Поняття, зміст і форма договору майнового найму. 6 страница

За договором перевезення вантажу в прямому змішаному з'єднанні відповідальність за прострочення несе перевізник того виду транспорту, з вини якого затримана доставка вантажу. Проте вимога щодо сплати штрафів за прострочення пред'являється до перевізника, який здає вантаж одержувачеві в пункті призначення.

Якщо прострочення доставки вантажу привело до його псування або загибелі, то перевізник, окрім неустойки за прострочення, повинен відшкодувати заподіяні ним збитки у розмірі фактичної шкоди.

Згідно ст. 923 ЦК України у разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов'язаний відшкодувати іншій стороні збитки, заподіяні порушенням терміну перевезення, якщо угодою сторін, транспортними статутами (кодексами) не передбачені інші форми відповідальності.

Транспортними статутами (кодексами) передбачається майнова відповідальність відправників і одержувачів за неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором перевезення конкретного вантажу або завершують перевізний процес. Наприклад, за неправильну вказівку в накладній найменування вантажу або за пред'явлення вантажу, який заборонений до перевезення або вимагає особливих попереджувальних мерів, з відправника стягуються штраф і заподіяні перевізникові збитки (ст. 198 Статуту внутрішнього водного транспорту).

За пошкодження вагонів (судів) відправник або одержувач платять штраф: на залізничному транспорті — у розмірі п'ятикратної, на річковій — триразовій вартості ремонту пошкоджених (втрачених) частин, а також відшкодовують збитки, заподіяні перевізникові унаслідок пошкодження рухомого складу, перевантаження вантажу на інший засіб (статті 203 і 204 Статути внутрішнього водного транспорту).

Після прибуття вантажу до пункту призначення відповідальність перед перевізником за отримання конкретного вантажу несе одержувач. Проте він може перекласти на відправника всі суми штрафів, зборів і збитків, які сплачені перевізникові унаслідок неправильних дій відправника з даного перевезення (ст. 205 Статуту внутрішнього водного транспорту).

Договір перевезення пасажира і багажу. За договором перевезення пасажира перевізник зобов'язується перевезти пасажира до пункту призначення, а у разі здачі багажу — також доставити багаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на отримання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а при здачі багажу — також за її провезення (ст. 910 ЦК України).

Перевезення пасажирів здійснюється залізничним, річковим, морським, повітряним і автомобільним транспортом, а в містах — метрополітеном, трамваями і тролейбусами. Існують автомобільні приміські, міжміські перевезення пасажирів і міські автобусні, а також перевезення маршрутними і грузо-пасажирськими таксомоторами. Перевезення за плату пасажирів і їх речей громадянами, які здійснюють їх епізодично, регулюються нормами про договір підряду, а не правилами транспортного законодавства.

Договори про перевезення пасажирів полягають усно. Доказом укладення договору є пасажирський квиток (ст. 187 Кодексу торгового мореплавання). Проте квиток не можна вважати письмовою формою договору, оскільки на нім немає підписів протилежних сторін. Іноді договір про перевезення полягає шляхом здійснення конклюдентних дій без видачі квитка (наприклад, опускання жетона в касу метро, відкритого для проїзду пасажирів).

Перевізник повинен подати для перевезення пасажирів те транспортний засіб і надати в нім певне місце, яке вказане в проїзному квитку. При морських перевезеннях пароплавство до початку рейсу повинне привести судно в стан, придатний для плавання і безпечний для пасажирів, завчасно скомплектувати його екіпажем, спорядити і забезпечити всім необхідним і підтримувати його в такому стані при перевезенні (ст. 192 Кодекси торгового мореплавання). Перевізник зобов'язаний доставити пасажира до місця призначення.

