Походження

1-1

Вступ: Географія України і поширення Християнства

Положення українських земель є таке що сприяло поширенню християнства, через близькість християнських центрів: Єрусалим, Антіохія, Мала Азія, Константинополь. Близькість і вигідність морських шляхів поставили ці території в прямий контакт з тогочасних християнізованим світом. Тому то географічне положення українських земель є дуже важливим чинником в історії поширення християнства на Русі та формуванням культурних рис українського суспільства. Проте християнство проникло на ці території в ранній період їх заселення коли ще слов’яни не проявили державотворчих ініціатив.

Крім географічного положення не менш важливий вплив на поширення християнства мала і політична ситуація. Можемо визначити принаймні такі основні політичні чинники:

1. Візантійська колонізація через Чорне море (морський шлях) та через Балкани (сухопутний шлях). Цей колонізаційний напір мав політично-економічні цілі, тобто здобути господарський простір а то й торговий ринок на чорноморських берегах. Перша ціль (економічна) переважала другу (культурно-релігійну).

2. Етнічний рух зі сходу на захід. Мандрівки народів германської а згодом і монголо-фінської групи. Ця обставина несла з собою етнічне мішання різних груп.

1. Християнство в Скіфії

Існують сліди християнства на українських землях значно давніші від періоду заснування Київської держави. Давня Скіфія займала територію від Дунаю (в районі Балканських гір) до Азовського моря та Дону. Таким чином вона займала широку смугу сьогоднішнього півдня України (Причорномор’я). Скіфія ділилася на дві частини – Малу Скіфію (від гирла Дунаю до Криму) та Тавроскіфію (Крим). В малій Скіфію відома одна єпархія – Скіфська або Томитанська, а в Тавроскіфії відомо 5 єпархій: Херсонеська, Готська, Сурожська, Фулльська і Боспорська.

1. 1 Скіфська єпархія. Центром цієї єпархії було відоме торгове місто Томі (Τόμις)[1], що знаходилося при гирлі Дунаю по його південній стороні. Тут мешкали готи що мешкали в Грецькій Скіфії. Відомо що сучасник Івана Золотоуста єп. Феотим, родом скіф, подорожував по ліву сторону Дунаю не боячись гунів що захопили ці краї. Св. Іван Золото уст взнавши про скіфів по той бік Дунаю та про те що вони бажають спасіння але не мають людей здібних проповідувати вислав до них пастирів та вчителів. Присутність тут християн можна віднести до 1 ст.

Вже Тертулліан згадує, що скіфи і гети були християнами. В давніх мученичих актах є згадки, що в Томі були переслідування християн в 1-3 стт. В другій пол. 3 ст. згадується єп. Євангелік що керував церквами при Деоклетані (284-292). До половини 6 ст. відомо 12 єпп. Скіфських або Томітанських. Чогось більшого про цю єпархію невідомо. Згадується вона в кінці 9 ст. в Уставі імп. Лева Мудрого (886-911) про митрополії Костантинопільського патріархату. Є припущення що єпп. Скіфської єпархії до Халкедонського собору (451) були самовласними (αύτοοκέφαλοι) в управлінні своєю єпархією. Цей Собор своїм 28-им правилом підпорядкував всі єпархії що знаходились в сторонах варварів (тобто поза Імперією) Константинополю. Припускається також що ця єпархія була населена словянами.(гети і тирагети - пращури пізніших угличів і тиверців.[2] Проте це зовсім не виключає присутність грецького елементу серед християн.

1. 2 Херсонеська єпархія. Першим проповідником християнства в Херсонесі Таврійському (руїни поблизу Севастополя) був згідно традиції св. Апостол Андрій. Коли в 94 р. сюди прибув на заслання св. папа Климент, засуджений імп. Трояном, він застав тут біля 2 тисяч християн, що переважно займалися каменярством. Проте ми незнаємо чи це були люди місцеві чи заслані так як і папа Климент. Згідно Метафраста папі за рік вдалося викорінити тут язичництво так що на всьому півостові було 75 церков. Нове гоніння на християн призвело до мученичої смерті св. Климента (100 р.).

