![]() |
Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | |
|
Основою правового регулювання оплати праці є тарифна система, яка являє собою систему державних нормативів, що встановлюють вихідні розміри оплати праці. За допомогою тарифної системи здійснюється диференціація оплати праці залежно від складності, ступеня шкідливості, важкості, інтенсивності, суспільної значущості праці й кваліфікації працівника.
Основними елементами тарифної системи є такі: тарифні ставки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).
Тарифні ставки (погодинні, денні, місячні) виражають розмір оплати праці на різних видах робіт за одиницю часу (година, день, місяць) залежно від кваліфікаційного розряду працівника. Потрібно врахувати, що тарифні ставки робітників-відрядників, праця яких є інтенсивнішою, ніж праця робітників-погодинників, встановлюються в більш високому розмірі (приблизно на 7—8 %). Тарифні ставки також можуть збільшуватися залежно від шкідливих умов праці. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 30 червня 1998 р. № 982 "Про доплати і компенсації особам, які працюють у зоні відчуження і зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів" передбачено, що в період з 1 січня 1998 р. до 1 січня 2000 р. особам, які постійно працюють у зоні відчуження, провадиться доплата у розмірі тарифної ставки (посадового окладу).
Тарифна сітка — шкала (схема), за допомогою якої визначаються співвідношення в оплаті праці працівників залежно від складності роботи та їх кваліфікації, тобто забезпечується більш висока оплата праці за складнішу роботу.
Тарифний розряд — це показник ступеня складності роботи, що виконується, і рівня кваліфікації працівника. Тарифна ставка І розряду встановлює розмір оплати праці найпростішої роботи: чим складніший вид роботи, тим вищий тарифний розряд. За допомогою тарифної сітки встановлюється співвідношення тарифних ставок між розрядами. Тарифні ставки (оклади) інших, більш високих, розрядів і груп визначаються множенням тарифної ставки (окладу) І розряду на тарифний коефіцієнт відповідного розряду груп тарифних коефіцієнтів.
З метою упорядкування оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери, а також створення механізму підтримання на постійному рівні оптимальних міжгалузевих та міжпосадових співвідношень в оплаті праці Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про оплату праці працівників на основі єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій бюджетної сфери" від 30 серпня 2002 р. № 1298. Цією постановою затверджено низку нормативних документів, спрямованих на уніфікацію критеріїв в оплаті праці. Зокрема, затверджено Єдину тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників бюджетної сфери; схему тарифних розрядів посад керівних, наукових, науково-педагогічних, педагогічних працівників і фахівців бюджетних установ; схему тарифних розрядів посад (професій) фахівців, керівників інших структурних підрозділів і технічних службовців, загальних для всіх бюджетних установ, закладів та організацій; схему тарифних розрядів посад (професій) робітників, загальних для всіх бюджетних установ; ставки погодинної оплати праці працівників усіх галузей економіки за проведення навчальних занять. Ця постанова набирає чинності з 1 січня 2003 р. (Урядовий кур'єр. — 2002. — 11 вересня).
Механізм дії тарифної сітки такий. Єдина тарифна сітка передбачає 25 тарифних розрядів і тарифні коефіцієнти від 1 до 4,51. Посадові оклади (тарифні ставки) за розрядами Єдиної тарифної сітки визначаються шляхом множення окладу (ставки) 1-го тарифного розряду на відповідний тарифний коефіцієнт (з дотриманням такого порядку закруглення: у разі, коли посадовий оклад (тарифна ставка) визначені у гривнях з копійками, цифри до 0,5 відкидаються, від 0,5 і вище — заокруглюються до однієї гривні).
Схему тарифних розрядів встановлено окремо для посад науково-педагогічних і педагогічних працівників та для посад (професій) фахівців, керівників і технічних службовців, загальних для всіх бюджетних установ, закладів та організацій.
Для першої групи, наприклад, для посади керівника вищого навчального закладу III і IV рівнів акредитації встановлено діапазон розрядів за Єдиною тарифною сіткою від 22 до 24; для посади вчителів (всіх спеціальностей), викладачів, вихователів — від 8 до 12 розрядів тощо.
Для другої групи працівників, наприклад, для провідних фахівців (економіста, технолога, інженера, економіста, юрисконсульта та ін.) — діапазон розрядів за Єдиною тарифною сіткою встановлено від 7 до 10; для інших фахівців та технічних службовців (товарознавця, експедитора, касира, секретаря-друкарки та ін.) — від 4 до 5 розрядів тощо.
