Написання тексту реферату

Після відбору матеріалів з рекомендованої і знайденої самостійно літератури потрібно згрупувати нотатки відповідно до плану реферату, розподіливши їх в хронологічній послідовності. Написання реферату вимагає глибокого осмислення, узагальнення, аналізу літератури і виявлення різних підходів або точок зору з проблеми, що розглядається.

Втуп: 2-3 сторінки, де автор обґрунтовує актуальність обраної їм теми, мету роботи і дає історіографічний огляд літератури. Тут можна використовувати анотації до монографій, бібліографічні довідники. Необхідно показати, наскільки повно той або інший автор розкриває в своїй роботі питання, що висвітлюється у рефераті.

В основній частині логічно послідовно, від питання до питання відповідно до плану викладається матеріал дослідження. Розкриття кожного питання завершується висновком. Слід пам’ятати, що кожна цифра або факт, що приводиться в рефераті, повинна супроводжуватися посиланням на джерело з вказівкою сторінки. Наприклад: Верт Н. Історія російської держави. - Рівне, 2000.-С. 128.

При оформленні посилання можна використовувати і порядковий номер, наданий даному джерелу в списку літератури [4, с. 80].

При висвітленні основного матеріалу необхідно дотримувати історичної послідовність, виділяти кожне питання плану в тексті роботи.

В висновках до реферату необхідно зробити підсумок всього викладеного матеріалу і навести сучасні оцінки проблеми, що досліджується, а також власні оцінки та висновки. Якщо студент не в змозі дати власної оцінки, він повинен визначитись, до чиєї думки приєднуєтеся в своїх висновках.

Список використаних джерел повинен бути складений в алфавітному порядку і включати не менше 5-6 найменувань.

Об’єм реферату не повинен перевищувати 15 сторінок друкованого тексту. (Times New Roman 14, інтервал 1,5) Сторінки повинні бути пронумеровані.

Найкращі реферати розглядаються та оговорюються на практичних заняттях.

Методичні поради щодо виконання вправ і завдань

Завдання та вправи з „Історії слов’янських народів” орієнтовані на аналіз і узагальнення студентами основних положень рекомендованих джерел, навчальної та спеціальної літератури.

Завдання та вправи допомагають

- засвоїти основні історичні факти, поняття, дати, терміни тощо;

- оволодіти навичками історичного описання, розкриття причинно-наслідкових зв’язків подій, виявлення загальних тенденцій, спрямованості, визначення характеру подій;

- уміння здобувати знання з історичних джерел і застосовувати їх для вирішення пізнавальних завдань;

- уміння давати оцінку історичним явищам, обґрунтовувати своє відношення до історичних подій і їх учасників.

Для успішного виконання вправ і завдань з курсу „Історія слов’янських народів” студентові необхідно:

Уважно прочитати умови завдання й питання до нього.

Проаналізувати умови, дані в тексті й визначити, що вони дають для відповіді на питання.

Якщо в умові не вистачає будь-яких даних, згадати, що відомо по темі завдання, і подумати, що із цих знань може допомогти вирішенню.

Своє вирішення обов’язково обґрунтувати. Якщо з умови завдання можна зробити кілька висновків, кожний з них потрібно обґрунтувати. Перевірити, чи готові ви ясно й переконливо викласти докази.

Перевірити, чи є рішення відповіддю по суті завдання, чи повна відповідь на завдання, чи немає зайвого, що не відноситься до завдання.

Ще раз перевірити, чи немає в умові завдання даних, що суперечать вашому рішенню, чи всі дані ви врахували.

Перевірити, чи всі можливі висновки по суті питання зроблені й доведені.

Тематика курсових робіт

1. Історичний досвід реформування в Росії.

2. Руський сімейний уклад за «Домостроєм».

3. Суд і покарання в Московській Русі.

4. О. Аракчеєв і „аракчеєвщина”: міфи й реальність.

5. Більшовики й меншовики: загальне й особливе.

6. Жінка й війна.

