Тема 4. Формування дохідної бази місцевих бюджетів

1. Сутність та структура доходів місцевих бюджетів

2. Власні та закріплені доходи місцевих бюджетів

3. Місцеві податки і збори в доходах місцевих бюджетів

4.1. Сутність та структура доходів місцевих бюджетів

До перших законодавчих актів, що визначили склад доходів місце­вих бюджетів "України належать Закони "Про бюджетну систему Україн­ської РСР" від 5 грудня 1990 р. та "Про місцеві Ради народних депу­татів Української РСР та місцеве самоврядування" від 7 грудня 1990 р. Цими документами була створена правова основа для впровадження і розвитку системи місцевого самоврядування, визначена матеріально-фінансова основа його функціонування. В Законі "Про бюджетну систе­му Української РСР" була вперше зроблена спроба чіткого розмежуван­ня доходів і видатків між ланками бюджетної системи.

У 1992 р. був прийнятий Закон "Про місцеві Ради народних депу­татів та місцеве і регіональне самоврядування", згідно з яким розмежо­вувались поняття "місцеве самоврядування" і "регіональне самовряду­вання", "бюджети місцевого самоврядування" і "місцеві бюджети", ви­значався базовий рівень місцевого самоврядування (місто, селище, се­ло). У цьому Законі були визначені доходи бюджетів місцевого самовря­дування, районних та обласних бюджетів.

Наступним кроком в упорядкуванні доходів місцевих бюджетів ста­ло прийняття Закону України "Про внесення змін і доповнень до Зако­ну Української РСР "Про бюджетну систему Української РСР" від 29 черв­ня 1995 р., в якому визначались доходи: 1) республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, міських Києва та Севастополя; 2) район­них, міських (міст обласного підпорядкування) бюджетів; 3) районних у містах бюджетів; 4) міських (міст районного підпорядкування), селищ­них, сільських бюджетів.

Передбачена Законом "Про бюджетну систему України" схема роз­поділу дохідних джерел між бюджетами на практиці була втілена лише частково. За роки, що минули з часу прийняття цього Закону, неодно­разово змінювався перелік доходів як державного, так і місцевих бю­джетів. У 1996 р. була прийнята Конституція України, а в 1997 р. — За­кон України "Про місцеве самоврядування в Україні", які по-новому ви­значили місце і роль окремих видів бюджетів, а саме обласних та район­них. У наступні роки доходи державного та місцевих бюджетів перегля­далися також у зв'язку зі щорічними змінами у механізмі бюджетного регулювання і, зокрема, в складі регулюючих податків. Закріплення за державним бюджетом України непрямих податків, а за місцевими — прямих (з числа регулюючих) докорінно змінило склад їх доходів.

Перші спроби розмежування доходів державного і місцевих бюджетів України були здійснені в законах «Про бюджетну систему Української РСР» (1990 р.), «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» (1992 р.), «Про бюджетну систему України» (1995 р.). Проте положення цих документів не вдалося повною мірою запровадити, крім того, розмежування доходних джерел було проведено лише згідно найважливіших напрямків витрачання коштів, без необхідної для практичного їх застосування деталізації.

Становище докорінно змінилося разом із ухваленням Бюджетно­го кодексу України. Відповідно до його вимог, доходи місцевих бю­джетів складаються з власних і закріплених, перелік яких визначе­ний на тривалу перспективу, що повинно створити необхідні переду­мови для здійснення перспективного планування.

4.2. Власні та закріплені доходи місцевих бюджетів

Закріплені доходи місцевих бюджетів

До доходів Державного бюджету України включаються доходи бюджету, за винятком тих, що згідно із статтями 64, 66, 69 та 71 Бюджетного Кодексу закріплені за місцевими бюджетами.

Стаття 64 Бюджетного Кодексу визначила склад доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

1. До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать:

1) податок на доходи фізичних осіб у частині, визначеній статтею 65 цього Кодексу;

2) 50 відсотків збору за спеціальне використання лісових ресурсів в частині деревини, заготовленої в порядку рубок головного користування, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя;

3) 50 відсотків збору за спеціальне використання води (крім збору за спеціальне використання води водних об'єктів місцевого значення), що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя користувачами води за місцем її забору;

4) 50 відсотків плати за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення (крім плати за користування надрами в межах континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони), що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя;

5) плата за використання інших природних ресурсів, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя;

6) плата за ліцензії на певні види господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних місцевих рад;

7) плата за ліцензії та сертифікати, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя ліцензіатами, які здійснюють діяльність на території міст Києва та Севастополя;

8) плата за ліцензії на виробництво спирту етилового, коньячного і плодового, спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового, спирту-сирцю виноградного, спирту-сирцю плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя ліцензіатами, які здійснюють діяльність на території міст Києва та Севастополя;

9) плата за ліцензії на право експорту, імпорту та оптової торгівлі спиртом етиловим, коньячним та плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя ліцензіатами, які здійснюють діяльність на території міст Києва та Севастополя;

10) плата за ліцензії на право експорту, імпорту алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя ліцензіатами, які здійснюють діяльність на території міст Києва та Севастополя;

11) плата за державну реєстрацію (крім реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя;

12) реєстраційний збір за проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що справляється виконавчими органами відповідних місцевих рад;

13) плата за ліцензії на право оптової торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя ліцензіатами, які здійснюють діяльність на території міст Києва та Севастополя;

14) плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя ліцензіатами, які здійснюють діяльність на території міст Києва та Севастополя;

15) державне мито в частині, що належить відповідним

бюджетам.

Згідно статті 65 Бюджетного кодексу визначено нормативи відрахувань податку на доходи фізичних осіб до бюджетів місцевого самоврядування:

1. До доходів бюджету міста Києва зараховується 50 відсотків податку на доходи фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Податковим кодексом України (2755-17) на території міста Києва. До доходів бюджету міста Севастополя зараховується 100 відсотків податку на доходи фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Податковим кодексом України (2755-17) на території міста Севастополя.

2. До доходів бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення зараховується 75 відсотків податку на доходи фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Податковим кодексом України (2755-17) на території цих міст.

