Тема 8. Організація фінансової діяльності підприємст місцевого господарства

1. Організація фінансової діяльності підприємств місцевого господарства

2. Особливості функціонування та фінансова діяльність підприємств комунальної власності

3. Сучасні проблеми розвитку комунального сектору

8.1. Організація фінансової діяльності підприємств місцевого господарства

В умовах формування інституту місцевого самоврядування ключовим питанням стає розмежування повноважень між органами державної влади і місцевим самоврядуванням, виділення функцій і завдань, які покладаються на місцеву владу. При вирішенні цих питань беруться до уваги суспільно корисні послуги, що надаються державою та органами місцевого самоврядування. За змістом послуги, які надаються на місцевому рівні, можна систематизувати наступним чином (див. рис. 8.1):

Рис.8.1.Склад локальних суспільних послуг

Загалом, підприємства житлово-комунального господарства України надають населенню більше 40 видів послуг на суму понад 6 млрд. грн. Місцевому самоврядуванню відведена вирішальна роль у наданні суспільних послуг у галузі освіти, охорони здоров'я, житлово-комунального господарства, культури та мистецтва, фізичної культури і спорту, транспорту, дорожнього господарства, зв'язку та інформатики. Такі видатки здійснюються переважно за рахунок місцевих бюджетів (див. табл. 14). На державу, як правило, покладаються повноваження щодо здійснення державного управління, оборони країни, забезпечення правоохоронної діяльності та гарантування безпеки держави, охорона навколишнього середовища. Відповідно, зазначені видатки здійснюються з Державного бюджету України.

Місцеве господарство і його роль у формуванні місцевих бюджетів

Абсолютні розміри місцевих бюджетів, їх стан і збалансованість безпосередньо залежать від результатів функціонування господарського комплексу кожної адміністративно-територіальної одиниці, адже основним джерелом доходів є податки, які сплачують суб'єкти господарської діяльності, що діють на території місцевого самоврядування. Крім податкових надходжень, до місцевих бюджетів надходять неподаткові доходи: від власності та підприємницької діяльності, від некомерційного та побічного продажу. Значна частина даних надходжень формується за рахунок використання, здачі в оренду або продажу майна, на яке розповсюджується право комунальної власності.

Склад місцевого господарства:

♦ підприємства (об'єднання), організації, установи, об'єкти виробничої і соціальної інфраструктури, які є комунальною власністю відповідної адміністративно-територіальної одиниці;

♦ підприємства (об'єднання), організації, установи, що не належать до комунальної власності, діяльність яких пов'язана переважно з обслуговуванням населення і за згодою власника можуть бути включені до місцевого господарства;

♦ об'єкти, створені в результаті трудової участі громадян або придбані на їх добровільні внески, включені до місцевого господарства за згодою населення і органів місцевого самоврядування.

Абсолютна величина місцевих бюджетів, їхній стан і збалансованість безпосередньо залежать від результатів функціонування господарсько­го комплексу кожної адміністративно-територіальної одиниці, адже ос­новним джерелом доходів є податки, які сплачують суб'єкти господар­ської діяльності, що діють на території місцевого самоврядування. Крім податкових надходжень, до місцевих бюджетів перераховують неподат­кові доходи від власності та підприємницької діяльності, від некомерційного та побічного продажу. Значна частина цих надходжень формуєть­ся за рахунок використання, здавання в оренду або продажу майна, на яке поширюється право комунальної власності.

Інститут комунальної власності як невід'ємний атрибут місцевих фі­нансів, почав формуватися в Україні у 1990 р. У Законі Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування" від 7 грудня 1990 р. до складу фінансово-економічної бази місцевого самоврядування, поряд з природними та фінансовими ресурсами, було включено місцеве господарство, комунальну та іншу власність, яка є джерелом одержання доходів місцевого самоврядуван­ня і задоволення соціально-економічних потреб населення відповідної території.

Цим законом було введено поняття місцевого господарства, під­креслювалось, що місцеве господарство забезпечує безпосереднє задово­лення потреб населення і функціонування системи місцевого самовря­дування. Склад місцевого господарства був окреслений таким чином:

підприємства (об'єднання), організації, установи, об'єкти виробни­чої і соціальної інфраструктури, які є комунальною власністю відповід­ної адміністративно-територіальної одиниці;

підприємства (об'єднання), організації, установи, що не належать до комунальної власності, діяльність яких пов'язана переважно з обслу­говуванням населення і за згодою власника можуть бути включені до місцевого господарства;

об'єкти, створені в результаті трудової участі громадян або придба­ні на їх добровільні внески, включені до місцевого господарства за зго­дою населення і органів місцевого самоврядування.

У законі від 7 грудня 1990 р. відзначалось, що основу місцевого гос­подарства становить комунальна власність. Розпорядження і управ­ління комунальною власністю від імені населення адміністративно-тери­торіальних одиниць покладалось на місцеві ради та уповноважені ними інші органи місцевого самоврядування. До комунальної власності було зараховано майно, яке передавалось безоплатно Союзом РСР і Україн­ською РСР, іншими суб'єктами та майно, що створювалось і купувалось місцевими радами за рахунок належних їм коштів.

Місцевим радам були надані широкі права у сфері розпорядження і
управління майном, яке належало до комунальної власності. Так, дозволялось передавати об'єкти комунальної власності у тимчасове або по­
стійне користування, оренду, продавати їх підприємствам (об'єднан­ням), організаціям, установам, окремим громадянам та об'єднанням громадян; перерозподіляти об'єкти комунальної власності на договірній та
конкурсній основі між власними підприємствами (об'єднаннями), організаціями, установами.,

Легітимізація права комунальної власності була здійснена в Законі Української РСР "Про власність" від 7 лютого 1991 р. Проте комуналь­на власність була визнана однією з форм державної власності. Суб'єк­тами права комунальної власності визначались адміністративно-тери­торіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сіль­ських рад.

Закон "Про власність" визначив перелік об'єктів права комунальної власності так:

· майно, що забезпечує діяльність відповідних рад і утворюваних ними органів;

· кошти місцевих бюджетів;

· державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального госпо­дарства;

· майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, тор­гівлі, побутового обслуговування;

· майно підприємств;

· місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інфор­мації;

· інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціально­го розвитку території.

Практична реалізація Закону "Про власність" розпочалася після прийняття 5 листопада 1991 р. Кабінетом Міністрів України постанови "Про розмежування державного майна України між загальнодержав­ною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-терито­ріальних одиниць (комунальною) власністю", в якій був затверджений перелік майна, що передавалось до комунальної власності областей, міст Києва та Севастополя. В межах областей подальший поділ майна між суб'єктами права комунальної власності покладався на відповідні орга­ни місцевого самоврядування.