На протязі 2 -3 ст. немає ніяких звісток про християн в Криму. В 310 р. прибули в Крим два місіонері від Єрусалимського патріарха Єрмона – єпп. Василій і Єфрем. Вони знайшли в Херсонесі закоренілих язичників над наверненням яких вони трудились 15 років. Обидвоє вони (хоч в різних місцях) загинули мученицькою смертю. Їм на зміну прибули нові три єпп. Євгеній, Елпідій і Агафодор котрі через рік так само (в той самий день – 7 березня) були замучені язичниками. Відомі імена 13 єпп. Херсонесу.

В числі єпархій підпорядкованих Константинополю Херсонеська займала то 58-ме, то 25-те, то 16- те місце. Християни тут були переважно греки проте могли бути навернення і з племен що населяли територію навколо Херсонесу. Так відомий церковний письменник Іван Касіян, що був скіфом родом з Херсонесу, що залишив декілька творів проти несторіан. Проте чи скіфи що жили там були слов’янами чи ні трудно сказати.

1. 3 Готська єпархія. Готи переселилися в кінці 2 ст. (182-215 рр.) в Причорномор’я з берегів Балтики. Спочатку вони оселилися між Дністром і Дніпром, а згодом поширилися на всі простори між Дунаєм і Доном та проникли в Крим де мали б правдоподібно зустрітися вперше з Христовою наукою.

В 260 р. вони вчинили набіг на Малу Азію, Галатію і Кападокію та забрали багато полонених християн середл яких були і священики. Деякі з готів прийняли христову віру з проповіді цих полонених проте охрестилося не багато. Значно більше готів навернулося за правління імп. Константина Вел. (323 р.) що переміг їх.

Після цього була заснована готська єпархія – перший єп. її Теофіл брав участь в 1-му Всел. Соборі (325 р.) де підписався як митрополит Готії а за іншими списками Теофілом Боспоританським з Готії.

Ще більшого поширення християнство зазнало в часах імп. Констанція (337-361). Священик Авдій заснував в Готії монастирі. Св. Василій Вел. згадує про Євтихія проповідника серед готів. За царювання імп. Валента (365-378) проповідував серед готів Тесалонікійський єп. Асхол – родом кападокієць - котрого теж возвеличує св. Василій.

В цей самий період готська Церква зазнала двох великих нещасть: переслідування та аріанства.

Переслідування вчинив готський король Атанарік що хотів відновити давні поганські звичаї. Відомі три переслідування (371, 372 та 373 рр.). Багато християн загинуло мученичою смертю а деякі втікали в інші області. Св. Василій Вел. писав до свого родича Юнія Сорана – правителя Малої Скіфії – прохаючи його допомогти мученикам за віру. Саме він переслав св. Василію мощі св. муч. Сави, що постраждав під час останнього переслідування.

Аріанська єресь серед готів поширилася завдяки королю Феритигерну котрий в міжусобиці з Атанариком звернувся за допомогою до імп. Валента котрий сповідував аріанство. За ним пішли деякі готи. Проти офіційним поширювачем аріанства серед готів вважається єп. Ульфіла. Будучи спочатку напіваріянином – Улфіла в 377 був послом готського царя до імп. Валента щоб добитися дозволу готам переселитися в Мізію через нашестя гунів. Для успіху цієї місії єпископ став повністю аріанином. Маючи великий вплив серед готів[3] він запровадив аріанство.

Через сто років після свого заснування Готська єпархія перенеслася в Крим де осідком її стає областьДорі де мешкали готи що не пішли за Теодориком в Італію (бл. 488 р.). Деколи ці готи визнавали над собою владу Херсонеського єпископа, але частіше мали свого власного. В 702 р. ці т. зв. азовські готи були підкорені хазарами. Правдоподібно що на цій території спільно з готами могли мешкати і деякі слов’яни.