3. До доходів бюджетів сіл, їх об'єднань, селищ, міст районного значення зараховується 25 відсотків податку на доходи фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Податковим кодексом України (2755-17) на відповідній території.

Згідно статті 66 Бюджетного кодексу визначено склад доходів бюджету Автономної Республіки Крим, обласних та районних бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів

1. Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм Автономної Республіки Крим, територіальних громад до доходів бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать:

1) 25 відсотків податку на доходи фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Податковим кодексом України (2755-17) на відповідній території;

2) 50 відсотків збору за спеціальне використання лісових ресурсів в частині деревини, заготовленої в порядку рубок головного користування;

3) 50 відсотків збору за спеціальне використання води (крім збору за спеціальне використання води водних об'єктів місцевого значення), що зараховується до бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів користувачами води за місцем її забору;

4) 50 відсотків плати за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення (крім плати за користування надрами в межах континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони);

5) плата за використання інших природних ресурсів;

6) акцизний податок з вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції) (крім акцизного податку, що зараховується до спеціального фонду державного бюджету згідно із законом про Державний бюджет України), що сплачується платниками, які зареєстровані в Автономній Республіці Крим, - до доходів бюджету Автономної Республіки Крим;

7) плата за ліцензії на певні види господарської діяльності та сертифікати, що видаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим та обласними державними адміністраціями;

8) плата за ліцензії та сертифікати, що зараховується до бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів ліцензіатами за місцем здійснення діяльності;

9) плата за ліцензії на виробництво спирту етилового, коньячного і плодового, спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового, спирту-сирцю виноградного, спирту-сирцю плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що зараховується до бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів ліцензіатами за місцем здійснення діяльності;

10) плата за ліцензії на право експорту, імпорту та оптової торгівлі спиртом етиловим, коньячним та плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, що зараховується до бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів ліцензіатами за місцем здійснення діяльності;

11) плата за ліцензії на право експорту, імпорту алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що зараховується до бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів ліцензіатами за місцем здійснення діяльності;

12) плата за державну реєстрацію (крім реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців);

13) плата за ліцензії на право оптової торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, що зараховується до бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів ліцензіатами за місцем здійснення діяльності;

14) плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, що зараховується до бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів ліцензіатами за місцем здійснення діяльності;

15) плата за надані в оренду ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення.

2. Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад до доходів районних бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать:

1) 50 відсотків податку на доходи фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Податковим кодексом України (2755-17) на території сіл, їх об'єднань, селищ, міст районного значення;

2) плата за ліцензії на певні види господарської діяльності та сертифікати, що видаються районними державними адміністраціями;

3) реєстраційний збір за проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що справляється відповідними районними державними адміністраціями.

Згідно статті 69 Бюджетного кодексу визначено доходи місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

1. До доходів загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать:

1) фіксований податок, що зараховується до місцевих бюджетів у порядку, визначеному статтями 65 і 66 цього Кодексу для податку на доходи фізичних осіб;

2) податок на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності.

Податок на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності, засновником яких є Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні, міські, селищні та сільські ради, зараховується відповідно до бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, селищних та сільських бюджетів;

3) плата за користування надрами для видобування корисних копалин місцевого значення; плата за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин; збір за спеціальне використання води водних об'єктів місцевого значення; збір за спеціальне використання лісових ресурсів (крім збору за спеціальне використання лісових ресурсів в частині деревини, заготовленої в порядку рубок головного користування). Такі платежі зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування за місцезнаходженням (місцем розташування) відповідних природних ресурсів, а щодо водних об'єктів - за місцем податкової реєстрації платника збору;

4) плата за землю, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

7) місцеві податки і збори (крім єдиного податку), що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування, включаючи податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності (крім збору в частині провадження торговельної діяльності нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом на стаціонарних, малогабаритних і пересувних автозаправних станціях, заправних пунктах);

8) фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

9) частина чистого прибутку (доходу) комунальних унітарних підприємств та їх об'єднань, що вилучається до бюджету, у порядку, визначеному Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідними місцевими радами;

10) плата за розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів (крім коштів, отриманих вищими та професійно-технічними навчальними закладами від розміщення на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право);

11) штрафні санкції за порушення законодавства про патентування;

12) адміністративні штрафи, що накладаються місцевими органами виконавчої влади та виконавчими органами місцевих рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;

13) штрафні санкції внаслідок невиконання укладених розпорядником бюджетних коштів договорів з суб'єктами господарювання на придбання товарів, робіт і послуг за рахунок коштів місцевих бюджетів;

14) надходження від орендної плати за користування майновим комплексом та іншим майном, що перебуває в комунальній власності;

15) плата за надані в оренду водні об'єкти місцевого значення;

16) концесійні платежі щодо об'єктів комунальної власності (крім платежів, визначених пунктом 5 частини другої цієї статті);

17) кошти, отримані від надання учасниками процедури закупівель забезпечення їх пропозиції конкурсних торгів, які не підлягають поверненню цим учасникам, у випадках, передбачених Законом України "Про здійснення державних закупівель" (2289-17), в частині здійснення закупівель за рахунок коштів місцевих бюджетів;

18) кошти, отримані від учасника - переможця процедури закупівлі під час укладання договору про закупівлю як забезпечення виконання цього договору, які не підлягають поверненню учаснику-переможцю, в частині здійснення закупівель за рахунок коштів місцевих бюджетів;

19) 80 відсотків коштів, отриманих підприємствами, установами та організаціями, що утримуються за рахунок місцевих бюджетів, за здані у вигляді брухту і відходів золото, платину, метали платинової групи, дорогоцінне каміння, і 50 відсотків коштів, отриманих цими підприємствами, установами та організаціями за здане у вигляді брухту і відходів срібло;

20) кошти від реалізації безхазяйного майна (у тому числі такого, від якого відмовився власник або отримувач), знахідок, спадкового майна (у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття), майна, одержаного територіальною громадою в порядку спадкування чи дарування, а також валютних цінностей і грошових коштів, власники яких невідомі;

21) інші доходи загального фонду місцевих бюджетів, що визначаються законом про Державний бюджет України.

До надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать:

1) надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів (визначені в частині першій статті 71 цього Кодексу);

2) збір за першу реєстрацію транспортного засобу, що зараховується у розмірі: 30 відсотків - до бюджету Автономної Республіки Крим і обласних бюджетів та 70 відсотків - до бюджету міста Сімферополя і бюджетів міст - обласних центрів у разі реєстрації транспортних засобів на території цих міст; 50 відсотків - до бюджету Автономної Республіки Крим і обласних бюджетів та 50 відсотків - до міських, селищних і сільських бюджетів у разі реєстрації транспортних засобів на відповідній території; 60 відсотків - до бюджету міста Києва і 40 відсотків - до обласного бюджету Київської області у разі реєстрації транспортних засобів у місті Києві; 100 відсотків - до бюджету міста Севастополя у разі реєстрації транспортних засобів у місті Севастополі;

3) збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності в частині провадження торговельної діяльності нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом на стаціонарних, малогабаритних і пересувних автозаправних станціях, заправних пунктах;

4) кошти від відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, що зараховуються у розмірі: 100 відсотків - до бюджетів міст Києва та Севастополя, 25 відсотків - до бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів, 75 відсотків - до бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, 15 відсотків - до районних бюджетів, 60 відсотків - до бюджетів міст районного значення, селищ і сіл;

5) концесійні платежі щодо об'єктів комунальної власності (які мають цільове спрямування згідно із законом);

7) 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків;

8) відрахування 10 відсотків вартості питної води суб'єктами підприємницької діяльності, які здійснюють реалізацію питної води через системи централізованого водопостачання з відхиленням від відповідних стандартів, що зараховуються до бюджетів міст, селищ та сіл;

9) власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок відповідного місцевого бюджету;

10) 70 відсотків збору за забруднення навколишнього природного середовища (крім збору, що справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) та тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками), в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків;

11) цільові та добровільні внески підприємств, установ, організацій та громадян до республіканського Автономної Республіки Крим та місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища;

12) надходження до цільових фондів, утворених Верховною Радою Автономної Республіки Крим та місцевими радами;

13) повернення кредитів, наданих з місцевих бюджетів індивідуальним сільським забудовникам;

14) повернення кредитів, наданих з місцевих бюджетів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) та придбання житла, а також пеня і відсотки за користування ними;

15) інші надходження, визначені законом про Державний бюджет України.

Стаття 71 Бюджетного кодексу визначає надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів.

1. Надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів включають:

2) єдиний податок, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

3) дивіденди (дохід), нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, у статутних капіталах яких є майно Автономної Республіки Крим, комунальна власність;

4) плата за надання місцевих гарантій (відповідно до статті 17 цього Кодексу);

5) кошти від відчуження майна, що належить Автономній Республіці Крим, та майна, що перебуває в комунальній власності, кошти від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення або прав на них;

6) 90 відсотків коштів від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення або прав на них, що перебувають у державній власності до розмежування земель державної і комунальної власності (крім земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебувають у державній власності, на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації), при цьому від продажу земельних ділянок, які знаходяться на території Автономної Республіки Крим:

35 відсотків - до бюджету Автономної Республіки Крим,

55 відсотків - до сільських, селищних, міських бюджетів Автономної Республіки Крим;

7) субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних програм (проектів);

8) кошти від повернення кредитів, які надавалися з відповідного бюджету до набрання чинності цим Кодексом, та відсотки, сплачені за користування ними;

9) місцеві запозичення, здійснені у порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України;

10) кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради.

До витрат бюджету розвитку місцевих бюджетів належать:

1) погашення місцевого боргу;

2) капітальні видатки, включаючи капітальні трансферти іншим бюджетам (крім капітальних видатків, що здійснюються за рахунок визначених пунктами 2-15 частини другої статті 69 цього Кодексу надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів);

3) внески органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування до статутного капіталу суб'єкта господарювання;

4) проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки, що підлягає продажу відповідно до статті 128 Земельного кодексу України (2768-14), за рахунок авансу, внесеного покупцем земельної ділянки;

5) підготовка земельних ділянок несільськогосподарського призначення або прав на них державної (до розмежування земель державної та комунальної власності) чи комунальної власності для продажу на земельних торгах та проведення таких торгів.

Капітальні видатки бюджету розвитку спрямовуються на:

соціально-економічний розвиток регіонів; виконання інвестиційних програм (проектів); будівництво, капітальний ремонт та реконструкцію об'єктів соціально-культурної сфери і житлово-комунального господарства; будівництво газопроводів і газифікацію населених пунктів; будівництво і придбання житла окремим категоріям громадян відповідно до законодавства;

збереження та розвиток історико-культурних місць України та заповідників; будівництво та розвиток мережі метрополітенів;

придбання вагонів для комунального електротранспорту; розвиток дорожнього господарства; придбання шкільних автобусів та автомобілів швидкої медичної допомоги; комп'ютеризацію та інформатизацію загальноосвітніх навчальних закладів; інші заходи, пов'язані з розширеним відтворенням.

4. Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою частиною спеціального фонду місцевих бюджетів.

5. Кошти бюджету розвитку розподіляються за об'єктами за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради при затвердженні місцевих бюджетів та при внесенні змін до них. За об'єктами, строк впровадження яких довший, ніж бюджетний період, визначаються індикативні прогнозні показники бюджету розвитку у складі прогнозу місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди та враховуються при затвердженні місцевих бюджетів протягом усього строку впровадження таких об'єктів.

Надходження власних доходів не враховуються при визначенні обсягів мІжбюджетних трансфертів місцевим бюджетам; такий по­рядок встановлює безпосередню заінтересованість органів місцевого самоврядування у нарощуванні доходної бази.

Закріплені доходи місцевих бюджетів складають основу для ви­значення податкової спроможності території, їх обсяги впливають на розміри бюджетних трансфертів, які надаються місцевим бюджетам з Державного бюджету України.

