розробляє цільові перспективні програми, опрацьовує комп­лекс заходів, спрямованих на поглиблення економічної реформи;

реалізує державну стратегію розвитку відповідної галузі (групи суміжних галузей);

готує пропозиції про вдосконалення механізму регулювання розвитку економіки, її структурної перебудови, забезпечення ринкової збалансованості, соціального захисту населення, еко­логічної безпеки;

бере участь у формуванні та реалізації інвестиційної політи­ки, виходячи з пріоритетних напрямів структурної перебудови економіки;

уживає заходів, спрямованих на вдосконалення зовнішньо­економічної діяльності.

Міністерство здійснює також інші функції, передбачені законо­давством та положенням про конкретне відомство. При виконанні покладених на нього завдань воно може взаємодіяти з іншими центральними та місцевими органами державної виконавчої вла­ди, органами Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, а також із відповідними органами інших держав.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компе­тенції міністерства (іншого центрального органу виконавчої влади), обговорення найважливіших напрямів його діяльності та розвитку галузі у міністерстві утворюється колегія у складі міністра (керівника), заступників міністра (керівника) за поса­дою, а також інших керівних працівників міністерства. До складу колегії можуть входити також керівники інших центральних ор­ганів державної виконавчої влади, підприємств, установ та ор­ганізацій, що належать до сфери управління міністерства. Членів колегії затверджує Кабінет Міністрів. Рішення її проводяться у життя наказами міністра.

Для розгляду наукових рекомендацій та інших пропозицій що­до головних напрямів розвитку науки й техніки, обговорення най­важливіших програм та інших питань у міністерстві може утво­рюватися науково-технічна (наукова) рада з учених і фахівців. Склад ради та Положення про неї затверджує міністр (керівник).

У міністерстві з урахуванням специфіки його діяльності мо­жуть утворюватися й інші дорадчі та консультаційні органи. Склад цих органів та Положення про них затверджує міністр (керівник).

Для здійснення своїх повноважень міністерство на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує й конт­ролює їх виконання.

У передбачених законодавством випадках акти міністерства обов'язкові для виконання центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності та громадянами. Його нормативно-правові акти підлягають державній реєстрації у Міністерстві юстиції України у порядку, встановленому законодавством. Для реалізації певних спільних завдань у разі потреби міністерство може видавати разом з іншими центральними та місцевими органами державної ви­конавчої влади, органами місцевого самоврядування та іншими органами спільні акти.

Міністерство (інший центральний орган виконавчої влади) є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в устано­вах банків, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

У порядку, передбаченому законодавством України, цент­ральні органи виконавчої влади можуть утворювати, реорганізо­вувати та ліквідовувати свої територіальні органи. Призначення на посаду та звільнення з посади керівників територіальних ор­ганів здійснює керівник центрального органу.

Кабінет Міністрів України має право скасовувати акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади повністю чи в окремій частині. Уряд на своєму засіданні розгля­дає кандидатури для призначення на посади керівників централь­них органів виконавчої влади, крім міністерств, а також подає Президентові України пропозиції про звільнення керівників центральних органів виконавчої влади з посад.

Центральні органи виконавчої влади є, як правило, єдинона­чальними органами. Особливістю організаційної структури цих органів є наявність місцевих територіальних органів, які разом із центральним органом утворюють систему міністерства, державного комітету чи іншого центрального органу виконавчої влади спеціального призначення. Серед таких органів існують структури з горизонтальним і вертикальним підпорядкуванням. Територіальні органи, підпорядковані лише по вертикалі, здійснюють свою діяльність на місцях незалежно від місцевих органів виконавчої влади, а органи з горизонтальним підпо­рядкуванням підзвітні як місцевим державним адміністраціям, так і вищестоящому органові за галузевою чи функціональною ознаками.