7. Рада міністрів Російської імперії в XIX столітті як політичний інститут.

8. Конституційний процес у Радянській Росії.

9. Куркуль: досвід соціального реконструювання.

10. Європеїзація як передумова формування російської інтелігенції.

11. III відділення та його роль у суспільно-політичному житті Росії.

12. Імперська спокуса: Константинополь і протоки в зовнішній політиці Росії XVIII - поч. XX ст.

13. Проблема гідності особистості в Росії у XVIII - XIX ст.

14. Самодержавство й реформи: політична боротьба в Росії на початку XIX ст.

15. Антибільшовицький рух у Росії в роки громадянської війни.

16. Природа й наслідки революційного насильства в Росії (1917-1922 рр.).

17. Соціальні сили та політичні партії в антибільшовицькому русі (1917-1922 рр.).

18. В. Ленін і революційнтй процес в Росії.

19. Національне та конфесійне питання в Державній Думі Росії: протистояння влади й суспільства.

20. Політичні процеси в пострадянському просторі.

21. Національне питання й національна політика в Росії на початку XX ст. (1900-1922 рр.)

22. Світ після закінчення „холодної війни”.

23. Доктринальні засади зовнішньої політики Росії після закінчення «холодної війни».

24. Російський лібералізм: джерела й особливості.

25. Ліберальний політичний табір у Росії XIX -поч. XX ст.

26. Суспільно-політична програма російського лібералізму 70-80-х рр. XIX ст.

27. Радянська зовнішня політика – уроки кризових ситуацій.

28. Жіночий рух у Росії.

29. Жінки у визвольному русі Росії XIX ст.

30. Вплив військового фактору на повсякденне життя російської жінки в XIX - поч. XX ст.

31. Ліберальна модель розвитку Росії.

32. Ліберальна традиція в Росії (кін. XVIII - XIX ст.)

33. Ідейні шукання російської інтелігенції в 30-40 рр. XIX ст.

34. Урядовий лібералізм початку XIX ст. як фактор реформаторського процесу.

35. Конституційна дипломатія Олександра I.

36. О.В. Колчак - дослідник, адмірал, політик.

37. Судові реформи в історії Росії.

38. Росія та Північний Кавказ: особливості інтеграційних процесів.

39. Революція 1917 року в соціальному і антропологічному вимірі.

40. Дипломатична підготовка Північної війни.

41. Розвиток російського військового мистецтва у 18 ст.

42. Територіальне розширення Російської імперії у 18 ст.

43. Граф С.С. Уваров та його теорія офіційної народності.

44. Дуель як форма суспільного протесту у дворянському середовищі Росії (XVIII – XIX ст.)

45. Проблема закріпачення селян в російській історії (IX – XVIIIст.).

46. Станово-представницька монархія в Московській державі XVI – XVII ст.

47. Перебудова радянського державного апарату при переході к непу (1921-1925 р.)

48. Слов’янське питання в суспільному житті дореволюційної Росії.

49. Росія і Польща: історія взаємовідносин.

50. Становище національних регіонів Росії в період царювання Миколи I.

51. Суспільна думка в Росії в 30 – 50 рр. XIX ст.

52. М.М. Сперанський та його проекти реформування Росії.

53. Кавказька війна (1801-1864 рр.): історія і сучасність.

54. Європеїзація російського суспільства за Петра I.

55. Чінгіз-хан: легенда і реальність.

56. Проблема абсолютизму в Росії.

57. О.В. Колчак - вчений та військовий діяч.

58. СРСР у другій половині XX ст.: провал спроб реформування тоталітарної системи.

59. Роль православної церкви в історії Росії.

60. Російська імперія в XVIII столітті: традиція і модернізація.

61. СРСР напередодні II світової війни.

62. Війна і російське зарубіжжя.

63. Л.П.Берія – авантюрист, злочинець, демократ?

64. Л.Троцький і троцькісти (до питання про троцькістську альтернативу).

65. Праця репресованих та військовополонених як фактор радянської історії.

66. Індустріалізація – російський та світовий досвід.

