Трансформація бібліотечної діяльності на базі впровадження електронних інформаційних ресурсів

Нові складні проблеми, що постають перед сучасним суспільством, обумовлюють зміни його соціальної структури, а також прискорення темпів розвитку, інтенсифікацію еволюційних процесів в умовах швидкоплинних змін навколишньої дійсності. Обидві ці тенденції реалізуються на базі науково-технічного прогресу, зростаючого значення високопродуктивного виробництва нової і ефективного використання існуючої суспільно значущої інформації.

У зв’язку з цим в інтересах розвитку інформатизації в переважній більшості країн світу протягом останніх десятиріч здійснюється перерозподіл ресурсів у сфері праці, реалізуються програми розширення доступу до актуальної інформації широких верств населення. При цьому насамперед мова йде про найбільш соціально активну його частину, що задіяна в реалізації завдань сьогодення. Поряд із цим особливо актуальним є створення належних умов молоді для оволодіння сучасними інформаційними технологіями.

Слід також підкреслити, що в сучасних умовах набуває дедалі більшого значення і вирішення проблеми загальносуспільної інформації, створення якісно нового ареалу інформаційних зв’язків та обміну інформацією усередині суспільства. Більшість постсоціалістичних країн, незважаючи на техніко-технологічну відсталість в інформаційній сфері, фактично лишаються лідерами стосовно кількості інформаційних працівників, зосереджених у бібліотечних установах, пов’язаних з інформаційним обслуговуванням різних категорій населення. Значним чином у цих країнах, до яких належить і Українська держава, збереглася також і структура бібліотечних установ, вибудована до початку 90-х років минулого століття, коли фонди постійно поповнювалися літературою, техзасобами, впроваджувалися методики залучення різних категорій населення до користування бібліотечними ресурсами, до активної участі в масових бібліотечних заходах, спрямованих на пропаганду книги.

Для ефективного забезпечення читачів необхідною літературою, виходячи з їхніх запитів, у системі цих установ до кінця 1980-х рр. організовувалися різноманітні форми бібліотечної кооперації. У наступні десятиліття, однак, їх ефективність, як і інформаційна значущість бібліотечних установ у постсоціалістичних країнах значною мірою знизилася. Це можна пояснити цілою низкою причин, обумовлених докорінною перебудовою суспільного життя, унаслідок якої відбулися серйозні зміни в запитах на інформаційні ресурси.

У нашій країні цей час припав на період розвитку електронних інформаційних технологій одночасно із серйозними економічними проблемами. Перше потребувало впровадження нових технологій бібліотечної роботи на базі комп’ютеризації. Друге виключало таку можливість, оскільки супроводжувалося різким зубожінням соціальної сфери, значним падінням соціальної затребуваності бібліотечних установ і, відповідно, різким зменшенням фінансування їх діяльності. Все це не дало можливості своєчасно комп’ютеризувати бібліотеки, зміцнити їх матеріальну базу відповідно до нових потреб користувачів. Це стало істотною причиною відставання бібліотечної галузі у справі задоволення інформаційних потреб сучасного суспільства.

Важливість інформатизації соціуму, однак, породжує надії на можливість відновлення значення наявної системи бібліотечних закладів як мережі сучасних інформаційних центрів. При цьому слід зауважити, що переважна більшість сучасних бібліотек сьогодні є центрами зберігання і використання інформації насамперед на традиційних носіях. Однак викликане об’єктивними причинами прискорення циркуляції інформації в сучасному суспільстві, пов’язане з цим виробництво зростаючих масивів нової інформації, необхідність оперативної обробки наявних інформаційних ресурсів зумовили переважне застосування електронної інформації і відповідних технологій, базованих на використанні насамперед комп’ютерної техніки. Бібліотеки, з усіма своїми накопиченими протягом століть масивами цінної, але слабо включеної через технологічне відставання в загальносуспільний обіг, інформації, в останні десятиліття поступово відходили на периферію інформаційної сфери суспільства.