Найбільше значення у формуванні доходів місцевих бюджетів мають податкові надходження (див. табл. 4.1) і, перш за все, прибу­тковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств кому­нальної форми власності, платежі за використання природних ре­сурсів (плата за землю, лісовий доход, плата за воду). Таблиця 4.1

Структура дохідних джерел місцевих бюджетів України, %

Групи доходів
Податкові надходження	56,9	58,3	54,2	46,2	43,9	40,8	41,7	43,1	44,0
Неподаткові надходження	3,6	7,3	7,1	5,5	6,6	6,3	6,0	5,6	5,8
Доходи від операцій з капіталом	0,4	2,2	3,0	4,3	3,9	3,5	4,3	3,3	1,9
Цільові фонди	0,0	1,0	1,5	1,5	2,1	1,9	2,5	1,7	1,1
Трансферти	39,0	31,2	34,2	42,5	43,5	47,5	45,5	46,3	47,2
Усього	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0

Джерело: розраховано за даними Державної казначейської служби України

Незважаючи на досить значний перелік місцевих податків та зборів, вони поки що не відіграють значної фіскальної ролі у формуванні місцевих бюджетів. Як правило, їх частка складає лише 3-4% сукупних дохо­дів місцевих бюджетів України. Для структури доходної частини місцевих бюджетів більшості адміністративно-територіальних оди­ниць характерною є висока частка бюджетних трансфертів, які на­даються з Державного бюджету України.

Враховуючи те, що в даний час фінансові ресурси органів міс­цевого самоврядування у більшості випадків обмежуються дохода­ми, які поступають до місцевих бюджетів, особливого значення на­бувають проблеми зміцнення доходної бази, розвитку місцевого оподаткування, здійснення ефективного бюджетного регулювання.

Основні напрямки зміцнення доходної бази місцевих бюджетів:

• збільшення частки власних доходів місцевих бюджетів і в тому числі посилення фіскального значення місцевих податків і зборів;

• сприяння розвитку малого і середнього бізнесу;

• збільшення доходів від місцевого господарства, забезпечення прибутковості комунальних підприємств;

• реформування житлово-комунального господарства, ліквіда­ція дотаційності житлово-комунальних підприємств;

•

• зменшення частки трансфертів у доходах місцевих бюджетів;

• пошук альтернативних джерел власних доходів;

• активне використання місцевих позик як доходного джерела
місцевих бюджетів;

• посилення заінтересованості у додатковому одержанні дохо­
дів-для бюджетів міст районного значення, селищ і сіл;

• вдосконалення діючого порядку стимулювання перевиконан­ня запланованих показників доходів загального фонду державного бюджету;

• забезпечення економного і цільового використання бюджет­
них коштів;

• ефективний контроль з боку місцевих фінансових органів за
формуванням і використанням коштів місцевих бюджетів.

4.3. Місцеві податки і збори в доходах місцевих бюджетів

В умовах незалежної України початок формування інституту місцевого оподаткування був покладений разом із прийняттям 20 травня 1993 р. Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори», яким визначалися 16 видів місцевих податків і збо­рів, їх граничні розміри та порядок обчислення. Пізніше перелік місцевих податків та зборів був доповнений податком з продажу ім портних товарів. У 1997 р. склад системи оподаткування був уточ­нений новою редакцією Закону України «Про систему оподаткуван­ня», яким встановлювалися 2 місцевих податки та 14 місцевих збо­рів. Закон України від 17 вересня 1999 р. «Про додаткові заходи що­до фінансування загальної середньої освіти» доповнив перелік міс­цевих зборів ще одним - збором за право використання суб'єктами підприємницької діяльності приміщень, пов'язаних з їх діяльністю, що знаходяться у центральній частині населеного пункту та у буди­нках, що є пам'ятками історії та культури. Проте у 2000 р. був при­йнятий закон, який визнавав втрату чинності вищезгаданого закону від 17 вересня 1999 р. Починаючи з 1 січня 2004 р., скасовані ще два місцевих збори - готельний та за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон. З 2011 р. Податковий Кодекс України вніс кардинальні зміни в формуванні місцевих податків та зборів.

Місцеві ради (сільські, селищні, міські) відповідно до визначе­ного переліку запроваджують на своїй території місцеві податки і збори, визначають механізм їх справляння та порядок сплати. Крім того, обов'язковими до запровадження сільськими, селищними та міськими радами за наявності об'єктів оподаткування або умов, з якими пов'язано запровадження певних податків І зборів, є комуна­льний податок, а також збори: за припаркування автотранспорту, ринковий, за видачу ордера на квартиру, за видачу дозволу на роз­міщення об'єктів торгівлі та сфери послуг, з власників собак.

Законодавче врегулювання порядку справляння місцевих пода­тків і зборів в Україні створило необхідне правове поле для функці­онування місцевого оподаткування, сприяло його становленню та зміцненню. В даний час визначилася позитивна тенденція збільшен­ня як абсолютних надходжень місцевих податків і зборів, так і їхньої відносної величини в доходах місцевих бюджетів. В цілому по міс­цевих бюджетах України, протягом останніх років частка місцевих податків і зборів знаходиться в межах 3-4%.

Фіскальне значення місцевих податків та зборів по-різному проявляється у формуванні доходної частини бюджетів різних рівнів і видів. Перш за все, найбільш відчутна їх роль у доходах бюджетів територіальних громад міст, селищ і сіл.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

6.1. Податком є обов’язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до Кодексу.

6.2. Збором (платою, внеском) є обов’язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.

6.3. Сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому Кодексом порядку, становить податкову систему України.

Згідно статті 7 Податкового кодексу визначено загальні засади встановлення податків і зборів

7.1. Під час встановлення податку обов’язково визначаються такі елементи:

7.1.1. платники податку;

7.1.2. об’єкт оподаткування;

7.1.3. база оподаткування;

7.1.4. ставка податку;

7.1.5. порядок обчислення податку;

7.1.6. податковий період;

7.1.7. строк та порядок сплати податку;

7.1.8. строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

Згідно статті 8 Податкового кодексу визначено види податків та зборів

8.1. В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

8.2. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені Кодексом і є обов’язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених Кодексом.

