Закони організації виробничих процесів

Як наука і практика логістика має своєю метою підвищення організованості виробничих систем, і тому вона тісно взаємодіє з організацією виробництва як наукою про проектування, створення і розвиток виробничих систем. Закони і закономірності організації виробництва є базою для рішення логістичних проблем.

Сьогодні у теорії організації виробництва можна виділити дві групи закономірностей: закономірності організації виробничих систем і закономірності організації виробничих процесів.

Більшим досягненням у сучасній теорії організації виробництва можна вважати виявлення і опис того, як проявляються закони організації високоефективних, ритмічних виробничих процесів. Мова йде про:

- закон впорядкованості руху предметів праці у виробництві;

- закон календарної синхронізації тривалості технологічних операцій;

- закон емерджентності основних і допоміжних виробничих процесів;

- закон резервування ресурсів у виробництві;

- закон ритму виробничого циклу виконання замовлення.

Використання вищезгаданих законів організації виробничих процесів дозволяє спланувати і підтримувати ритмічну роботу виробничих підрозділів підприємства, тобто роботу у формі раціональної організації виробничих процесів, при якій процеси виготовлення окремих видів продукції і виконання окремих замовлень програми сполучаються по заздалегідь певному плану. Це сполучення і забезпечує ритмічну роботу як безперервне поновлення всього виробничого процесу одночасно (паралельно) у всіх виробничих підрозділах і на кожному робочому місці в строгій відповідності із плановою пропорційністю, технологічною прямоточністю і економічно обґрунтованою надійністю випуску виробів у встановлений термін і належної якості.

Організація і підтримка ритмічної роботи кожного підприємства забезпечує йому конкурентні переваги: лідерство по мінімуму витрат, гарантований час доставки замовлень, індивідуалізацію виробів за вимогами замовників, гнучке регулювання обсягів виробництва, розширення сервісних послуг і ряд інших переваг.

Більш детально розглянемо деякі з зазначених законів.

Закон впорядкованості руху предметів праці у виробництві.

Традиційна відсутність стандартизації й типізації індивідуальних технологічних маршрутів виготовлення різних найменувань предметів праці (деталей) викликає неупорядкований, майже хаотичний їх рух у виробництві.

При хаотичному русі предметів праці час завершення тієї або іншої операції або виготовлення виробу в цілому може визначатися тільки в порядку прогнозу по тій чи іншій імовірнісній моделі.

Ця особливість організації виробничого процесу в просторі і у часі дозволяє сформулювати закон упорядкованості руху предметів праці у виробництві: без попередньої організації руху предметів праці за типовими міжцеховими і внутрішньоцеховими технологічними маршрутами взагалі неможливе планування ходу виробництва.

Справді, якщо відомі напрямок руху й середня його швидкість, то, мабуть, можна встановити граничні строки досягнення заданого пункту на трасі руху. Це дуже важливо при плануванні ходу виробництва по окремих замовленнях.

Традиційно вважається, що обробка партії деталей на технологічній операції є рухом цієї партії, а час її міжопераційоного пролежання при очікуванні звільнення наступного робочого місця або простій робочого місця при очікуванні завершення обробки цієї партії деталей на попередній операції — це час перерв у ході виробничого процесу.Тривалість перерв має середньовірогіднісний характер, тому надійне планування строків ходу виробництва можливо лише при використанні гранично імовірнісних строків виконання робіт.

Впорядкований рух деталей у виробництві може досягатися двома способами:

1) стандартизацією і типізацією міжцехових і внутрішньоцехових технологічних маршрутів;

2) проектуванням типової схеми руху предметів праці у виробництві (ТСР ПП).

Стандартизація і типізація техмаршрутів не дозволяє врахувати всі можливості у формуванні односпрямованих матеріальних потоків, тоді як проектування і використання ТСР ПП на основі конструкторсько-технологічного класифікатора предметів праці на всю виробничу програму забезпечує використання всіх потенційних можливостей організації односпрямованих матеріальних потоків.

ТСР ПП робить можливим більш ніж десятикратне скорочення кількості різних міжцехових технологічних маршрутів.

Використання ТСР ПП також веде до різкого скорочення кількості внутрішньовиробничих зв'язків між ділянками, багаторазово зменшує складність і трудомісткість планування і керування виробництвом, і окрім того, створює необхідну організаційну основу узгодження строків виконання робіт з повним завантаженням планових робочих місць і виробничих підрозділів при мінімально необхідному і комплектному незавершеному виробництві.

Підвищенню впорядкованості руху предметів праці у виробництві сприяє раціональна черговість запуску деталей у виробництво. Упорядкування запуску деталей у виробництво за різними критеріями може забезпечувати або скорочення тривалості сукупного циклу виготовлення розглянутих деталей, або зменшення внутрізмінних простоїв робочих місць, або підвищення стійкості здійснення виробничого процесу по плану-графіку. Використання цих можливостей також сприяє підвищенню ефективності виробництва.