Таким чином, зі зростанням запитів на інформацію в період переходу до інформаційного суспільства зростає потреба в удосконаленні бібліотечних установ. При цьому бібліотечні заклади відповідатимуть вимогам сьогодення, успішно виконуватимуть роль важливих елементів інфраструктури з управління інфоресурсами суспільства за таких умов:

1) коли їх техніко-технологічна база забезпечуватиме можливість керування електронними потоками інформації;

2) коли вони зможуть ефективно працювати в глобальному інформаційному просторі, відбираючи необхідну нашому суспільству інформацію;

3) коли стануть центрами надійного зберігання нової електронної і переведеної з інших носіїв у форму електронної інформації, структурованої і надійно керованої;

4) коли переведена в електронну форму інформація з фондів бібліотек упроваджуватиметься в активний обіг, створюючи єдині масиви з новою, утверджуючи напрацьовані поколіннями традиції інфотворення;

5) коли за рахунок планомірного комплектування фондів новою інформацією буде відновлено й зміцненню внутрішні міжгалузеві зв’язки, що сприятимуть удосконаленню всієї системи інформаційних баз суспільства;

6) коли бібліотечні установи зі свого боку активізують роботу з дистанційного обслуговування користувачів, відпрацьовуватимуть технології, що забезпечать підвищення ефективності використання інформації, у тому числі шляхами адаптації до потреб замовника, з урахуванням специфіки його сприймання, за аналогією з процесами спілкування;

7) коли бібліотечні установи розпочнуть процес входження на інформаційні ринки як повноправні суб’єкти, що може мати для них не лише фінансове значення;

8) коли бібліотечні установи як загальносуспільні інформаційні центри стануть також центрами передового досвіду, наукової думки, просвіти й освіти для категорій громадян, що долучаються до сучасних інформаційних технологій та вводять їх у свій спосіб життя.

Процес упровадження нових технологій тривалий час оминав абсолютну більшість бібліотек. Пізніше виявилося, що різке впровадження нових технологій для переважної більшості бібліотек є неможливим. Діючі бібліотечні установи втягуються в сучасні інформаційні обміни поступово. І етап гібридних бібліотек при цьому майже обов’язковий. До того ж особливості такої бібліотеки не обмежуються, як це вважає Я. Л. Шрайберг, переведенням частини фонду в електронну форму. Справа не лише в цьому. Як справедливо зазначає академік О. С. Онищенко, «сучасна бібліотека не повинна зациклюватись на одному виді інформації – друкованому, книжковому. Оскільки перетвориться в музей. Сьогодні всі бібліотеки мають справу з різними ресурсами – рукописними, друкованими на папері, на електронних носіях. У найближчій перспективі бібліотеки бачаться як досвідчений «посередник» між майже безмежним потоком інформації і користувачем. Особлива роль відводиться нині інформації про інформацію, і роль бібліотекаря в інформаційній революції невпинно зростає».

Таким чином, мова йде не лише про створення електронних версій матеріалів існуючих фондів у бібліотеці, а й про набуття нею інших властивостей, притаманних сучасному інформаційному центру. Бібліотеки активніше співпрацюють із замовниками, поступово набувають досвіду в застосуванні нових технологій. Вони освоюють методики дистанційного надання інформаційних послуг користувачам, розпочинають творення власного інформаційно-аналітичного продукту, синтезованого на базі використання наявних інформаційних масивів за принципом «інформація – на базі інформації», набувають функціональних ознак банків інформації системи рознесених, позабібліотечних інформаційних баз. При цьому перехідний до нових технологій, організаційних рішень період у житті бібліотек, що характеризується змішаною системою традиційних і нових підходів до обслуговування користувачів, дає підстави називати ці установи гібридними.

Реалізація головної функції бібліотек, інформаційної, із застосуванням електронних технологій, надає бібліотечним установам статусу рівноправного партнера інших суспільних інститутів у перебудові всього життя на нових, інформаційних засадах, зберігаючи й вдосконалюючи при цьому можливості традиційного обслуговування, роботи з книгою.

Електронні технології дають можливості для практичного безмежного розширення соціальних зв’язків користувачів. «Бібліотеки нині усвідомили себе навігаторами в необмеженому масиві інформації (навіть за відсутності інколи необхідної матеріально-технічної бази), і це вигідно вирізняє їх серед інших комунікативних структур. У бібліотечній свідомості ідея доступу до інформації починає переважати над ідеєю володіння нею», – зауважує стосовно цього процесу Т. Я. Кузнєцова. Вона ж додає важливе уточнення про те, що інформаційна функція сучасної бібліотеки набуває також «ресурсно-оцінюючого і ресурсно-орієнтуючого характеру».

Електронні технології впливають також і на розвиток інших функцій сучасної бібліотеки. У зв’язку з цим без перебільшення стратегічним завданням найближчого майбутнього є виготовлення електронних відповідників усього книжкового багатства, усієї інформації на інших носіях для введення в сучасний інформаційний обіг. Нові можливості електронної технології розкривають для реалізації освітньої, кумулятивної та інших функцій бібліотек.