У постанові від 5 листопада 1991 р. був конкретизований перелік майна, що належить до комунальної власності. Так, до власності обла­стей віднесено: промисловість будівельних матеріалів, місцеву і полігра­фічну промисловість, зв'язок, агропромисловий комплекс, будівницт­во, житлове, водопровідно-каналізаційне, теплове, шляхове господар­ство, матеріально-технічне забезпечення, ремонтно-будівельні організа­ції, багатогалузеві підприємства житлово-комунального господарства, міськелектротранспорт, комунальні автотранспортні підприємства, під­приємства електричних мереж зовнішнього освітлення, промисловість, готельне господарство, ритуальне обслуговування, "зелене" господар­ство, інші підприємства й організації, організації технічної інвентариза­ції, народну освіту, охорону здоров'я, соціальне забезпечення, фізичну культуру і спорт, культуру, торгівлю, громадське харчування, побутове обслуговування, майно виконкомів місцевих рад.

26 березня 1992 р. приймається Закон України "Про місцеві Ради на­родних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", в якому пи­тання комунальної власності та місцевого господарства були викладені в контексті Закону "Про власність".

У 1992 р. прийнято Закон України "Про оренду майна державних підприємств та організацій", який визначив організаційні і майнові від­носини, пов'язані з передачею в оренду майна, що перебуває у комуналь­ній власності. Так, Законом від 10 квітня 1992 р. встановлено, що об'єк­тами оренди можуть бути: цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурні підрозділи; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств; майно, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).

У згаданому Законі було висвітлено і фінансові аспекти оренди: про­ведення оцінки орендованого майна; порядок визначення, обсяги, стро­ки внесення і використання орендної плати; порядок нарахування і ви­користання амортизаційних відрахувань.

До прийняття у 1996 р. Конституції України комунальна власність розглядалась як різновид державної власності. У Конституції та ухваленому на розвиток її положень Законі "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р. по-новому підійшли до визначення кому­нальної власності як власності територіальних громад.

У Законі України від 21 травня 1997 р. розтлумачено окремі питан­ня, що стосуються використання доходів від комунальної власності. Так, згідно зі ст. 60 цього Закону, доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності мають зараховуватись до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуватись на фінансування заходів, передбачених бю­джетами розвитку. Актуальною і важливою є вимога Закону щодо ефек­тивності майнових операцій, які здійснюються органами місцевого само­врядування з об'єктами права комунальної власності, — вони не повин­ні послаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшу­вати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.

Питання передачі об'єктів державної власності у комунальну і, зок­рема, фінансові аспекти цих процесів були визначені у 1998 р. разом з прийняттям Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" від 3 березня 1998 р. Цим Законом обумовлені особливості передачі об'єктів соціальної інфраструктури і порядок фі­нансування видатків, пов'язаних з їх утриманням. Встановлено, що ви­датки місцевих бюджетів на їх утримання і капітальний ремонт протя­гом року, в якому вони були передані, фінансуються: 1) з місцевих бю­джетів за рахунок трансфертів, що надходитимуть з державного бюдже­ту; 2) шляхом пайової участі підприємств, господарських товариств, створених у процесі приватизації. З наступного року після передачі та­ких об'єктів у комунальну власність, видатки, пов'язані з їх утриман­ням, фінансуються повністю за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Законом від 3 березня 1998 р. встановлено, що при визначенні нор­мативів відрахувань від загальнодержавних податків, зборів до місце­вих бюджетів, мають враховуватися видатки останніх на утримання об'єктів соціальної інфраструктури.

16 січня 2003 р. було прийнято два важливих нормативні акти — Ци­вільний та Гоподарський кодекси України, в яких правові питання функ­ціонування комунальної власності набули подальшого розвитку. Так, у ст. 169 Цивільного кодексу зазначено, що територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих від­носин. Ці громади можуть створювати юридичні особи публічного пра­ва (комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та порядку, встановленому законодавством. Територіальні громади мо­жуть також створювати юридичні особи приватного права (підприємни­цькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підста­вах, якщо інше не передбачено законодавством.

Гоподарським кодексом України (ст. 24) визначено особливості управ­ління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки, яке проводиться через систему організаційно-господарських повнова­жень територіальних громад та органів місцевого самоврядування щодо

суб'єктів господарювання, які належать до комунального сектору і здійс­нюють свою діяльність на основі права відання або права оперативного управління.

Правовий статус окремого суб'єкта господарювання у комунальному секторі економіки визначається уповноваженими органами управлін­ня. Відносини органів управління між такими суб'єктами можуть здійс­нюватися на договірних засадах.

Суб'єктами господарювання комунального сектору економіки визна­ються суб'єкти, які діють на основі лише комунальної власності, а та­кож суб'єкти, у статутному фонді яких частка комунальної власності перевищує 50 % чи становить величину, яка забезпечує органам місце­вого самоврядування право вирішального впливу на господарську діяль­ність цих суб'єктів. Органи місцевого самоврядування несуть відпові­дальність за наслідки діяльності суб'єктів господарювання, що нале­жать до комунального сектору.

Суб'єкти господарювання комунального сектору економі­ки — це суб'єкти, які діють на основі лише комунальної влас­ності, а також суб'єкти, у статутному фонді яких частка комуналь­ної власності перевищує 50 % чи становить величину, яка забезпе­чує органам місцевого самоврядування право вирішального впли­ву на господарську діяльність цих суб'єктів.

Отже, чинне законодавство України визнає право комунальної влас­ності, об'єкти та суб'єкти цього права, їх права, а також регламентує основні фінансові моменти функціонування об'єктів і суб'єктів права власності. Підприємства, що належать до комунальної власності, стали невід'ємною складовою економічної системи держави. На початок 2005 р. їх кількість досягла 74 252, що становить 7,6 % усіх об'єктів Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. На підприєм­ствах комунальної власності зосереджено 24,7 % основних засобів1.

Більшість об'єктів комунальної власності є неприбутковими підпри­ємствами і утримуються за рахунок коштів місцевих бюджетів. Окрім передбачених законодавством податків та обов'язкових платежів, нія­ких інших доходів підприємства комунальної власності, як правило, місцевим бюджетам не приносять.

У комунальній власності перебуває: житловий і нежитловий фонд та об'єкти зовнішнього благоустрою (парки, сквери, дороги, скульптури, трамвайні колії, тролейбусна, водопровідна і каналізаційна, електрич­на, газова, теплопровідна мережі).

У складі об'єктів комунальної власності розрізняють:

· об'єкти, що фінансуються з місцевого бюджету (школи, позашкіль­ні установи, лікарні, будинки культури, установи соціального захисту — територіальні центри, органи місцевого самоврядування);

· інші об'єкти.

Доходи від об'єктів комунальної власності згідно з бюджетною кла­сифікацією на цей час включають:

· податок на прибуток підприємств комунальної власності;

· надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) госпо­дарських товариств, що є у власності територіальної громади;

· кошти від відчуження майна, яке перебуває в комунальній влас­ності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподар-ського призначення, що перебуває в комунальній власності;

· плату за оренду майнових комплексів, що перебувають у комуналь­ній власності;

· власні надходження бюджетних установ, що утримуються за раху­нок коштів відповідного бюджету.

