Тема 11. Управління місцевими фінансами в Україні

1. Сутність управління місцевими фінансами

2. Місцеві фінансові органи, їх завдання, повноваження, функції

3. Фінансовий контроль на місцевому рівні

11.1. Сутність управління фінансами

Управління місцевими фінансами - це складова частина управління економікою адміністративно-територіальних одиниць, його здійснює спеціальний апарат з допомогою специфічних прийомів і методів.

В управлінні місцевими фінансами виділяють об'єкти і суб'єкти управління. Об'єктами виступають фінансові відносини, в тому числі відносини, пов'язані з формуванням і використанням фондів грошових коштів. Найважливіші об'єкти - це місцеві бюджети, цільові фонди місцевого самоврядування, підприємства комунальної власності. Суб'єктами управління виступають органи місцевого самоврядування.

Діяльність щодо управління місцевими фінансами включає наступні функціональні елементи:

♦ планування, яке займає важливе місце в управлінні місцевими фінансами, тому що саме у ході планування проводиться аналіз соціально-економічного стану адміністративно-територіальних одиниць, розвитку місцевого господарства, оцінка фінансового стану підприємств комунальної власності; виявляються резерви збільшення фінансових ресурсів, напрямки їх ефективного використання;

♦ оперативне управління як комплекс заходів, що проводиться на основі оперативного аналізу конкретної фінансової ситуації. Мета оперативного управління - досягти максимального ефекту при мінімальних затратах шляхом своєчасної зміни фінансових відносин, маневрування фінансовими ресурсами;

♦ контроль, який пронизує усі стадії управлінської діяльності і в той же час має велике самостійне значення. В процесі контролю підставляються фактичні результати із запланованими, виявляються резерви.

Розрізняють стратегічне і оперативне управління місцевими фінансами. Стратегічне управління - це управління на тривалу перспективу, виражається у встановленні обсягів фінансових ресурсів адміністративно-територіальних одиниць на перспективу для реалізації цільових програм, пов'язаних з піднесенням економіки регіонів України, проведенням її структурної перебудови, розвитком АПК, а також вирішенням соціальних проблем. Оперативне управління місцевими фінансами полягає у маневруванні наявними фінансовими ресурсами органів місцевого самоврядування, залученні додаткових коштів, ефективному витрачанні наявних грошових засобів.

Розглянемо завдання, функції і права місцевих фінансових органів на прикладі фінансового управління міської ради.

Основні завдання фінансового управління:

♦ забезпечення реалізації державної бюджетної політики на відповідній території;

♦ складання розрахунків до проекту міського бюджету і подання їх на розгляд виконавчого комітету;

♦ підготовка пропозицій щодо фінансового забезпечення заходів соціально-економічного розвитку міста;

♦ розроблення пропозицій з удосконалення методів фінансового і бюджетного планування та фінансування витрат;

♦ здійснення контролю за дотриманням підприємствами, установами та організаціями законодавства щодо використання ними бюджетних коштів та коштів цільових фондів, утворених радою;

♦ здійснення загальної організації та управління виконанням міського бюджету, координація діяльності учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

Функції фінансового управління в галузі управління:

• розробка і доведення до головних розпорядників бюджетних коштів інструкцій з підготовки бюджетних запитів;

• визначення порядку та термінів розроблення бюджетних запитів головними розпорядниками бюджетних коштів;

• проведення на будь-якому етапі складання і розгляду проекту міського бюджету, аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, щодо його відповідності меті, пріоритетності, а також дієвості та ефективності використання бюджетних коштів;

• прийняття рішень про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту міського бюджету перед поданням його на розгляд виконкому міської ради;

• прийняття участі у розробленні балансу фінансових ресурсів міста, аналіз соціально-економічних показників розвитку міста та врахування їх під час складання міського бюджету;

• організація роботи, пов'язаної із складанням проекту міського бюджету, за дорученням голови - визначення порядку і термінів подання структурними підрозділами міської ради матеріалів для підготовки проекту міського бюджету; складання проекту міського бюджету;

• забезпечення протягом бюджетного періоду відповідності розпису міського бюджет встановленим бюджетним призначенням;

• здійснення у процесі виконання міського бюджету за доходами прогнозування та проведення аналізу доходів міського бюджету;

• організація виконання міського бюджету. Разом з іншими структурними підрозділами міської ради, органами державної податкової служби, територіальними органами Державного казначейства забезпечення надходження доходів до міського бюджету та вжиття заходів щодо ефективного витрачання бюджетних коштів;

• складання розпису доходів і видатків міського бюджету, забезпечення фінансування заходів, передбачених відповідним міським бюджетом, підготовка у встановленому порядку пропозицій щодо внесення змін до розпису у межах річних бюджетних призначень та здійснення у встановленому порядку взаємних розрахунків міського бюджету з обласним бюджетом;

• здійснення в установленому порядку організації та управління виконанням міського бюджету, координація в межах своєї компетенції діяльності учасників бюджетного процесу з питань виконання міського бюджету та здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства;

• проведення моніторингу змін, що вносяться до міського бюджету;

• розгляд балансів, звітів про виконання міського бюджету та інших фінансових звітів;

• проведення разом з відповідними органами державної податкової служби аналізу стану надходження доходів до міського бюджету, підготовка пропозиції про доцільність запровадження на території міста місцевих податків і зборів, а також надання пільг по податках;

• проведення на базі статистичної і фінансової звітності і прогнозних розрахунків аналізу економічного і фінансового стану підприємств, установ і організацій, розташованих на території міста, тенденцій і динаміки розвитку різних форм власності, підготовка пропозиції щодо визначення додаткових джерел фінансових ресурсів;

• здійснення фінансування підприємств, установ та організацій, переданих у встановленому законом порядку в управління міській раді, а також заходів, пов'язаних з розвитком житлово-комунального господарства, благоустроєм території, дорожнім будівництвом, охороною довкілля та громадського порядку, інших заходів, передбачених законодавством;

• перевірка правильності складання і затвердження кошторисів та планів використання коштів установами і організаціями, які фінансуються з міського бюджету;

• участь у розробленні пропозицій з удосконалення структури міської ради, підготовка пропозиції щодо визначення чисельності працівників, фонду оплати їх праці, витрат на утримання апарату виконавчого комітету міської ради та здійснення контролю за витрачанням цих коштів;

• підготовка і подання виконкому міської ради офіційних висновків про перевиконання чи недовиконання дохідної частини загального фонду міського бюджету для прийняття рішення про внесення змін до міського бюджету.

11.2. Місцеві фінансові органи, їх завдання, повноваження, функції

Провідну роль в управлінні місцевими фінансами належить місце­вим фінансовим органам. Однак саме поняття місцевого фінансового ор­гану можна трактувати по-різному.

У широкому значенні місцевими фінансовими органами є всі органи, які функціонують на місцевому рівні з метою виконання завдань, пов'я­заних з управлінням місцевими фінансами. Виходячи саме з такого — широкого — тлумачення поняття місцевого фінансового органу, деякі вчені відносять до їх складу, крім фінансових органів місцевих держав­них адміністрацій та місцевих рад, також територіальні органи Дер­жавної податкової адміністрації України, Державного казначейства України та Головного контрольно-ревізійного управління України3.