1. 4 Сурожська єпархія. Достовірно невідомо коли заснована Сурожська або Сугдайська єпархія. В Уставі імп. Лева Мудрого Сугдайська згадується як архієпископія. В 8 ст. св. Стефан носив титул єп. Сугдайського. Проте з усіх єпп. до 10 ст. збереглися лише імена трьох. Після смерті першого єп. сурожани прийшли в Константинополь до патріарха Германа (715-730) просити собі нового єпископа яким став св. Стефан кападокієць родом. що був кинений до вязниці в 741 р. в часах імп. Лева Ісаврянина іконоборця. Третім єп. став Філарет якого поставив з своїх кліриків св. Стефан. З життя святого видно що хоч перед ним був у Сурожі єп. проте християнство там не процвітало.

Ця єпархія не була великою та об’єднувала лише 19 населених пунктів. Такою була вона правдоподібно з 7 до 14 ст.

1. 5 Фулльська (Φούλλα) єпархія. Про неї не маємо ніякий звісток. Вона мала знаходитися в Криму поблизу Сугдайської єпархії з якою пізніше була з’єднана. Згадується про місто Фуле в давньогрецькому житті св. Івана Готського (8 ст.) Заснована вона була в 4 ст. В 6 чи 7 ст. вона згадувалася в степені архієпископства. Була це дуже обширна територіально єпархія.

1. 6 Боспорська єпархія. Знаходилася також в Криму. Центр її був в столиці Боспорського царства Пантикапеї або Боспорі (Керч). Відома вона з 4 ст. На 1-му Всел. Соб. був її єп. що підписався Домн Боспорський. Існувала вона безперервно, що видно з підписів інших її єпп. що залишилися в візантійській історії. Імя 4-го єп. Андрея стоїть під актами 7-го Вселенського Собору (787 р.).

1-2

Місія Святих Кирила і Методія

Походження

Двоє братів народилися в Тесалоніках (Солунь) - грецькому місті Візантійської Імперії. В околицях Тесалонік та в сільській місцевості говорили на слов'янському діалекті, який Кирило пізніше використає в творенні літературної мови.

Методій. Його ім'я при хрещені було правдоподібно Михаїл. Він був старшим з двох братів- народився бл. 815 р.

Кирило - Константин. Згідно традиції, що існувала, чернече ім'я починалося з тої самої літери що й ім'я дане при хрещенні. Народився коло 827 р. Він змінив ім'я на Кирило лише наприкінці свого життя.

Обидва вони були синами високого імперського урядовця, що його називали друнгаріос (= представник губернатора). Вже в молодості навчилися вони слов'янської мови, якою говорили в тих околицях. Виглядає, що брати мали грецьке коріння. Деякі вчені (особливо болгарські) пробують доводити, що принаймні їх мати (Марія) була слов'янкою.

2. Перші місії на службі Візантійської держави

2. 1 Формація

А) Методій - будучи старшим сином, студіював юриспруденцію, а згодом наслідував свого батька в військовій та адміністративній кар'єрах. Скоро став головою (архонтом) однієї слов'янської провінції, що правдоподібно знаходилася на болгарському пограниччі. Згодом, в 840 р., він залишив військову службу та вступив до монастиря на горі Олімп в Вітинії (Мала Азія), поблизу сьогоднішнього міста Бурса.

Б) Константин - як більш спекулятивний з двох братів, отримав ще глибше класичне виховання. Він студіював в імперській школі Константинополя, разом з молодим імператором Михаїлом. Вчителем їх був знаменитий Фотій - пізніший патріарх Константинопольський. Константин був призначений зробити церковну кар'єру при дворі, був висвячений_на диякона і номінований хартофїлаксом ( = секретар і хранитель архіву та бібліотеки патріарха).

2. 2 Перші місії Константна

Константин також пішов до монастиря (маємо одну трудність: не знаємо напевно, чи Константин насправді став монахом, чи ні), але був вимушений повернутися до Константинополя і прийняти філософську кафедру. Епітет філософ яким нерідко називали Константина, можливо походить від цієї ланки його діяльності. Мова йде перш за все про річ набагато ширшу від тієї що ми сьогодні маємо на увазі під терміном філософія. В ті часи під філософією розуміли також деякі елементи, що ми сьогодні пов'язуємо скоріше з теологією, або з духовністю а не з філософією у властивому значенні. Константин студіював також багато мов, перш за все східних (арабську, єврейську, і т. д.). Після отримання ієрейських свячень Константин бере участь в багатьох дипломатичних місіях Візантії до арабів (до двору каліфа Багдадського), а згодом і до хазарів (юдаїстів). Скоріш за все він виконував роль перекладача, або консультанта із теологічних питань.