67. Негативна роль революційного чинника в процесі лібералізації російського суспільства XIX – поч. XXст.

68. Опозиція сталінському режиму: спроба типології.

69. Роль ленд-лізу у перемозі над спільним ворогом.

70. Російська інтелігенція після поразки революції 1905 - 1907 рр.

71. Меценатство в Росії як соціокультурний феномен.

72. Революційні народники 70-80-х рр. 19 ст. в Росії: сучасні оцінки.

73. Велика смута в Московській державі: причини, етапи, наслідки.

74. Російське купецтво як соціокультурне явище.

75. Росія і Британія в епоху Катерини II.

76. Радянська військова доктрина у 20-ті – поч.40-х рр.

77. Університети дореволюційної Росії: соціокультурний аспект.

78. Проблеми модернізації Росії.

79. Становлення індустріального суспільства в Росії.

80. Проблема альтернативності в російській історії.

Вимоги щодо написання та оформлення курсової роботи

Одним із видів індивідуальних завдань навчально-дослідницького, творчого чи проектно-конструкторського характеру є курсова робота, що має на меті не лише поглиблення, узагальнення і за­кріплення знань студентів з нової навчальної дисципліни, а й засто­сування їх при вирішенні конкретного фахового завдання і вироблення вміння самостійно працювати з навчальною і науковою літературою, електронно-обчислювальною технікою, використовуючи сучасні інформаційні засоби та технології. Курсова робота є окремим заліковим кредитом навчальної дисципліни і оцінюється (визначається рейтинг) як самостійний вид навчальної діяльності студента.

Курсову набирають на комп’ютері через 1,5 інтервала (29-30 рядків на сторінці) і друкують на принтері з одного боку аркуша білого паперу формату А4 (210;297 мм). Мінімальна висота шрифту 1,8 мм.

Обсяг курсової роботи – 24 сторінки (40 000 знаків = 1 авт. аркуш). Обсяг може відхилятись в межах не більше ±30%. В облікований обсяг роботи не включають список використаних джерел та додатки.

Друкуючи роботу, залишають поля: ліве – не менше 25 мм, праве – не менше 10 мм, верхнє і нижнє – не менше 20 мм.

Ілюстративні матеріали повинні відповідати форматові А4, їх включають до загальної нумерації сторінок роботи і розміщують, як звичайно, у додатках.

Текст основної частини дипломної роботи поділяють на розділи, підрозділи, пункти та підпункти. Кожну структурну частину роботи починають з нової сторінки. Заголовки структурних частин роботи „Зміст”, „Перелік умовних скорочень”, „Вступ”, „Розділ”, „Висновки”, „Список використаних джерел”, „Додатки” друкують великими літерами симетрично до тексту.

Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. В кінці заголовка крапки не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в розрядці в підбір до тексту. В кінці заголовка, надрукованого в підбір до тексту, ставиться крапка. Після заголовка (за винятком заголовка пункту) та текстом пропускають один рядок.

Нумерація.

Сторінки, розділи, параграфи, пункти, рисунки, таблиці, формули нумерують арабськими цифрами без знака №.

Першою сторінкою роботи є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок. На титульному аркуші номер сторінки не ставлять, на наступних сторінках номер проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки у кінці. Зміст, перелік умовних позначень, вступ, висновки, список використаних джерел не нумерують.

Номер розділу ставлять після слова „Розділ”, після номера крапки не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу.

Параграфи нумерують у межах кожного розділу. Номер параграфа складається з номера розділу і порядкового номера параграфа, між якими ставлять крапку. В кінці номера параграфа повинна стояти крапка, наприклад: „2.3.” (третій параграф другого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок параграфа.

В окремих випадках у дипломних роботах параграфи можуть бути поділені на пункти. Пункти нумерують у межах кожного параграфа. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, параграфа, пункту, між якими ставлять крапку. В кінці номера повинна стояти крапка, наприклад: „1.3.2.” (другий пункт третього параграфа першого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок пункту.