Крім того, це поняття трактується в наукових працях і у вузькому значенні, що зумовлено необхідністю виділення з усієї сукупності суб'єк­тів, наділених повноваженнями у сфері управління місцевими фінанса­ми, окремих груп органів, завдання та функції яких суттєво відрізня­ються — податкових, казначейських, контрольно-ревізійних та власне фінансових. У такому разі до місцевих фінансових органів відносять фінансові управління або відділи місцевих державних адміністрацій та місцевих рад4.

У Бюджетному кодексі України (ст. 2) наводиться таке визначення місцевого фінансового органу:

Місцевий фінансовий орган — це установа, що відповідно до законодавства України здійснює функції зі складання, виконан­ня місцевих бюджетів, з контролю за витрачанням коштів розпо­рядниками бюджетних коштів, а також інші функції, пов'язані з управлінням коштами місцевого бюджету.

Незважаючи на те, що для цілей Бюджетного кодексу України до складу місцевих фінансових органів віднесено також Міністерство фі­нансів Автономної Республіки Крим, поняття місцевого фінансового ор­гану в цьому правовому акті трактується, безумовно, вузько, адже пов­новаження та обов'язки фінансових органів, органів казначейства, по­даткових і контрольно-ревізійних органів у ньому чітко відокремлені.

Відтак з часу ухвалення Бюджетного кодексу термін "місцевий фі­нансовий орган" частіше вживається — як серед працівників фінансо­вої системи, так і в наукових колах — саме у вузькому значенні. Ви­ключно в такому значенні це поняття розглядатиметься і в цьому підроз­ділі нашого підручника. На думку авторів, це дасть змогу сформувати у читачів чіткіші уявлення про завдання, функції, права та обов'язки фі­нансових органів місцевих державних адміністрацій і місцевих рад, які відіграють одну з провідних ролей в управлінні місцевими фінансами.

Функціонування в Україні двох видів місцевих фінансових органів зумовлено насамперед законодавчо визначеними особливостями роз­поділу повноважень між місцевими радами та місцевими органами дер­жавної виконавчої влади у бюджетному процесі. Тоді, коли здійснення функцій щодо складання і виконання бюджетів місцевого самовряду­вання ради забезпечують самостійно через свої виконавчі органи, вико­нання таких самих функцій щодо районних та обласних бюджетів деле­гується ними відповідним районним і обласним державним адміністра­ціям. А відтак є необхідність одночасного функціонування двох видів міс­цевих фінансових органів, які мають різне підпорядкування та право­вий статус, але створюються для реалізації аналогічних завдань.

Фінансові органи місцевих державних адміністрації є структурними підрозділами відповідних обласних, районних, міських у містах Києві та Севастополі та районних у районах міст Києва та Севастополя дер­жавних адміністрацій. Вони мають подвійне підпорядкування, оскіль­ки є підзвітними та підконтрольними, з одного боку, голові місцевої ад­міністрації, з іншого — Міністерству фінансів України.

Головне фінансове управління обласної, Київської міської та фінансове управління Севастопольської міської державної адміністрації, про фі­нансове управління районної, районної у м. Києві та фінансовий відділ районної у м. Севастополі державної адміністрації" від 19 серпня 2002 р. № 1204.

Всі фінансові органи, які належать до системи Міністерства фінансів України і функціонують у складі місцевих державних адміністрацій, залежно від обсягу повноважень та рівня підпорядкованості, поділя­ються на дві підгрупи:

1) фінансові органи регіонального рівня — головні фінансові управ­ління обласних і Київської міської державних адміністрацій та фінан­сове управління Севастопольської міської державної адміністрації;

2) фінансові органи субрегіонального рівня — фінансові управління районних (адміністративних районів і в районах м. Києва) державних адміністрацій та фінансові відділи районних у м. Севастополі держав­них адміністрацій.

Фінансові органи місцевого самоврядування відповідно до ст. 11 За­
кону "Про місцеве самоврядування в Україні" утворюються за рішення­
ми місцевих рад. Сучасна вітчизняна практика передбачає функціонування таких органів виключно у містах обласного та республіканського
(Автономної Республіки Крим) значення. В селах, селищах та містах
районного значення повноваження, які чинним законодавством віднесе­
ні до компетенції місцевих фінансових органів, здійснюються виконав­чими комітетами рад.

На підтвердження того, наскільки малопоширеною в системі місцево­го самоврядування України є практика створення фінансових органів місцевих рад, наведемо офіційні дані. Так, станом на 1 вересня 2005 р. в нашій країні функціонувало 12 112 місцевих рад, з них 176 міських рад міст обласного та республіканського значення. Як випливає з наведеної інформації, власних фінансових органів в Україні не мають більш ніж 98 % місцевих рад5. У контексті вирішення проблеми зміцнення фінан­сової незалежності територіальних громад цей показник, безумовно, за­слуговує на негативну оцінку.

Фінансові органи місцевого самоврядування є підконтрольними і під­звітними відповідним радам. Особливість функціонування цих органів полягає в тому, що поряд із забезпеченням реалізації загальнодержав­ної бюджетної політики на відповідній території пріоритетним напря­мом їх роботи є виконання завдань у рамках місцевої бюджетної політи­ки, схваленої місцевою радою. У своїй діяльності вони тісно взаємоді­ють із громадськістю, намагаючись якомога повніше врахувати основні потреби місцевого населення та орієнуючись на їхні пріоритети. Фінан­сові органи місцевого самоврядування, як і місцеві ради в цілому, без­посередньо зацікавлені в тому, щоб результати їхньої роботи були схва­лені територіальною громадою.

У доповнення до викладеного вище відзначимо слушність думки ві­домого фахівця в галузі місцевих фінансів професора В.І. Кравченка про те, що "наявність власних фінансових органів територіальних гро­мад є необхідною складовою системи управління місцевими фінанса­ми"6. Безперечно, в сучасних умовах забезпечити функціонування та­ких органів дуже складно. Адже більшість із понад 12 тис. місцевих бюджетів України нині не володіють достатніми ресурсами навіть для задоволення найважливіших соціальних потреб населення. Створення додаткового органу громадою, яка не має у своєму розпорядженні необ­хідних доходів і не може суттєво вплинути на розширення своєї подат­кової бази, жодним чином не вирішить її фінансових проблем, навпа­ки — збільшить видаткові потреби. Однак активізація протягом остан­нього часу зусиль, спрямованих на здійснення в нашій країні реформи адміністративно-територіального устрою, одним із невід'ємних елемен­тів якої має стати укрупнення та зміцнення фінансової незалежності те­риторіальних громад, дає підстави ще раз повернутись до порушеного питання. За нових обставин — у разі реалізації реформи — створення власних фінансових органів територіальними громадами є не тільки можливим, а й необхідним завданням, вирішення якого значною мірою сприятиме зміцненню місцевого самоврядування в Україні.

Розглянемо завдання та функції місцевих фінансових органів.

Місцевий фінансовий орган виконує такі основні завдання:

забезпечує реалізацію на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці загальнодержавної та місцевої бюджетної полі­тики;

здійснює бюджетне планування і прогнозування;

складає і подає на розгляд місцевої державної адміністрації або вико­навчого органу місцевої ради розрахунки до проекту місцевого бю­джету;

здійснює загальну організацію та управління виконанням місцевого бюджету, координує діяльність учасників бюджетного процесу на міс­цевому рівні з питань виконання бюджету;

формує пропозиції щодо фінансового забезпечення заходів соціаль­но-економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць;

розробляє рекомендації щодо вдосконалення методів фінансового і бюджетного планування та фінансування витрат.