Сьогодні розгляд функціональних характеристик бібліотечних установ супроводжується певними труднощами, оскільки при застосуванні електронних технологій лише в певних межах, у гібридному варіанті бібліотечної діяльності, дослідники (В. Копаєва, Т. Кулаковська, Л. Влащенко, Т. Гранчак) з різних позицій оцінюють і прояв традиційних технологій, і нових, на базі яких особливо бурхливо розвивається в наш час інформаційна діяльність. Очевидно, лише після утвердження електронних технологій для всіх видів користувачів як технологій звичних, робочих, після визначення практикою місця традиційних форм бібліотечного обслуговування в розвитку загального інформаційного процесу, зможуть остаточно встановитися погляди стосовно суспільного призначення оновлених бібліотечних установ. При цьому «оцифрування документальних фондів бібліотек не значить, що вони перестають існувати як фізичні одиниці, але створення електронних фондів дасть змогу вирішити численні проблеми, що стоять перед сучасними бібліотеками, такі як розміщення документів, забезпечення їх збереження, організація вільного доступу до них».

Концентрованою формою утвердження електронних технологій у бібліотечній сфері стали електронні бібліотеки, що є, як правило, структурною складовою великих бібліотечних установ. Незважаючи на те, що сьогодні вже напрацьований певний досвід у роботі цих бібліотек як за кордоном, так і в Україні, погляди на їх сутність у різних дослідників досить відмінні. Зокрема стверджується, що це структури, які дають можливість керувати ресурсами з допомогою комп’ютера, а працівникам – бути посередниками в електронній взаємодії; що це набір електронних ресурсів і супутніх технічних можливостей для створення, пошуку й використання інформації; що це база даних, яка вміщує цифрові інформаційні об’єкти в різних формах і надає безпосередній доступ користувачам; що це складові системи інформації, які допомагають задовольняти інформаційні потреби користувачів, надавати інформаційні послуги, організовувати інформацію у зручній для користувача формі, керувати місцезнаходження інформації і т. ін.

Аналізуючи викладені вище уявлення про призначення електронних бібліотек, слід зауважити, що і більшість теоретичних напрацювань, і узагальнення практичної роботи, як це можна побачити на прикладі досвіду електронної бібліотеки НБУВ, демонструють сьогодні прагнення організаторів електронних бібліотек створити якомога кращі умови роботи в бібліотеці або ж на дистанційному рівні в роботі з електронними бібліотечними фондами.

Опануванню бібліотеками наукового інформаційного ресурсу присвячено монографію Г. В. Шемаєвої (Шемаєва Г. В. Електронні ресурси бібліотек України в системі наукових комунікацій: монографія, 2008). Серед важливих висновків роботи слід зазначити тезу (це пише рецензент цієї монографії?) про те, що електронні інформаційні ресурси крім документної (ресурсної складової) мають ряд принципових відмінностей від традиційних друкованих бібліотечних ресурсів, а саме, за своєю природою містять комунікаційну властивість – можливість інтерактивної взаємодії користувача з електронною інформацією. Одночасне поєднання в електронному ресурсі форм фіксації, збереження, обробки інформації і знань, засобів подання та поширення інформації за допомогою сучасних інформаційних технологій і телекомунікацій свідчить про їх інтеграційний фактор у системі наукових комунікацій. Саме ці функціональні властивості відрізняють електронні бібліотеки від звичайних, що надає можливість реалізації динамічної взаємодії користувачів з електронним інформаційним ресурсом: безпосереднє отримання інформації, інтерактивна навігація, дистанційне спілкування.

О. С. Онищенко, підсумовуючи здобутки й перспективи Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, також акцентує увагу на переході бібліотек до когнітивного етапу діяльності, де зростає роль синтетичних, аналітичних, прогностичних баз знань. Майбутнє бібліотек він вбачає у полівидових автоматизованих масивах інформації, які являтимуть собою комплекс рукописних, друкованих електронних видань. Він прогнозує, що в найближчій перспективі бібліотеки мають виконувати роль посередників між потоком інформації та користувачами. В інформаційній революції, що відбувається в суспільстві, роль вторинної (переробленої) інформації (інформації про інформацію), а отже, і бібліотечної діяльності, невпинно зростає.

