Основні форми компенсуючого навчання

Досвід компенсуючого навчання включає співробітництво школи та сім`ї, додаткове залучення фахівців з різних галузей, зокрема психології, індивідуальний підхід. До системи компенсуючого навчання увійшли також додаткові заняття, невелика наповненість класів, класи адаптації тощо.

У світовій педагогічній практиці відомі декілька форм компенсуючого навчання. Одна з них, достатньо поширена, ‑ повторне навчання в одному класі. Зазначимо, що ставлення до цієї форми з боку педагогічної громадськості суперечливе та складне. Деякі з науковців вважають, що другорічництво лише створює ілюзію компенсуючого навчання. Усі вони посилаються на психолого-педагогічні спостереження, з яких випливає, що повторне навчання часто не тільки не підвищує рівень підготовки, але навпаки педагогічно шкідливе. Другорічники втрачають упевненість у собі, стають „важкими” дітьми. Зазначимо, що існують країни, де другорічництва практично немає. До них належать США, Канада, Скандинавські країни, Японія.

Як свідчать дослідження науковців, однією з причин відсутності другорічництва в деяких країнах стали певні соціальні особливості.

Так, у США одним з найстрашніших гріхів вважається „дискримінація” за расовими або соціальними ознаками. Це загрожує великими неприємностями аж до гучних судових процесів. Батьки учнів з низькою успішністю добре знають про це, і тому, прагнучи прискорити закінчення навчання своїх нащадків, вони нерідко чинять на адміністрацію тиск, погрожуючи звинуваченнями в дискримінації. І це цілком зрозуміло, тому що для бідної багатодітної родини залишення учня в школі ще на один рік стає дуже серйозним тягарем. Щоб уникнути подібних конфліктів, учнів найчастіше переводять із класу в клас, не особливо зважаючи на їхні академічні успіхи. Це називається переходом „за соціальними мотивами” і закритість системи оцінок чимало тому сприяє. Однак багато американців розуміє, що це призводить до девальвації системи освіти, тому більшість опитаних засуджує це і ставиться скептично до подібної практики. Побажати повного скасування соціального підходу до проблеми переходу з класу в клас сьогодні мало хто зважиться, оскільки в США міцно утвердилася так звана „політична коректність”. Проте 72% опитаних схвалили б жорсткі вимоги, навіть якщо це призведе до того, що “істотно більше учнів залишиться на другий рік”. Природно, що проти такого підходу найбільш заперечують люди з низькими доходами (10-20 тис. доларів у рік на родину) – 39% і представники кольорового населення – 37% [1, 96-95].

У той же час існують країни, в яких обсяг другорічництва вражає. До них належать Португалія 12-14%, Бразилія 18%, Камерун 30%, Габон 40%. Навіть у Франції другорічництвом охоплено 6-8% учнів. Треба зазначити, що рішення про повторне навчання в початковій школі приймають вчителі, а в середній – учителі за згодою батьків. При відсутності згоди з боку батьків питання вирішує особлива спеціально створена комісія. Другорічництво лімітоване термінами загального навчання.

До однієї з форм компенсуючого навчання сучасні дослідники, зокрема О.Н. Джуринський, відносять репетиторство.

Серед чинників, що обумовили появу та розповсюдження цього напряму, вчені виділяють такі:

1. Низьку заробітну платню вчителів, що спонукає останніх давати додаткові заняття з метою підвищення рівня своїх доходів.

2. Низький престиж професії вчителя, що в переважній більшості призводить до комплектації шкіл низько кваліфікованими фахівцями, які не в змозі забезпечити достатній рівень освіти.

3. Відсутність у школах належного сучасного обладнання, тому останні використовують додаткові заняття з метою покращення свого матеріально-технічного забезпечення.

Слід звернути увагу на те, що приватні заняття більш розповсюджені в міській, ніж у сільській місцевостях. Як зазначають дослідники, це зумовлено тим, що серед міських школярів більш високий рівень суперництва, який пов`язаний як з високою конкуренцією в житті, так і більш високим рівнем освіченості батьків, які в змозі робити чималі витрати, оплачуючи репетиторів для своїх дітей.

Також зазначимо, що репетиторство більш притаманне середній, ніж початковій школі. Інтенсивність додаткових занять значно підвищується як з наближенням випускних, так і вступних іспитів. Приватні заняття найбільш розповсюджені з тих предметів, які відіграють ключову роль у соціально-економічному розвитку держави. Зазвичай до таких відносять мову, математику та цикл природничих дисциплін [9].

Найбільш поширене репетиторство в Японії. Так, наприклад, там створена приватна репетиторська школа (дзюку), популярність якої зростає. Відзначимо, що в цій школі заборонено працювати вчителям громадських навчальних закладів, їх місце займають студенти.

Репетиторство коштує дорого (близько 50 доларів за годину), воно охоплює учнів різного віку. Якщо в 1976 році дзюку відвідувало 12% учнів початкової школи й 38% - молодшої середньої школи, в 1985 відповідно 16,5% та 44,5%, то в 1993 році послугами дзюку користувався вже кожен четвертий учень початкової школи й кожен другий – молодшої середньої школи. Тобто зазвичай, відвідуючи звичайну школу, школярі два рази на тиждень відвідують дзюку, де 2-3 години займаються вивченням шкільних предметів. Цікаво й те, що дзюку не поглиблює шкільних знань, а певною мірою заповнює прогалини звичайної освіти в основному завдяки кращим умовам навчання: невеликим групам дітей з 5-6 чоловік, індивідуалізованому персональному підходу до школярів, міцному контакту з батьками. Кращі дзюку у своїй репетиторській роботі орієнтуються не на зубріння й „натаскування”, а прагнуть до пробудження пізнавальної активності школярів і розвитку їхніх здібностей і бажання до самоосвіти.

Як пишуть дослідники цієї форми репетиторства в Японії, японські сім’ї звертаються до послуг дзюку передусім тому, що бажають досягти вищої освіти для своїх дітей, жертвуючи власним матеріальним добробутом. Опитування сімей дозволило визначити головні причини популярності дзюку: 26% батьків визначили якість шкільних занять як недостатню для успішного подолання вступних екзаменів до ВНЗ; 46% опитаних пояснили популярність дзюку тим, що лише там репетитори-вчителі приділяють персональну увагу кожній дитині; 33% пояснили необхідність навчання їх дітей на репетиторських курсах власною неумілістю та неможливістю допомогти своїм дітям; 32,4% батьків визнали, що їх діти не вміють працювати самостійно. Слід наголосити, що в офіційних освітянських школах не схвалюють дзюку, оскільки це паралельна система освіти в Японії, яка підкреслює недостатню якість шкільної освіти [10, 46-47].

В Японії існує також форма репетиторства, яка спеціалізується на підготовці абітурієнтів до вступу у вищі навчальні заклади – університети ‑ і яка розрахована на випускників школи та й абітурієнтів-невдах. До складу викладачів таких шкіл входять провідні професори університетів.

До організаційних форм компенсуючого навчання можна також віднести літні навчальні табори, невеликі класи для невстигаючих учнів, класи, де значно скорочена кількість дітей [24, 69-72].