Дистанційна освіта. Нормативно-правова база

1. Наказ Міністерства освіти і науки України № 466 від 25.04.2013 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 квітня 2013 р. за № 703/23235

2. Наказ Міністерства освіти і науки України № 660 від 01.06.2013 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 червня 2013 р. за № 910/23442

3. Наказ Міністерства освіти і науки України № 1518 від 30.10.2013р. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 31 жовтня 2013 р. за № 1857/24389

З метою реалізації державної політики в галузі освіти дорослих доцільно прийняти Закон України «Про освіту дорослих» та відповідні підзаконні акти; закріпити гарантії розвитку освіти дорослих через виокремлення спеціальних статей бюджету, розроблення механізмів фінансової підтримки найбільш «віддалених» від системи освіти соціальних груп, забезпечення доступності освітніх послуг для всіх дорослих громадян незалежно від рівня і спрямування набутої раніше освіти, прибутків і місця проживання, віку і стану здоров’я; запровадити систему реального економічного стимулювання роботодавців щодо розвитку і здійснення професійного навчання персоналу підприємств, установ і організацій

Отже, для забезпечення освітніх потреб дорослого населення, а також системності, комплексності й узгодженості дій у розвиткові інформатизації освіти дорослих необхідна державна підтримка. Йдеться про нагальність створення, запровадження й реалізації комплексу заходів з інформатизації вітчизняної освіти дорослих як однієї з найважливіших складових державної програми розбудови інформаційного суспільства на основі впровадження новітніх інформаційно-комунікаційних технологій. Підґрунтям для розробки нормативної, науково-методичної складових розвитку освіти дорослих із залученням інформаційно-комунікаційних технологій мають стати комплексна оцінка, аналіз тематичного спектру навчальних потреб дорослих громадян, а також можливостей їх задоволення, оцінка якості, територіальної і фінансової доступності освітніх програм різних провайдерів.

26. Напрями впровадження освітньої політики в Україні.

Стратегія розвитку національної системи освіти повинна формуватися адекватно сучасним інтеграційним і глобалізаційним процесам, вимогам переходу до постіндустріальної цивілізації, що забезпечить стійкий рух та розвиток України в першій чверті XXI століття, інтегрування національної системи освіти в європейський і світовий освітній простір.

Стратегічними напрямами державної політики у сфері освіти повинні стати:

реформування системи освіти, в основу якої покладатиметься принцип пріоритетності людини;

оновлення згідно з вимогами часу нормативної бази системи освіти;

модернізація структури, змісту та організації освіти на засадах компетентнісного підходу;

створення та забезпечення можливостей для реалізації різноманітних освітніх моделей, створення навчальних закладів різних типів і форм власності;

побудова ефективної системи національного виховання, розвитку і соціалізації дітей та молоді;

забезпечення доступності та безперервності освіти протягом усього життя;

формування безпечного освітнього середовища, екологізації освіти;

розвиток наукової та інноваційної діяльності в освіті, підвищення якості освіти на інноваційній основі;

інформатизація освіти, вдосконалення бібліотечного та інформаційно-ресурсного забезпечення освіти і науки;

забезпечення проведення національного моніторингу системи освіти;

підвищення соціального статусу педагогічних і науково-педагогічних працівників;

створення сучасної матеріально-технічної бази системи освіти.

З метою реалізації визначених у Стратегії завдань розпорядженням Кабінету Міністрів України від 4 вересня 2013 р. № 686-р був затверджений План заходів з реалізації Національної стратегії розвитку освіти на період до 2021 року.

27. Науковий статус аналізу освітньої політики як інструментального знання. Предмет аналізу освітньої політики.

АНАЛІЗ ОСВІТНЬОЇ ПОЛІТИКИ -визначення того, що робитьдержава, чому і з якими наслідками.

Аналіз освітньої політики є відповіддю на питання – наскільки ефективними є заходи, що реалізуються, для вирішення поставленої мети.