Під час останньої подорожі до хазарів Константин знайшов в Херсонесі (слов'янський Корсунь) в Криму, реліквії (мощі) святого Климента, папи і мученика, третього наступника св. Петра, (або принаймні думав, що знайшов - Францішек Дворнік припускає натомість, що він віднайшов реліквії іншого мученика, більш сучасного йому), і привіз їх до Константинополя. Константин був чоловіком всебічно розвинений з науковими, дидактичними і дипломатичними знаннями.

3. Моравська місія

Завдячуючи своєму досвідові Константин разом із своїм братом Методієм був обраний для так знаної Моравської місії серед слов’ян. Головним мотивом вибору братів згідно «Vita Methodii» було їх знання слов'янської мови:

Отже імператор Михаїл каже до філософа Константина: «Обидвоє. ви тесалонікійці і всі тесалонікійці говорять чисто по словянськи.

В 863 р. до Константинополя прийшло запрошення через послів Ростислава, князя Великої Моравії, як читаємо це в Панонській легенді « Vita Methodii»:

...Сталося тими днями, що Ростислав, князь Слов'янський, разом із Святополком вислали із Моравії до імператора Михаїла послів, які так говорили: «з ласки Божої ми знаходимося в добрих обставинах, прийшли до нас багато християнських вчителів із Італії та Греції і з Німеччини, навчаючи нас в різні способи,- ми слов'яни є народом простим і не маємо хто би навчив нас в правді і пояснив би нам значення різних речей. Просимо тебе, пане, вишли до нас чоловіка, що направить нас до повноти справедливості.» Отже Імператор Михаїл каже до Константина філософа: «Чи чув ти філософе ці слова? Таку справу не може провадити ніхто інший крім тебе. Ось тобі всі засоби і при тобі твій брат ігумен Методій. Збирайся в подорож. Ви направду є Тесалонікійці, а ті що Тесалонікійці говорять всі досконало слов'янською». Не змогли отже брати опиратися волі Божій і імператора, згідно зі словом святого апостола Петра, який каже «Бога бійтеся, шануйте імператора». Будучи інформованими про велику справу почали молитися вони в тому намірі разом із іншими, які були їх однодумцями. І ось Бог. відкрив філософові літери для слов'янської мови... і він розпочав подорож до Моравії... Через три роки вони повернулися із Моравії після того як настановили учнів...

Перед тим як продовжувати, мусимо дати відповідь на два головних запитання:

1) Де знаходилася і чим е Велика Моравія?

2) Чому__Великоморавський князь просить місіонерів для свого краю з Візантії, а не з Риму?

3. 1 Велика Моравія

Велика Моравія - незалежне князівство, помалу формувалося по всій дельті річки Морави, на північ від Дунаю. Воно було засновано в 9 ст. об'єднавши князівство Нітри (сучасна Словаччина) з Моравською державою.

В період найбільшої своєї експансії, Велика Моравія охоплювала майже всю територію сучасної республіки Чеської іСловаччини, між сучасною Польщею на півночі і Угорщиною та Австрією на півдні. Велика Моравія мала сусідів:

на заході - Західну Римську імперію (Німецьку), на півдні - Болгарське Царство. Населення Великої Моравії складалося із західних слов'ян, що пізніше сформували чеський і словацький народи.

3. 2 Моравська місія, Захід і Візантійська імперія

Нотується в «Vita Methodii», що Велика Моравія на той час вже прийняла Християнство, принаймні частково: правляча родина була вже хрещеною. Тому Моравія була вже територією місії принаймні трьох різних груп місіонерів: Із нємец (германці), із влак (латиники), із грк?.

