Тенденції розвитку дошкільного виховання за рубежем

Традиційно завдання виховання дошкільнят повністю покладалось на сім’ю. Уперше про те, що діти дошкільного віку сприймають педагогічний вплив, заговорив Ян Амос Коменський у XVII столітті. У своїй праці «Материнська школа» він розробив основні принципи дошкільної педагогіки, які впродовж наступних століть удосконалювались не одним поколінням як слов’янських, так і західних педагогів. Але, незважаючи на теоретичні досягнення, до ХХ століття система дошкільних закладів не набула масового характеру в жодній країні світу.

Кардинально ситуація змінилась завдяки появі на міжнародній арені країн соціалістичного блоку. У СРСР та країнах Східної Європи відносно до цієї освітньої ланки проводилась цілеспрямована політика уряду. Треба зазначити, що результати тієї діяльності були вражаючими: охоплення дітей у віці від 3 до 6 років дошкільними закладами досягло від 40 до 70%. Що стосується країн Заходу, то в більшості з них на той час мережа дошкільних закладів була розвинута слабко і в цілому належала приватному сектору. Бурхливий розвиток дошкільної ланки в системі безперервної освіти припав на період 70-х - 90-х років ХХ століття. Сьогодні, на початку ХХІ століття, у багатьох країнах світу розвиток системи дошкільних закладів розглядається як одне з пріоритетних завдань держави. Серед причин, що лежать в основі всіх цих змін, можна назвати такі:

- активний жіночий рух за рівні права з чоловіками;

- широке залучення жінок до трудової діяльності поза домом;

- помітне зростання кількості розлучень (у великих містах розпадається кожна третя сім’я) та бездоглядності все більшої кількості дітей дошкільного віку;

- проведення наукових досліджень, згідно з якими ранні дитячі роки є найбільш сенситивним періодом в інтелектуальному, творчому й духовному розвитку індивіда.

Розглядаючи питання типології дитячих закладів, слід зазначити, що на сучасному етапі в розвитку мережі дошкільних закладів об’єднуються зусилля державних органів, приватних організацій і бізнесу. Керівники підприємств, які зацікавлені у створенні найбільш сприятливих умов для роботи своїх службовців, що безпосередньо впливає на зростання продуктивності праці, організовують дошкільні центри для дітей своїх робітників.

Державна влада відкриває й субсидує дитячі садки головним чином у районах проживання низькооплачуваної частини населення, іноземних робітників, етнічних груп. Яскравим прикладом такої діяльності є програма «Початковий старт» (Head Start), яка фінансується федеральним урядом Америки. Її мета - побудувати мережу безкоштовних дошкільних закладів у районах, заселених кольоровим населенням, де високий рівень безробіття й убогості. Великі зусилля в організації мережі дошкільних закладів докладаються й державною владою країн, що розвиваються. В Індії, наприклад, уряд розробив програму «Комплексна служба розвитку дитини», яка включає в себе різні (медичні, психологічні, педагогічні, матеріальні) види допомоги дітям, насамперед з бідних сімей, відсталих племен і каст. Завдяки програмі в країні помітно збільшилась кількість державних дитячих дошкільних закладів, які є необхідним доповненням до існуючих різноманітних приватних дитячих садків.

Слід зазначити, що якщо говорити про співвідношення приватного і державного секторів у системі дошкільних закладів, то в кожній країні складається своя пропорція. Так, наприклад, у Франції більшість дошкільних установ — державні, а в Японії 63 % закладів – приватні (цікава одна особливість цієї країни: вже на етапі дошкільної освіти батьки враховують рівень престижності закладу). Якщо ж брати картину в цілому, то все ж у більшості країн світу приватний сектор до сьогодні займає провідне становище у сфері дошкільного виховання.

У результаті свого екстенсивного й інтенсивного розвитку сучасна система дошкільного виховання провідних країн Заходу включає в себе широкий спектр дошкільних закладів: у США - дитячі ясла (діти до 3 років) і садки (для дітей від 3 до 6 років); у Франції – «Материнська школа», класи для малюків – підготовчі курси при початковій школі; в Англії – ясельні школи та класи, ігрові групи для дітей від 3 до 5 років, діти дошкільного віку ходять у початкову школу; у Німеччині організовані нульові класи, шкільні дитячі садки.

Оцінка якісної сторони діяльності системи дошкільної освіти в різних регіонах світу дозволяє визначити такі тенденції в її розвитку:

1. Особливістю сучасного педагогічного мислення є процес трансформації поглядів дорослих на сферу «дитина – дорослий». Узагалі можна говорити про появу нового «соціального іміджу дитини», що у свою чергу веде до зміни в суспільстві ідеології дитинства, до підвищення рівня антропологічної культури дорослих. Іде інтенсивний розвиток наукових теорій, у центрі яких знаходиться психосоціальний розвиток дошкільнят. Усі ці процеси безпосередньо впливають на становлення нової, дитиноцентрованої освітньої філософії сучасних закладів дошкільного виховання.

2. У багатьох країнах Заходу розвиток саме цієї ланки освітньої системи перебуває в центрі політики уряду. Так, наприклад, суттєва увага дошкільним закладам приділяється в реформі американської освіти, яка була започаткована президентом Дж. Бушем. «До 2000 року усі діти повинні мати доступ до високоякісних дошкільних програм, які допоможуть підготувати дітей до шкільного навчання», - зазначається у одному з документів реформи. Як результат такої політики збільшується фінансування, поліпшується матеріальна база дошкільних закладів.

3. Зростає кількість дошкільних закладів (у Франції в кінці ХХ століття понад 90% 4 – 5-літніх дітей відвідують дошкільні заклади; у Китаї – порівняно з початком 70-х років ХХ століття мережа дитячих садків збільшилась у три рази; у Південній Кореї – відсоток дітей, які відвідують дошкільні заклади, виріс із 7 до 60 %).

4. Іде зближення дошкільних закладів з початковою школою. Формами такого зближення і навіть злиття стали класи для малюків в Англії, материнські класи у Франції, дошкільні класи в США тощо. Такі заклади відвідують до 100% дітей з п’ятирічного віку. У країнах Східної Європи, у пострадянських країнах (у тому числі й в Україні) існують навчально-виховні комплекси «дитячий садок – школа», що мають єдині скоординовані програми розвитку дитини, єдине керівництво.

5. Іде активний пошук різноманітних форм роботи з дошкільнятами, будується мережа таких закладів, як денні та сімейні центри. У цих закладах іде процес інституалізації професійного батьківства. Деякі дослідники, характеризуючи ситуацію, вживають такий термін, як “соціальне батьківство”, визнаючи цим самим той факт, що турбота про дитину є не тільки в сім’ї, а також у громадських інститутах.