Над трансформацією інформаційної функції бібліотек розмірковує В. М. Горовий, який показує, що сьогодні управлінські, політичні, економічні структури, наукові центри дедалі частіше звертаються до інформаційних продуктів бібліотеки. Відчутнішою стає навігаційна функція працівників бібліотек, і не лише в бібліографічній сфері. Зростає вага не просто навігаційної, ресурсно-оцінюючої ролі бібліотеки, а й попит на аналітичну й інформаційно-аналітичну продукцію бібліотек. Важливим у запропонованому аналізі ситуації є констатація того факту, що інформаційні обміни, які відбуваються в позабібліотечному середовищі, стикаються з великою кількістю проблем, що негативно впливає на якість та ефективність використання інформації. Бібліотеки в цих соціально-комунікаційних процесах мають безперечну перевагу поряд з іншими інформаційними структурами, це передовсім велика ресурсна інформаційна база, бібліотечні технології ефективного опрацювання та представлення знань, інформаційні спеціалісти з досвідом обробки великих масивів різнорідної інформації та вмінням працювати на задоволення інформаційних потреб різних представників користувацької аудиторії. В. М. Горовий також, поряд з іншими дослідниками, привертає увагу до прискореного та дедалі менш контрольованого суспільними інститутами виробництва інформації, наростання кризи управління інформаційними процесами, проблеми організації ефективної циркуляції інформації у сучасному суспільстві.

На перший погляд, можливість доступу до інформації істотно знижує роль посередників у системі документальних комунікацій. Однак за умов насичення інформаційного простору дедалі новими й новими самостійними інформаційними об’єктами він починає являти собою безліч погано пов’язаних між собою фрагментів. У цій ситуації пошук інформації (фактів та змісту) або окремого документа стає дедалі важчим. Сучасний інформаційний простір характеризується неконтрольованими і перенасиченими інформаційними потоками, у тому числі сумнівної та навіть деструктивної власності.

А. Свобода розмірковувала над тим, що із появою електронних книг та глобальних інформаційних комунікаційних каналів (Інтернет) з’явилась ілюзія того, що електронний документ може безпосередньо зв’язати автора й читача, що усуне посередників (таких як видавництва та бібліотеки). Однак така безпосередня комунікація автор – читач, на мою думку, призводить до виникнення двох основних комунікаційних криз (А. В. Соколов розглядає лише першу): 1) суперечності між постійно зростаючим обсягом інформаційних фондів та можливістю індивідуальної пам’яті усвідомити цю інформацію; 2) суперечності між легкодоступністю та швидкістю інформування й відсутністю редакційної та експертної оцінки інформації призводить до її хибності, неякісності та недостовірності (це Ваша думка чи взята з якоїсь публікації?). Тут слід зазначити, що важливу роль у подоланні цих кризових явищ мають відіграти суспільні документальні інституції (такі як бібліотеки), що виробляють вторинно-документальну продукцію (бібліографічні матеріали та бази даних) з метою надання довідкових та навігаційних послуг споживачам інформації, пропускаючи їх через експертний фільтр.

Як подолати суперечності між вільним доступом та якістю інформаційних ресурсів, обговорюють у своїх працях Ю. Ткаченко, Т. Гранчак, В. Медведєва. Вони спільні у висновках, що це можливо лише за наявності розвиненої інтегрованої системи соціальних інститутів, що забезпечать виробництво інформаційних ресурсів, вільний доступ до них, ефективність пошуку та оцінку релевантності його результатів. Як відповідь на ці проблеми виникло поняття інформаційного простору, яке насамперед передбачає наявність певної інформаційної інфраструктури. Отже, інформаційний простір – це не тільки технологічна база, представлена комп’ютерно-комунікаційним обладнанням, каналами зв’язку, засобами доступу до даних і самими даними, а, насамперед, система відносин між виробниками, розповсюджувачами, зберігачами та споживачами інформації, тобто між усіма учасниками нинішньої системи інформаційних комунікацій. У зв’язку з цим специфічною рисою інформаційного суспільства визнається зростання ролі консультантів, експертів, а інтелектуальні інститути (такі як бібліотеки) перетворюються на провідні соціальні інститути.