Переклад терміну «із грк» не є дуже зрозумілим. Не знаємо, чи «із грк» відноситься до місіонерів ірландсько-шотландського походження. Грк = глк Геліко? (М. Лацко - так. Ф. Дворнік - ні.) Дворнік думає, що грк відноситься перш за все до греків із Далматії.

У 800 році місіонери ірландського і шотландського походження вже працювали на цих територіях. Пізніше тут робили місію німці франко-баварського походження. Вплив цих останніх на населення був набагато стабільнішим. Також територіальна юрисдикція над Великою Моравією була визнана єпископам Пассавії (Пассау, Баварія), та архієпископам Зальзбургу.

Ф. Дворнік підкреслює більше франко-баварський вплив аніж ірландсько-шотландський, коли описує християнство Вел. Моравії перед місією Кирила і Методія. На його думку християнство було вже більш менш поширене в Моравії, ще перед Кирилом і Методієм.

Ось, аргументи які наводить Дворнік:

А) 5 з 16 церков що були розкопані на території походять із часі попередніх до місії Кирила і Методія.

Б) Виглядає, що франки (= єпископ Пассавії) встановили певний тип ієрархії: клир був під керівництвом наглядачів, які в слов’янських легендах звуться архієреї, проте, більш точний переклад був би архисвященики, а не єпископи.

Виглядає, що простіше пояснити мотиви князя Ростислава в його виборі місіонерів саме із Візантії. Князь хотів зберегти певну незалежність свого князівства від Германської імперії, як культурну так і церковну, (досить згадати приклад сорбів, що в наслідок германської експансії були фактично знищені як народ). Це не було б дуже важко зробити маючи за літургійну мову латинську. Тому Ростислав звертається до імператора з проханням відіслати вчителя, який міг би

...навчити наш народ в нашій мові істинної християнської правди, тому, щоб всі інші землі це бачили і це наслідували.

4. Літургічна мова на Заході і Сході

На Заході літургія служилася в цих часах виключно латинською мовою. Це була досить жорстка політика. Також франкські місіонери у Вел. Моравії застосовували це правило. Нотуємо тенденцію Франкської імперії Карла Великого поширювати латину на публічні інстанції: дуже легко розпізнати в цих тенденціях бажання Карла Великого почуватися наслідником Риму.

З іншого боку не можемо забувати, що візантійці робили те саме, всередині границь їх Імперії. Християнізація слов’ян, що мешкали на території Візантійської Імперії несла з собою еллінізацію та асиміляцію до грецької культури.

Тому лінгвістична політика обох імперій була достатньо амбівалентною (схожою).

4.1 Лінгвістична ситуація на Заході

На Заході на протязі 9-10 стт. витворяються поволі т. зв. вернаколари (діалекти). Вживання вернаколару як мови для текстів Святого Письма вважалося, за аріанську практику (готичний переклад Біблії єп. Ульфіли) - до подібних спроб ставилися з підозрою.

Карл Великий запроваджував римсько-латинську одностайність в обрядах франкської церкви, Також є правдою факт, що одночасно наголошувалося, щоб неофіти вивчали Отче наш і Вірую у їхній рідній мові, перед обрядом хрещення.

Західні місії в часах Карла Великого (Вілліборд, Віллібад, Лудігер) проповідували серед германських народів (фрізів, гессенців, тюрингів) на рідній мові цих племен.

Собори цього періоду дозволяли вживання місцевої мови (sermo rustikus). але не в центральних таїнствах Церкви.

Щодо західних слов’ян маємо наступну інформацію: бачимо, що в 845 р. згідно з «Аппаles Fuldenses » 14 чеських графів хрестилися у Регенсбурзі. Згідно з інструкціями, що були дані собором Ad ripam Danubii в 796 р. тільки персони які вивчили вже фундаментальні правди віри у їх власній мові могли бути охрещеними. Отже припускається вживання давньослов’янської мови у її західному варіанті.

Інше свідчення вживання цієї мови між західними слов’янами маємо в Фрагментах із Фрейзінгу (біля Мюнхену): це 3 короткі формули, що вживалися для сповіді, написані по-слов’янськи, але латинськими літерами. Маємо також як доказ деякі релігійні пам’ятники. які ввійшли у мову полабських слов’ян принаймні 20 слів ідентичні з давньослов’янськими.