З метою реалізації покладених завдань місцевий фінансовий орган виконує такі функції:

веде реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів;

згідно з визначеною Міністерством фінансів України типовою фор­мою бюджетних запитів та з урахуванням особливостей складання про­ектів місцевих бюджетів розробляє і доводить до головних розпорядни­ків коштів місцевого бюджету інструкції з підготовки бюджетних за­питів; визначає терміни подання бюджетних запитів;

на кожному з етапів складання і розгляду місцевого бюджету про­водить аналіз бюджетних запитів, поданих головними розпорядниками бюджетних коштів, на предмет їх відповідності меті, пріоритетності, а та­кож дієвості та ефективності використання бюджетних коштів;

приймає рішення про включення бюджетних запитів до проекту
місцевого бюджету перед поданням його на розгляд місцевої державної
адміністрації чи виконавчого органу місцевої ради;

бере участь у складанні балансу фінансових ресурсів відповідної адміністративно-територіальної одиниці, аналізує соціально-економічні показники її розвитку та враховує їх під час складання проекту місце­вого бюджету;

організовує роботу, пов'язану зі складанням проекту місцевого бю­джету, за дорученням керівництва відповідної місцевої державної адмі­ністрації або виконавчого органу місцевої ради визначає порядок і тер­міни подання матеріалів для його підготовки;

складає проект місцевого бюджету та готує пропозиції щодо кош­тів, які передаються для розподілу між бюджетами нижчих рівнів або для виконання спільних проектів; подає їх на розгляд керівництву міс­цевої адміністрації або виконавчого органу місцевої ради;

складає та затверджує розпис місцевого бюджету та зміни до ньо­го (в особі керівника місцевого фінансового органу);

зводить показники бюджетів, що входять до зведеного бюджету адмі­ністративно-територіальної одиниці, та подає їх у встановлені терміни до Міністерства фінансів України або місцевого фінансового органу ре­гіонального рівня;

протягом бюджетного періоду контролює відповідність розпису місцевого бюджету встановленим бюджетним призначенням;

проводить моніторинг змін, що вносяться до місцевого бюджету;

у двотижневий термін повідомляє місцеву раду та виконавчий ор­ган, який забезпечує виконання бюджету, про зміни в законодавстві, згідно з якими відповідальність за виконання функцій або надання по­слуг, на які затверджено бюджетне призначення, передається від одно­го головного розпорядника бюджетних коштів до іншого;

готує та подає відповідній місцевій раді офіційні висновки про пе­ревиконання чи недовиконання дохідної частини загального фонду міс­цевого бюджету з метою внесення змін до рішення про місцевий бюджет;

разом з органами державної податкової служби, територіальними органами державного казначейства та іншими уповноваженими органа­ми забезпечує надходження доходів до місцевого бюджету та вживає за­ходів щодо ефективного витрачання бюджетних коштів;

погоджує висновки органів стягнення про повернення з місцевих бюджетів помилково або надміру зарахованих платежів;

здійснює фінансування головних розпорядників коштів місцевого бюджету, а також передбачених у бюджеті програм і заходів, у тому числі, пов'язаних з розвитком житлово-комунального господарства, благо­устроєм, дорожнім будівництвом, охороною довкілля та громадського порядку, інших заходів, передбачених законодавством;

здійснює у межах своєї компетенції контроль за дотриманням бю­джетного законодавства;

перевіряє правильність складання і затвердження кошторисів та планів використання коштів установами й організаціями, які фінансу­ються з місцевого бюджету;

здійснює прогнозування доходів місцевого бюджету та проводить разом з органами державної податкової служби аналіз їх надходження до місцевого бюджету; готує пропозиції про доцільність запровадження місцевих податків, зборів, а також пільг;

проводить аналіз економічного і фінансового стану галузей еконо­міки адміністративно-територіальної одиниці, тенденцій та динаміки розвитку різних форм власності, готує пропозиції щодо визначення до­даткових джерел фінансових ресурсів;

бере участь у формуванні та реалізації інвестиційних програм, по­дає пропозиції щодо удосконалення механізму економічного стимулю­вання підприємств для розвитку економічного потенціалу відповідної території;

забезпечує захист фінансових інтересів держави і територіальної громади (об'єднань територіальних громад);

розглядає звернення та готує пропозиції для прийняття рішень про виділення коштів з резервного фонду бюджету;

бере участь у розробленні пропозицій щодо фінансового забезпечен­ня діяльності відповідних місцевих державних адміністрацій або місцевих рад та їх виконавчих органів;

бере участь у проведенні розрахунків за міжбюджетними транс­фертами, крім тих, які перераховуються з місцевого бюджету терито­ріальним органом державного казначейства з дотриманням встановле­них радою нормативів щоденних відрахувань;

здійснює взаємні розрахунки між місцевим бюджетом та держав­ним бюджетом України або іншими місцевими бюджетами;

розглядає баланси і звіти про виконання місцевих бюджетів та ін­ші фінансові звіти, подані територіальними органами Державного каз­начейства;

інформує керівництво місцевої державної адміністрації або вико­навчого органу місцевої ради про стан виконання місцевого бюджету за кожний звітний період і подає їй річний та квартальні звіти про його виконання;

здійснює інші функції, пов'язані з виконанням покладених на нього завдань.

До функцій місцевих фінансових органів регіонального рівня, крім названих, також належать:

вивчення спільно з установами Національного банку України пи­тання грошового обігу на відповідній території та участь у складанні ба­лансів грошових доходів і витрат населення;

аналіз діяльності фінансових управлінь та відділів нижчого рівня і формування пропозицій щодо її вдосконалення.

Бюджетним кодексом України місцевим фінансовим органам надано право у разі виявлення бюджетного правопорушення з боку розпорядника або одержувача коштів місцевого бюджету вчиняти щодо нього такі дії:

— призупиняти операції з бюджетними коштами;

— застосовувати адміністративні стягнення до осіб, винних у бюджет­них правопорушеннях. Такі стягнення накладаються за рішенням керів­ника місцевого фінансового органу.

Операції з бюджетними коштами бюджетних установ можуть бути при­зупинені в таких випадках:

несвоєчасного і неповного подання звітності про виконання місце­вого бюджету;

невиконання вимог щодо бухгалтерського обліку, складання звіт­ності та внутрішнього фінансового контролю за бюджетними коштами і недотримання порядку перерахування цих коштів;

подання недостовірних звітів та інформації про виконання бюджету;

порушення розпорядниками бюджетних коштів вимог щодо взят­тя ними бюджетних зобов'язань;

нецільового використання бюджетних коштів.

Для виконання покладених на місцеві фінансові органи завдань у їх складі створюються окремі функціональні підрозділи. Структура фінан­сових органів регіонального рівня затверджується Міністерством фі­нансів України і формується на основі типової структури. Прикладом мо­же бути структура головних фінансових управлінь обласних державних адміністрацій та фінансового управління Севастопольської міської ради (рис. 7.6).

У складі місцевих фінансових органів регіонального рівня функціо­нують чотири управління: бюджетне; доходів та фінансів галузей ви­робничої сфери; фінансів невиробничої сфери; фінансового, кадрового та інформаційного забезпечення. В кожному з них створюються окремі відділи. В разі необхідності керівники фінансових органів за погоджен­ням з Міністерством фінансів України можуть створювати у складі управ­лінь також інші структурні підрозділи.

Структура фінансового управління районної державної адміністрації затверджується керівником вищого фінансового органу. Зазвичай у йо­го складі утворюються такі підрозділи:

бюджетний відділ;

відділ доходів та економічного аналізу;

відділ бухгалтерського обліку та звітності.

