Конституційно-правовий статус Парламенту України

Концепція поділу влад, яка базується на принципі відносної ав­тономності та паритету гілок влади, виходить із визнання певного пріоритету законодавчої гілки влади. Це обумовлюється тим, що інші гілки влади (виконавча й судова), хоч і мають власну, чітко окреслену Конституцією сферу діяльності, але в кінцевому підсум­ку здійснюють свою діяльність на основі виконання закону.

Законодавча влада в демократичній державі здійснюється пе­реважно загальнодержавним представницьким органом (парла­ментом), оскільки народна законотворчість - прийняття законів шляхом референдуму - явище, яке трапляється в законодавчій практиці надзвичайно рідко, а в Україні законодавчі референду­ми взагалі ще не проводилися. Це положення має принципове, вихідне значення при аналізі місця та ролі Верховної Ради України в системі органів державної влади. Так, згідно зі ст. 75 Конституції України, Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Такий конституційно-правовий статус Верховної Ради України суттєво відрізняється від статусу, що встановлювався Конституцією України 1978 року та Консти­туційним Договором від 8 червня 1995 року. Ця відмінність поля­гає в тому, що:

1. Уперше з часів УНР (Конституція УНР від 29 квітня 1918 року) представницький законодавчий орган України конс­титуйований як Парламент. Застосування терміна «парламент» до Верховної Ради України свідчить про сприйняття ряду основ­них положень доктрини парламентаризму. Звичайно, це не перед­бачає буквального відтворення в сучасних реаліях України всієї системи парламентаризму в повному обсязі. Взагалі, парламен­таризм - це система взаємодії держави й суспільства, для якої характерним є визнання провідної ролі у здійсненні державно-владних функцій загальнонаціонального постійно діючого предс­тавницького органу - парламенту, а парламент - це виборний колегіальний загальнодержавний орган, який функціонує в умо­вах демократичного правління й компетентний здійснювати зако­нотворчу діяльність.

2. Конституція України 1996 року визначає статус Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в Україні, тоді, як попередня Конституція 1978 року (ст.93) і Консти­туційний Договір (ч.1 ст.6) конституювали Верховну Раду України як єдиний орган законодавчої влади України. Це озна­чає, що згідно з новою Конституцією України ніякої іншої законо­давчої влади й відповідно органів, що б її здійснювали, в Україні немає. Зазначимо, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим утратила статус законодавчого органу й конституйована як представницький орган АРК, хоча до ухвалення Конституції України у 1996 році вона була органом законодавчої влади АРК згідно із Законом України «Про Автономну Республіку Крим» від 17 березня 1995 року. Тоді її було позбавлено права приймати нормативно-правові акти у формі закону, а всю законодавчу діяльність в Україні зосереджено виключно у Верховній Раді України.

Відповідно до принципу поділу влади на законодавчу, виконав­чу та судову, Верховна Рада не є вищестоящим органом щодо інших загальнодержавних органів (Президента, Кабінету Міністрів, Конституційного Суду і Верховного Суду України тощо) та органів місцевого самоврядування. Вплив Верховної Ради на діяльність інших органів держави та органів місцевого самоврядування може здійснюватися виключно через прийняття законів, які є обов'язкові до виконання на території України всіма без винятку суб'єктами. Таким чином, український Парламент у відповідності до традицій європейського парламентаризму виз­начає й забезпечує функціонування всього державного й правово­го механізму в Україні.

Сучасному парламентові, в тому числі і Верховній Раді України, притаманні п'ять ознак: 1) парламент - це загальнодер­жавний орган, що наділений верховною законодавчою владою, його діяльність поширюється на всю територію держави. Парла­мент - єдиний орган у державі, який правоспроможний видавати акти вищої юридичної сили - закони; 2) парламент діє в системі колективного прийняття рішень - це обов'язково колегіальний орган, що складається з парламентаріїв (Верховна Рада України - з народних депутатів України), чисельність яких має бути достатньою для забезпечення його представницького характеру; 3) парламент як представницька установа здійснює свою діяльність згідно з належними йому правами, а не в силу будь-яких розпоряджень, наданих йому будь-ким іншим; 4) парламент формується (у повному складі або частково, наприклад, лише нижня палата) на виборних засадах шляхом вільних виборів, які проводяться на основі дотримання загальновизнаних демократич­них принципів виборчого права, що забезпечує його легітимний характер; 5) парламент - це орган загальної компетенції, до його відома віднесене широке поле питань, які потребують законодавчого регулювання, він бере участь у реалізації практично всіх функцій держави.

У кожній країні конкретні форми парламентів і парламента­ризму визначаються історично і не пов'язуються з конкретними формами державного правління. Залежно від ролі в державному механізмі парламенти бувають двох типів. Діяльність парламен­ту типу арени зводиться до обговорення ідей та напрямів політики, що формуються урядом держави. У парламенті типу перетворюючого законодавчого органу здійснюється розробка та прийняття законів, визначення основних напрямів зовнішньої й внутрішньої політики, безпосереднє перетворення ідей на зако­ни. Український Парламент - Верховна Рада - є парламентом типу перетворюючого законодавчого органу.