4. 2 Лінгвістична ситуація па Сході

З іншого боку зауважуємо, що ті котрі вживали на Сході в богослужінні місцеві мови були церквами не православними: вірмени,копти, сірійські якобіти.

Деколи мова йде про те що лінгвістична, політика_Візантії суттєво різнилася від римської або германської. Насправді факти нас переконують в зовсім протилежному. Візантійці з одного боку звинувачували латинників в пропагуванні єресі трилінгвізму (три священні мови). З іншого боку вважали в основному тільки свою власну мову, тобто грецьку, мовою культури - єдиною придатною для літургії. Всі інші мови - також і латинську - вважали за мови варварські. Виглядає що лінгвістична політика Візантії, була натхненна патріархом Антіохії Теодором Бальсамоном (1 185-1195). Могла вона відрізнятися у випадку із слов’янськими народами, які знаходились далеко від границь Візантії та мали вже власну державну структуру. В таких обставинах візантійці могли бути набагато толерантніші та схильні дозволити під час місій розвиток власної національної церковної культури. Це бачимо перш за все у випадку із Вел. Моравією.

4 3 Літургічні формуляри (богослужбові тексти)

Одразу після прибуття до Вел. Моравії Кирило і Методій вживали візантійських літургічних формулярів, які Кирило переклав на слов’янську мову - перш за все Літургія святого Івана Золотоустого.

Ф. Дворнік та інші думають, що двоє братів здавали собі рахунок, що Моравія вже мала у вжитку латинські формуляри до яких народ вже був призвичаївся. Тому вони перекладають також і латинські формуляри на слов’янську мову, або ж вживають переклади формулярів латинських, які вже були зроблені з якогось незнаного перекладу.

4 4 Літургія святого Петра

Питання про Літургію святого Петра не є дуже ясне і маємо багато спекуляцій на цю тему. Проте, думається, що у Вел. Моравії була перекладена одна із західних месс, що мала деякі елементи східної літургії. Інші думають що ця месса була частково переведена в Моравії, але ніколи не була практикована. У любому випадку мова йде про так звану Літургію св. Петра.

Можливо, що Константин переклав її зякогось грецького тексту, а можливо, що ця Літургія вживалася на протязі певного періоду на батьківщині Константина у Тесалоніках. Ф.Дворнік зазначає, що Літургія св. Петра була перекладом на слов’янську латинського формуляру месси (проте існувала перше у грецькому варіанті) до якої були додані деякі молитви взяті із візантійської літургіки.

5. Конфлікти з Римом

5. 1 Причини конфліктів

Під час проведення Моравської місії два брати вступають у конфлікт із місіонерами, які походили із Римсько-Германської імперії, з двох рації:

А) Як рапрезентанти дієцезій Пассавії і Зальцбурга німецькі місіонери бажали поширити власну юрисдикцію і на Вел. Моравію. Вони не були схильні толерувати вплив Візантії на цю територію, а також створення церковної незалежної організації.

Б) Трлінгвізм - німецькі місіонери осуджували місіонерські методи святих Кирила і Методія, перш за все щодо вживання слов’янської мови у літургії. Вони настоювали на правосильності тільки трьох священних мов, придатних для священних церемоній (єврейська, грецька, латинська) - тобто саме цих трьох мов якими був написаний напис на хресті Ісуса Христа. Тому учні Кирила і Методія називали їх «триязичници», або «пілатисти».

Проте, не слід забувати, що також у Венеції і Римі були противники праці Кирила та Методія.

5. 2 Перебування в Римі

Теорія Михаїла Лацка та інших традиційних католицьких істориків: Кирило і Методій вирішили йти в_Рим принаймні із двох причин:

Щоб захистити себе самих і свою місію перед владою (= папа).

Чому саме перед папою? Тому що мова йде перш за все про питання їх слов'янського перекладу західної літургії, а не візантійської.