Повноваження щодо затвердження структури фінансового управлін­ня міської ради належать до компетенції голови відповідної ради. Міні­стерство фінансів України та його територіальні органи у цей процес не втручаються. Це право є не тільки одним із атрибутів фінансової неза­лежності органів місцевого самоврядування, воно дає змогу належним чином скоординувати діяльність фінансового управління на досягнення цілей місцевої бюджетної політики. Незважаючи на це, структура різних фінансових органів субрегіонального рівня — як рад, так і місце­вих державних адміністрацій — суттєво не відрізняється, адже кожен із них виконує майже ідентичні функції.

МІСЦЕВИЙ ФІНАНСОВИЙ ОРГАН

Бюджетне управління

• Відділ зведеного бюджету та міжбюджетних
відносин.

* Відділ аналізу і контролю виконання місцевих
бюджетів

Управління доходів та фінансів галузей виробничої сфери

Відділ доходів та економічного аналізу.

Відділ фінансів галузей виробничої сфери та розрахунків за енергоносії

Управління фінансів невиробничої сфери

Відділ фінансів соціально-культурної сфери і соціального захисту населення.

Відділ фінансів місцевих органів влади і управління

Управління фінансового, кадрового та інформаційного забезпечення

Відділ бухгалтерського обліку і контролю.

Відділ кадрової та організаційної роботи.

Відділ комп'ютерного та господарського забезпечення.

Структура фінансових органів обласних державних адміні­страцій та Севастопольської міської ради

Місцеві фінансові органи у процесі реалізації завдань, віднесених до їх компетенції, активно взаємодіють з органами місцевого самовряду­вання та виконавчої влади, територіальними органами Державної податкової служби України, Державного казначейства України, Головно­го контрольно-ревізійного управління України, підприємствами та уста­новами. Рівень організації такої взаємодії великою мірою визначає за­гальні результати діяльності місцевих фінансових органів. Особливо він впливає на ефективність бюджетного процесу на локальному рівні, оскільки саме місцеві фінансові органи повинні забезпечувати коорди­націю дій усіх його учасників. Успішна реалізація фінансовими органа­ми цього завдання дає змогу саме їм, як нікому іншому, позитивно впли­нути на загальний стан виконання місцевого бюджету; і навпаки — їх бездіяльність може призвести до його суттєвого погіршення.

Казначейська система обслуговування місцевих бюджетів

У зарубіжних державах застосовується переважно банківська форма виконання бюджету. Однак усе поширенішою стає практика створення казначейств — органів, які провадять діяльність у сфері касового вико­нання бюджетів, а також наділені певними повноваженнями щодо управ­ління суспільними фінансами.

Казначейство — державний або муніципальний орган, голов­ним завданням якого є здійснення касового виконання бюджету.

Сьогодні казначейська форма виконання бюджету використовується в багатьох країнах: Австралії, Австрії, Бразилії, Великій Британії, Іспа­нії, Італії, Кенії, Мексиці, Монголії, Новій Зеландії, США, Франції, Японії та ін. Активно розвивається вона й у державах, що виникли на пострадянському просторі, — Азербайджані, Вірменії, Грузії, Казахста­ні, Латвії, Молдові, Росії. У 2006 р. її запровадження передбачено в Узбекистані.

У кожній з названих країн казначейства виконують функції, що суттєво відрізняються як за переліком, так і широтою повноважень. Однак
можна виокремити напрями діяльності, спільні для більшості національних казначейств. До них належать здійснення діяльності з касово­го виконання бюджету та участь в управлінні суспільними фінансами.
При цьому роль казначейств може бути пасивною, якщо вони лише акумулюють кошти та виділяють їх бюджетним установам, або активною —
у разі участі казначейств у перерозподілі бюджетних ресурсів чи здійснення ними контролю за дотриманням бюджетних асигнувань та зобов'язань.

Головна мета запровадження казначейської форми виконан­ня бюджету — підвищення ефективності управління суспіль­ними фінансами.

Тоді як участь національних казначейств у процесі виконання цент­рального бюджету держави набула поширення та схвалення в багатьох розвинених країн світу, казначейська форма виконання місцевих бю­джетів є менш поширеною. Функції казначейських органів при цьому ще більше диференційовані та визначаються ступенем централізації бюджетної системи, рівнем фінансової незалежності місцевого самовря­дування, історичними традиціями тощо. Обслуговування бюджетів муні­ципалітетів органами державного казначейства застосовується у Фран­ції та Італії. В Австралії в кожному штаті утворені регіональні казна­чейства, в Мексиці — в окремих штатах. Дуже поширеною практика казначейського обслуговування місцевих бюджетів стала в країнах ко­лишнього Радянського Союзу — Вірменії, Казахстані, Латвії, Молдові, Росії, Україні.

У нашій країні органи казначейства відіграють сьогодні одну з про­відних ролей у бюджетному процесі на місцевому рівні. Запровадження казначейського обслуговування місцевих бюджетів розпочалося в Украї­ні у другій половині 1999 р., коли на виконання постанови Кабінету Мі­ністрів України "Про удосконалення управління бюджетними кошта­ми" від 1 квітня 1999 р. № 522 у Дніпропетровській і Черкаській обла­стях було здійснено експеримент з касового виконання місцевих бюдже­тів органами державного казначейства. Позитивні результати проведе­ного експерименту стали передумовою утвердження системи казначей­ського обслуговування місцевих бюджетів на всій території України.

Ключовим моментом в історії розвитку вітчизняної системи казна­чейського обслуговування місцевих бюджетів стало ухвалення 21 черв­ня 2001 р. Бюджетного кодексу України, який передбачив її обов'язко­вість та визначив основні повноваження та функції органів казначей­ства. Згідно з Бюджетним кодексом та на виконання наказу Міністер­ства фінансів України "Про забезпечення запровадження з 1 січня 2002 ро­ку казначейського обслуговування місцевих бюджетів" від 29 жовтня 2001 р. № 482 з 2002 р. органи казначейства почали здійснювати касове виконання дохідної частини місцевих бюджетів і операції з перераху­вання міжбюджетних трансфертів. Починаючи з 2004 р. всі місцеві бю­джети переведені на повнофункціональне казначейське обслуговування — як у частині доходів, так і за видатками.

В Україні розроблено таку казначейську модель, яка передбачає існу­вання внутрішньої платіжної системи Державного казначейства та консолідацію всіх бюджетних коштів на єдиному казначейському рахунку, відкритому в Національному банку України. При цьому, на відміну від деяких інших держав, наприклад Російської Федерації, де єдиний казна­чейський рахунок (ЄКР) є сукупністю рахунків органів казначейства у банківських установах, які за своєю сутністю є рахунками клієнтів бан­ку, в нашій країні ЄКР є аналогом кореспондентського рахунку банків­ської установи в центральному банку держави. Застосування такого підходу дало змогу уникнути ризиків при зберіганні коштів бюджетів та створило можливості для ефективнішого управління ними. З 2001 р. Державне казначейство України стало повноправним учасником си­стеми електронних платежів НБУ, що дало змогу скоротити терміни проходження бюджетних платежів і своєчасно складати оперативну звітність про виконання бюджетів.

Основним, проте не єдиним, завданням казначейства є здійснення
касового виконання бюджетів. При цьому поняття "касове виконання
бюджетів" та їх "казначейське обслуговування", що часто вживаються
як синонімічні, не є тотожними.

