Цілі і шляхи підвищення організованості матеріальних потоків у виробництві

В умовах ринкової економіки існування підприємств, завоювання ними конкурентних переваг можливе лише за умови їх обов'язкової безперервної організаційно-технічної перебудови з метою наближення реально існуючого виробництва до його оптимального проекту, що відповідає досягнутим рівням знань, техніки, технології, організації і управління виробництвом.

Ця організаційно-технічна перебудова представляє собою безперервний процес гнучкої адаптації підприємства до безупинно мінливих умов ринку, до нестабільних податків і методів державного регулювання. Для досягнення стійкої конкурентоспроможності на ринку процес перебудови організації повинен йти як процес зближення існуючої моделі організації з її оптимальним проектом.

Розробку оптимального проекту підприємства як високоорганізованої й гнучкої виробничої системи (ВС) можна представити як типовий процес, що починається з визначення головної специфічної цілі функціонування системи і припускає її типову декомпозицію у вигляді «дерева цілей».

Варто виділити триєдині частини ВС: функціональну, елементну і організаційну.

Функціональний аспект організації системи — це структура взаємозалежних функцій, що встановлюється відповідно до мети і підцілей функціонування системи. Розкриття змісту взаємозалежної сукупності функцій з однаковою цільовою спрямованістю визначає склад найпростіших функціональних завдань і послідовність їх вирішення. У підсумку формуються логіка дії кожної функціональної підсистеми і логіка функціонування системи в цілому.

Розглянемо приклад (рис. 7.4).

На нашому прикладі (рис. 7.4) для підсистеми організації і управління основним виробництвом головною метою функціонування є забезпечення своєчасної і комплектної поставки продукції відповідно до господарських договорів при мінімізації витрат на досягнення цієї мети.

Головна ціль
Забезпечення своєчасного і комплектного постачання продукції у відповідності із господарчими договорами
Цілі другого рівня
Мінімізація витрат на виробництво. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ:
неперервності завантаження працівників та робочих місць		неперервності руху предметів праці у виробництві
Цілі третього рівня
Підвищення організованості (ефективності) процесів виробництва – реалізація основних принципів організації виробництва (базових та протилежних базовим):
Спеціалізація		Диверсифікація
Стандартизація		Універсалізація
Прямоточність		Невизначеність
Неперервність		Преривність
Паралельність		Послідовність
Пропорційність		Резервування
Надійність		Гнучкість
Ритмічність		Артимічність
Автоматичність		Самоорганізація
Цілі четвертого рівня
Забезпечення працездатності виробничої системи у заданому діапазоні якісних і кількісних показників Забезпечення повного циклу управління або всіх основних функцій циклу управління у їх взаємозв’язку
↓Прогнозування		↓Аналіз	←	↑
↓Нормування		↓Координація	←	↑
↓Планування		↓Регулювання	←	↑
↓Організація		↓Стимулювання	←	↑
↓ Облік				↑
↓Контроль				↑

Рисунок 7.4 - Концептуальна схема типового проектування логістичної системи

В умовах непотокового виробництва мінімізація витрат на виробництво (ціль другого рівня) може бути забезпечена за рахунок організації безперервного завантаження виробничих ділянок і планових робочих місць при максимально можливій безперервності руху предметів праці у виробництві.

Третій рівень цілей повинен бути спрямований на підвищення організованості (ефективності) процесів виробництва, тобто на реалізацію основних і протилежних принципів організації виробництва, на основі яких здійснюється раціоналізація побудови і організації гнучкого (адаптивного) функціонування і розвитку ВС.

Наприклад, цільова організація виробничих процесів припускає будь-яке зменшення невпорядкованості, різноманітності і невизначеності в русі предметів праці як у просторі, так і в часі.

Так, односпрямований рух предметів праці у виробництві забезпечує:

а) багаторазове зменшення складності ВС і трудомісткості управління виробництвом завдяки скороченню в десятки разів кількості різних міжцехових і внутрішньоцехових технологічних маршрутів і виробничих зв'язків між ділянками;

б) створення бази для узгодження строків виконання робіт з безперервним завантаженням планових робочих місць і виробничих ділянок;

в) підвищення технологічної однорідності робіт на кожному робочому місці і т. д.

Функціональний склад завдань, що підлягають реалізації в процесі діяльності підприємства, і спроектована виробнича структура підприємства разом визначають організаційну структуру управління підприємством, або його суб'єктну структуру.

У свою чергу, об'єктна і суб'єктна структури підприємства утворюють елементну структуру підприємства.

Гнучкість адаптації підприємства до змін зовнішніх і внутрішніх умов роботи забезпечується за рахунок багатьох факторів, основними з яких є: гнучкість техніки і технології, рівень професіоналізму кадрів, гнучкість організації і управління виробництвом.

Розрізняють тактичну і стратегічну гнучкість. Перша визначає час, необхідний підприємству для освоєння виробництва нового виробу або для реконструкції (створення) окремого виробництва, пов'язаного з нововведеннями в техніку, технологію, або те й інше разом. Друга визначає значущість можливих капіталовкладень, ефекти, обсяг і час реконструкції підприємства.

Реалізація основних принципів організації виробництва призводить лише до підвищення організованості (ефективності) функціонування підприємства при відносно стабільних впливах навколишнього середовища; тоді як реалізація основних і протилежних принципів організації виробництва підвищує ще й внутрішню гнучкість виробництва, тобто спроможність оперативно, з мінімальними витратами, адаптуватися до змін виробничої програми, умов на ринку товарів і послуг, норм державного регулювання.

У підсумку формується динамічна організаційна структура підприємства. Це як би структура деякої взаємозалежної сукупності методів організації і управління процесами виробництва в просторі і у часі, що відповідає досягнутому рівню знань і забезпечує динамічну взаємодію між компонентами системи відповідно до їхнього функціонального призначення.

Наявність організаційної структури, що поєднує елементи підприємства і їх функцій у єдине цілісне утворення, а також визначає правила і спрямованість динамічної взаємодії елементів, — необхідна умова існування системи.

Четвертий рівень цілей — забезпечення функціонування системи, збереження гнучкості й адаптивності системи в заданих параметрах. Тут остаточно уточнюється функціональний склад завдань, що вирішуються у системі.

Сьогодні в промислових організаціях склалась негативна практика, коли згорнуті або реалізуються лише частково такі основні функції управління, як прогнозування, нормування і планування. Особливо викликають побоювання погана організація нормування і брак фахівців з організації і нормування праці.

Необхідно пам'ятати, що якщо не реалізується в повному обсязі хоча би одна з основних функцій управління, то система організації і управління матеріальними потоками у виробництві починає деградувати. Це відбувається навіть у тому випадку, коли цілі більш високих рівнів досягнуті й можна було б пожинати плоди підвищення ефективності виробництва.