Пасажирам надається і ряд інших прав, пов'язаних з перевезеннями. Разом з тим вони повинні дотримуватися що діють на відповідному транспорті правив, тобто бережливо користуватися майном перевізника. Під час повітряних перевезень з метою забезпечення безпеки польотів, охорона життя і здоров'я пасажирів і членів екіпажа встановлений огляд пасажирів, їх ручної поклажі і багажу. Огляд проводиться в аеропорту або міському аеровокзалі. Якщо пасажир в аеропорту відмовляється від огляду багажу, перевізник має право розірвати договір, повернувши плату за перевезення за вичитом встановленого збору.

Відповідальність перевізника за шкоду, заподіяну смертю або пошкодженням здоров'я пасажира, визначається по правилах, які регулюють зобов'язання по спричиненню шкоди (розділ 82 ЦК України).

Пасажир, який придбав квиток для поїздки, має право провозити з собою безкоштовно ручну поклажу певної ваги, зокрема залізницею — не більше 36 кг і додатково в приміських поїздах — не більше 50 кг за плату за багажним тарифом. Проявляти турботу про цілісність і збереження своєї ручної поклажі має право пасажир. На морських і повітряних перевезеннях відповідальність за втрату, недостачу або пошкодження ручної поклажі може бути покладена на перевізника, якщо пасажир доведе його провину. На інших видах транспорту відповідальність перевізника за незбереження ручної поклажі не передбачена.

На відміну від ручної поклажі, яка перевозиться разом з пасажиром, багаж — це речі пасажира, які передаються перевізникові у володіння для доставки в пункт призначення за окрему платню. Багаж перевозиться в багажному вагоні або багажному відділенні судна, літака, автомобіля. На підтвердження прийому багажу до перевезення пасажирові видається багажна квитанція (ст. 60 Повітряного кодексу, ст. 187 Кодексу торгового мореплавання).

Перевізник повинен забезпечити збереження багажу і доставити його в строк, який визначається періодом руху поїзда, теплохода, автомобіля до пункту призначення. Відповідальність перевізника за втрату, недостачу, псую або пошкодження багажу, а також за прострочення його доставки будується на одних і тих же підставах, що і при порушенні перевізником відповідних обов'язків за договором перевезення вантажу (ст. 924 ЦК України).

Близьким до договору морського перевезення пасажира є договір морського круїзу. За цим договором одна сторона — організатор круїзу зобов'язується здійснити колективну морську подорож (круїз) за певною програмою і надати учасникові круїзу всі пов'язані з цим послуги (морське перевезення, живлення, побутове і екскурсійне обслуговування і тому подібне), а інша сторона — учасник круїзу зобов'язується сплатити за це встановлену плату. Документом, який підтверджує наявність договору морського круїзу, є іменна путівка або інший прирівняний до неї документ, виданий організатором круїзу. Організатор круїзу повинен до його початку привести судно в належний стан, придатний до плавання і безпечний для перевезення учасників круїзу, завчасно і належним чином спорядити його, вкомплектувати екіпаж і містити судно в такому стані протягом всього часу круїзу.

Учасник круїзу має право на початок круїзу відмовитися від договору і у разі завчасного повідомлення організатора круїзу про відмову від договору отримати сплачену суму за круїз в порядку, розмірах і терміни, встановлені договором морського круїзу. У випадку якщо організатор круїзу не може надати учасникові круїзу місце на судні, передбачене договором, або по його згоді таке ж місце на іншому судні, яке по своїх характеристиках і комфортабельності не нижче обумовленого, учасник круїзу має право відмовитися від договору і отримати повну плату за круїз.

Організатор круїзу має право відмовитися від договору морського круїзу, якщо до його початку виникли такі обставини, як військові або інші дії, які загрожують небезпекою знищення судна, затримання судна по розпорядженню влади з причини, незалежних від сторін договору, і тому подібне. Якщо ці обставини наступили після початку круїзу і привели до його припинення, договір розривається. В цьому випадку організатор круїзу повинен повернути учасникові плату за невикористану частину круїзу і на вимогу останнього доставити його в порт відправлення. У разі збільшення терміну круїзу унаслідок непередбачених обставин організатор круїзу несе всі додаткові витрати, пов'язані з наданням послуг учасникам круїзу (статті 195—202 Кодекси торгового мореплавання).

