Здійснення необхідних реформ у сфері соціального захисту

Під тиском демографічних змін основні дебати про пенсійне за­безпечення в наступні десятиріччя розгорнулися навколо питання про необхідність збільшити надходження коштів до пенсійних фон­дів, щоб задовольнити подальші фінансові потреби та зобов'язання. Отже, країни стоять перед важливим політичним вибором — від подовження пенсійного віку і збільшення зайнятості літніх людей, підвищення страхових тарифів та інших податків до створення бага­торівневих пенсійних систем. Державне пенсійне страхування посту­пово має бути доповнене не лише професійними та іншими програ­мами пенсійного забезпечення за місцем роботи, а й державними та приватними накопичувальними пенсійними системами.

Стосовно безробіття країни ОЕСР виробили спільний підхід, згідно з яким стратегічним напрямком є перенесення центру ваги со­ціального захисту з виплати допомог на заходи з мобілізації резервів робочої сили. Ця мета має бути досягнута шляхом збільшення рівно­правності в доступі до робочих місць і отриманні професійної підго­товки, поліпшення якості робочої сили завдяки підвищенню кваліфі­кації та реінтеграції безробітних протягом тривалого періоду і менш конкурентоспроможних верств до ринку праці.

Основним фактором підвищення ефективності соціальних витрат вважається посилення профілактичної спрямованості всіх заходів соціальної політики — створення можливостей для самозахисту, са­мостійної підготовки до можливих соціальних ризиків. Ця мета до­сягається завдяки активній співпраці й наближенню думок різних гілок влади, політичних партій, громадських організацій на рефор­мування системи соціального захисту.

Соціальна політика у країнах Заходу дедалі більше демократи­зується, зменшується роль загальнодержавних заходів і підвищуєть­ся роль місцевих органів самоврядування, недержавних організацій та інститутів соціального партнерства. Усі соціальні програми ма­ють реалістичний характер і забезпечені фінансово, матеріально,

організаційно й кадрово. Заходи реформування соціальної політики характеризує розуміння їх принципів пересічними громадянами, чітке усвідомлення ними своїх прав і обов'язків. Будь-які зміни спи­раються на відповідні наукові розробки, експертизи, моніторинг соціально-трудових процесів, насамперед бідності, на широке інфор­мування населення та масштабну підготовку кадрів.