Зупинка м’яча внутрішньою стороною стопи

Підготовча фаза – характеризується прийняттям одноопорного положення. Вага тіла на опорній нозі, яка злегка зігнута для утримування рівноваги. Нога, що зупинятиме м’яч, виноситься назустріч м’ячеві.

Робоча фаза – уступаючий (амортизуючий) рух ногою, яка зупиняє. Ця нога дещо розслаблена. В момент дотику м’яча з поверхнею ноги починається рух назад, який поступово уповільнюється, і швидкість м’яча гаситься.

Заключна фаза – прийняття вихідного положення для наступних дій.

Зупинка цим способом використовується для прийому м’ячів, які котяться і летять.

Завдяки значній частині зупиняючої поверхні і великого шляху амортизації, цей спосіб має високий ступінь надійності та ефективності.

Послідовність навчання:

- імітаційні вправи без м’яча;

- зупинка м’яча, що котиться назустріч;

- зупинка в русі;

- зупинка м’яча, що котиться з різною швидкістю і з різних напрямів.

Типові помилки:

- нога, що зупиняє м’яч, напружена;

- поспішний чи запізнілий контакт стопи із м’ячем;

- із м’ячем контактує не вся поверхня стопи;

- відсутність зорового контролю за рухом м’яча;

- неправильна постановка опорної ноги.

При засвоєнні основних технічних прийомів гри бажано дотримуватися наступних пунктів:

1. Розучування технічних прийомів починайте з сильної ноги, тобто з тієї, якою легше бити по м’ячу. Після того, як відчуєте, що м’яч слухається вас, переходьте до розучування прийомів другою ногою.

2. Закріплювати технічні прийоми намагайтеся в умовах, наближених до ігрових.

3. Відпрацьовуйте технічні прийоми не час від часу, а систематично.

4. Граючи у футбол з друзями, намагайтеся побачити у них позитивне, щоб потім спробувати виконати це на тренуванні.

При навчанні техніці гри у футбол головна увага приділяється засвоєнню учнями прийомів, що розучуються роздільно, особливо в групових і командних іграх. У процесі навчання відбувається удосконалення техніки виконання прийомів гравцями, що пов’язане з умінням виконувати удари, зупинки, передачі правильно, швидко, точно і з обох ніг. Ростуть вимоги не тільки до точного, але і до швидкого переходу від виконання одного елемента до іншого. На кожному етапі ростуть вимоги до точності виконання складових, їх швидкості і сили. Мета вправ у виконанні складових елементів зводиться до того, щоб зробити їх звичними в результаті багатьох повторень і щоб вони легко виконувалися безпосередньо під час гри.

На початку навчання, як тільки гравці засвоїли два-три прийоми техніки (удар, зупинка), зразу ж даються комбінації з цих елементів у вигляді ігрових вправ, спочатку без боротьби, а потім у боротьбі за володіння м’ячем. Надалі, поряд із комбінаціями зупинка − удар, даються нові комбінації: зупинка − ведення, ведення − удар. Ці поєднання закріплюються в ігрових вправах без боротьби і в боротьбі за м’яч.

Формування ігрових дій за умови боротьби за м’яч починається з участі гравців у спеціальних іграх, де є розігрувач. Ускладнення спеціальних ігор іде за рахунок зменшення числа гравців і збільшення розігрувачів. Дії гравців весь час ускладнюються, з’являється необхідність у вибірковому способі дії в залежності від умов, що складаються у грі. Гравці при цьому користуються поєднанням елементів, які вказуються тренером.

Крім ігор, даються ігрові вправи для засвоєння тих елементів, які не зустрічаються у спеціальних іграх. До ігрових вправ можна віднести гру через тенісну чи волейбольну сітку, вправи з підвішаним м’ячем, удари із завданням влучити м’ячем у ціль чи відіслати м’яч на певну відстань.

Методика навчання прийомам техніки опирається на такі основні положення:

- починати навчання потрібно з прийомів, які найчастіше використовуються у грі, для того щоб саме з них перш за все складались потрібні комбінації;

- навчати виконувати удар, зупинку, передачу м’яча слід одночасно з обох ніг, попередньо, до засвоєння руху, ознайомивши гравця з правильним виконанням удару однією ногою.

Виконання ударів розучується спочатку з місця по нерухомому м’ячу, потім по м’ячу, який рухається назустріч, збоку від гравця, по м’ячу, який летить і відстрибує від землі. Потім гравець рухається до м’яча спочатку кроком, пізніше бігом, б’є по нерухомому м’ячу, який рухається назустріч, збоку і по ходу удару. Дається влучити попасти м’ячем у сітку, у квадрат і так далі. Розучуються удари по м’ячу, який відскакує від стіни, лави.

Головна увага при розучуванні елементів звертається на точність їх виконання. Надалі дозволяється виконувати удари сильно, а дії швидко. Під час ігор у парах викладач дає завдання гравцям слідкувати за тим, яких помилок допускається його партнер.

При розучуванні прийомів техніки доцільно дотримуватися такої послідовності:

- удар внутрішньою стороною стопи, прямим підйомом;

- удар головою (лобом) без стрибка;

- зупинка підошвою і внутрішньою стороною стопи;

- удар внутрішньою стороною підйому;

- удар головою у стрибку;

- удар п’яткою;

- вкидання;

- зупинка м’яча грудьми;

- ведення зовнішньою стороною підйому;

- удар носком.

Така поступовість у розучуванні дозволяє повторювати необхідні прийоми більш тривалий час, а також скласти найбільше число поєднань технічних елементів, потрібних для гри.

Розпочинати розучування поєднання технічних елементів слід після п’яти, шести занять, тобто коли гравці уже засвоїли й уміють правильно виконувати два-три елементи з обох ніг. Надалі комбінації виконуються з більшою кількістю технічних прийомів.

Ускладнення варіантів комбінацій (поєднань) проходить за рахунок сили удару і швидкості переходу від зупинки м’яча до виконання удару. Основна увага звертається на те, щоби прийоми виконувалися правильно, точно, а надалі − швидко і з обох ніг. Особлива вимога ставиться до уміння гравців правильно поєднувати виконання наступного руху слідом за попереднім, а також до уміння прийняти правильно і швидко вихідне положення, для того щоб виконати зупинку чи удар.

Всі вправи виконуються в умовах гри чи змагань (естафет), у яких гравцеві ніхто не заважає виконувати ігрові дії, причому дії здійснюються не поодинці, а у складі групи, і в будь-якій із ігор присутні елементи змагання. Це підвищує активність гравця у виконанні дій, які розучуються, а також посилює наполегливість у намаганні виконати їх швидко і точно.

Мета вправ у простих ігрових діях зводиться до того, щоб кожному гравцеві дати можливість якомога більше повторити різних поєднань елементів з тим, щоб зробити їх звичними, автоматизованими діями.

Учитель під час виконання ігрових дій робить гравцям зауваження щодо помилок, які характерні для всієї групи і для кожного учня зокрема. Для кращого засвоєння прийомів учителю рекомендується більш детально зупинятися на прикладах правильного виконання рухів. Під час гри в парах учні можуть самостійно давати оцінку діям свого партнера.