Аналіз політики має наметіпроникнутивсутністьполітикиякцілісного суспільногоявища, виявитинамакро- і мікрорівніїїнеобхідніструктурні елементи, внутрішні і зовнішні зв'язкитавідносини, визначити основні тенденціїтазакономірності, що діютьурізнихсуспільно-політичних системах, намітитинайближчіікінцевіперспективиїїподальшого розвитку, атакожвиробити об'єктивні критеріїсоціальноговиміруполітики

Складність і багатогранністьполітикияк суспільного явищадозволяєдосліджуватиїїнамакро-і мікрорівнях. У першому випадкудосліджуютьсяполітичніявищаіпроцеси, яківідбуваютьсяврамкахосновнихінститутіввладиіуправління, що мають відношеннядо всієїсуспільної системи. У другому-описуютьсяіаналізуються факти, пов'язані з поведінкою індивідівімалихгрупвполітичному середовищі.

Аналіз політики проводиться з тим, щоб виявитиосновні закономірностітатенденціїфункціонуваннятарозвиткуполітикиітакимчиномпізнати сутністьполітики, пояснитиїї.

Наосновізнанняполітичнихзакономірностей виробляютьсяраціональні принципиінормиполітичноїдіяльності.

Освітня політика держави базується, перш за все, на цілому ряді принципів, що обумовлюють стратегію і тактику освітньої політики на конкретному етапі розвитку суспільства.

Освітня політика завжди ґрунтується на певному наборі цінностей, які визначаються філософськими, ідеологічними світоглядами реформаторів освіти.

Аналізосвітньоїполітики, як правило, проводиться в історичному ракурсі наосновітрьох базових критеріїв:

- пріоритетіввгалузі освіти;

- направляючоїірегулюючоїдіяльностідержавиу сфері освіти;

- цілейідинамікиреформування національних систем освіти.

Існує багато визначень аналізу політики. Одне з них вказує, що аналіз політики – це вивчення того, що робить держава, чому і з якими наслідками. Іншими словами, аналіз політики можна вважати інструментом для відповіді на певні основні питання освітньої політики. Аналіз політики можна застосовувати до одного або всіх стадій процесу творення політики. Кенвей (1990) у роботі "Стать та освітня політика: поклик до нових напрямків" стверджує, що починати думати про аналіз політики краще з питань "що", “як” і “чому”.

Предмет аналізу о.п. – політика, що є уособленням пошуку «шляхів оптимальної реалізації інтересів, суб’єктів політичної дії» у сфері освіти – держ. органів, інституцій громадського суспільства, бізнесу

Для початку можна поставити такі стандартні запитання:

• Який існує загальний підхід до освіти?

• В який спосіб організовані програми, навчальний процес і адміністративні структури?

• Який існує кадровий порядок, управління та адміністрування?

Наступні запитання можуть бути більш специфічними:

• Чому була прийнята така політика і на чиїх умовах?

• На якій підставі цей вибір було обґрунтовано і в інтересах кого?

• Чому ця проблема стоїть напорядку денному в цей час?

• Які наслідки впровадження цієї політики?

Щоб знайти відповіді на ці та інші подібні запитання, аналітики повинні використовувати такі інструменти:

• теоретичні та статистичні дослідження;

• освітній моніторинг; аналіз і прогнози щодо існуючих тенденцій;

• консультації і оцінка політичних рішень;

• створення та впровадження програм і проектів.

Існує багато різних моделей і схем аналізу політики. Якщо аналіз відбувається на стадії обговорення можливих варіантів політики, часто застосовується наступна схема з восьми кроків:

1. Визначення об’єкту аналізу.

2. Збір відповідних фактів і даних.

3. Визначення загальних тенденцій і напрямків.

4. Формулювання політичних альтернатив.

5. Вибір критеріїв для обміркованого прийняття політичних рішень.

6. Передбачення можливих наслідків для кожної з альтернатив.

7. Оцінювання всіх "за" та "проти".

8. Вибір найпридатнішої опції.

Незалежні групи дослідників, центри аналізу політики, міжнародні агенції видають політичні документи, в яких вони аналізують конкретні політичні ініціативи або загальні тенденції розвитку національної політики.

28. Практика застосування аналізу освітньої політики в Україні: проблеми і перспективи.

29. Роль аналізу освітньої політики у стратегічному плануванні розвитку освіти.

30. Освітні зміни та інновації в Україні: характеристика в контексті стратегії й тактики освітньої політики. – ДИВ. ПИТ. 36!

Якщо розглядати кожне з цих понять окремо, то поняття «освітні зміни» означає зміни будь-якого роду, що відбуваються протягом деякого часу в системі освіти, в освітньому законодавстві, системі управління освітою, освітніх організаціях і навчальних закладах у їхніх взаєминах, а також між суб’єктами освітнього процесу; освітня зміна - найбільш загальне поняття, що характеризує динаміку в галузі освіти.

