Слово в його системних зв’язках

Система – це сукупність взаємозв’язаних елементів. Тобто система має свої певні озанки:

· сукупність елементів;

· призначення кожного елемента;

· взаємозв’язок елементів, коли зміна одного веде до зміни іншого;

· передбачає організацію, структуру.

Кожен елемент в системі існує постільки, поскільки протиставляється іншому елементу. Саме тому виявити себе у системі слово може тільки на фоні іншого слова, протиставляючись. Це стосується всіх рівнів мови – від фонологічного до синтаксичного, що протиставляється і зіставляється у певних опозиціях. От наприклад, фонологічна опозиція – це протиставлення фонем за різними ознаками; морфологічна опозиція – це протиставлення морфем за різними ознаками; лексико–семантична – це протиставлення семантики лексем за певними ознаками і т.д.

Системний характер існування лексики в тому, що:

· вона осмислюється у опозиції до інших лексико-семантичних варіантів (ЛСВ) багатозначного слова («Батько – 1»; «Батько – 2» – відбувається опозиція у значеннях слів, оскільки 1-ий варіант називає рідну людину, «тата», а 2-ий – наприклад, відкривача певної теорії);

· виявляється у системі протиставлень з ЛСВ інших слів («батько»; «мати» - родинні зв’язки);

· простежується в характері сполучуваних лексем («Вода–1» - безбарвна рідина, відповідно утворюються лексеми – «чиста», «прозора»…; «Вода–2» - поверхня, утворюються – «відбиватись», «відображатись», «дивитись», «плисти»).

Таким чином можна вивести певну формулу системи на рівні слова:

Слово =ЛСВ-1 +ЛСВ-2+ …

Слово = Лексема/семема-1 +лексема/семема-2 +…

Примітка* В основі опозиції лежать спільні та відмінні ознаки.

3. Порівняльна характеристика лексики слов'янських мов. Словниковий склад слов’янських мов є продуктом ряду епох, тому в ньому помічаються лексичні елементи, що виникли в різні часи й періоди розвитку мов. Частина слів, що беруть свій початок ще з дописемної доби, була успадкована всіма слов'янськими мовами із спільнослов'янського лексичного фонду. Деякі слова є надбанням лише мов східних слов'ян і не простежуються в мовах західнослов'янських та південнослов'янських (вони з'явилися в період відокремленого життя східних слов'ян, які утворили східнослов'янську народність). Тому в словниковому складі української і російської мов можна виділити спільнослов'янську і спільносхіднослов'янську лексику.

Наприклад, більшість слів української та російської мов є власне українськими або власне російськими, вони виникли в період формування і розвитку української та російської народностей, а потім — націй. Поряд із цими є слова, запозичені з інших мов: старослов'янської, грецької і латинської, живих індоєвропейських і неіндоєвропейських мов. У процесі історичного розвитку словниковий склад української та російської мов поповнюється за рахунок лексичних інтернаціоналізмів. Не можна не зазначити й того, що внаслідок тісних зв'язків українського і російського народів українська мова протягом свого історичного розвитку засвоїла ряд лексичних елементів з російської мови, а остання, в свою чергу, збагатилась українською лексикою.Порівняльний огляд лексики української і російської мов щодо походження подано за таким планом: а) спільнослов'янська лексика в українській і російській мовах; б) спільна східнослов'янська лексика в цих мовах; в) власне українська і власне російська лексика; г) старослов'янізми в українській і російській мовах; д) лексичні запозичення в обох мовах; е) інтернаціоналізми.

Найдавнішим і дуже важливим лексичним пластом у словниковому складі української й російської мов е спільнослов'янська лексика, яка була успадкована східними слов'янами, як і південними та західними, із спільнослов'янської мови-основи. Слова, що належать до спільнослов'янської лексики, становлять ядро словникового складу української і російської мов, найважливішу його частину; вони характеризуються простою словотворчою структурою, стійкістю, стилістичною нейтральністю, найбільшою вживаністю у повсякденному спілкуванні. Всі вони відносяться до важливих галузей життя і є назвами, як правило, конкретних предметів, їхніх ознак і дій. З граматичного боку слова спільнослов'янської лексики належать до іменників, прикметників, дієслів, займенників, числівників, прислівників, прийменників і сполучників. Найбільше їх (як у кількісному, так і в семантичному відношенні) належить до іменників. Це назви знарядь і предметів праці, явищ природи, відрізків часу, рослинного світу, домашніх і диких тварин, риб, комах, органів тіла, людей за їх родинними зв'язками, абстрактних понять. Наводимо приклади спільнослов'янських слів, наявних у всіх або майже в усіх слов'янських мовах, утому числі в українській і російській.

Значну групу складають спільнослов'янські дієслова на позначення життєво необхідних дій і станів, трудових процесів, наприклад: бити, брати, жити, звати, варити, кувати, чесати, молотити, писати, сидіти, водити, стояти, ткати, бігати, боліти, возити, воювати, в'язати, давити, повзти, учити, читати, різати, гнати, пекти, шити, пасти тощо.

Серед спільнослов'янських слів, що входять до словникового складу всіх сучасних слов'янських мов, знаходимо також прикметники, що позначають духовні, фізичні якості людей, кольори, властивості речей тощо.

До слів спільнослов'янського походження належать також деякі числівники (один, два, три, чотири, п'ять, шість, сім, вісім, дев'ять, десять, двадцять, сто, двісті, триста, тисяча у а ін.), багато займенників (я, ти, він, ми, ви, мій, твій, свій, наш, ваш, хто, що, сам, весь та ін.), окремі прислівники (там, тоді, де, гірко, просто, густо, сухо, вчора та ін.), більшість прийменників і сполучників (без, в, до, за, к, пр.и, з, у, а та ін.).

Говорячи про слова спільнослов'янського походження, слід пам'ятати, що деякі з них у різних слов'янських мовах набули іншого значення. Якщо, наприклад, у російській мові слово неделя має значення «сім днів», то в інших слов'янських мовах, у тому числі й українській та білоруській, ним позначається вільний від праці день тижня; неоднакове.