У Бюджетному кодексі ці надходження віднесені до складу власних доходів місцевих бюджетів, які не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

Податок на прибуток підприємств комунальної власності має еконо­мічно виняткове значення у складі доходів від місцевого господарства. Це — прямий податок, стягнення якого відповідає засадам оптимально­го оподаткування. Крім того, податок на прибуток підприємств, які на­лежать до комунальної власності, зручний для використання його в міс­цевому оподаткуванні. Проте особливості господарювання та сучасний незадовільний фінансовий стан більшості комунальних підприємств по­казують, що відчутних доходів ці суб'єкти господарювання місцевому самоврядуванню не приносять.

Широкомасштабна приватизація державного майна привела до зро­стання такого важливого джерела неподаткових доходів органів місце­вого самоврядування, як кошти від приватизації невеликих державних підприємств (так званої малої приватизації). Частина коштів, одержа­них від приватизації цих державних підприємств, починаючи з 1992 р., надходила в доходи місцевих бюджетів України за такими норматива­ми відрахувань:

1992 р. — 10 % коштів від приватизації держаного майна на відповідних територіях з вимогою спрямування одержаних коштів на соціальний захист населення;

— 50 % коштів від приватизації майна підприємств кому­нальної власності з направленням їх на соціально-економічний розви­ток регіонів;

— 80 % коштів від приватизації об'єктів малої приватизації із спрямуванням їх на підтримку програм соціального розвитку та післяприватизаційну підтримку об'єктів приватизації;

1997—1998 рр. — 80 % коштів від приватизації підприємств кому­нальної власності;

1999—2000 рр. — 90 % коштів від приватизації майна, що належить Автономній Республіці Крим і відчуження комунального майна;

з 2001 р. — усі кошти від приватизації майна, яке перебуває у комуналь­ній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебувають у комунальній власності.

Попри високі нормативи відрахувань, надходження коштів від при­ватизації державного і комунального майна також не відіграють суттє­вої ролі в доходах місцевих бюджетів України. До 2000 р. їх частка не досягала і 1 % сукупних доходів місцевих бюджетів без урахування офі­ційних трансфертів. У 2000 р. відбулося незначне підвищення частки до 1,8 %, у 2004 р. — до 2,7 % (див. табл. 8.2). Більш відчутною є фіскаль­на роль цієї групи надходжень у бюджетах міст республіканського та обласного значення і районів.

Чинним законодавством органам місцевого самоврядування надано право здавати в оренду належне їм майно. Плата за оренду комунально­го майна (цілісних майнових комплексів) надходить у доходи відповід­них місцевих бюджетів. За останні роки частка таких надходжень коли­валась від 0,3 % (у 2002 р.) до 0,6 % (у 2004 р.). Найбільшу роль відігра­ють ці платежі, як і попередня група надходжень, у доходах бюджетів міст республіканського та обласного значення.

У цілому протягом останніх років спостерігається тенденція до посту­пового збільшення абсолютних обсягів окремих груп доходів від кому­нальної власності, які акумулюються в місцевих бюджетах. Так, за пе­ріод з 2002 по 2004 р. плата за оренду цілісних майнових комплексів та іншого комунального майна збільшилась у 2,5 раза, у 2,2 раза зросли над­ходження від відчуження майна комунальної власності, у 4,5 раза — надходження від продажу землі і нематеріальних активів. Відповідно спостерігалось і збільшення частки цих груп доходів у місцевих бюдже­тах. Але, незважаючи на законодавче впорядкування основних питань функціонування комунальної власності, прийняття низки офіційних документів, спрямованих на активізацію процесу передачі об'єктів з державної у комунальну власність, — інститут комунальної власності в Україні повноцінно не діє. Доходи від власності, яка належить органам місцевого самоврядування, за постійного збільшення абсолютних обся­гів, становлять занадто малу частку їх сукупних фінансових ресурсів — до 5%.

Для порівняння, частка поточних доходів від власності в сукупних до­ходах місцевих бюджетів окремих країн Європейського Союзу у 2004 р. становила: в Греції — 3,58 %, у Франції — 6,16, Великій Британії — 13,53 %.

Невеликі за обсягами доходи від комунального майна, яке перебуває у розпорядженні і управлінні органів місцевого самоврядування Украї­ни, зумовлені, зокрема, морально і фізично застарілим станом матері­ально-технічної бази підприємств, установ і організацій, на які поширю­ється право комунальної власності. Так, на початок 2004 р. ступінь зно­су основних фондів комунальної власності становив 42,8 %, у тому чис­лі у сфері державного управління — 50,7, освіті — 49,7, охороні здо­ров'я та соціальної допомоги— 53,9 %3.

Нестача бюджетних ресурсів внаслідок кризових явищ в економіці країни зумовлює спрямування коштів місцевих бюджетів передусім на вирішення поточних проблем: виплату заробітної плати працівникам бюджетної сфери, здійснення відрахувань у державні цільові фонди со­ціального призначення, проведення розрахунків за комунальні послу­ги, які подаються бюджетними установами тощо. Проте недостатня ува­га органів місцевого самоврядування до проблем розвитку економіки регіо­нів зумовлена не лише дефіцитом фінансових ресурсів, а й відсутністю, у більшості випадків, розробленої стратегії економічної політики на місце­вому рівні. Як показує практика країн з міцним самоврядуванням терито­ріальних утворень, така стратегія розвитку повинна бути спрямована:

на забезпечення динамічного розвитку господарського комплексу
території;

запобігання зростанню рівня безробіття, збереження і збільшення
наявної кількості робочих місць;

сприяння розвитку підприємств місцевої промисловості, і особли­во малого бізнесу, підвищення рівня їхньої прибутковості через створен­ня конкурентного середовища, ліквідацію монопольного становища окре­мих комунальних підприємств, що має відновити втрачені стимули до зменшення вартості їх продукції, робіт і послуг;

запровадження дієвої системи контролю за вартістю послуг, які надають підприємства місцевого господарства;

створення сприятливого економічного середовища для залучення інвесторів, як власних, так і з інших територій країни і з-за кордону;

використання усіх видів місцевих ресурсів для посилення конку­рентних переваг і створення нових робочих місць;

розвиток соціальної інфраструктури, індустрії відпочинку і туризму;

благоустрій населених пунктів, проведення ремонту і реконструк­ції шляхів сполучення тощо.

