Комплексної системи забезпечення якості вищої освіти в Україні не створено

• Її тимчасовим замінником виступають системи ліцензування та акредитації, державне інспектування вищих навчальних закладів ззовні та ректорський контроль всередині інституцій.

• На жаль, названі компоненти як самостійно, так і сукупно не забезпечують системного впливу на всі процеси організації навчальної діяльності та її змісту, не створюють ефекту постійного поліпшення якості освіти.

• Національних стандартів внутрішнього забезпечення якості вищої освіти в Україні досі не існує.

1. Завдання забезпечення якості освіти є багатоплановим і включає:

· наявність необхідних ресурсів (кадрових, фінансових, матеріальних, інформаційних, наукових, навчально-методичних тощо);

· організацію навчального процесу, що найбільш адекватно відповідає сучасним тенденціям розвитку національної та світової економіки та освіти;

· контроль освітньої діяльності ВНЗ та якості підготовки фахівців на всіх етапах навчання та на всіх рівнях: рівні ВНЗ, державному та міжнародному (європейському) рівнях.

2. Сучасна система забезпечення якості освіти має базуватися на наступних принципах:

- зацікавленості суспільства в цілому у високій якості освіти;

- ключовій важливості автономії закладів і установ, збалансованій усвідомленням того, що автономія несе із собою дуже серйозну відповідальність;

- необхідністю постійного вдосконалення освітніх програм з метою підвищення їх якості; стимулювання інновацій в освітніх стандартах.

3. Розвиток культури якості в освітній установі може бути забезпечений лише за умови активної підтримки відповідальною, компетентною та підготовленою командою вищого керівництва.

Для забезпечення дієвої системи якості освіти в Україні необхідно:

• Всіляке сприяння та підтримка побудови локальних систем управління якістю у ВНЗ

• Усвідомлення представниками державної влади та академічної спільноти необхідності радикальної та швидкої зміни парадигми розуміння якості освіти

• Формування в суспільстві культури поціновування якості освіти та необхідності власної участі в її забезпеченні;

• Використання кращих європейських та світових практик забезпечення якості та побудова національної моделі її підвищення

81. Забезпечення якості вищої освіти: міжнародний досвід.

Міжнародною організацією зі стандартизації ІСО прийняте таке визначення якості освіти: – Якість освіти - це комплекс характеристик освітнього процесу, що визначають послідовне та практично ефективне формування компетентності та професійної свідомості осіб, які навчаються.

Сучасні вимоги до якості освіти випливають із світових тенденцій суспільного розвитку:

• Орієнтація на потреби та очікування споживачів;

• Процесний підхід та безперервне удосконалення на основі методології TQM;

• Усвідомлення якості освіти як її відповідності вимогам суспільства;

• Всеохопність, гнучкість, ініціативність;

• Системна «вбудованість» в національну, регіональну та глобальну економіки.

Сучасна європейська практика передбачає розвиток культури якості освіти шляхом впровадження менеджменту якості, який має забезпечити:

• Планування якості (відбір відповідних процедур або стандартів для конкретної мети);

• Забезпечення якості (належне застосування стандартів якості);

• Контроль якості (Quality Control) (всеохоплюючий термін, що відноситься до постійного, безперервного процесу оцінювання,який включає визначення, моніторинг, гарантування, підтримання, вдосконалення якості системи вищої освіти, освітньої установи або програми).

Контроль якості освіти здійснюється шляхом моніторингу якості освіти.

Міжнародні інструменти визначення якості:

• Оцінювання внутрішнє та зовнішнє (систематичне з'ясування відповідності поставленим цілям та завданням, може також бути «вимірюванням» досягнень по відношенню до визначених критеріїв);

• Акредитація (публічне визнання цінності по відношенню до зовнішніх критеріїв);

• Аудит (незалежна зовнішня оцінка відповідності системи забезпечення якості оголошеним цілям та меті. Аудит не розглядає цілі або результати діяльності як такої, але оцінює процеси, які освітня установа використовує для управління і поліпшення якості освіти та інших видів діяльності)

• Бенчмаркінг (порівняння освітніх установ в цілому або їх підрозділів за витратами, процесами та їх результатами).

Європейська система забезпечення якості освіти базується на Європейських стандартах і рекомендаціях (ESG), які у свою чергу ґрунтуються на наступних основних принципах:

- зацікавленість суспільства в цілому у високій якості освіти;

- ключовій важливості автономії закладів і установ, збалансована усвідомленням того, що автономія несе із собою дуже серйозну відповідальність;

- система зовнішнього забезпечення якості повинна відповідати своїй меті і не ускладнювати роботу навчальних закладів більше, ніж це необхідно для виконання цією систему своїх завдань.

Особливості сучасних критеріїв оцінювання якості освіти полягають в тому, що вони припускають: свободу для освітніх закладів у формуванні навчальних планів; особливу увагу до якості підготовки фахівців; необхідність постійного вдосконалення освітніх програм з метою підвищення їх якості; стимулювання інновацій в освітніх стандартах.

В Європі історично сформувались “англійська” модель якості освіти, яка базується на внутрішній самооцінці академічної спільноти, і “французька” модель, що ґрунтується на зовнішній оцінці ВНЗ з погляду його відповідальності перед суспільством.

Світові тенденції забезпечення якості:

• США мають найстарішу традицію зовнішнього оцінювання якості діяльності університетів, яка починається від початку ХХ століття

• Ще на початку 1990-х років, менше половини європейських країн мали національні програми забезпечення якості вищої освіти

• До 2003 року майже кожна європейська країна вже мала власну впроваджену та діючу програму забезпечення якості вищої освіти

• З 2006 року діють Стандарти і рекомендації щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти

• В 2013 році існує дуже мало країн в світі, які не створили власних національних програм забезпечення якості вищої освіти

Провідна ідея Болонського процесу – забезпечення Європейської якості освіти.

Кожний наступний документ, ухвалений в рамках Болонського процесу (Празьке комюніке (2001), Берлінське комюніке (2003), Бергенське комюніке (2005), Лондонське комюніке (2007), Левенське комюніке (2009), Будапештсько-Віденська декларація (2010), Бухарестське комюніке (2012), розвивав і доповнював ідеї сприяння академічної мобільності в Європі.