Компоненти освітньої політики, їх характеристика

Освітня політика реалізується за допомогою підготовки відповідних документів, концепцій, стратегій, наказів, в яких визначаються проблеми в галузі освіти, аналізуються альтернативні підходи щодо їх вирішення та готуються пропозиції, які б дозволили поліпшити існуючу ситуацію.

Отже в цьому випадку, освітня політика розглядається як процес, що має такі характерні складові:

· визначення цілей та намірів,

· прийняття рішень та програми дій,

· впровадження їх у життя,

· аналіз результатів цих дій.

Різні автори визначають фази процесу освітньої політики по різному. Але основні компоненти процесу освітньої політики є майже однаковими. Виділяють п’ять компонентів цього процесу:

а) Визначення проблеми. Яка проблема має бути вирішена політичним способом? Чому це вважається проблемою? Що ми знаємо про причини проблеми? Проблеми порушуються суспільством, політиками, ЗМІ, освітянами, батьками тощо. Проблеми можуть накопичуватися роками, доки не досягнуть критичної точки. Однак проблеми можуть виникнути несподівано і бути порушені журналістами, політиками, неурядовими організаціями. Експерти повинні визначити чи це реальна проблема, яка має бути вирішена політичним способом в рамках освітньої сфери, та які її реальні причини. Експертиза повинна бути проведена, якнайменше, кількома незалежними експертами або експертними групами. Завжди проблематично покладатися на висновки одного експертного джерела, що представляє одну інституцію або одну теоретичну школу. Об’єктивний і кваліфікований діагноз проблеми – це одна з необхідніших умов для успіху подальших політичних кроків.

б) Розвиток політики. Які є можливі шляхи вирішення проблеми? Як оцінити їх валідність, вартість і можливий влив? Які ми маємо можливості та недоліки? Освітнім реформаторам іноді важко подолати існуючі парадигми. Корисні ідеї можна запозичити з досвіду інших країн або переглядаючи інші галузі суспільної політики. Однак, небезпечно автоматично переносити ідеї з контексту однієї країни на іншу, чи пристосовувати схеми, які ефективно працювали в інших країнах. Представники з закордону або з інших сфер політики, як правило, представляють позитивні сторони їх політичних розроблень, але не можна приймати всі поради як належне. З іншого боку, рекомендації можуть бути цінними, але важкими для впровадження. Наприклад, не завжди країни Центральної та Східної Європи можуть дозволити впровадження політичних рішень, які були запропоновані економічно розвинутими країнами. Таким чином, економічна і фінансова оцінка політичних кроків та їх соціальних наслідків набуває особливого значення.

в) Обговорення і прийняття рішень. З ким нам консультуватися? Як організувати дискусію? На яких рівнях і в який спосіб повинна проходити дискусія? Одним з най важливих кроків в цій фазі є визначення відповідних зацікавлених груп. Важливо знати, які зацікавлені групи виграють, а які втратять внаслідок впровадження певної політики. З часом деякі зацікавлені групи будуть підтримувати зміни, а деякі будуть в опозиції до них. Як правило, групи, в чиїх інтересах робляться зміни (національні меншини, соціально обділені родини тощо), не мають організаційних можливостей і впливу, в той час як опозиційні групи є набагато краще організованими і більш потужними. Останні непотрібно ігнорувати, навпаки, їх потрібно активно залучати до процесу обговорення зметою пошуку спільних сфер інтересів. Надзвичайно важливо знайти впливових союзників і заручитися їх політичною підтримкою. Коли знайдені спільні рішення, які враховують інтереси різних груп, політики мають визначити рівень, на якому будуть прийматися політичні рішення, і людей, які їх будуть приймати.

г) Впровадження політики. Які способи і шляхи впровадження політики можуть дати найкращі можливі результати? Багато інноваційних ідей не впроваджується тому, що недостатньо уваги приділялося процесу їх практичного впровадження. Висловити політичну волю недостатньо. Для успішної імплементації необхідні відповідні вміння і потрібно вжити певні міри. Простий підхід зверху не завжди спрацьовує. Ефективне впровадження політики потребує додаткового часу і матеріальних затрат, а також ентузіазму і відданості тих, хто безпосередньо бере участь у процесі впровадження.

д) Оцінювання політики. Що оцінюється, як і ким? Політика вимагає оцінювання для отримання цінної зворотної реакції, визначення недоліків і помилок, і, внаслідок цього, підвищення ефективності політичних зусиль. Тим, хто приймає політичні рішення завжди складно об’єктивно оцінити власні політичні кроки. Тому надзвичайно важливо знайти незалежних експертів або агенцію, яка б зробила незавзяте оцінювання того, що діялось на політичній арені. Аналіз політики – це один з можливих способів оцінювання, який можна застосовувати ще до прийняття політичних рішень або / і після закінчення їх впровадження.