При розробці економічними службами місцевих органів влади Украї­ни стратегії і тактики розвитку регіону та місцевого господарства слід враховувати такі опрацьовані західною науковою думкою принципи:

1. На розміщення підприємницьких структур впливають: транспорт­ні витрати, наближеність до споживача, собівартість продукції, ціна ро­бочої сили, життєвий рівень, а на подальший розвиток бізнесу і ство­рення нових підприємств — рівень оподаткування, підтримка підпри­ємницьких структур державою і органами місцевої влади, місцевий еко­номічний клімат, вартість місцевості, а також енергетичні витрати. При створенні сприятливих умов для розвитку бізнесу слід враховувати ті з перелічених факторів, на які органи місцевого самоврядування здатні впливати.

2. Кожен населений пункт і територію необхідно розглядати не як відокремлену одиницю, а як частину регіонального господарського комп­лексу. Приймаючи рішення, слід враховувати специфіку, закономір­ності та тенденції регіонального розвитку.

3. Ефективність діяльності підприємницьких структур зростає в ре­зультаті створення об'єднань, промислових парків, бізнес-інкубаторів, удосконалення транспортних мереж.

4. Розвиваючи підприємства місцевого господарства, необхідно перед­усім враховувати попит на продукцію, яка ними виробляється, і мож­ливості щодо його задоволення.

5. Розвиток територій залежить від лібералізації економіки й демо­кратизації суспільства.

Місцеві органи влади не здатні створювати будь-які ринки, вони можуть лише створювати умови для розвитку ринкових відносин.

8.2. Особливості функціонування та фінансова діяльність підприємств комунальної власності

Доходи від об'єктів комунальної власності включають:

♦ доходи, податки, збори та інші обов'язкові платежі від підприємств, організацій і установ комунальної власності;

♦ надходження дивідендів від участі місцевих рад у статутних фондах суб'єктів підприємницької діяльності;

♦ кошти від приватизації майна, що знаходиться у комунальній власності;

плата за оренду цілісних майнових комплексів, які знаходяться у власності місцевих рад;

• плата за гарантії, надані органом місцевого самоврядування;

• надходження від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення (крім державної власності).

Надходження від об'єктів комунальної власності в сукупних доходах місцевих бюджетів України загалом складають невелику частку (3-4%), хоча останніми роками спостерігається тенденція до поступового їх зростання. Серед усіх видів надходжень найбільшу фіскальну роль відіграють податок на прибуток комунальних підприємств та надходження від приватизації комунального майна.

Підприємства комунальної власності

Право комунальної власності територіальних громад може виникати на:

• рухоме та нерухоме майно;

• землю;

• природні ресурси;

• об'єкти соціальної інфраструктури (школи, лікарні, поліклініки, дитячі дошкільні заклади);

• культурні, спортивні установи і споруди;

• побутові підприємства;

• житлово-комунальне господарство.

Повноваження органів місцевого самоврядування в галузі управління комунальною власністю:

• управління майном комунальної власності;

• встановлення порядку та здійснення контролю за використанням прибутків підприємств комунальної власності;

• заслуховування звітів керівників цих підприємств;

• підготовка пропозицій про відчуження комунального майна, місцевих програм приватизації та переліку об'єктів, які не підлягають приватизації.

Повноваження органів місцевого самоврядування в галузі житлово-комунального господарства:

• управління об'єктами житлово-комунального господарства;

• облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов;

• сприяння розширенню житлового будівництва;

• реєстрація житлово-будівельних кооперативів;

• забезпечення соціально-культурних закладів і населення усіма комунальними зручностями;

• збирання, утилізація відходів і сміття;

• благоустрій територій;

• встановлення зручного для населення режиму роботи комунальних підприємств;

♦ затвердження транспортних маршрутів;

♦ утримання в належному стані кладовищ, їх охорона;

♦ залучення на договірних засадах підприємств, які не належать до комунальної власності, до обслуговування населення засобами транспорту та зв'язку.

В залежності від особливостей діяльності комунальних підприємств виділяють наступні (див. рис. 8.2):

Рис.8.2. Класифікація підприємств комунальної власності в залежності від джерел фінансування їхньої діяльності

У сучасних умовах значно зростає необхідність об'єктивного оцінювання фінансового стану підприємств комунальної власності. Це пов'язано з тим, що органи місцевого самоврядування повинні прийняти правильне рішення щодо конкретного виробництва. Вони мають з'ясувати доцільність виділення коштів з місцевого бюджету конкретному підприємству для подальшого його функціонування, майновий стан підприємства, його платоспроможність, фінансову стійкість та ступінь ліквідності.

Підприємства житлового господарства

Житлово-комунальне господарство має більше ніж 20 підгалузей, у ньому зосереджено майже 1/4 основних засобів країни, зайнято 5% працездатного населення, господарську діяльність здійснює понад 5 тисяч підприємств. Основні фонди житлового господарства - це, головним чином, будівлі, споруди (житлові будинки, котельні, господарські споруди та ін.). Житлові будинки складають більш ніж 90% усіх основних фондів. Основу житлового господарства складає житловий фонд, більша частина якого знаходиться у комунальній власності; частина житлового фонду приватної власності належить громадянам, інших форм власності належить підприємствам (відомчий фонд).

Житлове будівництво ведеться за рахунок бюджетних коштів, коштів підприємств та організацій та населення, в т.ч. за рахунок довгострокового банківського кредитування.

Джерела фінансування ремонту житлового фонду: доходи від оренди, перевищення доходів над видатками по експлуатації житлового фонду, бюджетні асигнування.

Житлове господарство було найменше підготовлене до ринкових умов. В умовах адміністративної економіки плата за житло лише частково покривала вартість цих послуг. За рахунок державного бюджету та коштів підприємств майже повністю здійснювалося нове житлове будівництво та капітальний ремонт житлового фонду. Тому питання щодо госпрозрахунку чи самоокупності підприємств не піднімалося.

Планування видатків місцевих бюджетів на утримання житлово-комунального господарства має свої особливості, воно розпочинається з визначення доходів цих підприємств, які, як правило, є меншими за видатки. В житловому господарстві визначаються доходи за всіма джерелами надходжень:

♦ квартирна плата;

♦ орендна плата за не житлові приміщення;

♦ кошти, які одержують від комунальних підприємств на відшкодування витрат по обслуговуванню внутрішньо будинкових мереж (водопостачання, каналізація, електропостачання);

♦ інші доходи (орендна плата за житлові приміщення, виручка від реалізації майна, макулатури і металобрухту).

Загальна сума квартирної плати розраховується, виходячи з розмірів середньорічної житлової площі і середньої ставки плати за 1 кв.м.

Розмір середньорічної оплачуваної житлової площі:

Ж = П + В М Н • (12 - М)

де:

П - розмір житлової площі на початок року;

В - розмір житлової площі, яка вводиться в дію;

Н - розмір житлової площі, яка вибуває з експлуатації;

М - кількість місяців функціонування житлової площі за рік;

12 кількість місяців за рік.

Середня квартирна плата за 1 кв.м житлової площі визначається, виходячи із звітних даних за попередній рік, шляхом ділення отриманої квартирної плати на середньорічний розмір житлової площі.