Касове виконання місцевого бюджету — це діяльність, пов'язана із зарахуванням коштів до місцевого бюджету, їх збері­ганням, витрачанням на передбачені в бюджеті цілі, а також об­ліком їх наявності.

У світовій практиці розрізняють три моделі касового виконання міс­цевих бюджетів: банківську, казначейську та змішану, яка поєднує озна­ки двох попередніх. Однак навіть казначейська модель, як і інші, перед­бачає участь банків у касовому виконанні бюджетів. Ступінь такої уча­сті обумовлюється, головним чином, специфікою організації бюджетного механізму в тій чи іншій країні.

В Україні застосовується казначейська модель касового виконання
місцевих бюджетів, яка передбачає закріплення провідної ролі в цьому
процесі за органами державного казначейства. Крім казначейських органів, у діяльності з касового виконання місцевих бюджетів України беруть участь також місцеві фінансові органи, банківські установи, розпо­рядники й одержувачі коштів. Функції банків з часу запровадження вітчизняної системи казначейського обслуговування місцевих бюджетів істотно скоротилися і полягають насамперед у готівковому обслугову­ванні бюджетних установ, здійснення якого не належить до компетен­ції органів казначейства.

Казначейське обслуговування місцевих бюджетів — це діяль­ність органів казначейства щодо здійснення віднесених до їх ком­петенції завдань і функцій у процесі виконання місцевих бю­джетів.

Як було зазначено, касове виконання місцевих бюджетів є діяльніс­тю, що здійснюється не тільки органами казначейства, а й іншими учасниками бюджетного процесу. Однак це не свідчить, що казначей­ське обслуговування місцевих бюджетів є лише складовою касового вико­нання бюджетів і обмежується її рамками. Органи казначейства здійснюють чимало завдань, які виходять за межі касового виконання місце­вих бюджетів. До них можна віднести, наприклад, організацію функ­ціонування внутрішньої платіжної системи казначейства, реєстрацію бю­джетних зобов'язань, здійснення контролю за цільовим спрямуванням коштів, управління ресурсами єдиного казначейського рахунку тощо. Адже наукове трактування змісту касового виконання бюджетів, як правило, не передбачає віднесення до його складу таких видів діяльності.

У зарубіжній практиці органи казначейства виконують широкий спектр функцій, головними з яких є такі:

• організація та здійснення операцій з касового виконання бюджетів,
в тому числі:

зарахування доходів до бюджетів;

розмежування надходжень між бюджетами різних рівнів;

повернення з бюджетів надміру та помилково сплачених платежів;

фінансування бюджетних витрат та оплата рахунків бюджетних уста­нов;

ведення обліку наявних бюджетних коштів;

• фінансове управління, а саме:

бюджетне планування та прогнозування;

управління бюджетними коштами;

випуск цінних паперів та управління боргом;

контроль за виконанням бюджетів і використанням бюджетних коштів;

контроль за збереженням фінансових активів;

• бухгалтерський облік:

облік виконання бюджетів;

облік фінансових активів;

складання фінансової звітності;

аудит і оцінка виконання бюджетних програм..

Вказані функції в державах, де запроваджено казначейське обслуго­вування місцевих бюджетів, представлені різною мірою. Однак казна­чейським системам переважної більшості з цих країн притаманна спіль­на ознака — діяльність органів казначейства з контролю в бюджетному процесі на локальному рівні охоплює значно менший перелік функцій, ніж казначейський контроль за виконанням центрального бюджету дер­жави. Передусім це стосується демократичних країн зі сформованим інститутом місцевого самоврядування та розвинутою системою громадсь­кого контролю.

Функції органів Державного казначейства України як учасників бю­джетного процесу на місцевому рівні поділяються на дві основні групи:

з обслуговування місцевих бюджетів за доходами;

з обслуговування видаткової частини місцевих бюджетів.

Крім того, за характером повноважень, які органи казначейства ви­конують у бюджетному процесі, ці функції можна згрупувати так:

функції "бухгалтера", в основі яких лежить діяльність з відкриття бюджетних рахунків, їх обслуговування, ведення обліку та складання звітності у процесі виконання місцевих бюджетів;

функції "касира", пов'язані із зарахуванням, зберіганням та витра­чанням коштів місцевих бюджетів;

функції "контролера", що полягають у здійсненні контролю в про­цесі виконання місцевих бюджетів;

функції "менеджера" бюджетних ресурсів (рис. 7.8).

Функції органів казначейства з обслуговування місцевих бюджетів

Функції "бухгалтера"

Реєстрація зобов'язань розпорядників та одержувачів коштів місцевих бюджетів.

Ведення обліку доходів і видатків місцевих бюджетів.

• Складання звітності про виконання місцевих
^бюджетів

Функції "касира"

Касове виконання місцевих бюджетів за доходами.

Участь у касовому виконанні видаткової частини міс­цевих бюджетів.

• Перерахування міжбюджетних трансфертів

Функції "контролера"

Контроль за відповідністю платежів взятим зобов'язанням та бюджетним асигнуванням.

Контроль за цільовим спрямуванням бюджетних коштів.

Контроль за дотриманням правил ведення бухгалтерського обліку та складання звітності бюджетними установами.

• Контроль за своєчасністю повернення позик,
\наданих з єдиного казначейського рахунку

Функції "менеджера"

Організація функціонування внутрішньої платіжної системи казначейства.

Управління ресурсами єдиного казначейського ра­хунку.

Надання позик на покриття тимчасових касових роз­ривів, що виникають у процесі виконання місцевих бю­джетів.

Проведення взаємних розрахунків між бюджетами.

До першої групи належать такі функції:

відкриття бюджетних рахунків, призначених для зарахування, ви­трачання й обліку коштів місцевих бюджетів, забезпечення функціону­вання цих рахунків і закриття їх після закінчення бюджетного періоду;

розрахункове обслуговування бюджетних установ;

методично-правове забезпечення та здійснення діяльності з обліку виконання бюджетів;

реєстрація зобов'язань розпорядників і одержувачів коштів місце­вих бюджетів;

складання звітності про виконання місцевих бюджетів.

Порядок відкриття та функціонування рахунків в органах казна­чейства визначається Бюджетним кодексом України та двома основни­ми нормативно-правовими актами Державного казначейства України — Інструкцією про відкриття аналітичних рахунків для обліку операцій по виконанню бюджетів в системі Державного казначейства, затвер­дженою наказом ДКУ від 28 листопада 2000 р. № 119, і Порядком від­криття рахунків у національній валюті в органах Державного казна­чейства, затвердженим наказом ДКУ від 2 грудня 2002 р. № 221. При­йняття Державним казначейством двох окремих документів з метою правового врегулювання цієї сфери діяльності зумовлене тим, що в пер­шому з них головна увага приділяється правилам відкриття рахунків і їх кодування, а в другому — регламентації процедури відкриття рахун­ків і питанням взаємовідносин органів казначейства з іншими учасни­ками бюджетного процесу в процесі відкриття та забезпечення функціо­нування бюджетних рахунків.

У процесі обслуговування місцевих бюджетів в органах казначейства відкриваються такі види бюджетних рахунків:

бюджетні рахунки для зарахування надходжень. На ці рахунки надходять податкові, неподаткові та інші надходження, справляння яких передбачено законодавством України, включаючи трансферти, да­рунки, гранти, кошти, залучені до бюджетів від розміщення місцевих облігаційних позик, суми отриманих кредитів тощо;

бюджетні рахунки, призначені для обліку операцій клієнтів з бю­джетними коштами;

рахунки для обліку операцій з фінансування місцевих бюджетів;

інші бюджетні рахунки.