Хоча ці два види договорів об'єднано однією статтею кодексу, це не дає права говорити про їх правову єдність. Деякі ознаки цих договорів відрізняються. Так, договір перевезення пасажира — консенсусний, а багажу — реальний.

Письмове оформлення цих двох видів договорів також різне. Укладення договору перевезення пасажира упевняється проїзними документами — квитками, а здача пасажирами багажу, відправниками грузобагажа — багажними або грузобагажными квитанціями.

Стаття 911 ЦК України встановлює мінімальний об'єм прав пасажира, який може бути забезпечений транспортною організацією, яка здійснює перевезення. Так, пасажир має право:

отримати місце в транспортному засобі відповідно до придбаного квитка;

провозити з собою безоплатно однієї дитини у віці до шести років, якщо він не займає окремого місця;

купувати для дітей у віці від 6 до 14 років дитячі квитки із сплатою в пільговому порядку;

перевозити з собою безоплатно ручну поклажу в межах норм, встановлених транспортними статутами (кодексами);

зробити не більш за одну зупинку в дорозі з продовженням рядок дії проїзних документів не більше ніж на 10 діб, а у разі хвороби — на весь час хвороби;

6) відмовитися від поїздки з поверненням вартості або частині вартості квитка — залежно від терміну здачі квитка відповідно до правил, встановлених транспортних кодексів (статутами);

отримувати повну і своєчасну інформацію про час і місце відправлення транспортного засобу по вказаному в квитку маршруту;

інші права, встановлені транспортними статутами (кодексами).

У разі порушення зобов'язань, які витікає з договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену угодою сторін, якщо інше не передбачене транспортними статутами і кодексами (ст. 920 ЦК України). Крім того, ЦК України встановлена також відповідальність перевізника за ненадання транспортного засобу і відповідальність відправника за невикористання наданого транспортного засобу (ст. 921), а також відповідальність перевізника за затримку відправлення пасажира і порушення терміну доставки пасажира до пункту призначення (ст. 922). Перевізник відповідає за втрату, недостачу, псую або пошкодження вантажу, багажу, пошти (ст. 924).

Перевізник відповідає за втрату, недостачу, псую або пошкодження прийнятих до перевезення вантажів, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це відбулося не по його провині (ст. 924 ЦК України).

Відповідальність перевізника і іншої сторони договору перевезення, як правило, врегульована транспортним законодавством. Крім того, законодавство встановлює скорочені терміни позовної давності для притягання до відповідальності за порушення зобов'язання щодо перевезення.

Організацію транспортних перевезень не завжди бере на себе безпосередній перевізник. В деяких випадках, особливо якщо здійснюється комплексне перевезення, її організацію здійснює професійна особа на ринку перевезень — експедитор.

Претензії і позови при перевезеннях. Порушення учасниками перевезення своїх обов'язків є підставою для пред'явлення уповноваженою особою претензій і позовів до правопорушника. Обставини, які можуть зумовити матеріальну відповідальність перевізників, відправників, одержувачів вантажів і пасажирів і бути підставою для пред'явлення претензії і позову, упевняються комерційними актами і актами загальної форми.

Комерційний акт складається для засвідчення недостачі, псування або пошкодження вантажу або багажу, виявлення вантажів без супровідних документів і документів без вантажу, повернення перевізникові викраденого вантажу (багажу), непередачі вантажу залізницею на під'їзний шлях протягом 24 годин після оформлення в товарній конторі видачі вантажу по документах.

У пункті 3.3 роз'яснень Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики рішення суперечок, які виникають по перевезенню вантажів залізницею" від 29 травня 2002 року № 04-5/601 вказано, що згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Комерційний акт є тільки одним з доказів, які господарський суд оцінює в сукупності зі всіма іншими доказами в справі.