Чинники, які впливають на розмір квартплати:

• зміни тарифів згідно рішень уряду та органів місцевого самоврядування;

• поліпшення в нових будинках умов благоустрою квартир;

• забезпечення будинків ліфтами;

• місцезнаходження та поверховість будинків;

• пільги по платі за житло для окремих категорій громадян.

Орендна плата за не житлові приміщення обчислюється за тарифами, розмір яких залежить від категорії населеного пункту, типу будови, її місцезнаходження та цілей використання.

Доходи від не житлових приміщень складаються з:

• орендної плати;

• оплати опалення;

• оплати комунальних послуг за встановленими ставками і тарифами;

• сплати загальних для всіх власників будинків видатків на управління, експлуатацію і поточний ремонт житлового фонду пропорційно зайнятій площі.

Структура доходів житлового господарства має значні коливання, які пов'язані зі структурою житлової й орендної площі та її місцезнаходженням. Загалом, 50-60% доходів житлових організацій формується за рахунок квартирної плати, орендна плата за не житлові приміщення знаходиться в межах 10-20%.

В Україні діє механізм надання субсидій населенню для оплати житлово-комунальних послуг.

Видатки житлового господарства складаються з:

• заробітної плати (в межах 20%);

• нарахувань на заробітну плату (приблизно 8%);

• плати за технічне обслуговування житлових будинків (10-15%);

• ремонту житлового фонду (до 10%);

• витрат на вивезення сміття (в межах 10%);

• матеріальних витрат (до 5%);

• оплати електроенергії на освітлення сходових кліток, роботу ліфтів та на власні потреби (в межах 10%);

• амортизаційних відрахувань на повне відновлення відокремлених не житлових будинків (3-4%);

• утримання будинкового господарства, технічного інвентарю та механізоване прибирання (15-17%);

• інших витрат, які становлять до 3%.

Структура витрат житлового господарства в різних регіонах країни неоднакова, навіть більше того, в різних районах одного і того ж міста, вона має суттєві відмінності. На неї впливають такі чинники, як місцезнаходження району, його територія, наявність місць загальноміського користування, поверховість будинків, компактність їх розміщення, технічна оснащеність будинків тощо.

Останніми роками спостерігається негативна тенденція погіршення стану та скорочення комунального житлового фонду у зв'язку із зміною форми власності. Недостатньо коштів витрачається на капітальний ремонт житлового господарства (в межах 2-3 грн. на один квадратний метр загальної площі житлових приміщень комунальної власності).

На відміну від промислових підприємств, у житловому господарстві частка оборотних коштів незначна. У складі оборотних коштів відсутні статті «Сировина, матеріали й покупні напівфабрикати», «Готова продукція», «Незавершене виробництво». Одна з характерних статей оборотних коштів житлових підприємств - «Розрахунки з абонентами» або «Заборгованість абонентів», яка формується за рахунок коштів, що надходять за надані послуги та реалізовану продукцію.

Підприємства комунального господарства

Комунальне господарство включає:

♦ санітарно-технічні підприємства (водопостачання, каналізація, санітарна очистка);

♦ внутріміський транспорт;

♦ підприємства комунального обслуговування (лазні, пральні, перукарні, готелі);

♦ підприємства комунальної енергетики (електро-, газо- і теплопостачання);

♦ зовнішній благоустрій (дорожнє господарство, вуличне освітлення, озеленення);

♦ підсобні промислові та ремонтні підприємства, які обслуговують потреби комунального господарства.

Склад комунального господарства на кожній території різний, він залежить від кількості населення, особливостей господарського комплексу та інших специфічних умов (адміністративні центри, курортна місцевість, туризм тощо).

На початку 1990-х рр. основна частина комунальних підприємств належала до комунальної власності, незначна частина була державної і колективної власності. В даний час у комунальному господарстві діють державні, державно-комунальні, акціонерні, корпоративні, приватні підприємства.

У комунальній сфері повільніше, ніж в інших, почали формуватися ринкові засади господарювання. Розвиток ринкових умов у комунальному господарстві гальмувався штучним стримуванням тарифів на комунальні послуги, які лише, починаючи з 1995 р., почали наближуватися до реальних витрат і вже в 2000 р. склали 100 % їх вартості. Ще одним стримуючим чинником для розвитку ринкових засад стала наявність великої кількості пільговиків по оплаті комунальних послуг - у межах 10 млн. осіб.

У більшості регіонів не існує альтернативи державному комунальному комплексу, система споживання не забезпечена вимірювальними приладами. Рівень споживання послуг визначається, головним чином, якістю благоустрою населених пунктів і житлового фонду (квартир).

Частина підприємств комунального господарства є неприбутковими, вони надають послуги безплатно (озеленення, освітлення вулиць, благоустрій). У них немає виручки від реалізації. Всі затрати відшкодовуються з місцевих бюджетів.

На організацію фінансів комунальних підприємств впливають загальноекономічні особливості галузі: процеси виробництва і реалізації співпадають у часі, і тому в складі оборотних засобів немає незавершеного виробництва і готової продукції. Ритм роботи підприємств залежить від пори року, від загального ритму життя населеного пункту, і тому доходи надходять нерівномірно протягом року.

Із-за діючого порядку розрахунків із споживачами за послуги (раз на місяць) у комунальних підприємств має місце значна дебіторська заборгованість по оплаті послуг, яка покривається власними оборотними коштами. В той же час по окремих послугах, які оплачуються наперед (придбання абонементів, місячних проїзних квитків), виникають додаткові кошти, які враховуються як стійкі пасиви.

Затрати комунальних підприємств складаються з прямих (матеріали, заробітна плата, вартість електроенергії, палива, амортизація основних фондів) та накладних (затрати на управління і обслуговування виробництва).

Найважливіші витрати - заробітна плата, амортизація, накладні витрати. В підприємствах різних галузей комунального господарства структура затрат має відмінності.

Виручка від реалізації в комунальному господарстві - основне джерело відшкодування експлуатаційних витрат. У прибуткових галузях комунального господарства система тарифів за послуги диференційована в залежності від категорії споживачів і якості послуг.

Тарифи поділяються на такі групи:

♦ тарифи міського транспорту - як правило, єдині;

♦ тарифи санітарно-технічних підприємств (водопровід, каналізація, санітарна очистка) - диференційовані за споживачами;

♦ тарифи енергетичних підприємств - диференційовані за споживачами і за цільовим призначенням;

♦ тарифи готелів, лазень, пральних та інших послуг населенню диференційовані в залежності від якості послуг.

Розрахунок виручки комунального підприємства проводиться шляхом множення тарифної ставки на обсяг послуг, що планується надати. Якщо є різні види послуг, то розрахунок робиться по кожній послузі окремо.