Закон безперервності ходу виробничого процесу.

Виробничий процес протікає в часі і просторі. Час протікання виробничого процесу характеризується тривалістю виробничого циклу, часом простою робочих місць і часом пролежання предметів праці у виробництві. Всі три характеристики, особливо дві останні, сильно залежать від значення максимальної тривалості однієї з операцій, від середньої тривалості всіх операцій і від ступеня асинхронності тривалості операцій.

Просторове протікання виробничого процесу характеризується:

а) виробничою структурою;

б) структурою розташовуваних ресурсів;

в) послідовністю і структурою трудових витрат, необхідних для виготовлення продукции, що випускається, при виконанні виробничої програми підприємства.

Зміна організації руху предметів праці в часі постійно призводить до одних і тих же результатів: змінюється тривалість виробничого циклу, змінюється сумарний час простою робочих місць і змінюється сумарний час міжопераційного пролежання предметів праці. Фактична тривалість виробничого циклу в порівнянні з розрахунковою є підсумковою оцінкою, що характеризує рівень вірогідності і якості календарно-планових розрахунків ходу виробництва.

Мінімізація втрат виробництва від сумарного часу простоїв робочих місць і від сумарного часу міжопераційного пролежання предметів праці характеризує рівень організованості і ефективності ходу виробництва.

Будь-які зміни організації руху предметів праці у просторі, відповідно до закону впорядкованості руху, не повинні порушувати односпрямованості матеріальних потоків. У противному випадку будуть зменьшені вірогідність календарно-планових розрахунків і надійність своєчасного виконання зобов'язань із постачання продукції.

Міжопераційне пролежання предметів праці і простої робочих місць у процесі виготовлення продукції служать своєрідними календарними компенсаторами, що вирівнюють календарні терміни суміжних технологічних операцій на виробничих ділянках.

Ефективність процесу виготовлення залежить від того, який з календарних компенсаторів використається в більшому або меншому обсязі.

У процесі виробництва час міжопераційного пролежування предметів праці і час простоїв робочих місць протиставляються один одному як різні календарні компенсатори, що виключають із виробничого процесу різні елементи виробництва: або робітника і засоби праці, або предмети праці.

В умовах непотокового виробництва перевага повинна надаватися безперервному завантаженню робочих місць. Це підтверджується і при більш глибокому аналізі втрат виробництва від години простою робочого місця і години пролежання партії предметів праці. В умовах же потокового виробництва, навпаки, більш доцільними є простої робочих місць, тому що затримка руху одного предмета праці на годину рівноцінна зупинці кожного робочого місця потокової лінії на одну годину.

Співставлення втрат виробництва від години простою робочого місця і від години пролежування партії предметів праці дозволяє сформулювати певні правила вибору раціональних (ефективних) методів календарної організації виробничого процесу:

а) у всіх типах виробництва година простою робочого місця і година пролежання партії предмета праці протиставляються одна одній не тільки як різні компенсатори, що вирівнюють тривалості операцій, але і як різні по величині втрати виробництва;

б) у непоточному виробництві виробничий процес повинен організовуватися за принципом безперервного завантаження робочих місць на противагу принципу безперервного руху предметів праці в потоковому виробництві;

в) вибір принципу організації виробничого процесу (безперервне завантаження робітників або безперервний рух предметів праці) у конкретних умовах визначається співвідношенням втрат виробництва від простою робочих місць і від пролежування предметів праці.

Закон ритму виробничого циклу виготовлення продукції.

Закон ритму виробничого циклу виготовлення продукції проявляється щоразу, коли в процесі виготовлення окремого виробу або його частин формується або фіксується щодо їхніх виробничих циклів (часу їхнього виробництва) нерівномірність споживання ресурсів робочого часу робітників і устаткування.

Закон ритму виробничого циклу виготовлення виробу — це об'єктивно існуюча сукупність істотних причинно-наслідкових зв'язків між параметрами виробничої програми підприємства (тобто складом, строками, пріоритетами, пропорціями об'єктів виробництва і їхньої структурної трудомісткості), з одного боку, і структурою елементів виробництва (наприклад, структурою ресурсів робочого часу різних робочих місць основного виробництва), що застосовуються у виробництві, — з іншого.

Закон ритму виробничого циклу виготовлення виробу — це істотні зв'язки, які:

а) проявляються при узгодженні і гармонізації кількісних організаційно-технологічних пропорцій елементів процесу, що сполучають, виробництва (предметів праці, робітників і робочих місць) у просторі і у часі;

б) залежать від параметрів виробничих програми і від особливостей організації виробництва на підприємстві і на кожній ділянці виробництва.

Загальновідомо, що узгодження робіт тільки по строках — недостатня гарантія своєчасного виконання замовлення. Роботи повинні бути взаємозалежні як по строках, так і по обсягах і структурі ресурсів, що використовуються, у часі й просторі.