8.3. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Статтею 8 Податкового кодексу визначено загальнодержавні податки та збори

9.1.1. податок на прибуток підприємств;

9.1.2. податок на доходи фізичних осіб;

9.1.3. податок на додану вартість;

9.1.4. акцизний податок;

9.1.5. збір за першу реєстрацію транспортного засобу;

9.1.6. екологічний податок;

9.1.7. рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;

9.1.8. рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні;

9.1.9. плата за користування надрами;

9.1.10. плата за землю;

9.1.11. збір за користування радіочастотним ресурсом України;

9.1.12. збір за спеціальне використання води;

9.1.13. збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

9.1.14. фіксований сільськогосподарський податок;

9.1.15. збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

9.1.16. мито;

9.1.17. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;

9.1.18. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

Згідно статті 10 Податкового кодексу визначено, що до місцевих податків належать:

10.1.1. податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

10.1.2. єдиний податок.

10.2. До місцевих зборів належать:

10.2.1. збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

10.2.2. збір за місця для паркування транспортних засобів;

10.2.3. туристичний збір.

10.3. Місцеві ради обов’язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

10.4. Місцеві ради в межах повноважень, визначених Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог Кодексу щодо встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

10.5. Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених Кодексом, забороняється.

10.6. Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

МІСЦЕВІ ПОДАТКИ І ЗБОРИ

Згідно статті 265 Податкового кодексу визначено Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

265.1. Платники податку

265.1.1. Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової нерухомості.

265.1.2. Визначення платників податку в разі перебування об’єктів житлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб:

а) якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку;

б) якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

в) якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.

265.2. Об’єкт оподаткування

265.2.1. Об’єктом оподаткування є об’єкт житлової нерухомості.

265.2.2. Не є об’єктом оподаткування:

а) об’єкти житлової нерухомості, які перебувають у власності держави або територіальних громад (їх спільній власності);

б) об’єкти житлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, визначені законом;

в) будівлі дитячих будинків сімейного типу;

г) садовий або дачний будинок, але не більше одного такого об’єкта на одного платника податку;

ґ) об’єкти житлової нерухомості, які належать багатодітним сім’ям та прийомним сім’ям, у яких виховується троє та більше дітей, але не більше одного такого об’єкта на сім’ю;

д) гуртожитки.

265.3. База оподаткування

265.3.1. Базою оподаткування є житлова площа об’єкта житлової нерухомості.

265.3.2. База оподаткування об’єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється органом державної податкової служби на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно.

265.3.3. База оподаткування об’єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи з житлової площі об’єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об’єкт.

265.3.4. У разі наявності у платника податку кількох об’єктів оподаткування база оподаткування обчислюється окремо за кожним з таких об’єктів.

265.4. Пільги із сплати податку

265.4.1. База оподаткування об’єкта житлової нерухомості, що перебуває у власності фізичної особи - платника податку, зменшується:

а) для квартири - на 120 кв. метрів;

б) для житлового будинку - на 250 кв. метрів.

Таке зменшення надається один раз за базовий податковий (звітний) період і застосовується до об’єкта житлової нерухомості, у якій фізична особа - платник податку зареєстрована в установленому законом порядку, або за вибором такого платника до будь-якого іншого об’єкта житлової нерухомості, який перебуває в його власності.

265.5. Ставка податку

265.5.1. Ставки податку встановлюються сільською, селищною або міською радою в таких розмірах за 1 кв. метр житлової площі об’єкта житлової нерухомості:

для квартир, житлова площа яких не перевищує 240 кв. метрів, та житлових будинків, житлова площа яких не перевищує 500 кв. метрів, ставки податку не можуть перевищувати 1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року;

для квартир, житлова площа яких перевищує 240 кв. метрів, та житлових будинків, житлова площа яких перевищує 500 кв. метрів, ставка податку становить 2,7 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

265.6. Податковий період

265.6.1. Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

265.7. Порядок обчислення суми податку

265.7.1. Обчислення суми податку з об’єктів житлової нерухомості, які знаходяться у власності фізичних осіб, проводиться органом державної податкової служби за місцезнаходженням об’єкта житлової нерухомості.

265.7.2. Податкове повідомлення-рішення про суму податку, що підлягає сплаті, та платіжні реквізити надсилаються органами державної податкової служби платникам за місцезнаходженням об’єкта житлової нерухомості до 1 липня звітного року за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

265.7.6. У разі набуття права власності на об’єкт житлової нерухомості протягом року податок нараховується з дня виникнення права власності на такий об’єкт.

265.8. Порядок обчислення сум податку в разі зміни власника об’єкта оподаткування податком

265.8.1. У разі переходу права власності на об’єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом календарного року податок обчислюється для попереднього власника за період з
1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив
право власності на зазначений об’єкт оподаткування, а для нового власника — починаючи з місяця, в якому виникло право власності.

265.8.2. Орган державної податкової служби надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

265.9. Порядок сплати податку

265.9.1. Податок сплачується за місцем розташування об’єкта оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України.

265.10. Строки сплати податку

265.10.1. Податкове зобов’язання за звітний рік з податку сплачується:

а) фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення;

б) юридичними особами - авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації.

174.1. Об’єкти спадщини платника податку поділяються з метою оподаткування на:

а) об’єкт нерухомості;

б) об’єкт рухомого майна, зокрема:

предмет антикваріату або витвір мистецтва;

природне дорогоцінне каміння чи дорогоцінний метал, прикраса з використанням дорогоцінних металів та/або природного дорогоцінного каміння;

будь-який транспортний засіб та приладдя до нього;

інші види рухомого майна;

в) об’єкт комерційної власності, а саме: цінні папери (крім депозитного (ощадного), іпотечного сертифіката), корпоративне право, власність на об’єкт бізнесу як такий, тобто власність на цілісний майновий комплекс, інтелектуальна (промислова) власність або право на отримання доходу від неї, майнові та немайнові права;

г) сума страхового відшкодування (страхових виплат) за страховими договорами, а також сума, що зберігається відповідно на пенсійному депозитному рахунку, накопичувальному пенсійному рахунку, індивідуальному пенсійному рахунку спадкодавця - учасника накопичувальної системи пенсійного забезпечення;

ґ) готівка або кошти, що зберігаються на рахунках спадкодавця, відкритих у банківських і небанківських фінансових установах, у тому числі депозитні (ощадні), іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій з нерухомістю.