Оскількизміни в системі освіти стосуються майже всіх елементівсуспільства, прийнято розділятиїхна4 рівні:

- глобальний рівень -цезміни, що стосуються всієї системи освіти(наприклад, зміни, зумовлені приєднанням України до Болонського процесу, зміни, зумовлені ацією тощо);

- рівеньосвітньої структури -змінивструктурі освіти(на рівні дошкільної освіти, загальної середньої підготовки, позашкільної, професійно-технічної, вищої, післядипломної освіти);

- рівеньінституційі навчальних закладів -зміни, що відбуваютьсяврамкахокремих освітніх інституцій (сфері управління освітою і навчальними закладами);

- рівеньміжособистісних відносин -зміни на рівні окремих суб’єктів системи освіти.

Зміну можна розглядати і як процес, і як результат цього процесу.

У педагогічній та освітньо-політичній літературі, в якій аналізуються типи та види освітніх змін, зарубіжні науковці вживають різноманітні синонімічні поняття, характеризуючи зміни в системі шкільної освіти.

Часто ці терміни є конкретизацією часткових змін (incremental changes), або змін першого порядку (first order change), які визначаються як удосконалення існуючої структури або культури школи; або змін другого порядку (second order change), що означають радикальну перебудову структури та культури освіти.

Щодо інновацій в системі освіти. Глобальною характеристикою сучасного суспільства є інноваційний спосіб розвитку світової економіки, – економіки знань, в якій вміння та здібності людини, увесь її інтелектуальний, психофізичний, соціокультурний потенціал, і навіть духовний стан, перетворюються на головний виробничий ресурс. Саме практичне застосування знань в процесі створення високотехнологічної продукції стає основним джерелом додаткової вартості. Суспільство виявляє економічну зацікавленість в розвитку людської особистості, переорієнтації основних джерел створення національного добробуту з використання природних ресурсів, фізичної праці та фінансового капіталу до інтенсивного застосування наукоємних технологій та інновацій. Інакше кажучи, в сучасній економіці можливості розвитку країн вимірюються та прогнозуються виходячи з пріоритету людського фактора, а за основу оцінки рівня розвитку окремої держави береться її спроможність до повноцінного формування та використання людського потенціалу. Серед основних критеріїв оцінки цього параметру, поряд з валовим національним продуктом, тривалістю та якістю життя, в індекс розвитку країни попадають інновації освіти.

Слово «інновація» має латинське походження. В перекладі воно означає оновлення, зміну, введення чогось нового. Наука про нововведення – інноватика – виникла відповідно до потреб економіки розробляти та впроваджувати нові ідеї та послуги, і спершу предметом вивчення інноватики були економічні та соціальні закономірності створення й розповсюдження науково-технічних новинок.

Педагогічна інноватика пов’язана з перебудовою, модифікацією, удосконаленням, зміною системи освіти або її окремих складових (створенням нових прогресивних законодавчих актів, структур, моделей та концепцій навчання, форм інтеграційних зв’язків тощо).

Інноваційна освітня діяльність вищого навчального закладу – комплекс заходів із забезпечення інноваційного процесу на тому чи іншому рівні і власне сам процес. При цьому, головною метою інноваційної освіти є гармонійний розвиток особистості й творчих здібностей людини, підвищення її інтелектуального, творчого та культурного потенціалу.

Практична реалізація зазначених вимог передбачає впровадження ряду заходів, головними серед яких є:

- забезпечення умов для інтеграції освіти, науки та інноваційної діяльності;

- розробка нових та якісно вдосконалених навчальних програм з поглибленою науковою складовою, орієнтованих на формування у випускників професійних компетенцій, що забезпечують їхню конкурентоспроможність на ринку праці;

- високий рівень організації навчального процесу, що реалізується в межах сучасних систем управління якістю;

- застосування інноваційних, у т. ч. інформаційних, освітніх технологій, впровадження прогресивних форм організації навчального процесу та активних методів навчання, а також навчально-методичних матеріалів, які відповідають сучасному світовому рівню.

Важливим стимулом інноваційних перетворень в системі освіти Європи стало поширення на території європейських країн ідей, сформованих в рамках європейської освітньої співдружності, так званих, Болонських ініціатив.