Важливою є претензія германського клиру мати юрисдикцію над Моравією. В цьому випадку лише папа посідав право апробувати їхню місію, що противилася поглядам франко-баварського клиру Вел. Моравії. Інша ціль їхньої подорожі в Рим було висвячення їхніх слов'янських учнів в Римі.

Інші теорії: також вчені наводять інші мотиви, які підштовхнули двох братів пуститися в подорож до Риму.

Кирило і Методій стають перед папою для отримання апробації їхньої місії.

5. 3 У Венеції: Кирило - Методієвська ідея

«Vita Constantini» говорить про опозицію проти Кирила і Методія в часі їхнього перебування у Венеції. Ось слова якими «Vita Constantini» описує діалог братів із їхніми противниками:

...Перебуваючи у Венеції, злетілися проти Константина єпископи, священики і монахи, як ворони па сокола, і відкрили єресь трьох мов кажучи: «Слухай ти, скажи нам чому тепер ти склав алфавіт для слов'ян і навчаєш його, те що ніхто перше не насмілився ні апостоли, ні папа римський ні Григорій Великий, ні Ієронім, ні Августин. Ми іншого не знаємо як три мови, якими дозволено хвалити Бога, єврейська грецька та латинська». Філософ відповів: «Хіба Бог не дозволяє дощу падати на всіх? І сонце хіба не світить всім порівно?...Ви ж натомість не встидаєтеся обмежуватись тільки трьома мовами кажучи, що всі інші народи і племена мусіли б бути сліпими і глухими, скажіть мені: ви підтримуєте це тому, що вважаєте Бога слабим настільки, щоб не дозволити це, або ж заздрісним настільки, щоб не хотіти цього, ми ж направду знаємо багато народів, які мають письмову культуру і віддають хвалу Богові кожен на своїй мові. Такими народами є вірмени, персіяни, абазги, грузини, сугди, готи, авари, хазари, араби, копти, сіріяни і багато інших. Якщо не хочете зрозуміти цього то мусите визнати принаймні що Святе Письмо може вживатися як суддя... дякую Богові, що я говорю на багатьох інших мовах на відміну від вас, але в церкві віддаю перевагу сказати п’ять слів що віддзеркалюють те, що я думаю, навчаючи інших, натомість, щоб сказати їх десять тисяч на мові якої вони не розуміють...».

Кирило і Методій зустріли опозицію до своєї місії не тільки з боку німецьких місіонерів у Моравії, але також у Венеції і у самому Римі. Проте папа не встав на бік тих. які звинувачували святих братів. Найважливіший аргумент знаходиться у словах самого Константина; мова йде про центральну ідею апостолату святих Кирила і Методія: кожен народ має право хвалити Бога своєю власною мовою, а тим, більше мати власну літературу і культуру.

5. 4 В Римі

В Римі в 868 р. двоє братів були прийняті папою Адріаном II. Сам папа апробував слов’янські книги поклавши їх на вівтар церкви, що звалася Рhathe (Санта Марія ад Презепе) що вказує на Санта Марія Маджоре. В тій самій церкві папа висвятив учнів святих Кирила і Методія.

В 880 р. зявився лист папи Івана VIII « Inustriae tuae » в якому він висловлює ще яснішу апробацію вживання слов’янської мови у літургії. Він також висловлюється, проти захисників теорії трилінгвізму.

Проте, лише рік перед тим, Іван VIII надіслав одного листа до Методія у якому заборонив слов’янську літургію та дозволив йому служити лише на латинській або грецькій мовах. Також виглядає, що папа Адріан II повністю визнаючи вживання слов’янської мови хотів зберегти традицію читання апостола і євангелії спочатку в латинській а потім у слов’янській мові, щоб підкреслити факт, що слов’яни Вел. Моравії залежать від Риму та зберегти принцип «рreminenza latina».

6. Кінець місії

Св. Константин помер 14 лютого 869 р., під час свого перебування у Римі. Напередодні смерті він взяв монаше ім’я Кирила.