174.2. Об’єкти спадщини оподатковуються:

174.2.1. за нульовою ставкою:

а) вартість власності, що успадковується членами сім’ї спадкодавця першого ступеня споріднення;

б) вартість власності, зазначеної в підпунктах "а", "б", "ґ" пункту 174.1 цієї статті, що успадковується особою, яка є інвалідом I групи або має статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, та вартість власності, зазначеної в підпунктах "а", "б" пункту 174.1, що успадковуються дитиною-інвалідом;

У розрізі адміністративно-територіальних формувань країни абсолютні розміри надходжень місцевих податків і зборів, їх струк­тура мають деякі відмінності, зумовлені як рівнем соціально-економічного розвитку територій загалом, так і багатьма іншими факторами: галузевою спеціалізацією господарства, рівнем доходів населення, наявністю курортних та туристичних центрів тощо.

Практика справляння місцевих податків і зборів за роки, що минули після виходу відповідних нормативних актів, виявила багато недоліків, які були зумовлені невирішеністю суто теоретичних про­блем самої ідеї місцевого оподаткування в контексті зміцнення міс­цевого самоврядування, невизначеністю окремих організаційних процедур справляння місцевих податків і зборів, пріоритетів у на­данні ПІЛЬГ.

Недоліки місцевого оподаткування в Україні:

♦ незначна фіскальна роль місцевих податків і зборів;

♦ вузький перелік місцевих податків і зборів;

♦ відсутність самостійних прав в органів місцевого самоврядування щодо запровадження на своїй території власних місце­вих податків І зборів;

♦ відсутність взаємозалежності між рівнем громадських послуг, які надаються на певній території, з податковими зусиллями населення;

♦ зволікання із запровадженням суто місцевого податку – на нерухоме майно;

♦ нерозвинутість податків, які відображають політику місцевого самоврядування.

Таким чином, вітчизняна система місцевих податків і зборів по­требує не поверхневого доопрацювання і вдосконалення, а докорін­ного реформування відповідно до напрацьованих наукою про фінан­си засад оптимального оподаткування. Окрім загальних критеріїв оптимального оподаткування, обгрунтованих фінансовою наукою, до місцевих податків висувається ряд специфічних вимог, які зумов­лені їх особливим значенням у складі фінансових ресурсів місцевого самоврядування, забезпеченні гармонійного розвитку територій, найбільш повному задоволенні потреб населення.

Специфічні вимоги до місцевих податків і зборів:

· достатні обсяги надходжень та справедливий розподіл коштів;

· одержання податкових надходжень з місцевих баз оподаткування;

· невеликі коливання надходжень упродовж усього ділового циклу;

· відповідність між економічним розвитком і надходженнями міс­цевих податків і зборів;

· обмеженість мобільності бази оподаткування;

· складність ухилення від сплати податків;

· невеликі адміністративні та виконавські витрати;

· пружність і еластичність: надходження збільшуються разом з до­ходами та інфляцією;

· рівновага між споживанням місцевих послуг і податковим тягарем;

· підзвітність у витрачанні коштів, які надходять від місцевих по­датків;

· захист від однобічного розвитку місцевої економічної структури;

· гнучка система ставок місцевих податків і зборів;

· місцеві органи самоврядування повинні мати право встановлюва­ти ставки одного або двох найголовніших місцевих податків.

Місцеві податки і збори в Україні повинні стати надійним ін­струментом регулювання економічного розвитку територій, вирі­шення різнопланових проблем, які там виникають, зменшення соці­альної напруги. В процесі реформування місцевого оподаткування необхідно змінити ставлення до місцевих податків та зборів і не роз­глядати їх як другорядні податки в складі системи оподаткування, суттєво підняти їх значення і роль у формуванні фінансових ресурсів місцевого самоврядування. А це можливо зробити лише шляхом пе­регляду складу місцевих податків і зборів, віднесення до них окре­мих загальнодержавних податків (податку на доходи фізичних осіб, податок на прибуток комунальних підприємств). У переліку місце­вих податків і зборів акцент повинен бути зроблений на таких пода­тках, які, виходячи із світового досвіду, найбільш придатні для міс­цевого оподаткування, це: податок на доходи фізичних осіб, податок на прибуток суб'єктів господарювання і податок на нерухомість. Крім того, перспективними видами є місцеві екологічні податки, мі­сцеві акцизи.

Напрямки реформування місцевого оподаткування в Україні:

• піднесення фіскальної ролі місцевих податків і зборів;

• надання статусу місцевих окремим загальнодержавним податкам і зборам, які здатні забезпечити надходження коштів, достатніх для фінансування місцевих потреб;

• перенесення акценту у місцевому оподаткуванні на податки з
доходів населення, на прибуток підприємств, на нерухомість;

• запровадження податку на нерухомість і віднесення його до складу місцевих;

• надання самостійних прав органам місцевого самоврядування
у місцевому оподаткуванні;

• розвиток місцевих податків і зборів, які відображають політику органів місцевого самоврядування в галузі зайнятості, соціального захисту населення, охорони навколишнього при­родного середовища.

Головними джерелами доходів місцевих бюджетів звісно мають бути місцеві податки і збори. В зв'язку з цим аналіз використання податків для формування дохідної частини місцевих бюджетів у зарубіжних країнах є корисним для сучасної України.

Місцеві податки і збори в розвинених країнах, як правило, мають досить високу питому вагу в загальній сумі грошових надходжень органів місцевого самоврядування на відміну від колишніх соціалістичних країн, де власні кошти у формі місцевих податків і зборів становлять відносно малу питому вагу в доходах місцевих бюджетів. У світовй практиці місцеві податки та збори є основою дохідної частини місцевих бюджетів більшості держав (рис. 5.9). У середині 1990-х років за рахунок місцевих податків формувалися 61% комунальних доходів у Швеції, 51% – у Данії, 46% – у Швейцарії, 43% – у Норвегії, 34% – у Фінляндії, 31% – в Іспанії, 66% – у США, 37% – у Великій Британії, 46% – у Німеччині. Місцеві податки становлять у загальній сумі доходів місцевих бюджетів Австрії 72%, Японії – 55%, Франції – 48%.