Досвід країн з розвиненою ринковою економікою показує активне використання тарифної системи як інструмента диференціації оплати праці. Застосовуються її різні модифікації. Складові елементи тарифної системи визначаються конкретною фірмою на договірній основі між роботодавцями і найманими працівниками з дотриманням державних гарантій і умов угод, під дію яких підпадає та або інша фірма. Переважно застосовується єдина тарифна сітка для робітників, фахівців і службовців. У цьому виявляється уніфікуючий підхід до тарифікації різних категорій працюючих, зниження конфронтації між "синіми" і "білими" комірцями при формуванні тарифних умов оплати праці на виробничому рівні.
Характерною рисою сучасного підходу до тарифної системи є збільшення діапазону тарифної сітки. Так, в американській автомобільній корпорації "Ford Motors" застосовується 23-ступінчас-та тарифна сітка (Зарубіжний досвід матеріального стимулювання персоналу // Україна: аспекти праці. — 1998. — №1. — С. 17). Це дає можливість ширше враховувати кваліфікацію працівників, результативність їх праці.
В Україні праця службовців оплачується на основі схем посадових окладів.
Стосовно робітників тарифікація проводиться на підприємстві. Присвоєння робітникові кваліфікаційного розряду або його підвищення провадиться за заявою працівника, яка розглядається кваліфікаційною комісією. Комісія перевіряє теоретичні знання робітника і здачу проб. Рішення про присвоєння приймає власник або уповноважений ним орган за погодженням з профкомом. За грубе порушення технологічної дисципліни та інші серйозні порушення, які спричинили погіршення якості продукції, робітникові може бути знижено кваліфікацію на 1 розряд терміном до 3 місяців. Поновлення розряду провадиться в порядку присвоєння. Працівникові гарантується збереження присвоєного розряду. Розряд належить до умов трудового договору, отже, може змінюватися лише за угодою сторін.
Якщо працівник не справляється з роботою за присвоєним йому розрядом, власник повинен запропонувати йому іншу, менш кваліфіковану, роботу з присвоєнням відповідного розряду. У разі незгоди працівника власник має право розірвати трудовий договір за п. 2 ст. 40 КЗпП України.
Загальна перетарифікація розрядів можлива лише у зв'язку з докорінними змінами в організації виробництва, наприклад, при зміні профілю підприємства, введенні нового тарифно-кваліфікаційного довідника. Подібні випадки є змінами істотних умов праці й мають провадитися за правилами ч. З ст. 32 КЗпП. Працівник повинен бути попереджений про такі зміни за 2 місяці. Якщо працівник не згоден продовжувати роботу в нових умовах праці, то він може бути звільнений за п. б ст. 36 КЗпП.
Конкретний розмір окладу службовця встановлюється власником відповідно до посади і кваліфікації працівника при укладенні трудового договору (контракту). За загальним правилом власник в односторонньому порядку не може знизите посадовий оклад. Зниження можливе лише за результатами атестації і в межах "вилки" окладу за даною посадою, передбаченою штатним розкладом підприємства.
Працівник має право вимагати оплати за роботу, що фактично виконується, якщо він за наказом числиться на іншій посаді.
Тарифно-кваліфікаційні довідники (ТКД) являють собою систематизовані переліки робіт і професій, що використовуються на виробництві.
ТКД є елементом тарифної системи і виконують роль своєрідного зразка, еталона професійних вимог за різними посадами і роботами. Такі вимоги поділяють на три групи: вимоги теоретичних знань, вимоги практичних навичок, ступінь кваліфікаційної підготовки (рівень освіти, необхідний мінімальний стаж роботи).
Віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам провадиться власником або уповноваженим ним органом згідно з тарифно-кваліфікаційним довідником за погодженням з профспілковим або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (ст. 96 КЗпП України).
За загальним правилом трудова функція визначається відповідно до Класифікатора професій, затвердженого наказом Держстандарту України від 27 липня 1995 p., і введеного в дію з 1 липня 1996 p., який являє собою систематизовані переліки робіт і професій, які використовуються на виробництві. Класифікатор є складовою державної системи класифікації і кодування техніко-економічної і соціальної інформації. Він розроблений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4 травня 1993 р. № 326 "Про концепцію побудови національної статистики України і Державну програму переходу на міжнародну систему обліку і статистики". Класифікатор відповідає Міжнародній стандартній класифікації професій 1988 p. (ISCO-88: International Standard Classification of Occupations / ILO-Geneva), яка полегшує міжнародний обмін професійною інформацією. Класифікатор передбачає такі види класифікації професій: 1) законодавці, вищі державні службовці, керівники; 2) професіонали; 3) спеціалісти; 4) технічні службовці; 5) працівники сфери торгівлі та побутових послуг; 6) кваліфіковані робітники сільського та лісового господарства, риборозведення та рибальства; 7) кваліфіковані робітники з інструментом; 8) оператори і складальники обладнання та машин; 9) найпростіші професії.