Методій був у Римі висвячений місіонерним архиєпископом для Вел. Моравії та Панонії із титулом Архиєпископ Сірміонський. (сьогодні Сремська Мітровіца у Воєводині) після чого повернувся у Моравію разом із своїми учнями. Виглядає, що повернення Методія як архієпископа Сірміонського на землі місії було частиною папського проекту що мав на меті відвоювати пряму юрисдикцію на деякі території, що були загублені внаслідок варварської інвазії, або внаслідок Візантійських інтервенції.

Панонія була віддана Карлом Великим франкам.

Папська булла « Inustriae tuae » що визнавала слов’янську літургію, служила також як об'єднавчий елемент між слов’янськими територіями та Римом.

6.1 Смерть Методія і перемога франкського клиру Вел. Моравії

Методій був прийнятий в Моравії опозицією франкського клиру. що ще більше спротивився слов’янській літургії. Методій був ув'язнений та утримуваний у в’язниці три з половиною роки. Після цього був випущений та відновлений _у гідності архієпископа, після чого робить подорож до Константинополя. Помер 6 квітня885 р. і похований у своїй головній церкві у Велеграді.

Після смерті Методія антислов’янська партія Моравії могла накінець відсвяткувати свою перемогу. Після цього було вигнання учнів святих братів із Моравії. Троє з них. Климент. Наум і Ангеларій осіли у Болгарії.

6.2 Кінець Великої Моравії

В 907 р. було зруйновано князівство Великої Моравії мадярами. які увійшли у Панонію. Угорці прийняли християнство пізніше, у часах їхнього князя Гези, а укріпилось воно в часах святого Стефана (Іштван), в його західній формі. В Угорщину місіонери приходили перш за все з Західної імперії та були німецького походження з - Пассавії та Ратісбони, (Регенсбург). В Угорщині великою місіонерською діяльністю займався знаменитий Адальберт (Бела) Празький. Прихід угорців у Панонію остаточно відділив західних слов’ян від південних. З смертю Методія в папській курії почався період недооцінювання Моравської місії. Перш за все у 885 р. папа Стефан V остаточно заборонив вживання у літургії слов’янської мови.

6. 3 Місія Кирила і Методія після їх смерті

Що залишилося від місії Кирила і Методія?

З історичної точки зору місія до Моравії потерпіла повне фіаско. Тому славіст Горацій Люнт припускає, що лінгвістично-літературні аспекти місії є набагато цінніші від чисто історичних. Місія є більш важливою для славістів для яких на відміну від істориків показує початок слов’янського алфавіту. З історичної точки зору вона представляє ізольований період у відносинах між двома імперіями.

7. 3. 1 Моравія і Богемія

Не всі сліди місії і слов’янськоїлітургії щезли із приходом мадярів, Мало знаємо про Моравію 10 ст. проте, з Богемії походять багато слідів, які промовляють за те, що ця місія пережила святих братів.

А) Слов’янська літургія залишилася у вжитку у Богемії до кінця 1080 р, коли папа Григорій VII її скасував. Після розриву із Візантією в 1054 р. вживання слов’янської літургії у західних зонах Богемії стає щораз труднішим її практика вважалася місіонерським методом у якому не було більше необхідності для церкви Богемії, яка стала «більш дорослішою».

Б) Як центр словянської культури функціонував монастир святої Марії і святого Івана Хрестителя, що знаходився у Сазаві (поруч Праги). Це був монастир бенедиктинів який вживав слов’янську мову, засновником якого був Прокопій.

В) Три століття пізніше Карлом IV був заснований монастир Еммаус у Празі. Проте це було штучним відновленням слов’янської культури яке не проіснувало довго.

Г) правдподібно до цього монастиря належало знамените Реймське Євангеліє на якому французькі королі проголошували свою клятву в часі коронації. Виглядає легендарною розповідь згідно якої євангелярій був принесений королевою Анною жінкою Генріха І з Русі.

Польща

Деякі вчені стверджують, що вони відкрили залишки слов’янської традиції в південній Польщі, Між ними:

Генрік Пашкевич який припускає існування двох митрополичих осідків в часах короля Болеслава Вел. Одна з них була слов’янського обряду та мала б знаходитися в Сандомєжі.