Кількість місцевих податків i зборів у різних країнах неоднакова. Так, у Великій Британії стягується лише один податок з нерухомого майна – землі, будівель, крамниць, установ, заводів i фабрик, причому сільськогосподарські угіддя та будівлі на них, а також церкви не оподатковуються.

В Японії є три основні види місцевих податків: підприємницький податок, який нараховується на прибуток, корпоративний муніципальний податок та зрівняльний податок, що є фіксованою сумою податку, розмір якої залежить від розміру капіталу юридичної особи та чисельності працюючих. У США запроваджено такі місцеві податки, як податок з продажу, місцевий прибутковий податок, податки на прибуток корпорацій, на спадщину, майновий податок.

Рис. 4.1. Частка місцевих податків та зборів в доходах місцевих бюджетів держав, %

Більшість доходів надходить з невеликої кількості таких головних джерел: податок на майно, податок на доходи фізичних осіб, податок з продажу. На сьогодні сформувалися принципи функціонування інституту місце­вих податків і зборів європейських країн, які передбачають:

– справедливий розподіл тягаря місцевих податків з урахуванням платоспроможності платників податків і вигоди, яку вони отримують від послуг, що надаються місцевими органами влади;

– транспарентність податкового тягаря для фізичних і юридичних осіб – платників податків, що має сприяти ефективному розподілу ресурсів;

– визнане право органів місцевого самоврядування змі­нювати за необхідності в обсязі наперед установлених об­межень обсяг місцевих податків;

– різниця між обсягом місцевих податків, які збираються органами місцевого самоврядування різних адміністративно-територіальних одиниць, не повинна бути великою, за винятком випадків, коли це пояснюється такими чинниками, як різний рівень послуг;

– невисокий рівень економічних (міні­мальний вплив на економічну структуру території муніци­палітету), демографічних (неспричинення міграції жителів) і соціальних (запобігання погіршенню становища соціальних груп) наслідків;

– певна еластичність, яка б сприяла коригуванню обсягу податкових надходжень залежно від зміни рівня витрат.

Більшу самостійність у запровадженні місцевих податків мають місцеві органи влади в країнах з федеральним устроєм. Так, в США кожен штат має власну відокремлену від федеральної податкову систему. В бюджетах штатів найбільшу питому вагу становлять прибуткові податки з корпорацій та громадян, а також податок з продажу.

Країни з унітарним устроєм місцевим органам влади, як правило, надають менше самостійності у запровадженні місцевих податків. Розглянемо досвід країн Європейського Союзу щодо системи місцевих податків та зборів, який буде цікавим і для України.

Для більшості розвинених країн, як правило, передбачена можливість застосування численних місцевих податків: у Франції – понад 40, Німеч­чині – 55, Італії – близько 70, Бельгії – близько 100. Проте перелік місцевих податків, які можуть стягуватися, методику їхнього розрахунку зазвичай регламентує державне законодавство, залишаючи на розгляд місцевих органів влади лише визначення ставок податків. Умовно згрупуємо місцеві податки в декілька груп.

Податки першої групи є найважливішими на місцевому рівні. Серед них найбільш поширені податки на нерухоме майно, дещо рідше стягуються місцеві непрямі податки (у вигляді акцизів і податків на продаж) та прямі прибут­кові податки з фізичних і юридичних осіб, а також місцеві подушні податки.

Податки на нерухоме майно вважаються найефективнішими саме на місцевому рівні. Це пов'язано з тим, що податки на нерухомість порівняно з іншими місцевими податками і зборами мають окремі переваги, що стосуються:

– здатності місцевих органів влади отримувати постійні надходження за будь-який період часу, ці надходження можуть зростати під час інфляції;

– справедливого розподілу податкового тягаря;

– легкості у адмініструванні та мінімального стримування економічного зростання;

– майнові податки не є конкурентними щодо державних податків у частині бази оподаткування та сплати до бюджету, гарантується відповідальність;

– суми податків опосередковуються через вигоди, які отримують їхні власники від органів місцевого самовряду­вання тією мірою, якою місцеві послуги капіталізуються у вартості власності.

У Литві, Нідерландах, Угорщині, Франції платниками цього податку можуть бути як власники, так і орендатори нерухомості. Податок на нерухомість сплачується як фізичними, так і юридичними особами, проте платниками цього податку можуть бути лише юридичні особи (в таких країнах, як Ірландія та Данія) або лише фізичні особи (в таких країнах, як Великобританія та Словенія). Податок на нерухомість нараховується відповідно до оціноч­ної вартості об'єкта нерухомості, при цьому також враховуєть­ся місце розташування об'єкта нерухомості або його корисна площа.

Вважаємо, що на місцевому рівні найважливішими є насамперед подат­ки на нерухоме майно. Загальна підстава для оподаткування майна полягає в тому, що сам факт воло­діння ним породжує певні вигоди для його власника, а також у тому, що принаймні частину вартості майна можна розглядати як при­бутки від приросту капіталу. При цьому податки на не­рухомість вважаються найбільш ефективними саме на місцевому рівні. Це пов’язано з тим, що вартість нерухомого майна можна розглядати як елемент процесу накопичення, а не як скла­дову валового потоку, якими є, наприклад, доходи, тому вартість нерухомості може бути обчислена тільки в певний момент, її розмір не має протяжності у часі. В зв’язку з цим і податок на майно менше залежить від динаміки господарської кон'юнктури, що добре узгоджується зі специфікою завдань, які стоять перед органами місцевого самоврядування (насамперед це витрати на забезпечення першорядних життєвих потреб населення, які можна вважати умовно-постійними). При використанні податку на нерухоме майно об'єкт оподаткування легко ідентифікувати: він має територіальну прив'язку і його не можна або дуже важко перевести в іншу місцевість, на відміну, наприклад, від прибутку. Податок на майно можна розглядати і як плату за пос­луги влади для його захисту й утримання.

Якщо порівняти податки на нерухоме майно з ін­шими місцевими податками і зборами, то вони мають певні переваги – це здатність отримувати постійні надходження за будь-яких умов; справедливий розподіл податкового тягаря; мінімальне викривлення економічної діяльності й мінімальне стримування економічного зростання; легкість в адмініструванні; майнові податки не є конкурентними щодо державних податків у частині бази оподаткування та сплати до бюджету; суми податків опосередковуються через вигоди, які отримують їхні власники від органів місцевого самовряду­вання тією мірою, якою місцеві послуги капіталізуються у вартості власності.