Бюджетні рахунки відкриваються в органах казначейства щороку відповідно до закону про державний бюджет України та рішень рад про місцеві бюджети. У разі необхідності, зумовленої, як правило, внесен­ням змін до бюджетів, протягом року окремі рахунки можуть закрива­тися або відкриватися додатково до вже діючих. У випадку несвоєчас­ного прийняття рішення про місцевий бюджет може бути продовжена дія рахунків, відкритих у попередньому бюджетному періоді.

Всі бюджетні рахунки закриваються в останній день бюджетного ро­ку. За виняткових обставин згідно з наказом Міністерства фінансів Украї­ни бюджетний період, який у нашій країні збігається в часі з календар­ним роком, може бути продовжено на термін, що не перевищує п'яти робочих днів. Залишки невикористаних коштів, накопичених на спе­ціальних реєстраційних рахунках розпорядників на кінець бюджетного періоду, переносяться на нововідкриті рахунки з урахуванням їх цільо­вого призначення.

Визначальними рисами, що характеризують порядок функціонуван­ня в органах казначейства рахунків, призначених для зарахування над­ходжень місцевих бюджетів, є такі:

всі рахунки за надходженнями бюджетів відкриваються виключ­но в органах державного казначейства регіонального рівня, які мають статус учасників системи електронних міжбанківських переказів НБУ;

рахунки відкриваються не тільки окремо для кожного бюджету, а й за кодами бюджетної класифікації доходів, у зв'язку з чим їх кіль­кість після запровадження казначейського обслуговування місцевих бю­джетів збільшилась у декілька десятків разів;

прийнятий в Україні режим функціонування рахунків передбачає організацію високоефективної взаємодії органів казначейства з подат­ковими, фінансовими, митними та іншими органами, які здійснюють контроль за справлянням платежів до місцевих бюджетів;

внаслідок зосередження в органах казначейства функцій з розме­жування бюджетних надходжень платники перераховують платежі, що підлягають розподілу, на один рахунок, а не на кілька, як це здебіль­шого було раніше;

застосовується практика щорічного закриття рахунків, у зв'язку з чим у наступному бюджетному році вони відкриваються під новими но­мерами.

Нинішній порядок функціонування рахунків для зарахування бю­джетних надходжень, порівняно з тим, який діяв до запровадження каз­начейської системи, має багато переваг: скорочено тривалість обігу бю­джетних коштів; зведено до мінімуму можливість неправильного роз­поділу платежів; забезпечено формування більш повної і достовірної ін­формації про виконання бюджетів за доходами, щоденну її передачу до податкових, фінансових органів та органів місцевого самоврядування; запроваджено контроль за правильністю зарахування бюджетних над­ходжень тощо. Однак поряд з названими перевагами цьому порядку влас­тива й низка недоліків, головними з яких є велика кількість рахунків (близько 100 тис. рахунків для зарахування надходжень місцевих бю­джетів у кожній області) та застосування практики щорічного перевідкриття рахунків.

Негативний вплив перевідкриття рахунків виявляється у зростанні обсягів помилково зарахованих платежів та збільшенні кількості нез'ясованих надходжень в органах казначейства, що, зокрема, видно на прикладі Тернопільської області (рис. 7.9). Крім того, такий підхід зу­мовлює несвоєчасне зарахування платежів у бюджет, значно ускладнює роботу працівників казначейств та податкових органів, знижує ефек­тивність процедур адміністрування податків, є незручним для платни­ків і негативно позначається на прозорості бюджетного процесу. Ще од­ним недоліком чинного порядку є також те, що він призводить до усклад­нення процедур повернення помилково та надміру сплачених платежів.

Бюджетні рахунки для операцій клієнтів з бюджетними коштами відкриваються розпорядникам і одержувачам коштів для зарахування й витрачання виділених з місцевих бюджетів асигнувань. Вони поділяються так:

реєстраційні рахунки розпорядників коштів, призначені для здійс­нення й обліку операцій з виконання загального фонду кошторису;

спеціальні реєстраційні рахунки розпорядників коштів, призна­чені для здійснення й обліку операцій з виконання спеціального фонду кошторису;

рахунки одержувачів коштів, призначені для здійснення й обліку операцій з виконання плану використання бюджетних коштів.

Розпорядники коштів місцевих бюджетів для відкриття бюджетних
рахунків подають до органу казначейства такі документи:

заяву про відкриття рахунків;

копію довідки про включення до Єдиного державного реєстру під­приємств та організацій України, засвідчену нотаріально або органом, який її видав;

копію належним чином зареєстрованого статуту або положення, засвідчену нотаріально або відповідним органом;

копію документа, який підтверджує, що клієнт знаходиться на по­датковому обліку, засвідчену органом державної податкової служби;

— два примірники картки зі зразками підписів осіб, які мають право
розпоряджатися рахунком і підписувати розрахункові документи. Оби­два примірники мають бути завірені нотаріально або вищою установою.
Картка має містити також зразок відбитка печатки. В разі тимчасового
надання особі права першого чи другого підпису подаються тимчасова
картка зі зразком підпису цієї особи та копія розпорядчого документа,
що підтверджує надані їй повноваження;

— довідку про реєстрацію в органі Пенсійного фонду України;

документ, який підтверджує реєстрацію бюджетної установи як плат­ника соціальних страхових внесків, або його копію, засвідчену нотарі­ально або відповідним органом;

затверджений кошторис. До його прийняття, але протягом періо­ду, що не перевищує ЗО календарних днів з дня затвердження річного розпису призначень і помісячного розпису асигнувань загального фон­ду місцевого бюджету, бюджетна установа може обслуговуватись відпо­відно до тимчасового кошторису, завіреного її керівником.

Одержувачі коштів для відкриття бюджетних рахунків подають до органу казначейства всі документи, що включені до наведеного вище переліку, за винятком кошторису, замість якого вони пред'являють план використання бюджетних коштів.

Однією з важливих функцій державного казначейства є розрахунко­ве обслуговування бюджетних установ.

Розрахункове обслуговування бюджетних установ органа­ми казначейства — це діяльність органів казначейства щодо за­рахування коштів на рахунки бюджетних установ, приймання від них розрахункових документів, здійснення на основі цих до­кументів грошових переказів і надання бюджетним установам ін­формації про рух коштів на їхніх рахунках.

Органи казначейства, на відміну від банків, не здійснюють операцій з готівкою. Тому застосування до названої діяльності поняття "розра­хунково-касове обслуговування" є помилковим9. Розрахункове обслуго­вування бюджетних установ проводиться структурними підрозділами казначейства на договірній основі. Бюджетні установи обслуговуються в межах операційного часу. Тривалість операційного часу органу казна­чейства встановлюється внутрішнім регламентом його роботи.

Операційний час — це частина операційного дня казначей­ства, протягом якої приймаються розрахунково-платіжні доку­менти клієнтів, що мають бути взяті до виконання протягом цьо­го самого робочого дня.

На кожну бюджетну установу в органі казначейства заводиться окре­ма справа, до якої, крім договору, входить пакет документів, необхід­них для відкриття рахунку. Крім того, до справи долучають копії сторі­нок паспорта кожної особи, яка має право розпоряджатися рахунком і підписувати розрахункові документи (вони мають містити фото особи і дані про її прізвище, ім'я та по батькові; інформацію про дату видачі паспорту й орган, що його видав, а також про місце проживання грома­дянина).

