Короткі теоретичні відомості. Робочим часом вважається час, протягом якого працівник згідно із законодавством, колективним і трудовим договором

Робочим часом вважається час, протягом якого працівник згідно із законодавством, колективним і трудовим договором, з підпорядкуванням правилам внутрішнього трудового розпорядку повинен виконувати свої трудові обов’язки на підприємстві, установі, організації або фізичної особи – роботодавця.

Трудове законодавство встановлює такі види робочого часу:

· нормальної тривалості;

· неповний робочий час;

· скорочений робочий час.

Згідно із ст. 45 Конституції України максимальна тривалість робочого часу визначається законом. У ст. 50 КЗпП України встановлено, що нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень, як при п’яти, так і при шестиденному робочому тижні.

Неповний робочий час може бути встановлено за угодою роботодавця та працівника на певний строк і без зазначення строку.

Скорочена тривалість робочого часу —це вид робочого часу, який встановлюється законодавством (ст.51 КЗпП), є обов’язковим для роботодавця й оплачується як робочий час нормальної тривалості.

Нічним вважається час з 10-ої години вечора до 6-ої години ранку.

Режим робочого часу —це розподілення часу роботи в межах доби чи іншого календарного періоду. Він передбачає п'яти або шести денний робочий тиждень, початок і кінець робочого дня, час і тривалість обідньої перерви, число змінюється протягом облікового періоду.

Види спеціальних режимів роботи:

· ненормований робочий день;

· гнучкий графік роботи;

· перервний або роздроблений робочий час;

· вахтовий метод.

Облік робочого часу означає фіксацію відпрацьованого часу і прихід на роботу у встановлений час. Облік часу може бути поденним і підсумковим.

Понаднормованими вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня, які виконуются за розпорядженням роботодавця у виняткових випадках, визначених законодавством.

Час відпочинку — це проміжок часу, протягом якого працівник згідно з законодавством і локальними нормативними актами вільний від виконання трудових обов’язків і в який він має право використовувати на свій розсуд.

Законодавством до часу відпочинку віднесено:

· перерви протягом робочого дня (зміни);

· перерви між робочими днями (зміненням);

· відпочинок між робочим тижнем;

· святкові і не робочі дні;

· щорічні відпустки.

Відпустка — це встановлена законом, колективним договором або трудовим контрактом певна кількість календарних днів безперервного відпочинку, які надаються працівникові роботодавцем у календарному році з оплатою або без оплати праці їх та із збереженням місця роботи (посади) за працівником на цей час.