Поняття «інформаційного простору» щодо бібліотеки застосовується у двох основних значеннях:

1) інформаційний простір бібліотеки, з цим поняттям пов’язана французька концепція «медіатеки» – сучасної бібліотеки, яка відповідає світовим стандартам обслуговування на основі фонду, що містять різноманітні види документів (від друкованих до електронних та мультимедійних), а також забезпечує доступ до інформаційних мереж. Саме так розглядає поняття інформаційного простору сучасної бібліотеки О. Воскобойнікова-Гузєва;

2) бібліотека – елемент глобального інформаційного простору, який є сукупністю інформаційних ресурсів, інформаційних процесів, організаційних структур, технічних інструментів і засобів інформаційної взаємодії користувачів. Бібліотека розглядається як посередник між інформацією та споживачем. Це розуміння функції бібліотеки як організатора «зустрічі» документа і споживача збігається з поглядами М. Я. Двояркіної, яка переосмислює нові реальності бібліотечного обслуговування, та структурно-функціональним підходом Ю. М. Столярова, у якому бібліотека розглядається в «четвероєднанні» документа, абонемента, бібліотекаря і матеріально-технічної бази.

Ю. А. Шрейдер вперше запропонував концепцію інформаційного середовища і розглянув це поняття в контексті соціальної комунікації, а саме: інформаційне середовище не тільки є провідником інформації, а й активно впливає на її учасників, надає можливість отримання необхідних для них знань, а вміння отримувати інформацію та перетворювати її набуває в процесі навчання.

М. Хромець у своїх роботах розглядав проблеми зв’язку між суспільними процесами обігу інформації у сучасному суспільстві і розвитком електронних технологій. Він стверджував, що сучасний період розвитку культури людства й цивілізації характеризується активними процесами формування інформаційного суспільства. Аналізу та вивченню соціальних проблем формування інформаційного суспільства, підвищення ролі інформації та знань і набуття ними нової якості, визначенню характеристик сучасного цивілізованого розвитку було присвячено роботи відомих учених: Д. Белла, Е. Тоффлера, І. Масуди, М. Кастельса, Д. Лайона, Дж. Мартіна, Ф. Фукуями, Ф. Хайека та ін. Згідно з їхніми концепціями, інформаційне суспільство характеризується як певна модель розвитку соціальних зв’язків і відносин, формування якої відбувається за рахунок досягнень інформаційної революції, швидкого розвитку обчислювальної техніки та інформаційно-комунікаційних технологій.

Важливою соціокультурною особливістю інформаційного суспільства є зближення відособлених, а іноді й ізольованих один від одного соціокультурних світів. Характерним є те, що зміни в соціокультурному просторі інформаційного суспільства відбуваються досить швидко – в часових межах одного покоління. Цим зумовлюється значний соціальний, психологічний та культурний вплив на особистість. Реалії інформаційного суспільства вимагають від людини мобільності, здатності і готовності до швидкої адаптації при зміні діяльності, перенавчанні та оволодінні новою інформацією та знаннями.

В умовах інформаційного суспільства, де однією з основних характеристик соціокультурних процесів є особливе ставлення до інформації та знань, цінується вміння їх створювати, зберігати і передавати, а також забезпечувати доступ до них, провідна роль, безумовно, належить сучасним бібліотекам та інформаційним центрам.

Зростання ролі бібліотеки в сучасному інформаційному суспільстві прогнозує В. Немошкаленко: «глобальна інформатизація висунула бібліотеки в ряд найважливіших, з погляду задоволення соціальних потреб суспільства, інститутів формування та поширення інформаційних ресурсів», «у майбутньому бібліотеки мають активізувати розвиток інформаційних функцій, стати універсальними інформаційними центрами», забезпечувати «вільний і необмежений доступ до інформації всім членам суспільства».

Т. Коробкіна розглядає одну з інноваційних моделей сучасної практики російських бібліотек – бібліотека як інформаційний інтелект-центр. Модель являє собою бібліотеку нового типу, що поєднує традиційні бібліотечні форми роботи із широким наданням електронних інформаційних послуг. Мета діяльності такої бібліотеки – створення інформаційного, культурного та освітнього середовища для інтелектуального розвитку населення, особливо молоді, через забезпечення вільного доступу до інформації та завдяки інтеграції інформаційних ресурсів бібліотек.

Л. Я. Філіпова, аналізуючи сучасну бібліографічну роботу, підкреслила, що навіть за умов повноцінної формалізації та автоматизації бібліотечних процесів неможливо відмовитися від індивідуальної творчої роботи бібліографа-професіонала. Однак завдяки розвинутій інформаційній технології роль бібліографа реалізується вже в іншій якості – адміністратора бібліографічної системи, експерта з бібліографічних знань, інженера зі знань (або когнітолога). У своїх роботах вона підкреслює роль електронних інформаційно-бібліографічних ресурсів, які мають забезпечувати процеси повноцінного розвитку науки й освіти в Україні. Інформаційний обмін в умовах інтернет-середовища трансформувався в інформаційно-електронний обмін, у цьому аспекті важливим для України є формування національних бібліографічних веб-ресурсів, створення на їх основі інтегрованої системи національної бібліографії, впровадження в практику українських бібліотек віртуальних довідково-бібліографічних служб. З точки зору повноцінного представлення національних бібліографічних ресурсів важливою є розробка на основі міжнародних стандартів українського формату бібліографічних записів та формування українського лінгвістичного забезпечення бібліографічних пошукових систем.