У Німеччині, Ірландії, Великобританії місцеві органи влади мають певну незалежність щодо впровадження ставок цього податку, хоча в більшості країн граничні обсяги ставок податку на нерухомість встановлю­ються на центральному рівні. У тих країнах, в яких ставки податку на державному рівні не врегульовано, визначено верхню межу, вище якої ставки податку бути не можуть.

Як свідчить досвід Польщі, запровадження такого виду податку на май­но, як «за квадратний метр», підвищує щорічно рівень ВВП приблизно на 1% або рівень загальних доходів громади на 15%.

У таких європейських країнах, як Данія, Фінляндія, Греція та Люксембург, податок на нерухомість становить незначну частку у власних надходженнях місцевих бюджетів, менше 10% загального обсягу власних надходжень, а у таких країнах, як Бельгія, Латвія, Литва, Польща, Словаччина, Словенія, Іспанія, вона становить понад 50% загально­го обсягу власних надходжень; у Великобританії, Естонії та Ірландії він дорівнює майже 100%.

Запозичення досвіду зарубіжних країн з цього питання може бути корисним для України. Проте проблематичним залишається в організації майнового оподат­кування визначення вартості нерухомості. Це пов'язано з різноманітністю об'єктів нерухомості, тому встановити їхню достовірну поточну ринкову оцінку дуже складно.

Податки на нерухомість є в багатьох країнах головним джерелом доходів місцевих бюджетів. Наприклад, на сьогодні у США вони становлять 7-18% сумарних доходів субфедеральних рівнів влади, тоді як на початку 1930-х років їхня частка була приблизно втричі більшою і сягала 60-65% доходів. Так, у структурі податкових надходжень місцевих бюджетів частка податків на майно наприкінці 1990-х років становила 99,5% – у Великій Британії, близько 30-40% – у Франції й Іспанії. Спостерігається відносно ста­більна динаміка частки цього виду податку в загальному обсязі податкових надходжень, що свідчить про стабільність надходжень від такого виду податків до місцевих бюджетів.

Серед податків другої групи найбільшого поширення набув прибутковий податок із громадян, який вважається одним із найбільш досконалих видів фіскальних інструментів. Проте прибутковий податок, як правило, стягується за прогресивною шкалою, економічна доцільність якої в прибутковому оподаткуванні фахівці заперечують.

Виокремлюють два головні способи стягнення місцевого прибуткового податку, які мають як переваги, так і недоліки.

Перший спосіб – місцева влада самостійно встановлює базу і ставки місцевого прибуткового податку. Він зручний тим, що дає змогу краще адаптувати при­бутковий податок до характерних завдань певної територі­альної громади. Проте самостійне обчислення і стягнення власного прибуткового податку на рівні органів місцевого самоврядування може бути досить трудо­містким.

Другий спосіб – місцевий прибутковий податок є лише над­бавкою до загальнодержавного податку. Цей спосіб є простішим з технічного боку, але загальнодержавне регулювання оподатковуваної бази може не збігатися із місцевими інтересами, що є його недоліком.

Однак, незважаючи на певні ускладнення з організацією обчислення і стягнення місцевого прибуткового податку та його неповну відповідність принципам місцевого оподатковування, деякі дослідники вважають цей податок одним із найбільш оптимальних для формування місцевих ресурсів. Ця позиція підтверджується тим, що в окре­мих країнах спостерігається тенденція до зростання частки цього податку в податкових доходах місцевої влади. Так, у США на початку 1930-х років частка місцевого прибуткового податку в загальній сумі доходів місцевих органів влади становила 1-2%, останніми роками вона зросла до 12%.

В Україні останнім часом при­бутковий податок з громадян (податок з доходів фізичних осіб) закріплюється за місцевими бюджетами, що зумовлює дискусії про віднесення цього виду податків до місцевих. Наведені пропозиції аргументуються тим, що така зміна у податковій системі України дала б змогу підвищити стабільність і надійність наповнення дохідної частини місцевих бюджетів. У свою чергу, недоліком такої зміни у податковій системі вважають те, що кошти від справляння місцевого прибуткового податку формують дохідну базу за місцем роботи населення, а не місцем про­живання.

Щодо місцевих податків з прибутку підприємств зауважимо, що вони становлять одне з вагомих джерел місцевих фінан­сових ресурсів, проте багато в чому мають ті самі переваги й недоліки, що й прибутковий податок із громадян. З одного боку, оскільки об'єктом оподаткування є прибуток, він добре враховує платоспроможність юридичних осіб та на відміну від багатьох інших податків практично не зачіпає безпосередньо джерело прибутку – капітал підприємства. Проте, з другого боку, податок із прибутку тісно пов'язаний з динамікою економіч­ної кон'юнктури, тому впливає на ціни товарів через різні податкові ставки в окремих юрисдикціях. Крім того, уникаючи оподаткування, прибуток можна відносно легко приховати (шляхом зміни місця реєстрації підприємства, вибору відповідних принципів облікової політики, маніпуляцій зі звітністю тощо).

Тому в окремих країнах використовують таку практику на рівні місцевих органів влади стягувати не податок із прибутку юридичних осіб як такий, а податок, що виплачується з прибутку, але з врахуванням споживання підприємством місцевих ресурсів, яке вимірюється займаною площею, вкладеним у підприємство капіталом, чисельністю найнятих робітників тощо. Податки, які сплачуються за таким принципом, зокрема, існують у Франції – податок на професію, що встановлюється з урахуванням суми витрат на оплату праці, вартість усіх або частини виробничих фондів підприємства, торговий оборот, у Німеччині – промисловий податок, який до 1997 р. складався з двох частин: податку на промисловий прибуток і податку на промисловий капітал, в Австрії та деяких інших країнах.

Щодо механізму започаткування місцевого податку з прибутку підприємств, то вочевидь в Україні, як вважають українські вчені, він може існувати пере­важно у вигляді місцевої надбавки до загальнодержавного податку, тому що створювати спеціальні місцеві правила обчислення фінансових результатів господарської діяльності справді не