Нормативна база професіональної діяльності також включає затверджений і введений у дію наказом Держстандарту України від 22 жовтня 1996 р. № 441 Класифікатор України "Класифікація видів економічної діяльності ДК 009-96"; Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників, затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики від 16 лютого 1998 р. № 24. Перший випуск Довідника "Професії працівників, які є загальними для всіх галузей економіки" складається з двох розділів (доповнених у 2001 p.). Він містить загальні положення, які є методичними рекомендаціями для розробки відповідних посадових інструкцій. Крім того, опубліковано також й інші випуски, які стосуються окремих галузей виробництва. На липень 2001 р. було видано 45 випусків. Всього планується підготувати 88 випусків Довідника.
Професійні норми, закладені у випусках, призначаються для ведення документації про укладення трудового договору (прийняття на роботу), професійне просування, переведення на іншу роботу, відсторонення від роботи, припинення і розірвання трудового договору, а також для визнання кваліфікаційного статусу працівника; розподілу робіт за складністю, відповідальністю і стажем роботи, необхідною освітою і професійною підготовкою працівників та для інших цілей у роботі з персоналом.
Згідно з Довідником та іншим законодавством про працю роботодавець розробляє і самостійно затверджує посадові інструкції для керівників, професіоналів, спеціалістів. Для робітників і технічних службовців розробляються робочі інструкції. При цьому роботодавець має право доповнити і конкретизувати коло обов'язків працівника.
Слід врахувати, що згаданим наказом Держстандарту України від 27 липня 1995 р. визнано такими, що втратили чинність в Україні, відповідні акти колишнього СРСР: Кваліфікаційний довідник посад керівників, спеціалістів та службовців. Єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник робіт і професій робітників (ЄТКД), вип. 1 "Професії робітників, загальні для всіх галузей народного господарства"; Кваліфікаційний довідник професій робітників, яким встановлюються місячні оклади (М.: Экономика, 1990) Втратив силу й наказ Мінпраці України від 3 вересня 1993 р. № 73 "Про затвердження довідника тимчасових тарифно-кваліфікаційних посад спеціалістів, службовців і професій робітників, загальні для всіх бюджетних установ і організацій".
Завершуючи розгляд питання про тарифну систему, потрібно звернути увагу ще на одне питання. Як відомо, Основними напрямами соціальної політики на 1997—2000 роки передбачено підвищення частини тарифу в середній заробітній платі до 50—60 %, що, на думку авторів реформи, приведе до зростання продуктивності праці. Питання це не однозначне. Досвід індустріально розвинених країн показує поширення політики індивідуалізації доходів найманих працівників, яка базується на оцінці заслуг, що приводить до помітного зниження тарифної частини заробітку і зростання змінної частини зарплати. У літературі наводяться дані про те, що зростання зарплати якраз здійснюється за рахунок індивідуалізованої її частини, в якій враховуються ділові якості, індивідуальні результати праці. Наприклад, у Франції на цю частину припадало 3/4 приросту оплати праці у керівників і фахівців, 2/3 — у майстрів і майже 50 % — у робітників (дані 1991 р.) (Колот А. Зарубіжний досвід матеріального стимулювання персоналу // Україна: аспекти праці. — 1998. — № 1. — С 19).
З правових позицій у цьому випадку ми стикаємося з проблемою встановлення показників оцінки якості й результатів праці. На Заході за власником визнаються широкі права щодо самостійного вирішення питання про оплату праці конкретного працівника, тоді як у нас не було прийнято відходити від централізованого нормативно-правового регулювання. З переходом до формування ринкових відносин в Україні неминуче відбувається розширення прав власника в оплаті праці. Воно і зараз вже має місце на приватних підприємствах. По суті, той правовий механізм організації оплати праці, про який ідеться, не застосовується в приватному секторі. Це факт, з яким не можна не рахуватися. Однак не можна штучно поширювати досвід країн із ринковою економікою, що склалась, на Україну, де такі відносини ще тільки перебувають у зародковому стані. Принаймні на перехідному етапі держава повинна зберегти контрольні механізми захисту прав працівників на оплату праці.
Дата публикования: 2014-10-23; Прочитано: 1192 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!