Діяльність Державного казначейства України у сфері бюджетно­го обліку охоплює два основні напрями роботи:

по-перше, воно формує правові та методичні основи бюджетного обліку, встановлюючи за погодженням з Міністерством фінансів єдині правила бухгалтерського обліку фінансових операцій, активів і фінан­сових зобов'язань держави та місцевого самоврядування;

по-друге, органи казначейства здійснюють облік виконання бю­джетів.

Перше завдання належить до компетенції центрального апарату Дер­жавного казначейства України, тоді як функції з обліку виконання міс­цевих бюджетів виконують виключно його територіальні органи.

Діяльність органів казначейства з обліку виконання місцевих бю­джетів включає такі складові:

облік активів (ресурсів) бюджетів — коштів, розміщених на депо­зитних і поточних рахунках в установах банків; наданих кредитів; ак­тивів за взаємними розрахунками та в цінних паперах; позичок, одер­жаних з єдиного казначейського рахунку; товарно-матеріальних цін­ностей та інших активів;

облік зобов'язань, що виникають в процесі виконання місцевих бю­джетів — за емітованими цінними паперами, взаємними розрахунками, отриманими позичками і кредитами, розміщеними депозитами тощо;

облік коштів місцевих бюджетів, а також розпорядників і одержу­вачів бюджетних коштів;

облік розрахунків, які виникають у процесі виконання місцевих бюджетів — з державним та іншими місцевими бюджетами, за цінними паперами та кредитними операціями тощо;

облік результатів виконання місцевих бюджетів;

облік доходів місцевих бюджетів, що надійшли протягом бюджет­ного року, наростаючим підсумком без урахування надміру та помилко­во сплачених платежів, які були повернуті органами казначейства;

облік видатків, здійснених з місцевих бюджетів протягом бюджет­ного періоду, в тому числі обсягів кредитування за вирахуванням пога­шення;

управлінський облік, який передбачає облік переданих та отрима­них органами казначейства коштів у процесі виконання місцевих бю­джетів. Для забезпечення своєчасності та повноти перерахування міжбюджетних трансфертів важливу роль відіграє управлінський облік коштів, що передаються до місцевих бюджетів або вилучаються з них у процесі бюджетного регулювання;

— позабалансовий облік — бюджетних асигнувань, кошторисних при­
значень, планових показників доходів і показників розписів фінансування місцевих бюджетів, зобов'язань бюджетних установ, не оплаче­
них у строк розрахункових документів тощо.

Для здійснення аналітичного обліку операцій з виконання місцевих бюджетів в органах казначейства для кожного рахунку відкриваються особові картки, які ведуться автоматизовано, з використанням уніфіко­ваних програмно-технічних комплексів. Відображені в особових карт­ках облікові дані повинні відповідати даним оборотно-сальдової та саль­дової відомостей. Відображена в сальдовій відомості інформація має бу­ти також тотожною даним щоденного оборотно-сальдового балансу.

Одним з обов'язкових атрибутів казначейського обслуговування міс­цевих бюджетів є реєстрація та облік зобов'язань бюджетних уста­нов, які фінансуються з цих бюджетів. Запровадження вказаних проце­дур зумовлене, з одного боку, необхідністю підвищення ефективності контролю за дотриманням законного та цільового використання коштів місцевих бюджетів; з іншого — потребою вдосконалення діючого ме­ханізму управління бюджетними ресурсами в системі казначейства. Перше завдання — поліпшення контролю — значною мірою вже вда­лось виконати; з метою повної реалізації другого Державним казна­чейством України здійснюється низка заходів, які мають забезпечити перехід від теперішньої системи виділення асигнувань бюджетним уста­новам до погашення їхніх зобов'язань органами казначейства. В кінце­вому підсумку це дасть змогу суттєво зменшити залишки коштів на рахун­ках розпорядників і одержувачів коштів.

Від розпорядників коштів приймаються реєстри зобов'язань та фі­нансових зобов'язань разом з первинними документами або їх копіями у межах залишків бюджетних асигнувань. Органи казначейства мають право відмовити в реєстрації бюджетного зобов'язання у разі, якщо во­но не відповідає:

обсягу доведених бюджетних асигнувань;

затвердженому кошторису бюджетної установи.

Погашення бюджетних зобов'язань відбувається одночасно зі здійс­ненням касових видатків розпорядників коштів шляхом оплати їх пла­тіжних документів та надання їм дозволів на отримання готівки в уста­новах банків на цілі, передбачені кошторисами.

Специфіку діяльності Державного казначейства у сфері обліку ха­рактеризує структура облікових операцій, в якій частка операцій з гро­шовими коштами — типово банківських операцій — становить лише близько 20 %. Решта операцій пов'язані з провадженням органами каз­начейства суто бюджетної діяльності. До останніх належать операції з відображення розрахунків, що виникають у процесі виконання бюдже­тів; обліку доходів, видатків і результатів виконання бюджетів; веден­ня управлінського і позабалансового обліку.

Складання органами казначейства звітності про виконання міс­цевих бюджетів ґрунтується на використанні даних бухгалтерського обліку, які накопичуються і зберігаються в інформаційній системі каз­начейства. При цьому значна увага приділяється автоматизації проце­дур формування звітності. Основою інформації, що використовується для складання звітів про виконання бюджетів, є дані, сформовані з ви­користанням уніфікованих автоматизованих програмних систем. Процес реформування порядку складання звітності про виконання бюдже­тів, розпочатий Державним казначейством, передбачає вирішення пи­тання формування фінансової звітності безпосередньо з інформаційних баз, без застосування ручних операцій.

Іншим джерелом формування в органах казначейства звітності про виконання місцевих бюджетів є фінансові звіти бюджетних установ. З метою попередження та усунення помилок, що виникають під час скла­дання звітності, проводиться звірка даних звітів розпорядників коштів місцевих бюджетів з даними органу казначейства.

Ведення обліку та складання звітності про виконання місцевих бю­джетів — це органічно поєднані види діяльності: повнота і достовір­ність облікових даних є головною умовою якісного та своєчасного скла­дання фінансової звітності.

Звітність про виконання місцевих бюджетів поділяється на опера­тивну, місячну, квартальну та річну.

Щоденні звіти про виконання місцевих бюджетів за доходами та ви­датками складаються на підставі оборотно-сальдового балансу. Вони формуються органами казначейства за бюджетами та окремо за загаль­ним і спеціальним фондами. Зазначені звіти передаються фінансовим органам до 12-ї години робочого дня, наступного за звітним. Дані звітів за останній робочий день місяця є підставою для складання періодичної звітності.

Основними формами місячної звітності про виконання місцевих бю­джетів є такі:

звіт про виконання місцевих бюджетів;

звіт про бюджетну заборгованість;

звіт про надання та використання місцевими бюджетами дотацій та субвенцій, отриманих з державного бюджету;

інформація про виконання захищених статей видатків місцевих бю­джетів;

інформація про використання коштів з резервного фонду.
Основними формами квартальної звітності про виконання місце­вих бюджетів є:

звіт про фінансовий стан (баланс);

звіт про виконання місцевих бюджетів;

звіт про рух грошових коштів;

звіт про бюджетну заборгованість;

звіт про надходження та використання коштів спеціального фонду місцевих бюджетів у частині власних надходжень бюджетних установ;

звіт про надходження та використання інших надходжень спеці­ального фонду;

звіт про надання та використання місцевими бюджетами дотацій та субвенцій, отриманих з державного бюджету;

інформація про виконання захищених статей видатків місцевих бюджетів;

інформація про використання коштів з резервного фонду;

пояснювальна записка до квартального звіту.