Основні фонди у комунальному господарстві суттєво відрізняються від інших галузей. У своєму складі вони мають виробничі фонди, а також тротуари, мости, набережні та інші споруди. Структура розрізняється в залежності від галузі комунального господарства. У водопровідному, газовому господарствах, електропостачанні переважають передавальні споруди, в готельному і побутовому господарстві -будівлі.

Фінансування капітальних вкладень у прибуткових галузях комунального господарства проводиться за рахунок амортизації, частини прибутку, довгострокових кредитів, коштів місцевих бюджетів; у неприбуткових - за рахунок бюджетних коштів.

Транспортні підприємства

В основу фінансового планування на транспортних підприємствах покладені обсяги перевезень пасажирів, при цьому вони поділяються на перевезення пасажирів, які сплачують за свій проїзд, і пасажирів, які користуються пільгами. Крім того, окремо плануються доходи від інших видів діяльності (доходи, отримані від здавання в оренду власних приміщень, надходження від розміщення реклами на зупинках та рухомому складі).

Склад доходів транспортних підприємств:

♦ доходи від платних перевезень;

♦ бюджетні дотації;

♦ доходи від інших видів діяльності.

Доходи від платних перевезень складають до 95% сукупних доходів. Доходи від платних перевезень визначаються шляхом множення кількості пасажирів, що планується перевезти, на ціну одного перевезення (тариф).

Перевезення пасажирів, яким надається пільга, здійснюється за рахунок бюджетних дотацій, сума яких визначається шляхом множення кількості безплатних перевезень пасажирів на діючий тариф.

Доходи від інших видів діяльності плануються, виходячи з досягнутого в попередній період рівня, з урахуванням змін, що відбудуться в плановому періоді.

Витрати транспортних підприємств. Крім однакових статей витрат з підприємствами житлового господарства, мають місце специфічні статті витрат, притаманні тільки транспортним підприємствам певної спеціалізації, наприклад:

♦ для автотранспортних підприємств - це витрати на придбання пально-мастильних матеріалів, які становлять майже 1/3;

♦ на підприємствах електротранспорту є витрати на придбання електроенергії.

Напрямки реформування житлово-комунального господарства

Мета: створення ефективного ринкового механізму функціонування житлово-комунального господарства з метою підвищення рівня обслуговування споживачів шляхом поступового запровадження економічно обґрунтованих цін і тарифів на житлово-комунальні послуги на базі реальної вартості цих послуг з одночасним реформуванням галузі.

Напрямки реформування:

♦ поглиблення демонополізації та розвиток конкурентного середовища;

♦ удосконалення системи управління житлово-комунальним господарством через його реструктуризацію та запровадження договірних відносин між споживачами і виробниками послуг із забезпеченням їх правового захисту;

♦ реформування системи фінансування житлово-комунальним господарства.

Національні особливості розвитку кожної країни зумовлюють різноманітність взаємовідносин між центральними та місцевими органами влади у сфері розподілу доходних джерел між державним та місцевими бюджетами. Так, якщо у Великобританії, де самоврядування не набуло значного розвитку, в кінці XX століття лише близько усього 14% сукупних доходів формувалося з податкових надходжень, а решта - за рахунок державних субсидій та субвенцій, то у Швеції, де в результаті проведених реформ було досягнуто високого ступеня децентралізації і автономії місцевих властей, власні податкові надходження в доходах місцевих бюджетів складали наприкінці 1990-х років 70,1% і лише 19,1% -державні субсидії.

Існують значні відмінності також і в складі податкових доходів місцевої влади (див. табл. 8.1). У Великобританії вони майже повністю формуються за рахунок одного майнового податку, що є винятком із загально розповсюдженої практики місцевого оподаткування із застосуванням великої кількості дріб'язкових податків, які у платників створюють ілюзію невеликого податкового тягаря. Окрім Великобританії, майнові податки відіграють суттєву роль у доходах місцевих бюджетів США - наприкінці XX століття за їх рахунок було забезпечено надходження більше ніж 45% власних доходів бюджетів місцевого самоврядування або більше 70% податкових надходжень місцевих бюджетів; в Іспанії - більше 20% власних доходів або 30% податкових надходжень місцевих бюджетів; у Франції - більше 25% власних доходів або 35% податкових надходжень до місцевих бюджетів.

Таблиця 8.1

Майнові податки в доходах органів місцевого самоврядування зарубіжних країн (%)

Країни	Частка у власних доходах органів місцевого самоврядування	Частка у податкових надходженнях органів місцевого самоврядування
США	46.2	73.4
Австрія	6.2	8.3
Великобританія	45.9	99.3
Іспанія	23.1	30.2
Німеччина	9.5	20.9
Норвегія	6.7	9.4
Франція	25.6	35.7

У країнах Північної Європи, які характеризуються найвищими показниками життєвого рівня і, відповідно, високими податками, у формуванні доходів місцевих бюджетів велику роль відіграють муніципальні прибуткові податки.

Складовою місцевих фінансів є фінанси підприємств комунальної форми власності. Виходячи з особливостей форм власності та господа­рювання, підприємствам комунальної форми власності притаманні пев­ні специфічні ознаки. Комунальна форма власності є складовою мате­ріально-фінансової бази місцевого самоврядування.

Фінанси підприємств комунальної власності функціонують на основі законодавства, яке регламентує діяльність господарських структур будь-якої форми власності в Україні. Однак щодо права власності на майно, яке перебуває в їх розпорядженні та формуванні, й у використанні фінан­сових ресурсів вони мають певні особливості.

Більшість вітчизняних підприємств комунальної форми власності функціонують у формі комунальних унітарних підприємств.

3. Сучасні проблеми розвитку комунального сектору

Згідно з Господарським кодексом України комунальне унітарне під­приємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комуналь­ної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управ­ління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представни­ком власника — відповідної територіальної громади і виконує його фун­кції в межах, визначених чинним законодавством.

Таблиця 8.2

Структура видатків органів місцевого самоврядування зарубіжних країн на початку 2000-х років

Видатки	Великобританія (1998 р.)	Данія (1994 р.)	Іспанія (1996 р.)	ФРН (1996 р.)	США (1997 р.)	Норвегія (1997 р.)	Франція (1993
Загальні громадські послуги		3,3		7,4	5,4	5,4	10,6
Громадський порядок та безпека	12,3	0,4	4,3	3,4	10,1	0,9	2,3
Освіта	; 28,7	10,9	2,6		44,1	24,1	19,6
Охорона здоров'я	-	14,8	4,7	14,5	9,3	30,3	2,3
Соціальний захист та соціальне забезпечення			21,7-	24,6	7,8,	17,3-	17,7
Житлове будівництво та комунальні зручності	5,4	2,3	9,3	15,3	1,9	6,7	24,1
Розважальна, культурна та релігійна діяльність			0,02	5,7	3,1	4,5	7,7
Паливо та енергія	-	0,2	-	0,1	-	-	4,2
Сільське господарство, лісове господарство, рибальство, мисливство	0,1	0,00	1,1	0,6	0,5
Транспорт і зв'язок	4,9	3,1			5,8	4,7	3,6
Інші послуги з економіки		2,9	2,7	4,1	0,4	0,7	-
Інші видатки		1,1	29,6	5,3	11,6	5,4	7,9
Разом

Причому в країнах з соціально орієнтованою економікою частка видатків соціального спрямування досягає максимального значення (Данія - 84%, Норвегія - 72%), у федеративних країнах і Великобританії, де місцеве самоврядування обмежене, - знаходиться

Ієрархію реалізації майнового права комунальної власності та управ­ління комунальним майном, що належить територіальним громадам, можна представити за допомогою схеми (рис. 8.3).