Вплив технологічних трансформацій у сфері інформаційних технологій на характер і роль бібліотечної діяльності в суспільстві обговорюють такі фахівці, як Я. Шрайберг, Д. Соловяненко, Дж. Со, Х. Тодд, К. Холмберг та ін., К. Лобузіна, Т. Ярошенко. Узагальненим підсумком їх досліджень є розуміння того, що виникнення нових концепцій та відповідних моделей діяльності бібліотеки майбутнього обумовлено в першу чергу перетвореннями, що відбулися з технологічними платформами інформаційної технології. Так, технологія Web 1.0 спонукала розвиток бібліотечних сайтів та онлайнових каталогів, Web 2.0 породив концепцію Бібліотеки 2.0, заснованої та інтерактивних бібліотечних послугах та залученні користувачів до створення й модифікації бібліотечного інформаційного простору, сьогодні Web 3.0 пропонує технологічні моделі реалізації високоінтелектуальних сервісів, призначених для ефективного представлення знань та реалізації концепції семантичної бібліотеки (Бібліотека 3.0).

Інструменти пошуку та представлення знань будуть ставати дедалі складнішими. Від бібліотекарів та їх вміння застосовувати семантичні бібліотечні інструменти буде залежати ефективний доступ до знань. Незважаючи на автоматизацію бібліотечних процесів, користувачі бібліотеки очікують дістати надійну підтримку від бібліотекаря. Для того, щоб не відставати від темпів змін, у бібліотеках має бути організоване постійне практичне навчання, курси, семінари та практикум. Безперервний професійний розвиток стане частиною повсякденного життя бібліотечних професіоналів. На мою думку, усі ці ускладнення інформаційної діяльності бібліотеки можуть бути вирішені лише за умов ефективного обміну знаннями у бібліотечному колективі, накопиченні інтелектуального капіталу бібліотек, надання доступу бібліотечним фахівцям до створення сховищ професійних знань.

Закон «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки» передбачає вирішення таких завдань бібліотеками: створення необхідної технічної і технологічної інфраструктури, електронних інформаційних ресурсів з визначенням вимоги щодо обов’язкового зберігання в єдиному електронному форматі результатів наукової діяльності та забезпечення вільного доступу до результатів наукових досліджень, створених за рахунок коштів Державного бюджету України.

У 2009 р. в Україні було схвалено Державну цільову програму створення єдиної інформаційної системи «Бібліотека ХХІ», виконання якої має на меті створення: єдиного національного депозитарію електронних бібліотечних ресурсів; єдиної інформаційної інфраструктури, яка б охоплювала бібліотеки й забезпечувала належний рівень роботи працівників зазначених установ з використанням сучасних інформаційних технологій; базових центрів переведення в електронну форму документів, які зберігаються у бібліотечних фондах; єдиного веб-порталу «Бібліотека-ХХІ». Найбільш перспективним та оптимальним у програмі визначається напрям створення розподіленої системи зберігання бібліотечних інформаційних ресурсів з єдиними правилами каталогізації та довідково-пошуковим апаратом.

Узагальнений результат огляду бібліотекознавчих досліджень вказує на значну увагу дослідників до інтегрованості бібліотек в інформаційні процеси. Бібліотеки мають еволюціонувати разом з розвитком суспільного інформаційного середовища. Нинішній етап цієї еволюції характеризується зростанням ролі когнітивних та семантичних технологій. Бібліотеки вимушені пристосовуватися до змінюваних умов і надавати послуги користувачам у тих формах, які від них очікують. Створення нової моделі діяльності бібліотек передбачає їх активну участь у суспільних інформаційних процесах. Перехід бібліотек на новий рівень інформаційних послуг, які вони надають, потребує освоєння нових технологій, у першу чергу, пов’язаних з опрацюванням, представленням, наданням доступу та виявленням нових знань. Новітні бібліотечні процеси потребують також нового фахового рівня від бібліотечних професіоналів.