Акти загальної форми складаються для засвідчення інших порушень договору перевезення. Згідно ст. 158 Статуту автомобільного транспорту і розділу 9 Правил перевезення вантажів автотранспортом обставини, пов'язані з незбереженням вантажів і іншими порушеннями договору перевезення, фіксуються в товарно-транспортній накладній, а у разі розбіжності в оцінці сторонами причин і характеру порушень оформляються актами встановленої форми, які прирівнюються до комерційних актів і актів загальної форми на інших видах транспорту.

Акт складає перевізник, якщо він сам виявить вказані раніше обставини або їх наявність підтверджується відправником або одержувачем вантажу. Необґрунтована відмова перевізника скласти комерційний акт можна оскаржити в установленому порядку. В цьому випадку прийом вантажу слід оформити згідно Правилам про порядок прийому продукції і товарів по кількості і якості, які діють по постачанню, контрактації і тому подібне.

На підтвердження фактів, які мають юридичне значення при вирішенні суперечок, пов'язаних з торговим мореплаванням, складається морський протест.

Морський протест заявляється: у порту України — нотаріусові або іншій посадовій особі, на яку законодавством України покладені зобов'язання по здійсненню нотаріальних дій; у іноземному порту — консулові України або компетентним посадовим особам іноземної держави в порядку, передбаченому законодавством цієї держави. У порту України заява про морський протест подається протягом 24 годин з моменту оформлення приходу судна в порт. Якщо подія, яка зумовила необхідність заяви морського протесту, відбувся у порту, його слід заявити протягом 24 годин з моменту події. Якщо немає можливості заявити протест у встановлений термін, причини цього слід зазначити в заяві про морський протест. За наявності підстав припускати, що подія послужила причиною спричинення шкоди вантажу на судні, заява про морський протест слід зробити до відкриття люків. Розвантаження вантажу до заяви морського протесту можна почати тільки у разі крайньої необхідності. На підтвердження обставин, викладених в заяві про морський протест, капітан судна разом із заявою або не пізніше за сім днів з моменту прибуття в порт або моменту події, яка відбулася в порту, повинен подати нотаріусові або іншій посадовій особі для огляду судновий журнал і засвідчену капітаном виписку з суднового журналу. Нотаріус або інша посадова особа на підставі заяви капітана, даних суднового журналу, опиту капітана, а у разі потреби — інших свідків з складу суднового екіпажа складає акт про морський протест і завіряє його своїм підписом і гербовою печаттю. На умовах взаємності ухвалення заяви про морський протест від капітанів іноземних судів і составленния в цих випадках актів про морський протест можуть здійснювати відповідні консульські представники іноземних держав в Україні (статті 341—347 Кодексу торгового мореплавання).

По всіх видах перевезень передбачений обов'язковий претензійний порядок рішення суперечок. Претензії, які виникають після перевозу вантажів, пред'являються до транспортної організації пункту призначення вантажу. Якщо суперечка виникла по перевезенню вантажу в прямому змішаному з'єднанні, то претензія пред'являється: а) до управління залізниці призначення, якщо кінцевим пунктом призначення є залізнична станція; б) до іншого транспортного органу, якщо кінцевим пунктом перевезення є порт (пристань), автостанція або аеропорт. Претензії, які виникають після перевозу пасажирів і багажу, можуть пред'являтися до транспортного органу відправлення або призначення на розсуд заявника. Залежно від характеру порушення право на пред'явлення претензії має відправник або одержувач вантажу, які можуть переуступати його один одному або кожен з них своєму вищестоящому органу або транспортно-експедиційній організації. Передача права на пред'явлення до перевізника претензії або позову іншим організаціям або громадянам не допускається.

Згідно ст. 925 ЦК України до пред'явлення до перевізника позову, який витікає по перевезенню вантажу, є обов'язковим пред'явлення претензії в порядку, передбаченому транспортними статутами і кодексами. Позов до перевізника може бути пред'явлений вантажовідправником або вантажоодержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неотримання від перевізника відповіді в місячний термін. Позовна давність по вимогах, які витікають по перевезенню вантажу, встановлюється в один рік з моменту, який визначається відповідно до транспортних статутів (кодексами).