До комунальної власності територіальних громад належать об'єкти комунальної власності кожної з територіальних громад регіону та об'єк­ти спільної комунальної власності цих територіальних громад, які за­довольняють колективні потреби усіх територіальних громад регіону.

Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності, утворюють, реорганізовують і ліквідову­ють комунальні підприємства, організації та установи, а також контро­люють їх діяльність. Міські, селищні ради мають право здійснювати всі повноваження щодо їх комунальної власності, передбачені законом (ви­конувати всі майнові операції, передавати об'єкти в постійне або тимча­сове користування юридичним і фізичним особам, продавати та купува­ти, використовувати як заставу тощо). За необхідності міська та селищ­ні ради можуть прийняти рішення про передачу окремих повноважень щодо управління комунальною власністю іншим утвореним ними орга­нам або їх структурним підрозділам, визначивши межі цих повнова­жень та умови їх здійснення.

Рис. 8.3. Ієрархія реалізації майнового права комунальної власності та управління комунальним майном

Взаємовідносини органів місцевого самоврядування з комунальними підприємствами будуються на засадах підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності. Це виявляється у праві на відчуження та передачу комунального майна в іншу форму власності, встановленні частки при­бутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету, залученні на договірних засадах коштів на будівництво, розширення, ремонт і утри­мання на пайових засадах об'єктів соціальної та виробничої інфраструкту­ри і на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища тощо.

Згідно з чинним законодавством України можуть функціонувати два види комунального унітарного підприємства: комунальне комерційне підприємство (майно закріплюється за таким підприємством з правом повного господарського відання) та комунальне некомерційне підприєм­ство (майно закріплюється за таким підприємством з правом оператив­ного управління). Право повного господарського відання майном нале­жить підприємствам, які функціонують у режимі комерційного розра­хунку та самоокупності. Окремі підприємства, наприклад міський елек­тротранспорт, володіють майном з правом оперативного управління.

Комунальне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на засадах господарської автономії, комерційного роз­рахунку і несе відповідальність за результатами своєї діяльності усім своїм майном. Майно закріплюється за підприємством з правом повного господарського відання, обсяг повноважень якого визначається законо­давчими актами України і статутом підприємства. Характерною особли­вістю є те, що до реєстрації таких підприємств їх статутні фонди мають бути повністю оплачені власником. Якщо після закінчення фінансового року вартість чистих активів комунального комерційного підприємства буде меншою, ніж розмір статутного фонду, передбаченого статутом під­приємства, реєстрація підприємства може бути скасована господарським судом.

Комунальне комерційне підприємство зобов'язане приймати та ви­конувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення і завдання, а також враховувати їх у процесі фор­мування виробничої програми, визначенні перспектив свого економіч­ного та соціального розвитку й виборі контрагентів. Підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридич­ним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Кому­нальне комерційне підприємство має право відчужувати, віддавати в за­ставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів, здавати в орен­ду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів, як правило, на конкурентних засадах, і лише за попередньою згодою орга­ну, до сфери управління якого воно належить.

Кошти, одержані від продажу майнових об'єктів, що належать до ос­новних фондів комунального комерційного підприємства, спрямовують­ся на інвестування виробничої діяльності цього підприємства.

Комунальне некомерційне підприємство здійснює господарську ді­яльність відповідно до виробничих завдань органу, до сфери управлін­ня якого воно належить.

Майно комунального некомерційного підприємства становлять основ­ні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відоб­ражається в самостійному балансі підприємства. Підприємство володіє та користується зазначеним майном, здійснюючи право оперативного управління.

Джерелами формування майна підприємства є: майно, передане йо­му органом управління; доходи, одержані від реалізації продукції, а та­кож від інших видів господарської діяльності; доходи від цінних папе­рів; позичені кошти; капітальні вкладення та дотації з бюджетів; інші джерела, не заборонені законодавством України. Комунальне некомер­ційне підприємство може одержувати кредити для виконання статутних завдань під гарантію органу, до сфери управління якого воно належить.

Орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого входить комунальне некомерційне підприємство, здійснює контроль за викори­станням та збереженням належного підприємству майна, і має право вилучити майно, яке не використовується або використовується не за призначенням, та розпорядитися ним у межах своїх повноважень.

Комунальне некомерційне підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном, що належить до основних фондів, без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно належить.

Підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого на­лежить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобо­в'язаннями підприємства.

Орендодавцями комунального майна можуть бути органи, уповнова­жені Верховною Радою Автономної Республіки Крим або місцевими ра­дами управляти майном, — відповідно щодо майна, яке належить Авто­номній Республіці Крим або є у комунальній власності, комунальні під­приємства — щодо окремого індивідуально визначеного майна, а з доз­волу зазначених органів, — також щодо цілісних майнових комплек­сів, їх структурних підрозділів і нерухомого майна.

Майно, що є комунальною власністю, може бути об'єктом лізингу тільки за погодженням з органом місцевого самоврядування, що здійс­нює управління цим майном. Земельні ділянки, інші природні об'єкти, а також цілісні майнові комплекси комунальних підприємств та їх структурних підрозділів не можуть бути об'єктами лізингу.

Щодо організаційно-правової форми організації діяльності комуналь­них підприємств, то характерним є те, що вони не можуть бути створені у формі командитних товариств, повних господарських товариств і то­вариств з додатковою відповідальністю.

Розглянемо докладніше особливості фінансової діяльності підпри­ємств комунальної форми власності.

Діяльність таких підприємств має комплексний міжгалузевий харак­тер і безпосередньо впливає на умови проживання, праці та відпочинку людей. Мета їх діяльності — якісне обслуговування замовників та насе­лення щодо надання відповідних товарів і послуг. Ці підприємства, бу­дучи складовою місцевого господарства, мають специфіку організації фінансових відносин (рис. 8.2).

Фінансова діяльність підприємств комунальної форми власності опо­середковує собою систему грошових відносин, які виникають у зв'язку з формуванням та використанням фінансових ресурсів з метою забезпе­чення ефективного функціонування відтворювального процесу і со­ціальної сфери.