Річна звітність про виконання місцевих бюджетів містить такі ос­новні форми:

звіт про фінансовий стан (баланс);

звіт про виконання місцевих бюджетів;

звіт про результат виконання місцевих бюджетів;

звіт про рух грошових коштів;

звіт про бюджетну заборгованість;

звіт про надходження та використання коштів спеціального фонду місцевих бюджетів у частині власних надходжень бюджетних установ;

інформація про виконання захищених статей видатків місцевих бю­джетів;

інформація про використання коштів з резервного фонду;

довідка про рух матеріалів і продуктів харчування бюджетних уста­нов; звіт про рух необоротних активів бюджетних установ;

звіт про недостачі та крадіжки грошових коштів і матеріальних цін­ностей у бюджетних установах;

довідка про зміни до показників загального фонду місцевих бюдже­тів у процесі їх уточнення протягом року;

звіт про надходження та використання інших надходжень спеці­ального фонду;

звіт про надання та використання місцевими бюджетами дотацій та субвенцій, отриманих із державного бюджету;

пояснювальна записка до річного звіту.,;

Форми звітності про виконання місцевих бюджетів, порядок їх скла­дання та подання визначаються Державним казначейством України за погодженням з Міністерством фінансів України.

Звіти про виконання місцевих бюджетів подаються органами казна­чейства до відповідних місцевих фінансових органів і виконавчих ор­ганів місцевих рад. Крім того, зведені місячні, квартальні та річні звіти подаються до управління консолідованої звітності з виконання бюдже­тів Державного казначейства України.

Другою групою функцій органів казначейства — функцій "касира" — передбачено здійснення діяльності щодо зарахування і витрачання кош­тів місцевих бюджетів. Ці функції реалізуються, головним чином, у процесі касового виконання дохідної і видаткової частин місцевих бю­джетів. До цієї групи належить також діяльність з перерахування міжбюджетних трансфертів до місцевих бюджетів і коштів, що передають­ся з них до державного та інших місцевих бюджетів.

Як "касир" місцевих органів державної влади та самоврядування, Державне казначейство консолідує всі належні їм кошти на єдиному казначейському рахунку. Витрачання цих коштів відбувається шляхом

11.3. Фінансовий контроль на місцевому рівні

Фінансовий контроль - це один з елементів управління місцевими фінансами; особлива діяльність по перевірці правильності вартісного розподілу створеної вартості, утворення і витрачання фондів грошових коштів, цільового використання коштів.

У залежності від часу проведення виділяють наступні форми фінансового контролю:

§ попередній, який проводиться до здійснення фінансових операцій;

§ поточний, тобто в процесі фінансових операцій (перерахування податків, зборів, утворення фондів грошових коштів, здійснення виплат та ін.);

§ наступний, що проводиться по закінченні певних періодів, по підсумках місяця, кварталу, року.

Методи фінансового контролю як конкретні прийоми його проведення поділяються на документальні (ревізії і перевірки) і натуральні (інвентаризація, лабораторний аналіз, контрольний обмір, контрольний запуск сировини у виробництво тощо).

Ревізія - це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотримання законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності; спосіб документального викриття недостач, витрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань.

Ревізії бувають:

♦ комплексні, що охоплюють усі сторони діяльності підприємства;

♦ часткові - охоплюють лише окремі сторони діяльності підприємства;

♦ тематичні - одночасно проводяться в однотипних установах по певному переліку питань;

♦ планові і позапланові;

♦ суцільні і вибіркові - в залежності від повноти залучення документів.

Перевірка - це обстеження і визначення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів.

Органи місцевого самоврядування наділені певними правами у галузі бюджету і фінансів, зокрема вони:

• самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети;

• самостійно розпоряджаються коштами місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання;

• використовують вільні бюджетні кошти, додатково одержані в процесі виконання місцевих бюджетів;

• запроваджують відповідно до законодавства місцеві податки і збори та обов'язкові платежі;

• встановлюють ставки місцевих податків і зборів, які зараховуються до відповідних місцевих бюджетів. За рішенням зборів громадян можуть запроваджувати місцеві збори на засадах добровільного самооподаткування;

• випускають місцеві позики, лотереї та цінні папери, можуть отримувати короткотермінові позички (до трьох місяців, але у межах поточного бюджетного періоду) у фінансово-кредитних установах на покриття тимчасових касових розривів, що виникають під час виконання загального фонду місцевого бюджету;

• можуть створювати у межах законодавства комунальні банки та інші фінансово-кредитні установи, виступати гарантами кредитів підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності, розміщувати належні їм кошти в банках інших суб'єктів права власності, отримувати відсотки від їх доходів і зараховувати їх до доходної частини відповідного місцевого бюджету.

В управлінні місцевими фінансами центральне місце посідають місцеві фінансові органи, які входять у систему Міністерства фінансів України і, крім того, є виконавчими органами державних адміністрацій і місцевих рад. Місцеві фінансові органи діють на рівні областей, районів і міст. Вони мають подвійне підпорядкування, тобто по вертикалі підпорядковуються відповідному вищестоящому фінансовому органу, а по горизонталі - державним адміністраціям або місцевим радам.

Місцевий фінансовий орган - установа, яка відповідно до законодавства України організує та здійснює функції по складанню, виконанню місцевих бюджетів, контролю за витрачанням коштів розпорядниками бюджетних коштів, а також інші функції, пов'язані з управлінням коштами місцевого бюджету.

Управління суспільними фінансами має відповідати чинному зако­нодавству та враховувати інтереси громадськості. Виконати цю вимогу можна тільки завдяки наявності системи ефективного контролю. Фі­нансовий контроль є обов'язковим елементом управління місцевими фі­нансами та дієвим інструментом, що дає змогу на належному рівні під­тримувати фінансову дисципліну.

Фінансовий контроль на місцевому рівні — це діяльність суб'єктів контролю, спрямована на попередження та своєчасне виявлення фактів незаконних і неефективних дій у сфері місце­вих фінансів; передбачає оперативне вжиття управлінських за­ходів щодо виправлення виявлених недоліків, компенсацію запо­діяної шкоди та застосування санкцій до винних осіб.

Об'єктами фінансового контролю на місцевому рівні є місцеві бюджети, цільові фонди місцевого самоврядування, місцеві запозичен­ня, комунальне майно та земля, а також фінансова діяльність учасни­ків бюджетного процесу на місцевому рівні та підприємств комунальної власності.

Суб'єктами фінансового контролю на місцевому рівні є органи дер­жавного управління, органи місцевого самоврядування, спеціалізовані структурні підрозділи галузевих міністерств, відомств і державних ко­мітетів, фінансові та бухгалтерські служби установ, підприємств і ор­ганізацій комунальної власності, а також громадяни та громадські об'єд­нання, наділені контрольними повноваженнями щодо об'єктів фінансо­вого контролю.

Вирішальне значення для побудови ефективної системи фінансового контролю має раціональний розподіл повноважень між різними суб'єк­тами управління місцевими фінансами. Адже концентрація всіх повно­важень в одних руках створює найсприятливіший ґрунт для різноманіт­них порушень та зловживань у цій сфері. Очолювати систему фінансо­вого контролю має орган, який при реалізації своїх функцій не зале­жить від впливу владних інс