Терміни позовної давності і порядок пред'явлення позовів в спорах, пов'язаних з перевезеннями в закордонному з'єднанні, встановлюються транспортними статутами (кодексами) або міжнародними угодами (ст. 996 ЦК України).

4. Договір транспортної експедиції. За договором транспортної експедиції одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок іншої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з доставкою вантажу (ст. 929 ЦК України).

Серед допоміжних договорів, які пов'язані з перевезеннями вантажів, багажу і пошти, слід виділити договори про експедицію. У зв'язку з розвитком централізованих перевезень вантажів автомобільному транспорту часто передаються функції, пов'язані з виникненням або завершенням процесу перевезення вантажів на інших видах транспорту. Автотранспортні підприємства або спеціально створювані транспортно-експедиційні організації приймають на себе весь комплекс операцій по відправленню вантажів залізничним, водним і повітряним транспортом, отримання від них вантажів і доставки їх одержувачам, проведення розрахунків за перевезення і тому подібне. Відносини цих організацій з клієнтурою і іншими транспортними підприємствами оформляються договорами про експедицію.

Експедиційні функції здійснюють також підприємства зв'язку. По договорах з видавництвами газет, журналів вони отримують періодичні видання від друкарень, обробляють, упаковують і відправляють їх за призначенням. Поштові підприємства виконують функції експедитора і тоді, коли вони приймають і доставляють клієнтурі — громадянам і організаціям — всілякі поштові відправлення: листи, посилки, бандеролі, грошові перекази, газети і журнали. Пересилка поштових відправлень неможлива без їх перевезення різними видами транспорту. Установи зв'язку укладають з перевізниками договори на перевезення пошти. Зокрема, залізниці здійснюють поштові перевезення як в спеціальних вагонах Міністерства зв'язку, так і у вагонах залізниць, включаючи їх в пасажирські, швидкі і поштово-багажні поїзди.

Договору про транспортну експедицію присвячений розділ 65 ЦК України (статті 929—935). Відносини по транспортно-експедиційному обслуговуванню регулюються нормами деяких транспортних статутів (ст. 78 Статуту внутрішнього водного транспорту, статті 125 і 126 Статуту автомобільного транспорту), Правилами централізованого завезення (вивіз) вантажів автомобільним транспортом загального користування на залізничні станції, аеропорти, морські порти, порти (пристані) внутрішнього водного транспорту, які затверджуються Міністерством транспорту.

Цей договір є відшкодувальним — взаємним (реальним, якщо виконуються послуги, і консенсусним, якщо організовується виконання послуг).

Сторонами договору є клієнт і експедитор. Клієнтами є будь-які особи, зацікавлені в отриманні експедиційних послуг, експедитором може виступати лише особа, яка має ліцензію на здійснення транспортно-експедиційних послуг.

Предметом договору є послуги, пов'язані з перевезенням вантажу.

Форма договору — проста письмова.

Клієнт зобов'язаний надати експедиторові доручення для підтвердження його повноважень, якщо це необхідно, оскільки транспортно-експедиційна угода є різновидом угод про представництво інтересів.

Для виконання договору експедитор може привертати третіх осіб, залишаючись при цьому відповідальним перед клієнтом за належне і своєчасне виконання транспортно-експедиційного договору.

Для виконання договору клієнт зобов'язаний надати експедиторові інформацію про вантаж, його властивостях і умови здійснення перевезення. Це необхідно для того, щоб експедитор належним чином організував перевезення — отримав передбачені законодавством дозвільні документи, вибрав оптимальний маршрут і виконав всі інші узяті на себе зобов'язання (ст. 933 ЦК України).