У процесі своєї діяльності комунальні підприємства безпосередньо вступають у такі грошові відносини:

а) взаємовідносини підприємств з бюджетною системою і цільовими державними фондами з приводу сплати податкових платежів та бюджетного фінансування у вигляді асигнувань та соціальних трансфертів на капітальні вкладення, капітальний ремонт, відшкодування різниці в цінах і тарифах, фінансування поточних витрат, цільових програм тощо;

б) відносини комунальних підприємств із страховими організаціями
з приводу страхування та отримання відшкодування у разі настання
страхових випадків (страхування відповідальності підрядників, страхування відповідальності управляючих компаній, страхування цивільної
відповідальності власників і орендарів, іпотечне страхування);

в) відносини, пов'язані з формуванням та розподілом грошових дохо­
дів: виручки, валового та чистого доходу, прибутку, грошових фондів підприємств (так, під час розподілі отриманої виручки її частину підприємства спрямовують передусім на відшкодування вартості спожитих у
виробництві основних фондів і оборотних активів, потім — на відшко­дування живої праці, а з частини, що залишилася, формується чистий
дохід);

г) взаємовідносини між підприємствами комунальної форми власності при внутрішньогалузевому перерозподілі прибутку, амортизації, кош­тів на капітальний ремонт із розпорядження місцевих органів влади;

д) відносини з банківською системою у зв'язку з отриманням і пога­шенням кредитів на капітальні вкладення та інші інвестиції в комунальний сектор економіки, а також з приводу сплати відсотків за банківськими позиками;

є) відносини комунальних підприємств зі своїми вищими за рівнем управлінськими структурами в межах внутрішньоструктурного або внут­рішньовідомчого перерозподілу грошових коштів.

Основою організації фінансових відносин суб'єктів господарювання всіх форм власності, у тому числі комунальної, є наявність фінансових ресурсів в обсягах, необхідних для здійснення господарської та комер­ційної діяльності власника.

Під фінансовими ресурсами підприємств комунальної форми власно­сті слід розуміти сукупність грошових коштів, резервів і надходжень цільового призначення, що є в розпорядженні підприємств, які закріп­лені за ними на правах оперативного управління або повного господар­ського відання і використовуються на власні статутні потреби.

Основним джерелом формування фінансових ресурсів підприємств комунальної форми власності є власні та залучені кошти. До власних коштів належать: статутний фонд, амортизаційні відрахування, вало­вий дохід і прибуток. До залучених — бюджетні асигнування, кредити банків.

Первинне формування цих ресурсів проводиться в період створення підприємства шляхом формування статутного фонду, що складається з основних засобів і оборотних коштів. Статутний фонд комунального уні­тарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно належить, у період до його реєстрації як суб'єкта господарювання. Мі­німальна величина статутного фонду такого підприємства встановлюєть­ся відповідною місцевою владою.

Фінансове планування в комунальних підприємствах починається з визначення грошових надходжень, при цьому їх склад і структура зале­жать від функціонального призначення підприємства.

Грошові надходження — це кошти, які надходять на поточні та інші рахунки підприємства у банках та в касу підприємства.

Найбільша частка грошових надходжень підприємств належить дохо­дам від операційної (основної) діяльності та іншим операційним доходам.

Згідно з національним положенням (стандартом) бухгалтерського об­ліку 15 "Дохід", грошові надходження (доходи) підприємств класифі­куються за такими групами:

· дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

· інші операційні доходи;

· фінансові доходи;

· інші доходи;

· надзвичайні доходи.

У доходах від операційної (основної) діяльності значне місце займа­ють доходи (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

Виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) підпри­ємств комунальної форми власності — це сума коштів, яка надійшла на поточний рахунок підприємства в банку або в касу підприємства від про­дажу товарів покупцям, виконання робіт та надання послуг споживачам. Вона є основним джерелом грошових доходів і фінансових ресурсів підприємств.

На величину виручки від реалізації продукції впливають два основні чинники:

· обсяг продукції (товарів, робіт, послуг), що підлягає реалізації;

· рівень реалізаційних цін (тарифів).

Підприємства комунального господарства за специфікою їх діяль­ності, як правило, є на локальних (місцевих) ринках природними моно­полістами. В економічній теорії під природною монополією розуміється така ситуація на ринку, коли задоволення попиту на ньому найефек­тивніше за відсутності конкуренції. Визначають три необхідні умови існування природної монополії:

· істотний ефект масштабу (зі зростанням обсягу виробництва витра­ти на одиницю продукції істотно знижуються, причому найбільший ефект досягається, коли один виробник охоплює весь ринок);

· низька еластичність попиту за ціною (попит на такому ринку мало залежить від ціни на товари і послуги природних монополій);

· низький ефект заміщення (товари та послуги природних моно­
полій унікальні для споживача і їх не можна замінити в споживанні іншими товарами або послугами).

Той факт, що більшість підприємств комунальної форми власності відповідає всім умовам природної монополії, визначає необхідність кон­тролю за цінами на продукцію (роботи, послуги), що надаються ними. В нашій країні це здійснюється шляхом прямого регулювання цін і та­рифів відповідними органами місцевої влади.

Згідно з Господарським кодексом України державне регулювання цін здійснюється шляхом встановлення фіксованих державних та комуналь­них цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок і винагород постачальникам, граничних нормативів рентабельності або шля­хом запровадження обов'язкового декларування зміни цін.

Тариф — це ставка плати, яка встановлюється за кожну одиницю наданих послуг. Тарифи на послуги комунальних підприємств є різнови­дом відпускних цін, встановлення яких вимагає економічного обґрун­тування. Це означає, що економічно обґрунтовані тарифи відображають суспільно необхідні витрати на виробництво і реалізацію послуг, а та­кож створюють можливість рентабельної роботи при досягненні необхід­них споживачам результатів.

Тобто структура ціни продукції (роботи, послуги) комунального під­приємства має дві складові: собівартість, що виражає в грошовій формі витрати на виробництво і реалізацію послуги, та обсяг прибутку, який регулюється за допомогою показників рентабельності, встановлюваних державою.

Відповідно до чинного законодавства у випадку встановлення фіксованих цін, застосування яких унеможливлює одержання прибутку підприємствами комунальної форми власності, органи місцевого самоврядування зобов'язані надати цим підприємствам дотації.

Аналогічно з суб'єктами господарювання інших форм власності під­приємства комунальної форми власності визначають як планову, так і фактичну виручку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). При цьому може використовуватися метод прямого рахунку (врахування кількості реалізованих виробів (робіт, послуг) та їхньої реалізаційної ціни з додаванням отриманих сум за всією номенклатурою виробів), укрупнений метод (враховуючи товарний випуск виробів (робіт, послуг) у плановому періоді, залишки виробів на початок та на кінець планово­го періоду) та комбінований метод (застосування сукупності двох попе­редніх методів до різної номенклатури виробів (робіт, послуг)).

Отже, виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) є основ­ним джерелом відшкодування коштів на виробництво і реалізацію про­дукції, утворення доходів та форму