Історія книговидання

Першими відомими рукописними книгами на території Білорусі є «Туровське Євангеліє» та «Супрасльський рукопис», що датуються XI ст.

Початок книгодрукування на території Білорусі припадає на середину XVI ст. і пов'язаний з часом створення першої друкарні у Бресті, заснованої у 1553 р. за сприяння канцлера Великого князівства Литовського М. Радзивілла. Для роботи був запрошений краківський друкар Б. Воєвудка. Основною метою друкарні був друк польських кальвіністських книг.

У 1558 р. у Бресті завдяки матеріальній допомозі Радзивілла Чорного була відкрита ще одна друкарня, в якій майстер О. Мурмеліус надрукував багато видань антикатолицького змісту. Саме тут був створений шедевр того періоду «Брестська Біблія» (1558 р.).

Важливе значення у білоруському книговиданні належить типографії у Несвіжі, яку в 1562 р. створили С. Будний та намісник М. Ковечинський. Книги, надруковані тут, призначались для простих людей і мали виховну мету, наприклад, «Виправдання грішної людини перед Богом» чи «Катехізис». Перша книга білоруською мовою «Катехізис» була надрукована у 1562 р. у Несвіжі С. Будним.

Поза етнічною територією країни білоруські друкарі починають свою діяльність з 20-х рр. XV ст., і пов'язане це явище з ім'ям Ф. Скорини, який, перебуваючи у Празі, друкує Біблію і Псалтир слов'янською мовою. У 1520 р. Ф. Скорина переїхав до Вільнюса, створив нову типографію, де надрукував «Малу подорожню книжицю» та «Апостол» (1525 р.).

Важливе значення для історії книгодрукування Білорусі має діяльність типографії у Заблудові, що була заснована наприкінці 60-х рр. XVI ст. у маєтку магната Г. Хадкевича. Активну участь у її створенні брали І. Федоров, П. Мстиславець. У типографії вийшло дві книги - «Повчальне Євангеліє» та «Псалтир».

Провідну роль у становленні видавничої справи відігравала діяльність братських типографій. Віленська братська типографія займалася випуском не лише богословської літератури, а й підручників для братських шкіл. Значною подією в житті братських видавництв став вихід «Граматики слов'янської» Лаврентія Зизанія, яка протягом 25-ти років використовувалась як підручник на території Білорусі, Литви, України.

У 1619 р. надрукована «Граматика славенська» М. Смотрицького, що вважалась найкращим посібником з мови і зберегла своє наукове значення протягом XVII ст.

У 1630 р. при Кутеінському монастирі з'явилась типографія під керівництвом О. Соболя, який здобув визнання не лише як друкар, а й як перекладач, володів російською, українською, польською, грецькою, латинською мовами. Випускались книги не тільки богословського спрямування, а й навчальна література, твори світських авторів, церковно-полемічні тексти. Найбільше визнання здобув «Лексикон славенороський» П. Беринди (1653 р.). Друкарня стала центром білоруської кириличної книги, проіснувала до 1654 р.

З II-ої половини XVII ст. у книгодрукуванні Білорусі починається затяжна криза, що співпала із загальним соціально-економічним занепадом Речі Посполитої, а також була зумовлена утисками католицизму. Тривалі війни, погіршення громадсько-політичних умов призвели до розорення братств, припинення діяльності майже всіх братських типографій.

Відновлення і розквіт книгодрукування починається з кінця XVII ст. У XVIII ст. видавнича справа розвивається, з'являються нові центри книгодрукування. Найбільш потужною у цей період стає Супрасльська типографія, що існувала при монастирі. В ній друкувалася література переважно церковно-службового та духовного спрямування.

Після приєднання Білорусі до Росії наприкінці XVIII ст. книгодрукування національною мовою було заборонено. У 1797 р. Мінським губернським правлінням була заснована перша державна типографія для видання офіційних розпоряджень і звітів. Книги білоруською мовою випускались невеликими накладами переважно за кордоном, наприклад, у Женеві, Лондоні, Кракові.

Історія друкарства Білорусі в першій половині XIX ст. характеризується як зниженням кількості продукції місцевих друкарень, так і конкретної зміною тенденцій у виданні книг: проникненням в друкарську і книговидавничу справа приватного підприємництва, збільшенням випуску книг російською мовою, зменшенням кількості видань польською, латинською, єврейською мовами, друкуванням лише окремих книг білоруською мовою. В результаті розвитку приватного книгодрукування з'явилися книги наукового, науково-популярного та прикладного характеру з медицини, сільського господарства, історії, а також оригінальні твори художньої літератури. Все це в значній мірі сприяло поширенню писемності та освіти, становлення місцевих літературних і наукових сил.

Буржуазна реформа 60-х років ХІХ ст. не змінили становища в галузі друку. Тимчасові правила (6 квітня 1865 р.) від попередньої цензури звільняли тільки столичні щоденні газети і журнали, а також книги обсягом понад 100 друкованих аркушів. Всі ілюстровані сатиричні випуски і весь провінційний друк залишалися, як і раніше, під цензурою. У 1882 р. був прийнятий закон, відповідно до якого преса повністю залежала від цензурного комітету.