Як додаткові послуги з договору експедиції можуть пропонуватися: здійснення таких необхідних для доставки вантажу операцій, як отримання потрібних для експорту або імпорту документів, виконання митних і інших формальностей, перевірка кількості і стану вантажу, його вантаження і розвантаження, сплата митного збору, зборів і інших витрат, які покладаються на відправника, збереження вантажу, його отримання в пункті призначення і тому подібне.

Експедитор може діяти від імені клієнта або від свого імені. Якщо експедитор за умовами договору діє від імені відправника, то щодо відносин за договором експедиції застосовуються положення про договір доручення. У випадку якщо він діє від свого імені, застосовуються відповідні правила про договір комісії. При цьому відповідальність за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які складають зміст додаткових послуг, виконання яких прийняв на себе експедитор, визначається законодавством про відповідний договір (підряду, зберігання і тому подібне) і умовами договору про експедицію. Договір експедиції може містити елементи декількох видів договорів: перевезення, доручення, комісії, підряду, зберігання і тому подібне, які тісно переплітаються в одному юридичному факті (договорі).

У договорі про транспортну експедицію, ув'язненого між експедитором і клієнтом, експедитор по суті замінює клієнта у відносинах з перевізником. У зв'язку з цим автотранспортні підприємства, які здійснюють транспортно-експедиційне обслуговування клієнтури, користуються правами і несуть обов'язки і відповідальність, передбачені транспортними статутами для відправників і одержувачів вантажів.

Разом з тим автотранспортні підприємства (експедитор) укладають з організаціями залізничного транспорту, морськими і річковими портами і аеропортами договори про централізоване завезення і вивіз вантажів. У вказаних договорах передбачаються:

об'єми перевезень вантажів;

терміни доставки вантажів відповідно до узгоджених графіків;

забезпечення збереження вантажу;

виконання загрузочно-разгрузочных робіт в обумовлені періоди часу;

умови розрахунків за перевезення і виконання експедиторських послуг;

взаємна відповідальність сторін за порушення договірних зобов'язань і тому подібне.

Договори, які заключаются автотранспортними підприємствами, з одного боку, з клієнтурою на транспортно-експедиційне обслуговування, а з іншої — з транспортними підприємствами на централізоване завезення і вивіз вантажів, за своїм змістом повинні бути узгодженими, щоб забезпечити чітку і злагоджену роботу транспорту і клієнтури. Тому на клієнта покладаються такі обов'язки:

пред'являти вантажі експедиторові рівномірно протягом кварталу, місяця, і т. д;

забезпечувати своїми силами роботу по відправленню і прийому вантажів в певний годинник, узгоджений з експедитором, і тому подібне.

За невиконання або неналежне виконання обов'язків за договором про транспортно-експедиційне обслуговування сторони несуть майнову відповідальність. Вона визначається як загальними положеннями про зобов'язання, так і нормами транспортних статутів (кодексів), договорами між експедиторами і клієнтами, які полягають на основі типових договорів (наприклад, типовий договір про централізоване завезення (вивіз) вантажів на станції залізниць, в порти (на пристані), аеропорти, виконання міжміських перевезень вантажів і транспортно-експедиційне обслуговування автотранспортними підприємствами і організаціями автомобільного транспорту загального користування).

Договором про експедицію, за умовами якого експедитор діє від свого імені, може бути передбачена відповідальність експедитора за неналежне виконання договорів перевезення, ув’язнених ним з метою забезпечити доставку вантажу. Така відповідальність експедитора визначається по одних і тих же правилах, по яких перед ним відповідає той або інший перевізник, якщо договором не передбачена підвищена відповідальність експедитора. Зокрема, експедитор відповідає перед клієнтом за ненадання контейнера під завантаження, за невручення квитанції про прийом вантажу до перевезення або накладної після отримання вантажу від перевізника, за недостачу, пошкодження вантажу і тому подібне. Клієнт несе відповідальність за невикористання представлених автомобілів або контейнерів, за невчасну оплату наданих послуг і тому подібне.

