Поняття форми держави

Лекція 5. Теоретико-методологічні проблеми пізнання форми держави

Навчальна мета: сформувати уявлення про можливі варіанти зовнішніх проявів порядку організації і функціонування центральних органів державної влади, їх співвідношення і взаємодію з місцевими органами влади і самоврядування.

Виховна мета: стимулювати інтерес і виховати повагу до конституційного і державного ладу України.

Час проведення лекції: 4 академічні години.

Навчальні питання:

1. Поняття та типологія форми держави.

2. Форми політичного режиму.

3. Форма державного правління.

4. Форма державно-територіального устрою.

5. Форма державно-територіального устрою.

Поняття та типологія форми держави

Поняття форми держави

З огляду на філософську настанову зміст завжди має форму, тому невід'ємним компонентом держави як соціального явища з відповідним змістом має бути її форма. Переважна більшість фахівців з теорії держави і права сприймають форму держави як трьохелементну систему державної влади, що складається з форми правління, державного устрою та політичного режиму. Інші, серед них насамперед російський теоретик держави і права В. Протасов, за формою держави таку якість, як системність, не визнають.

З огляду на те, що за формою завжди стоїть будь-яке цілісне явище, В. Протасов стверджує, що форма держави такою не є, тому, що є лише «набором основних параметрів, позицій, які здавна для характеристики держави є головними...»¹. Оскільки перераховані явища є різнорідними характеристиками такої складної системи, як держава, то безпідставно, на думку В. Протасова, форму правління, державного устрою та політичний режим іменувати «елементами» форми держави, тому що елемент — це завжди частина (функціональна одиниця) будь-якого цілого. На цій підставі вчений солідаризується з тими теоретиками, які політичний режим виносять за межі форми держави і визначає такий підхід «до істини ближчим".

Питання про несистемність або системність форми держави, місце й роль політичного режиму в сукупності елементів форми держави не є новою. Ще в 60-70-х рр. минулого століття у вітчизняній юридичній літературі щодо цього склалося кілька поглядів.

Перша відображена в праці А. Денисова, спеціально присвяченій проблемі сутності держави та її форми. «Форму держави, — пише автор, — розуміємо в загальному плані як спосіб правління й державного устрою, а у вузькому — тільки форму правління". Інший погляд полягає в тому, що форму держави визначають як організацію політичної влади в державі, узяту в єдності її трьох основних елементів (сторін) — форми правління, державного устрою й політичного режиму.

Одним із авторів останньої позиції є В. Петров², який цій проблемі присвятив кілька монографічних робіт. На думку вченого, форма будь-якої держави виявляється в організації органів суверенної публічної влади, тобто у формі правління. Йдеться насамперед про організацію верховної влади в державі, тому що державний суверенітет здійснюється органами вищої влади. Організація інших органів державної влади охоплюється поняттям форми правління лише тією мірою, якою в їхньому устрої проявляється непохідний, первинний характер їхнього права на здійснення влади. «Не може, — зазначає В. Петров, — й не повинно викликати сумнівів включення до загального поняття форми держави тієї сторони його організації, яка характеризує його територіальну та національно-державну структуру, тобто те, що у спеціальній літературі іменується формою державного устрою". Третьою стороною форми держави вчений називає політичний режим як сукупність методів, що характеризують систему зв'язку державної влади з населенням, зміст політичних прав та свобод останнього, конкретний спосіб вираження демократії. У такому змісті поняття режиму є більш вузьким, порівняно з формою держави, і належить до неї як частина цілого, хоча, на відмінну від двох елементів, має більшу «автономію». [5, с. 36]

Треба зазначити, що саме питання про визнання політичного режиму третім елементом форми держави виявилося найбільш спірним. Одні автори схилялися до того, що політичний режим належить до характеристики не форми, а сутності держави. Інші керувалися тим, що політичний режим характеризує не форму держави, а методи здійснення класового панування й тому нібито не стосується форми держави. Треті сприймали політичний режим ширше, ніж форму держави, оскільки вій «здійснюється не тільки органами держави, а за допомогою всієї системи диктатури».

Своєрідним виходом із цієї ситуації стало запропоноване свого часу Д. Керімовим положення про форму держави як явище а внутрішнім змістом (політичним режимом) і зовнішньою формою (форма правління й державного устрою)*. Не меншої уваги заслуговує й позиція Л. Каска, який виокремлював у формі держави динамічну й статичну її сторони, де таким, що швидко змінюється (динамічним), елементом форми держави є політичний режим, а статичний її елемент утілений у формі правління й формі державного устрою.

Наукові дискусії 60-х рр. XX ст., розробка різних аспектів форми держави в наступні роки привели більшість теоретиків держави і права до розуміння того, що форму держави слід розглядати як соціальну систему, що відображає істотні ознаки держави як політичної, структурної й територіальної організації суспільства. Інакше кажучи, керуючись філософським змістом категорії «форма», яка характеризується як спосіб існування та вираження змісту якоїсь соціальної реальності, можна визначити, що форма держави — це спосіб існування та вираження змісту держави, який зовнішньо відображається в історично обумовленій системі структурно-інституціональної і територіальної організації державної влади, в способах і методах її реалізації.

Оскільки зазначені способи організації і функціонування державної влади знаходять своє вираження у формі державного правління, державного устрою та політичного режиму, то розуміння форми держави як впорядкованої єдності цих трьох елементів (позиції, якої додержується більшість юристів-державознавців) є найбільш прийнятною.