У 60-80 рр. ХІХ ст. в місцевих видавництвах Білорусі виходили виключно релігійна і богословна література, граматики і абетки, невеликі збірники віршів. Книги випускалися переважно російською, єврейською та польською мовами, кілька книжок на рік виходило литовською мовою. На білоруській мові за ці роки в країні не було випущено жодної книги. Періодична преса в Білорусі була представлена лише офіційними органами. Серед них «Губернські відомості», які видавалися за казенну плату губернськими управліннями та не мали широкої популярності серед місцевого населення. «Єпархіальні відомості» призначалися для православних священиків, викладачів та учнів духовних училищ і семінарій. Їх видання зумовлювалося боротьбою православної церкви з католицькою.

У країні також виходила газета «Віленський вісник», редактором якої був відомий етнограф А. Кіркор. Газета адресувалася до тієї частини інтелігенції, яка сподівалася досягти своїх цілей мирними засобами - шляхом розмови з царизмом. Така позиція газети влаштовувала більшість місцевих поміщиків, які і склали основну масу її передплатників. Екскурси в історію, матеріали з етнографії і культури Білорусі, які розміщувалися на сторінках офіційних органів, у своїй більшості стверджували, що Білорусь і білоруси не мають права на самостійно-політичний і культурний розвиток.

У 1886 р. почалося видання в Білорусі першої, незалежною від уряду, літературно-політичної газети «Мінський листок». З 1902 р. вона виходила під назвою «Північно-Західний край». На сторінках газети друкувалися матеріали і дослідження з етнографії, фольклору та історії Білорусі, вірші білоруських поетів рідною мовою, критичні погляди на твори літератури і мистецтва ХІХ ст.

У 90-ті р. ХІХ ст. почалося деяке пожвавлення підцензурного білоруського друку. У 1908-1914 рр. на книжковий ринок надійшли білоруські видання 70 назв загальним тиражем 226 тис. примірників.

Кінець ХІХ-ХХ ст. - період початку національного відродження білоруського народу. Зростання національної самосвідомості білорусів привело до формування білоруських національних політичних організацій, до створення Білоруського соціалістичного товариства. Друга половина ХІХ - початку ХХ ст. - важливий етап подальшого розвитку білоруської культури. Зростала самосвідомість білорусів, розширювався національний рух за самовизначення, самостійність, розвиток мови і культури.

Революція 1905-1907 рр. викликала пожвавлення періодичної преси. З'явилося безліч нових газет і журналів різних політичних напрямків. Найбільш значними місцевими буржуазно-ліберальними виданнями були «Північно-Західний голос», «Вільне слово», «Голос провінції», «Окраїна» та ін. Характерною ознакою цієї преси були антипольські і антиєврейські виступи, невизнання білоруської нації. У роки революції місцеві соціал-демократичні організації видавали нелегальні газети «Листок поліського комітету РСДРП», «Листок Північно-Західного союзу РСДРП», «Мінський летючий листок», «Солдатське життя» та ін.

Для пропаганди своїх ідей Мінська більшовицька група використовувала газету «Північно-Західний край». У Вільно 1 вересня вийшов перший номер щотижневої газети білоруською мовою «Наша доля», яка видавалася групою діячів Білоруського соціалістичного товариства. П'ять із шести номерів цієї газети були конфісковані, на шостому номері її видання зупинено. Рішенням судової палати у січні 1907 р. видання «Нашої долі» остаточно заборонено.

У ХХ ст. почався перехід до білоруської літератури нового часу. Білоруська культура 20-80 р. ХХ ст. яскраво відобразила всю складну, часом трагічну історію радянської дійсності. У період нового і новітнього часу білоруської історії важливе значення мав періодичний друк, що став сильним засобом інформації та організації народного свідомості.

У білоруській літературі ХХ ст. розкрилися творчі здібності М. Горецького, З. Бедулі, Т. Гартного, К. Каганця та ін. Нова білоруська література почала знаходити визнання у сусідніх, насамперед, слов'янських народів, почала поступово включатися у всесвітній історико-літературний процес.

6.5.3. Найрозвиненіші сектори за цільовим призначенням:

Сектор навчальної літератури: користується найвищим попитом, чітко налагоджений випуск підручників для середніх загальноосвітніх шкіл, навчально-методичної літератури для педагогічних працівників, книг для студентів вищих учбових закладів. За замовленням Міністерства освіти державними видавництвами «Народна асвета», «Вишейшая школа», «Мастацкая лiтаратура» продовжено випуск підручників для загальноосвітніх і спеціальних шкіл до 2008/2009 н.р. Відповідно до затверджених графіків своєчасно і якісно випущено 119 підручників і учбових посібників.

Сектор художньої літератури: один з лідерів на сьогодні за тематичним розмаїттям та кількістю виданих назв на рік. Видаються як художні твори білоруських письменників, так і російськомовні та переклади з інших мов.

Сектор довідкової літератури: майже всі державні видавництва випускають довідники, а також приватні видавництва «Амалфея» та «Дикта» випускають довідники для представників різних професій, зведення законів і зразки посадових і робочих інструкцій, у тому числі у вигляді CD.