Невиконання цього обов'язку клієнтом надає експедиторові право відстрочити термін виконання перевезення, отримати додаткову інформацію, вимагати від клієнта надання інформації при її ненаданні, а також відшкодувати збитки, заподіяні експедиторові таким неналежним виконанням.

Клієнт або експедитор мають право відмовитися від договору транспортної експедиції, попередивши про це іншу сторону в розумний термін. Сторона, яка заявила про таку відмову, зобов'язана відшкодувати іншій стороні збитки, заподіяні їй у зв'язку з розірванням договору (ст. 935 ЦК України).

5. Договір чартеру (фрахтування). Сьогодні договір чартеру, або фрахтування, широко використовується у сфері торгового мореплавання, а також повітряних перевезень.

Традиційно, норми присвячені цьому договору поміщалися в транспортних кодексах, зокрема в Кодексі торгового мореплавання (КТМ) і Повітряному кодексі.

Проте Цивільний кодекс України певним чином змінив цю традицію, закріпивши в ст. 912 визначення договору чартеру, як договори по якому одна сторона (фрахтувальник) зобов'язується надати іншій стороні що фрахтує за плату всю або частина місткості одного або декількох транспортних засобів на один або декілька рейсів для перевезення пасажирів, багажу, вантажу і пошти або з іншою метою, якщо це не противоречит законам і іншим правовим актам.

У ЦК стаття, присвячена договору чартеру поміщається в розділі "Перевезення", що дозволяє вирішити ще одну проблему, яка тривалий час була дискусійною, — встановити місце договору чартеру в системі цивільно-правових договорів.

Найбільшого розповсюдження договори чартеру отримали у сфері морських і повітряних перевезень. Проте, не дивлячись на те, що договори морського і повітряного чартеру мають однакову правову природу, вони мають ряд відмінностей. Це пояснюється, зокрема тим, що технічні і економічні характеристики повітряних перевезень істотним чином відрізняються від характеристик морських. Адже час, який витрачається для виконання повітряного перевезення, набагато коротше за те, яке необхідно використовувати, щоб здійснити морське перевезення. Кількість товарів, яка може бути перевезене літаком, менше того, яке може перевезти морське судно.

Морські чартерні договори в основному стосуються перевезень вантажу, тоді як повітряні чартери переважно використовуються для перевезення пасажирів і їх багажу. Різними також є джерела регулювання договорів повітряного і морського чартеру.

Все це зумовлює необхідність окремого вивчення договорів морського чартеру і повітряного чартеру.

Договір морського чартеру. Слід відмітити, що КТМ України не містить чіткого визначення договору чартеру. Стаття 133 визначає договір морського перевезення вантажу як договір, по якому перевізник або фрахтувальник зобов'язується перевезти доручений йому відправником грузнув з порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженому на отримання вантажу особі (одержувачеві), а відправник, або що фрахтує, зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт).

Таким чином, по КТМ України договір фрахтування судна (договір чартеру) і договір морського перевезення вантажу є тотожними поняттями.

Разом з тим аналіз ст. 134 КТМ свідчить про те, що договір чартеру є особливим різновидом договору морського перевезення вантажу, який містить умову про надання для перевезення всього судна, її частини або окремих приміщень судна.

Договір чартеру є консенсусним. Враховуючи те, що його висновок не свідчить про ухвалення вантажу до перевезення і не дає можливості розпорядитися їм, при чартерних перевезеннях може бути виписаний і коносамент. Проте слід враховувати те, що в тих випадках, якщо чартер противоречит коносаменту, умови, які поміщаються в чартері, є такими, що превуалирующими.

Договір чартеру може бути поміщений як на один рейс, так і на декілька рейсів або на рейс туди і назад (декілька послідовних рейсів туди і назад). Для відмежування договору чартеру від інших договорів, які використовуються в практиці торгового мореплавання, зокрема від договору тайм-чартер, по якому судно фрахтується на певний час, його іменують "рейсовий чартер".